Енергетична експансія США. Як атака на саудівські НПЗ садить Україну на шпагат
Іран і Саудівська Аравія, а з нею і Сполучені Штати ввійшли в нову фазу ескалації, коли у суботу, 14 вересня, зазнали нальоту два нафтопереробних об'єкта національної компанії і найбільшого в світі добувача нафти Saudi Aramco на родовищах Хурайс і Абкайк. Атака була здійснена за допомогою дронов, і відповідальність Вашингтон і Ер-Ріяд поклали на Іран.
Правда, Тегеран діяв чужими руками. Нападом на найбільші заводи Saudi Aramco похизувалися єменські повстанці-хуситы, яких, як вважають американські і саудівські чиновники, в Ємені іранські фахівці навчають новим методам війни з саудити, а саме з використанням безпілотників і ракет. Дрони очікувано зайняли своє важливе місце в бойових діях в регіоні. Як розповіли два джерела The New York Times, які володіють інформацією про реалізацію таких програм, Корпус вартових Ісламської революції (КВІР) зараз веде інтенсивне навчання своїх проксі від Лівану до Ємену, тобто від "Хезболли", що бере участь в сирійській війні, до хуситов, провідних за підтримки Тегерана війну з саудити та іншими арабськими монархіями. Слова співрозмовників NYT підтверджують і висновки експертів ООН, декільком раніше повідомляли про наявність у хуситов модернізованих БПЛА з дальністю польоту до 1,5 тис. км, тобто атака, швидше за все, була проведена з території Ємену.
Відповідно, враховуючи нинішній вектор іранської політики Вашингтона, слід очікувати більш рішучих і жорстких дій і з боку США, які вже дали хід ескалації, заступившись за своїх союзників. Так, держсекретар Майк Помпео, по суті, поставив під сумнів доцільність переговорів з Тегераном, який "коштує майже за 100 нападами на Саудівську Аравію, в той час як президент Рухани і глава МЗС Ірану Мохаммад Зариф роблять вигляд, що налаштовані на дипломатію". А відомий "яструб" — сенатор-республіканець Ліндсі Грем — взагалі заявив, що Штатам пора б підготувати атаки на нафтову інфраструктуру Ірану, якщо той не припинить бедокурить.
Природно, Тегеран кинутий Штатами в особі Грема виклик тут же прийняв. Командувач Повітряно-космічними силами КВІР Амір Алі Хаджізаде пообіцяв в разі чого випустити ракети з американських військових баз і авіаносцях в Катарі, ОАЕ та Омані. Фактично обидві сторони нібито серйозно обговорюють повноцінну війну. Але чи бути їй? Скажімо так, нова війна в Перській затоці вже давно почалася б, оскільки підставою міг послужити і недавній захоплення Іраном іноземного танкера і катери з американськими військовими. Однак, незважаючи на гучномовність звинувачень, масштабний військовий конфлікт нікому не потрібен. Ні Штатам, ні Іран, ні Саудівської Аравії, ні Європі. Надто ризикована затія, яка обіцяє серйозні втрати.
Тим більше що в нових реаліях домагатися своїх цілей можна лише розмовами про цій самій війні. А цілі у США, Ірану та Саудівської Аравії збігаються — боротьба за місце під сонцем на нафторинку. Причому кожному з них на руку просідання позицій всіх інших (навіть союзників). І більшою мірою, принаймні на даний момент, від атаки на заводи Aramco виграють у Вашингтоні. Адже відразу після нападу Ер-Ріяд оголосив про скорочення видобутку нафти більш ніж удвічі. Мова йде про 5,7 млн барелів у день. Що, в свою чергу, призвело до різкого стрибка цін на чорне золото. Зокрема, згідно з даними торгів на біржі ICE в Лондоні, ф'ючерси на нафту марки Brent з поставкою в листопаді підскочили відразу на 13,86%, до $69,91 за барель, а жовтневі ф'ючерси на нафту марки WTI — на 11,23%, до $61,79 за бочку.
Україна між США і Європою
Що роблять Сполучені Штати? Крім заяв на підтримку Ер-Ріяда, президент Дональд Трамп оперативно дає добро розконсервувати нафтові резерви з метою погасити зростання цін і запобігти дефіциту сировини. Трамп і міненерго США побачили можливість для розширення експансії на нафтовий ринок і негайно нею скористалися.
Поки саудити будуть розбиратися з наслідками атаки, а отже, НПЗ в Хурайсе і Абкайке простоювати, американський нафтопром отримує можливість зміцнити своє становище на ринку, з якого в силу різних факторів, включаючи вдалий збіг обставин, США вдалося з 2002 р. витіснити Ірак, потім Венесуели. А зараз Вашингтон активно тіснить Іран, так і Росію починає покусувати. Правда, конкурувати з останньої складніше технічно, оскільки майже вся інфраструктура Східної Європи була заточена під російську нафту. Для переходу з російських вуглеводнів на американські НПЗ так чи інакше доводиться модернізувати. Чим зараз американці, мабуть, і займуться, наприклад, у Польщі, з якої, а також з Україною у Варшаві нещодавно був підписаний меморандум про розвиток інфраструктури для збільшення поставок і транзиту газу з США. Очевидно, що, користуючись поточним рівнем відносин з поляками, зацікавленими у повній відмові від російської сировини, Штати отримують шанс і міцніше закріпитися на європейському ринку.
Це нова реальність, до якої інші гравці вже адаптуються. Взяти хоча б українського бізнесмена Ігоря Коломойського, чия компанія "Укртатнафта" 4 липня отримала з США партію сланцевої нафти марки Bakken об'ємом 75 тис. т і, очевидно, продовжить закупівлі американських вуглеводнів. Це закономірна реакція на розширення американської нафтової експансії. Інша справа, що енергетичний диктат Сполучених Штатів не влаштовує саму Європу, а значить, трансатлантичний конфлікт буде посилюватися. Боротьба Брюсселя з американською гегемонією виражається серед іншого у створенні ситуативного альянсу з Росією та Іраном на цьому напрямку за принципом Amicus meus, inimicus inimici mei (ворог мого ворога — мій друг).
Така форма опору Штатам, як і енергетична стратегія оних, мають безпосередній вплив на Україну, враховуючи крайню ступінь зацікавленості Вашингтона в реалізації енерготранспортного вимірювання концепцію "Міжмор'я". Енергетичний тиск на Європу і ринок в цілому з боку США Україні одночасно і вигідно, і немає. Питання в тому, що переважить. З одного боку, Вашингтон допомагає Києву позбавитися від російської зашморгу і забезпечити енергобезпеку, а з іншого — у зв'язку з тим, що Європа йде на зближення з Росією і Іраном, чиниться тиск на Україну і з боку Євросоюзу, учасника зі Штатами як на геополітичній арені, так і на ринку енергоресурсів. По суті, Україна розтягується в шпагаті, паралельно стикаючись з новими старими викликами у вигляді реалізації "формули Штайнмайера" в контексті врегулювання конфлікту з Росією.