Ефіопія замість України. Коли ЄС загрузне в Африці
Європейський Союз з деяким запізненням, дозволивши міцно влаштуватися в Африці Китаю і Росії, прийняв рішення інтенсивно розвивати саме цей напрямок своєї зовнішньої політики. Відповідні наміри позначив ще попередній склад Єврокомісії на чолі з Жаном-Клодом Юнкером, але саме його спадкоємиця - екс-міністр оборони Німеччини і близька соратниця Ангели Меркель Урсула фон дер Ляйєн за підтримки Парижа буде реалізовувати план з розвитку відносин з країнами Африки. Практично відразу ж після свого затвердження як президента ЄК, в грудні 2019 р., фон дер Ляйєн здійснила візит в столицю Ефіопії, Аддіс-Абебу. У тому ж місяці Брюссель оголосив 2020-й роком розвитку взаємин з континентом. У лютому новий президент Євроради екс-прем'єр Бельгії Шарль Мішель побував в тій же Аддіс-Абебі, де проходив 33-й саміт Африканського союзу, що об'єднує 55 країн Африки.
І вже на цьому тижні почалася висадка потужного десанту єврочиновників відразу в кількох африканських державах, включаючи не дуже стабільні Судан і Буркіна-Фасо. Проте ключовий пункт в їхній програмі є знову-таки столиця Ефіопії: там пройде засідання представників керівництва ЄС і Африканського союзу. Очолить делегацію фон дер Ляйєн, а компанію їй складуть віце-президенти ЄК Жозеп Боррель, Франс Тиммерманс, Маргрете Вестагер, Валдіс Домбровскіс, Марош Шефчович, Віра Юрова, Дубравка Шуиця, Маргаритис Схинас, а також більше десяти комісарів. Делегація стане рекордною за весь час відносин між блоками, так і підзвітні їм вектори діяльності ЄС дають зрозуміти, що буде обговорюватися все, що тільки душі завгодно.
Аддіс-Абеба ж остаточно закріплюється статус головної переговорної майданчики. Це раз. Два - підвищений інтерес саме до Брюсселя Ефіопії, чия столиця стала штаб-квартирою для багатьох міжнародних організацій, дає підстави припускати, що в рамках стратегії розширення впливу Євросоюзу на південь Ефіопії відводитиметься роль магніту для інших африканських країн. Не тому, що є передбачуваної прабатьківщиною людства, але тому що на даний момент це одна з найуспішніших країн континенту. Ефіопія - друга за чисельністю населення, одна з найбільш швидкозростаючих економік світу (в 2017 р. - 10,9%). Біда в тому, що її оточують куди менш успішні і нестабільні держави: Еритрея, Судан і Південний Судан, Сомалі. Виняток - Кенія (економічний, фінансовий, транспортний хаб Африки) і Джібуті (за рахунок іноземної присутності у вигляді баз США, Франції та Китаю). Тому вибір Євросоюзу очевидний ще і з цієї причини. Ефіопія, демонструє економічні успіхи і володіє найбільш сильною армією в регіоні, за винятком Судану, стане острівцем стабільності і головним комунікатором з ЄС. Мінусом є те, що в ефіопів немає виходу до моря, але тут на виручку прийде Джібуті.
Не зайвим буде нагадати, що в Джібуті, а саме в таборі Лемонье дислокується один з підрозділів сил Африканського командування ЗС США (AFRICOM). Штаб-квартира розташована в німецькому Штутгарті, проте вже більше десяти років обговорюється її перенесення в Аддіс-Абебу. З активізацією Євросоюзу AFRICOM дійсно може перебратися в Ефіопію.
Vive la France
Незважаючи на пряму участь в африканської стратегії Євросоюзу соратниці Меркель, все ж саме Париж виступає головним мотиватором даного процесу. Президент Макрон, як водиться, просто продовжив втілювати в життя напрацювання і плани своїх попередників. В даному випадку - Ніколя Саркозі. Той ще під час передвиборної кампанії 2005-2007 рр., при активній підтримці Мадрида і Риму, невпинно твердив про необхідність надати новий імпульс Барселонського процесу - Євро-Середземноморського партнерства, затвердженим у 1995 р. Країнами-учасницями Барселонського процесу погодилися стати, крім ЄС, Алжир, Єгипет, Ізраїль, Йорданія, Ліван, Марокко, Сирія, Туніс, Палестина, Лівія. Свого Саркозі вдалося досягти вже в 2008 р. Однак не можна сказати, що африканський вектор політики ЄС був всеосяжний і масштабний. Приймалися документи, підписувалися угоди, однак саме в кінці 2019 - початку 2020 рр. Брюссель (точніше, зрозуміло, Париж) здійснив якісний ривок. Причому стрибнули європейці далеко за Магриб.
Головними вигодонабувачем є саме Париж. Заслуга французької дипломатії, ну, і італійській, що межує з відвертим шантажем, в тому, що Євросоюз переорієнтується в африканському напрямку. Таким чином, французи відновлюють свою вагу всередині блоку і перехоплюють пальму першості після виходу з ЄС Великобританії. І поки ХДС намагається визначити, ким замінити не тільки Меркель, але і її, до недавніх пір, спадкоємицю Аннегрет Крамп-Карренбауэр.
У фарватері Франції в Африку разом з Італією також підуть Іспанія і Португалія, які розраховують за рахунок зближення ЄС та Африки вирішити міграційну проблему. Частково всі прийдешні ініціативи можуть підтримати і в Афінах. Принаймні, греки можуть продемонструвати інтерес, в першу чергу прагнучи дане партнерство використовувати в пику Туреччини, а саме спробувати зіштовхнути лобами Брюссель і Анкару, використовуючи амбіції Європи, щоб в черговий раз привернути увагу до дій турків в Середземномор'ї.
Що ж до Німеччини, то в цій неоколоніальної експансії їй, судячи з усього, відводиться роль "гаманця", доки в Берліні, не презентовавшем поки заміну Меркель, не надто прагнуть, наприклад, розвивати Бундесвер. Тобто французи гуляють, італійці святкують, німці платять.
Рух європейців на південь виправдане не тільки розширенням політико-дипломатичного впливу ЄС або вигідними економічними угодами, але і прагненням до зниження впливу Росії і Китаю на континенті, чия позиція ретранслюється багатьма африканськими країнами в ООН. Це викликає тривогу в Брюсселі, оскільки, маючи підтримку і дружній нейтралітет декількох десятків африканських країн на дипломатичній арені, Пекін і Москва зможуть повністю переформатувати ООН.
До цього моменту особливих конкурентів у Китаю в Африці не було. Росія щось десь змогла урвати, Туреччина тільки-тільки почала запроваджуватись. Євросоюз же володіє достатніми ресурсами і впливом, щоб конкурувати з ними. Тим більше що в цьому допоможуть і Штати, чий оборонний бюджет на 2020 р. як раз і передбачає збільшення своєї присутності на континенті та протидію російським "гібридами". Проблема, однак, у тому, що підвищення інтересу до Африці буде супроводжувати зниження амбіцій, якщо не заморозка Східного партнерства у Європі. Тим більше що ознаки такого охолодження наростають - тут можна згадати, як Париж домагається вилучення з нормативних документів пунктів програми про майбутньої євроінтеграції її пострадянських країн-учасниць, включаючи Україну.
