Трамп vs Путін. Допоможе Росія Мадуро почати війну у Венесуелі
Соціально-економічна політика венесуельського невдалого наступника Уго Чавеса - Ніколаса Мадуро - підвела його до очікуваного результату. Не стільки до масових протестів в Каракасі останніх днів, скільки до прямого зіткнення інтересів третіх сторін. Саме вони будуть визначати подальший хід подій, майбутнє Венесуели, або його відсутність, а не персоналії.
Хоча, дійсно, картинка вуличних протестів 23 січня вражає уяву. Тисячі і тисячі противників Мадуро - необхідний елемент, що відбувається. Приголомшливі декорації. І це вони "зробили" спікера Національної асамблеї Хуана Гуаидо, що назвав себе т.в.о. президента, а не навпаки. Вони і Білий дім.
Причому президент США Дональд Трамп, дочекавшись цієї заяви Гуаидо, у своєму оперативно опублікованому на сайті Білого дому заяві про визнання опозиціонера президентом фактично скопіював методом президента РФ Володимира Путіна. Кремль відомий своїми зізнаннями "нелегітимних" як у Криму чи на Донбасі, так і на грузинських територіях. Трамп вирішив таким чином зібрати побільше хайпи. Так, його адміністрації потрібно навести порядок на "задньому дворі" Сполучених Штатів. Але більшою мірою загострення кризи у Венесуелі - це те зовнішньополітичне дійство, в якому так відчайдушно потребує зараз Трамп. Він загнаний в кут власними проблемами - шатдауном і розслідуванням Роберта Мюллера. Трампу навіть не довелося, принаймні поки що, "нападати" на союзників по НАТО і Альянс в цілому, щоб відвернути увагу американців від проблем його адміністрації.
Щоб маневр був успішний, збавляти темп Білого дому вже не можна. Не можна здати Гуаидо або будь-кого з опонентів Мадуро, у разі якщо стрімкий зліт спікера Нацассамблеи з легкої руки Мадуро завершиться не менш стрімким падінням. Тому в Twitter Трампа додасться Венесуели. Це по-перше.
По-друге, слова підтримки потрібно підкріплювати діями. Благо Трампу не доведеться винаходити велосипед і створювати потужну коаліцію для протидії як Мадуро, так і його союзників в особі Росії та Китаю. Кубу, Болівії і іже з ними можна до уваги не брати. У них немає ресурсів для порятунку режиму Мадуро. Загалом, Білий дім в деякому роді делегує повноваження миротворців вже створеної в серпні 2017 р. "Групі Ліми", в яку входять 13 країн: Аргентина, Бразилія, Канада, Чилі, Колумбія, Коста-Ріка, Гватемала, Гайана, Гондурас, Панама, Парагвай, Перу і Сент-Люсія.
У цій групі об'єдналися країни двох Америк, не визнають влади Мадуро, та які в більшості своїй зачіпає криза у Венесуелі. В першу чергу міграційний. "Групою Ліми" також опрацьовувалися різні сценарії його подолання, включаючи військовий. Його реалізація - найгірший сценарій з можливих для Ніколаса Мадуро. Його влада гарантується підгодованими кримінальними і околоуголовными елементами і високопоставленими військовими. Поки військове керівництво його підтримує. Але в ніч на 21 січня, як відомо, стався небезпечний прецедент - група офіцерів невисоких звань вкрала зброю і з вимогою відставки президента атакували блокпост промадуровских сил в Каракасі. Повсталих затримали згодом. Однак якщо аналогічних спалахів буде в рази більше, то армія, за винятком генералів, перейде на бік протестувальників. Цілком ймовірно, що все може закінчитися чималою пролитою кров'ю, в тому числі і керівництва країни, якщо раптом не втече. В Ростов, наприклад.
До речі, про Росію. Одна - західна - коаліція вже вималювалася: США, "Група Ліми", Євросоюз. Інша - не настільки масштабна, але все ж вона є. На чолі, звісно, Росія, а в якості масовки виступлять Куба, Болівія, Еквадор, Іран. Цікаво, що "брата" Мадуро, як пише в Twitter спікер президента Туреччини, під час візиту до Москви підтримав Реджеп Тайіп Ердоган. Хоча це більше схоже на тролінг Ердоганом, не упускающим можливість підколоти США і ЄС, Трампа.
Хто ще в масовці? Китай? Ні, Піднебесну поки залишимо. Та повернемося до Кремля. Якими будуть дії Росії в поточній ситуації, коли Трамп з союзниками будуть домагатися остаточного відходу Мадуро? Останній, до речі, може і радий був би вже піти. Чіплятися за владу безглуздо. Тільки Москва не дасть йому спакувати валізи, оскільки вклала величезні суми до Венесуели і нафтові проекти.
Безумовно, вводити війська Росія не буде, відповідно, Мадуро просити про це не буде. Все-таки Венесуела далі Сирії, і перекидання військ буде дуже витратною справою. Плюс згадаймо, як Росія перекинула в Венесуелу свої бомбардувальники з неоліту і негайно ж повернула їх, достатньо було Вашингтону невдоволено повісті бровою.
Тому швидше Кремль підштовхне Мадуро до громадянської війни з елементами гібридної. Тобто надасть підтримку у вигляді поставок зброї, амуніції, якої-ніякої техніки і, можливо, когось із ПВК-шної братії пришлють. "Вагнеровцы" або "патріоти" будуть виділятися серед місцевих, а тому будуть з закритими обличчями, небагатослівні, а свої бажання будуть висловлювати жестами і виряченими очима. Звичайно, їх впізнають, а Росію звинуватять у втручанні. Однак у Москви вже на рівні рефлексу вироблений відповідь - "ихтамнет".
У разі ж якщо розклад буде складатися не на користь Мадуро і Росії, враховуючи ймовірність військової операції "Групи Ліми", то в якості альтернативи і при активному сприянні Кремля буде просуватися ідея проведення нових президентських виборів. Теж цілком реальний сценарій, на який Захід може погодитися. Все-таки нікому не хочеться кровопролиття.
І третій варіант. Якщо Кремль у міру розвитку ситуації зрозуміє, що вже не просто пахне, а смердить смаженим, може за спиною того ж Мадуро почати переговори з Гуаидо з метою домогтися збереження російських нафтових проектів у Венесуелі. Натомість гінці з РФ у хамській манері пообіцяють не допомагати Мадуро і не присилати своїх "ихтамнетов": "Може пролитися багато крові? Навіщо вам це, Хуан?".
По цьому ж шляху може піти і Китай. Пекін, як і Росія, вкладав у Венесуелу мільярди доларів. З тією лише різницею, що режим Мадуро Китаю повертає кредити, поки Росія робить ставку на контроль над сировиною. Підхід Китаю більш раціональний, між іншим, і не такий ризиковий. Москва допомогою підкупу політичних еліт прагне отримати ресурси, не особливо піклуючись про те, щоб ці самі еліти міцно стояли на ногах і не чинили бардак в країні. І коли трапляється таке, що ті, з ким вже нібито домовився, можуть піти, доводиться в терміновому порядку вигадати радикальні способи зберігати їм владу. Китай же залишається при своєму, а значить, може зайняти очікувальну позицію. І коли все устаканиться, почати переговори з новим керівництвом на вигідних для себе умовах, оскільки в будь-якому випадку після Мадуро, як в Україні після Януковича, в казні буде гуляти протяг.
З іншого боку, Венесуела - це можливість для Китаю поставити підніжку Сполученим Штатам, чиї представники нещодавно вийшли з консультацій з переговорів з торгових питань. Пекін може вирішити підтримати фінансово Мадуро, привносячи в свої взаємини з Вашингтоном елемент торгу - компроміс в торгових переговорах або проблеми під боком.
Так що Ніколасу Мадуро зараз не позаздриш. Він став пішаком, яка має залишитися на дошці. І в цілому відбувається у Венесуелі вже боляче нагадує початок "Сирійської весни" в 2011 р., коли всі так сподівалися, що союзники дотиснуть Башара Асада і він піде, а в країні запанує мир і демократія. Але у мене теж виявилися борги, і тому він залишився біля керма. До того ж для Росії Венесуела є зручним фронтом гібридного протистояння зі Сполученими Штатами.
