"Я був неправий". Як Путін на догоду Майдану відправив у відставку прем'єра Вірменії
Одинадцятий день протестів в Єревані приніс перелом у ситуації: Сергій Саргсян подав у відставку з поста прем'єра. Втім, до їх завершення і стабілізації ситуації у Вірменії ще далеко. Те, що події в Єревані будуть носити довгостроковий характер було очевидно спочатку.
Десять днів, які потрясли світ
Протягом перших десяти днів протести майже не виходили за межі Єревана, лише трохи торкнувшись другий за величиною місто - Гюмрі, в якому, до речі, розміщена російська військова база. Це було очікувано, оскільки в хронічно депресивної Вірменії немає іншого майданчика, крім Єревана, за яку мало б сенс боротися серйозно. Вірменська влада за фактом контролює урядовий центр, по суті, канцелярію, у ролі якої виступає парламент, де готують тексти договорів і зберігають друк для їх легітимації, і міжнародний аеропорт "Звартноц", що зв'язує Єреван із зовнішнім світом. Якщо б навіть протестувальники взяли під контроль всю Вірменію - без зміни ситуації в Єревані це мало що змінило б реальний розклад сил. Хіба що показало б рівень підтримки протестів в Єревані по всій країні.
І ось, на одинадцятий день цей рівень зріс. Спочатку в третьому за величиною місті Вірменії, Ванадзоре, застрайкували на підтримку єреванського протесту працівниці місцевої швейної фабрики "Глорія". Потім оголосили страйк і студенти єреванських вузів, але оскільки студенти і та кна вулицях це було чистою формальністю.
Разом з тим, перші десять днів протести йшли відверто мляво, прикриваючи безсилля слівцем "ненасильницькі". Але ненасильницькі революції бувають двох видів: успішними, коли при владі не залишається прихильників, і досить просто ігнорувати вже непотрібного правителя - і провальними, коли влада здатна дати відсіч, а революціонери не мають ресурсів для відповідного насильства.
Так от, в перші десять днів події в Єревані розвивалися за другим сценарієм. Поліція хапала протестувальників в тих кількостях, в яких хотіла, дозуючи насильство на власний розсуд. Ті, хто вийшов на протест, покірно давали себе заарештувати. Не було повідомлень про серйозний опір затримань, про постраждалих поліцейських або спалених автозаках. Той факт, що більшу частину затриманих незабаром випускали, не мав значення: сьогодні випускають, завтра немає. Значення мало те, що поліція до останнього часу виконувала команди влади, а у протестувальників не було навіть натяку на формування загонів для реалізації відповідного насильства в порівнянних масштабах.
Ва-банк Саргсяна
Але, незважаючи на явну перевагу, влада була налякана. Владою ж до останнього часу був екс-президент та діючий прем'єр Сергій Саргсян, який вирішив шляхом нескладної комбінації замінити вічне, але юридично сумнівне президентство в президентській республіці на настільки ж вічне, але вже бездоганне з юридичного боку прем'єрство в парламентській республіці. Після недільних переговорів з лідером протестів Николом Пашиняном, що тривали близько трьох хвилин через повної розбіжності позицій сторін, Саргсян віддав наказ про його затримання. Це була ознака переляку - і в цьому була його помилка.
На початку зустрічі Саргсян заявив, що не буде вести переговори в присутності журналістів. У свою чергу Пашинян відповів, що готовий обговорювати лише відставку Саргсяна. Тоді Саргсян, все ще відчуваючи себе господарем ситуації, і бачачи слабкість опозиції, вирішив зіграти ва-банк: заарештувати її лідерів, сподіваючись, що обезголовлені протести вщухнуть.
Але, ризикнувши на цей крок, Саргсян програв. Затримання лідерів протесту, депутатів парламенту Нікола Пашиняна, Сасуна Микаеляна і Арарату Мірзояна не збило мітингову хвилю, а, навпаки, розохотило протестувальників. Тоді Саргсян пішов у тінь, а віце-прем'єр Карен Карапетян незабаром заявив журналістам, що він і Саргсян клопочуть перед прокуратурою про те, щоб та не просила у парламенту санкції на арешт Пашиняна, Микаеляна і Мірзояна, і в даний час прямує до Пашиняну - на той момент затриманому "щоб поговорити з ним". Згадав Карапетян і про те, що 24 - день пам'яті жертв Геноциду вірмен, і, мовляв, негоже в такий день....
У підсумку влада відіграла тому і всі троє затриманих через добу, тобто в понеділок, були випущені на свободу.
Не стати Януковичем
Другою найважливішою новиною стало те, що до протестів приєдналися вірменські військові. Поки що в приватному порядку і без зброї, але і це якісно змінило ситуацію. Поява військових у лавах демонстрантів позначив межу, за якою, якщо б влада ризикнула і далі нарощувати насильство, зброя у протестувальників могло з'явитися. Притому, в руках людей, які зуміли б їм скористатися.
Так безплідний спочатку протест перейшов у нестійка рівновага сил. При цьому, всі російські "державні вірмени" - все симоньяны, мартиросяны, кургиняны і лавровы передбачувано встали на бік Саргсяна. Менш передбачуваною, але показовою виявилася позиція глави вірменської церкви Росії Ерзаса (Нерсисяна), який, коли близько 60 московських вірмен з діаспори зібралися біля його храму на мітинг на підтримку протестів у Єревані, сам викликав російську поліцію, і не дав людям сховатися в церкві, закривши перед ними двері. Важко не визнати, що на певну категорію вірмен перебування в Росії впливає дуже специфічно.
Тим часом в Єревані Саргсян, бачачи, що з арештом Пашиняна вийшла промашка, не з'являвся в публічному ефірі. Зате в ньому з'явився президент Армен Саркісян в ролі шукача компромісу. Дещо раніше, у ніч з неділі на понеділок у цій ролі виступив спішно повернувся в Єреван з поїздки в неназываемую жодним ЗМІ країну голова національних зборів (парламенту) Ара Баблоян, який прямо з аеропорту "Звартноц" відправився на зустріч з Пашиняном, Мікаєляном і Мірзояном, на той момент все ще затриманим.
Але всі ці спроби збити протести результату не дали. І тоді хитрий Саргсян, прорахувавши, що йому світять лаври Януковича і довічна відрядження в Краснодар, зробив єдино вірний крок: подав у відставку.
"Нікол Пашинян був прав, я був не правий. Ця ситуація має кілька рішень, але жодне з них я не піду. Це не моє. Я залишаю пост керівника країни, посаду прем'єр-міністра. Я виконую вашу вимогу. Бажаю миру нашій країні", - написав Саргсян в заяві, опублікованій на його офіційному сайті.
Українські уроки
Не останню роль у догляді Саргсяна зіграв, ймовірно, той факт, що першими військовими, які підтримали протестувальників, стали ветерани війни в Нагірному Карабасі. Для Саргсяна, теж ветерана війни і успішного польового командира, це був сильний моральний удар. Втім, не виключений і варіант, що до відставки Саргсяна підштовхнув Путін, панічно боїться успішних кольорових революцій. Логіка Путіна тут теж зрозуміла: у разі добровільного відходу Саргсяна Вірменія все одно нікуди не дінеться зі сфери російського впливу. Зате якщо його скинуть силою і проллється кров - то ось тоді вже можливі небажані для Москви варіанти. Судячи з усього, ряд українських уроків в Кремлі був засвоєний.
Подавши у відставку добровільно, Саргсян різко збив революційну хвилю: двері, в яку ломилися протестувальники, несподівано виявилася незамкненими. Очевидно, що наступним кроком стануть нові вибори і новий консенсус еліт, не виходить за рамки прийнятного для Москви. На самий крайній випадок у Кремля залишається варіант організації різкого загострення в Карабасі, йому цілком посильний, здійснити який можна кількома способами, на вибір. Незалежно від обраного способу, це негайно згуртує вірменське товариство, притому, в потрібному для Москви напрямку. І, нарешті, мирний відхід Саргсяна не виключає його політичну реанімацію за результатами нових виборів, якщо не в ролі прем'єра, то, приміром, як глави впливової парламентської фракції або навіть голови парламенту. Це, звісно, вже не те, що президентство або прем'єрство - але в якості пенсійного парашута - цілком прийнятний варіант.
Таким чином, про "вірменському Майдані" як і раніше немає й мови. Вірменія залишається у сфері впливу Москви, так і протести в Єревані, по суті, не були антимосковскими. Роздратування, що нагромадилося успішно каналізовано на Саргсяна, а 102 базу ЗС РФ жодна влада в Єревані чіпати не стане. Крім того, системні підприємства та ключові галузі вірменської економіки давно і міцно контролюються Росією.
Як наслідок, будь складу нової вірменської влади, включаючи і кандидатуру прем'єра, неминуче буде тим або іншим способом узгоджений з Москвою. Єдиний можливий для Вірменії варіант виходу з російської тіні - неузгоджені дії веж Кремля, що, втім, вже не раз траплялося за останні десятиліття. В цьому і тільки в цьому випадку можливий хаос і короткочасне вікно можливостей для несистемних прозахідних сил Вірменії... Але, знову-таки: а де вони, ці сили?
Між тим, перебування в орбіті Росії теж не приносить Вірменії нічого хорошого заганяючи її в стагнацію, виходу з якої не видно. Все це прикривається стандартним набором "булочок" - мовляв, "якби не Росія Вірменії не було б", до того ж вона закуповує вірменську сільгосппродукцію, а Путін нібито заборонив грузинським прикордонникам побори з вірмен.
Але пенсіонерам, які взимку платять за опалення російським газом суми, що перевищують їх пенсії, не до ностальгії по Росії. Москва ж дуже жорстко припинила спроби Єревана купувати в Ірану дешевий газ. Нарешті, в липні 2017 року російська Дума зажадала у Вірменії - однієї з найбільш моноэтничных країн на Землі - визнати російську мову другою державною, причому зробила це після заборони десяткам тисяч вірменських трудових мігрантів, водившим російські автобуси, маршрутки і таксі, користуватися виданими на батьківщині правами.
Словом, з Росією Вірменії живеться погано, а виходу з її сфери впливу, на жаль, не видно. Мабуть, єдиним можливим варіантом, здатним повести Вірменію в бік від Росії, могла б стати військова хунта, поява якої в якості підсумку нинішніх протестів і підключення до них військових теж не виключено. Така хунта, відносно помірна в плані внутрішніх репресій, могла б почати обережно маневрувати між Росією і Заходом вже без оглядки на вуличні протести, оскільки ті були б надійно заборонені.
