Воно не тоне. Куди адміністративний батут закине Дмитра Рогозіна?

15 липня Володимир Путін звільнив з посади голови "Роскосмосу" Володимира Рогозіна, талановитого автора фантастичних історій про космічні подорожі, гуру реклами космічних батутів та майстра розпилу держбюджету. Причому Рогозін зовсім не потрапив в опалу і не йде з путінської обойми. Його безперечно готують до нової посади. Стара стала йому тісна: все йде до того, що "Роскосмос" втратить автономність у зв'язку з переведенням економіки РФ на воєнні рейки. На це вказує бурхлива законотворча активність останніх днів.

Зокрема сотня законів, підписаних Путіним 14 липня, спрямована насамперед на концентрацію фінансових та виробничих ресурсів у руках держави — аж до примусу бізнесу до виконання держзамовлень та запровадження негативних ставок для банківських вкладів. Цьому ж повороту було присвячене екстрене засідання Держдуми, де обговорювалися законопроекти, спрямовані на досягнення "автаркії".

У ході цього ж засідання віце-прем'єром було призначено Дениса Мантурова, послужний список якого включає керівні посади у вертолітному КБ Міля та "Оборонпромі", посаду міністра промисловості та головування в "Ростеху". Усе це гранично чітко свідчить про список завдань, які це призначення переслідує. У Росії настає нова епоха — епоха воєнної мобілізації, коли біля керма промисловості повинні стояти міцні виробничники, а не майстри роздачі нездійсненних обіцянок.

Тим часом ще три дні тому, 12 липня, Дмитро Рогозін дав останню з таких обіцянок на своїй старій посаді: заявив, що "Сармат" — "найпотужніша у світі ядерна ракета глобальної дальності" готується "до нових випробувань і серійного виробництва", і також опублікував фото чогось схожого на гігантський самогонний апарат, розміщений на залізничній платформі. Для минулої епохи все було правильно: Рогозін політично чуйно відреагував на заяву Путіна про те, що "Сармат" стане на бойове чергування наприкінці цього року, зроблене ним 21 червня. Але в нові часи Путіну, який спішно готує Росію до ядерної війни, потрібен вже реально літаючий "Сармат", який не зможе доробити Рогозін — але, можливо, видасть на-гора Мантуров. Рогозін же на своїй колишній посаді вже не відповідав вимогам поточного моменту.

Наступного дня "Медуза", з посиланням на три джерела, близькі до Кремля, а також на якогось "знайомого Рогозіна" повідомила, що колишній начальник батута "Роскосмосу" може перейти на роботу в АП РФ. Не вповні поки зрозуміло, щоправда, на яку посаду — і тут Медуза запропонувала дві версії. Згідно з першою, Рогозін має змінити Антона Вайна, який втомився рулити АП аж із серпня 2016, побивши всі рекорди перебування на цій посаді. Вайно ж відправлять послом кудись подалі. Певний досвід такого роду Вайно має, з 1996 по 2001 рік він працював у посольстві РФ в Японії, а потім два роки в МЗС у Москві.

Згідно з другою версією, Вайно залишиться на колишній посаді, а для Рогозіна, який ще в 2014 році мріяв "поміняти всі свої посади на щастя бути в одному окопі із захисниками Слов'янська", винайдуть щось цікавіше, на кшталт спеціальної посади гауляйтера ДНР та інших окупантів. територій у разі, якщо їх таки зліплять у федеральний округ. Процес ліплення Кремль збирається завершити до єдиного дня голосування 11 вересня. На жаль, слово "гауляйтер" в російську табель про ранги ще не внесено — але тут з імпортозаміщенням все складається відносно непогано, особливо після скорочення незграбного "постійний представник" до грізного "постпреда".

В окоп туша Рогозіна, зрозуміло, не влізе, але в кабінет, обладнаний у бомбосховищі в одному з окупованих українських міст, цілком зможе. Втім, до таких жахіть справа навряд чи дійде, і на окупованих територіях Рогозін буде рідше, ніж Кадиров, знімаючи в Москві ролики для Тік-Току, погрожуючи всьому світу ядерною війною і правильно розпилюючи виділені на освоєння "новоросії" кошти. Останнє "улюбленцю Путіна" — принаймні, "Медуза" стверджує, що Путін Рогозіна любить, — вдається особливо добре.

Підвішений стан Рогозіна викликає у пам'яті тиняновського генерала Кіже, якого государ наказав не обтяжувати дивізією, призначивши для найважливіших справ. Причому за мінімального знання біографії Рогозіна для таких передбачень не потрібні жодні джерела в Кремлі. Цілком вистачить фото Рогозіна, який зігує в молодості, на "Російському марші", та кількох посилань. От, скажімо, з 2003 року, де Рогозін, на той час – голова комітету з міжнародних справ Держдуми Росії заявив в ефірі "Эхо Москвы", що не тільки Тузла, спірна коса у Керченській протоці, а й Севастополь – російські. Цікаво, що під час ефіру з Рогозіним ЕМ провело опитування серед радіослухачів. Рогозіна підтримали 82% з них, заявивши, що російська Тузла для них важливіша за добрі відносини з Україною. Повторю, це був 2003 рік. До початку війни залишалося 11 років.

Загальна спрямованість призначення Рогозіна, таким чином, не викликає сумнівів. Деталі його теж легко побачити, але тут уже потрібно вдивитись у етапи рогозинської кар'єри.

Рогозин та порожнеча

Дмитро Рогозін – виходець із сім'ї придворного московського генерала, заступника начальника служби озброєння МО СРСР Олега Рогозіна. Цю позицію найлегше описати як посаду прапорщика, що розрослася до всесоюзних розмірів, з пропорційно зрослими можливостями для наживи. У Москві навіть ходить байка про те, що саме з Рогозіна-старшого дитячий письменник Дмитро Ємець списав, до того ж, з посиланнями на реальну біографію, свого персонажа — злодійкуватого генерала Котлеткіна.

За лінією дружини у Рогозіна теж усе склалося дуже вдало — у тому сенсі, що його тесть був генералом. Але вже не з постачання, а за лінією зовнішньої розвідки. І, як відомо, якщо загадати бажання, стоячи між двома генералами, воно, швидше за все, збудеться. Особливо якщо генерали – твоя рідня.

1986 року Рогозін закінчив журфак МДУ, 1988 — економічний факультет Університету марксизму-ленінізму при Московському міськкому КПРС. Старт був завидним у всіх відносинах, але кар'єра спочатку не йшла. У 1986 р. романтичний Діма насів на тестя, намагаючись влаштуватись за протекцією в розвідку, але той, знаючи зятя, відбився, сховавшись за неможливість служби в одному відомстві двох близьких родичів. А щоб питання про влаштування ніколи не випливло знову, організував вербування Рогозіна в інформатори КДБ і прилаштував його завсектором міжнародних організацій у Комітеті молодіжних організацій СРСР (КМО). Посада була дуже хлібна, але при цьому ставила хрест на нових спробах Дмитра Олеговича піти в шпигуни. Можливо, тесть не був би таким упертим, але його збентежила крайня нестійкість зятя до корупційних спокус. Отримати близького родича, перекупленого однією із західних спецслужб і втік за кордон, рогозинському тестеві, звісно, не хотілося.

Та в серпні 1990 у Росії задули нові вітри і замаячили нечувані можливості. Тоді Дмитро Рогозін і залишив КМО, вирішивши збудувати політичну кар'єру, але й там спочатку все пішло мляво. У пошуках шансу красиво засвітитися він побував у травні-червні 1992 року у Придністров'ї, і відштовхнувшись від цього турне, твердо пішов лінією російського націоналізму, створивши і очоливши Конгрес російських громад (КРО). Задумка була непоганою, і надалі себе виправдала, але і її старт виявився важким. Нацизм тоді ще не ввійшов у Росії в силу і в моду, і в 1993 і 1995 р. Рогозін двічі пролетів на виборах повз Держдуму. Нарешті, натиснувши на рідню, він у березні 1997 року набрав-таки 37,91% на додаткових виборах у Аннінському виборчому округу у Воронезькій області.

Втиснувши тіло в думське крісло, Рогозін відчув себе впевненіше. До того ж і нацизм почав входити в моду в колах московської інтелігенції. Все пішло веселіше — 1999 року майбутній глава "Роскосмосу" вдало переобрався за тим же округом, після чого став головою Комітету з міжнародних справ, а потім очолив делегацію в ПАРЄ.

З цього моменту кар'єра Рогозіна стійко йшла вгору, але в ній виявились проблеми. Нічого, окрім як зигувати та красти Дмитро Олегович, на жаль, не вмів. А оскільки ноблес наполегливо вимагав обліж, Рогозін у 1996 та 1999 роках захистився на філософському факультеті МДУ з тем "Російське питання та його вплив на національну та міжнародну безпеку" та "Проблеми національної безпеки Росії на рубежі XXI століття". Реферати знайти складно, але можливо — просто щоб переконатися, що нічого, крім зиг і вигуків "Слава Росії", вони не містять. А от захищена у 2016 році у Військово-морській академії імені М. Г. Кузнєцова дисертація на здобуття ступеня д.т.н. за спеціальністю "Теорія озброєння, військово-технічна політика, система озброєння" виявилася вже засекречена. З чуток, у ній докладно описано конструкцію батуту, з якого Рогозін хотів висадитися на Місяць раніше, ніж це зроблять американці за програмою "Артеміда".

Порівняння з тиняновським Кіже при докладному знайомстві з біографією Рогозіна розквітає новими та яскравими барвами. Будучи номенклатурним нічим, до того ж, у всіх сенсах, колишній глава Роскосмосу не міг не сподобатися Путіну, який відчув у ньому споріднену натуру. Справді, вони дуже схожі. Обидва — повні нулі, що спливли нагору в Росії, що збожеволіла, де гору здобула ображена люмпенська свідомість, що прагне помсти за свою нікчемність. Обидва вони є концентрованим виразом цього ображеного на весь світ, закомплексованого типажу, що став основою пострадянського російського суспільства. Так що кар'єра Рогозіна, під теплим поглядом бункерного дідуся, безперечно, зазнає чергового злету.

Головною ж перевагою Рогозіна в очах Путіна стала, швидше за все, готовність вчинити будь-які злочини на окупованій Україні. Кремлівський карлик гостро потребує посіпак, на яких він міг би списати хоча б частину своїх злочинів. Рогозіну ж, у ситуації, що склалася, нікуди податися, патрона він не зрадить, і без вагань виконає навіть найдикіші його накази. Саме такий кадр і потрібен зараз Путіну, щоб керувати окупованими українськими територіями, знищуючи на них українців.