Африканська Росія. Що і навіщо Путін і Шойгу наплели гостям збройово-безпекового заходу у Підмосков’ї

Другі поспіль за час повномасштабного вторгнення РФ до України заходи у Підмосков’ї – виставка озброєнь і безпекова конференція – проходять у прагненні Москви компенсувати зовнішньополітичні й економічні втрати за рахунок втягування до своєї зони впливу країн Глобального Півдня, яких із залученням безпосередньо Володимира Путіна і Сергія Шойгу переконують, що війна проти України не є провалом Росії.

Отже в межах, як його гучно назвав Кремль, ІХ Міжнародного військово-технічного форум "Армія — 2023", що проходить з 14 по 20 серпня у підмосковній Кубінці, росіяни, по-перше, максимально піарять власний ВПК у виставкому центрі "Патріот", на полігоні "Алабіно" і аеродромі "Кубінка"; по-друге, проводять свою "мюнхенську конференцію з безпеки", так би мовити, на мінімалках.

Організатори заявляють, що форум загалом мають відвідати 69 іноземних делегацій з країн Азії, Африки, Латинської Америки.

Найактивніше російські "аналоговнєтні" ББМ, БПЛА та інші озброєння росіяни рекламують перед гостями з Африки: Єгипту, М’янми, Оману, Гамбії, Бурунді, тощо.

Щодо безпекової конференції, що розпочалася сьогодні, то запрошення, як стверджує Москва, отримали, зокрема, Ізраїль, Індія, Китай, Мексика, ОАЕ, Південна Африка, Північна Корея, Саудівська Аравія, Туреччина, а також представники ООН, ОДКБ, ШОС, АСЕАН, Ліги арабських держав та Африканського союзу.

Клуб ображених

"Окраса" шоу, що мала на меті переконати Глобальний Південь у силі та спроможності Росії досягти успіху, — це, звісно ж, сеанси спотворення реальності від Путіна і Шойгу.

Обидва, в принципі, озвучували тотожні наративи. За винятком певних "профільних" особливостей.

Тож, Путін, як "патріарх" російської політики і ледве не захисник пригнобленого Заходом світу, за своїм звичаєм, був відданий фаталізму через "гегемонічні" амбіції "неоколоніальних" НАТО і США, які, буцімто, заради панування у світі реалізують "геополітичні авантюри", провокують конфлікти, зокрема і в Україні, до яких намагаються втягнути якомога більше країн. Це в такий спосіб російський автократ намагався відповісти на все інтенсивніший процес залучення Глобального Півдня до реалізації "мирної формули". 

Шойгу, як знаний фахівець у військових справах (сарказм), завалив учасників конференції тематичною "конкретикою" на додачу до тез про "неоколонізаторів" і "геополітичних авантюристів". І не розчарував, варто зазначити, адже в світі Шойгу навіть радянська зброя зазвичай краща за західну, західні військові стандарти – ніщо проти мужніх російських солдатів, військовий ресурс України (вкотре) майже вичерпаний, і завдяки цьому Захід ослаблений, а відтак — і його можливості впливати на інші регіони. Ілюстрацією слів Шойгу мали стати трофейні ББМ виробництва країн НАТО.

Втім, що Путін, що Шойгу попереджають, що "колонізатори" не відмовляться від розхитування безпеки в Азії, Африці, на Близькому Сході, а тому знов закликають присутніх спільними зусиллями покласти цьому край у межах біполярного світу, де на противагу НАТО має діяти альянс під проводом Росії.

Іншими словами, повномасштабна війна проти України – це про геніальність і стратегічний хист Путіна та його поплічників. Обґрунтування вторгнення поступово трансформувалося з "Київ за три дні" до кремлівської місії деколонізації. Буцімто РФ навмисно все почала, щоб змусити Захід зосередитися на Україні і втратити купу ресурсів, щоб інший світ міг вільніше дихати. І не просто дихати, але й претендувати на лідерство, посуваючи колишніх колонізаторів.

Російські авантюри

Тлом і, водночас підтвердженням заяв Путіна і Шойгу, начебто виступає неспокій у Сахелі, центральній і східній Африці, де Москва вже посприяла захопленню влади хунтами, наприклад, у Малі й Буркіна-Фасо; де вона активно розпалює конфлікти в Судані, Ефіопії, Чаді, ЦАР. А останній кейс – це переворот у Нігері.

На відміну від того ж Малі, наразі ще не було чітких підтверджень безпосереднього долучення Росії до заколоту у Нігері, зокрема, через ПВК "Вагнер", однак масові мітинги місцевих під російськими прапорами все ж свідчать про те, що лідер хунти Абдурахман Чіяні зважився на повалення президента Мохаммеда Базума, маючи певну підтримку.

З іншого боку, історію з переворотом у Нігері ще не закінчено, оскільки, наприклад, Франція все ж докладає зусиль до того, щоб не втратити вплив в останній своїй ексколонії. Важливо, що паралельно ми спостерігали готовність сусідніх країн, зокрема, з Економічного співтовариства країн Західної Африки (ЕКОВАС), до початку бойових дій з метою повернення влади Базумові. Після чого хунта, яка кілька днів тому погрожували вбити президента, погодилася на перемовини з лідерами ЕКОВАС.

Зерно, гроші і стволи

Проте навіть і без Нігеру, варто визнати, що Росії вдалося розхитати частину Африканського континенту, а отже й надалі просувати наратив про "реваншизм" Глобального Півдня і працювати над посиленням співпраці з окремими країнами.

І ключовими точками дотику, які пропонує Росією для гостей з Африки, є зброя, продовольство і ідеологічний пряник у вигляді "деколонізації", кредити або списання боргів.

Зброя. Пошук клієнтів в Африці — це спроба не тільки посилити політичний вплив, але й покращити свої позиції на ринку, які вона почала втрачати ще до нового вторгнення до України (втім, воно прискорило процес). За даними Стокгольмського міжнародного інституту дослідження проблем миру (SIPRI), у 2022 р. частка РФ на світовому ринку зброї впала з 22% до 16%. Водночас із збереженням поточних тенденцій Росію з другого місця (перше за США) може виштовхнути Франція, яка, навпаки, збільшила свою присутність на ринку з 7% до 11%, і продовжує знаходити можливості для нових контрактів, зокрема, на поставки винищувачів Rafale.

Втім, наскільки ті африканські країни, які перебувають під сильним впливом Москви, і, що характерно, водночас не входять до числа найбагатших на континенті, зможуть вирішити проблеми РФ, яка нещодавно заради політичних балів заявила про списання $30 млрд боргів – це ще питання.

Постачання продовольства. Непроста в політико-дипломатичному опрацюванні тема, що потребує від Москви більше зусиль для пошуку аргументів для африканських держав після виходу РФ із Чорноморської зернової угоди. Ці зусилля насамперед – банальний підкуп продуктами, кредитами, зброєю, а також інтенсивною пропагандистською роботою у країнах Африки. І тут також Кремль сподівається, що в нагоді станеться антиколоніальна риторика, направлена проти Європи, наразі Росія зі свого боку проводить колоніальну політику щодо цих країн.

Правда, окрім компенсації втрати частки збройного ринку і пошуку союзників Росія потребує від Африки і ще одного надважливого ресурсу, дефіцит якого спостерігається також в РФ – це людей.

Демографічна прірва затягувала Росію й до повномасштабної війни. Але війна спричинила і величезні втрати, і масову втечу росіян від мобілізації до інших країн. За останніми даними Росстату (зважаємо на те, що ці дані можуть бути ще й серйозно відкореговані задля приховування реальної картини), за перші півроку 2023 р. народжуваність в РФ скоротилася ще на 3%. Історичні мінімуми досягнути у 78 з 85 суб’єктів РФ (звісно ж Росстат рахує і тимчасово окуповані українські території). Загалом за 9 років війни народжуваність впала майже на третину – з 1,942 млн у 2014 р. до 1,304 млн у 2022 р.

Тенденція змінюватися не буде, бо війна триває. Тому Кремль намагається хоч якось поліпшити демографічну ситуацію масовими депортаціями громадян України, включаючи викрадення українських дітей, а також спонуканням громадян Центральної Азії переїжджати до РФ.

Хоча не тільки громадян країн ЦА, але й Африки. Так, "Радіо Свобода" напередодні повідомило про існування проекту створення 30 сіл для переселенців з Африки на території депресивної Тверської області, де під ці цілі виділено 5 га землі.

Адепти цієї ідеї, а саме ректор Міжнародного євразійського університету Костянтин Клименко, який брав участь в організації заходів навколо саміту "Росія — Африка", сподівається на переселення до Росії африканерів – нащадків європейців (нідерландців, німців, французів), які свого часу оселилися у сучасних ПАР та Намібії.

Однак експерти, опитані "Радіо Свобода", мають сумніви в тому, що консервативні африканери-протестанти, попри деяку схожість із консервативними росіянами, погодяться переїхати до нестабільної, дикої Росії. Тому реалістичнішим сценарієм є переселення у Тверську Африку чорношкірих мігрантів. Втім і їм треба буде зважати на печерний російський расизм і депресивність більшості регіонів, умови життя в яких не надто відмінні від тих, від яких ці люди вирішили б втекти.

Конкуренція з Китаєм

І на останок варто завважити участь у вищезгаданому форумі в Кубінці міністра оборони Китаю Лі Шаньфу, який окрім Росії відвідає Білорусь. Зазначимо: після того, як спеціальний представник КНР у справах Євразії Лі Хуей побував на зустрічі у Джидді, присвяченій мирній формулі України.

Під час виступу на форумі "Армія-2023" китайський міністр заявив про намір його країни поглиблювати військову співпрацю з Білоруссю й Іраном, а також окреслив три головних принципи Пекіну: зміцнювати таку співпрацю максимально широко – з країнами Азії, Глобального Півдня; створювати платформи співпраці у безпековій сфері, а також працювати на конкретними напрямками взаємодії у галузях високих технологій, озброєнь і у боротьбі з тероризмом.

Проте варто зауважити, що Пекін, зі слів Лі Шаньфу, не відмовляється від Європи. Навпаки, КНР прагне співпраці з Заходом разом з іншими регіонами.

Росія, як намагався запевнити Лі, є партнером Китаю, але Китай як головний прихильник глобалізму тяжіє, як і раніше, до максимально широкої співпраці зі всіма регіонами.

Москва водночас пропонує просуватися у бік створення власного геополітичного борделю з блекджеком і різноманітними диктаторами й авантюристами, які б разом перебували в жорсткій опозиції до колективного Заходу.

При цьому спроби Москви підпалити Африку, провокуючи конфлікти, є завадою для китайської політики розширення своїх зон впливу. Не кажучи вже про те, що вихід Росії із Зернової угоди і постійне риторичне жонглювання ядерною зброєю теж не відповідають інтересам КНР. Щодо угоди, то тут навіть більше: Путін значно нашкодив Китаю, намагаючись продемонструвати свою дорослість і незалежність від Пекіну. Тому, є сенс припустити, що поза публічними деклараціями Лі він доносив до керівництва РФ і невдоволення Сі Цзіньпіня діями Путіна як в Європі, так і в Африці.