Трамп пішов по стопах Януковича? Чим обернеться "революційна законність" по-американськи

У США вже кілька тижнів не вщухають вуличні заворушення. Експерти і коментатори неодноразово вказували, наскільки в Америці глибокі (або, навпаки, неглибокі) проблеми расизму та поліцейського свавілля. Насправді спостерігаються сьогодні мітинги стали результатом цілого клубка протиріч. В американському суспільстві дійсно присутні соціальне розшарування, довготривале зниження рівня життя, різко посилена коронакризисом, побутовий расизм, і в той же час дійсно високий рівень злочинності в середовищі афроамериканців.

Ще одна причина піднесення народного невдоволення - це втрата довіри населення до державних органів, де дійсно можливий свавілля і зловживання, передусім щодо найбільш незахищених у соціальному плані верств населення, серед яких дійсно багато афроамериканців.

Протести створюють нову соціальну реальність, і ця реальність може позначитися як на результати майбутніх президентських виборів, так і на американському суспільстві в цілому.

Без компромісів

Перше, що яскраво проявили протести, - це граничну поляризацію американського суспільства. Ця поляризація існувала і раніше, загострилася після президентських виборів 2016 р., але саме зараз оголилася гранично, у всій її лякає непримиренності. Звичайно, далеко не всі американці глибоко залучені в політику, але якщо говорити про політизованої частини суспільства, ці люди слідом за політиками почали бачити в представниках іншого табору екзистенціальну загрозу для себе та країни. Якщо послухати взаємні звинувачення обох таборів, видно, що мова йде вже не про політичні розбіжності, а про "ворогів", мета яких, за словами опонентів, "знищити Америку". Кожен табір мріє повернути собі країну", вважаючи, що в руках супротивника вона просто загине.

Американські еліти, в свою чергу, не просто не роблять ніяких спроб згуртувати небезпечно расколовшееся суспільство, але лише посилюють поляризацію, намагаючись максимально використати ситуацію в своїх інтересах і не соромлячись розігрувати без того хворобливу карту расових протиріч. Чудово розуміючи, що у них немає шансів "переманити на свою сторону електорат іншої партії, і демократи, і республіканці намагаються максимально мобілізувати своїх прихильників, демонізуючи опонентів.

При цьому і ті й інші, схоже, забули про те, що в Америці на результат виборів часто впливали не переконані прихильники якоїсь партії, а так звані "хиткі" виборці віддають свої голоси тій силі, яка, як їм здається, більшою мірою відповідає їх інтересам на даний момент. І, судячи з коливань рейтингів Дональда Трампа та Джо Байдена з початку пандемії коронавіруса, а потім - з моменту загибелі Джорджа Флойда, кількість людей, що змінюють електоральні уподобання, достатньо велика, щоб вплинути на результат листопадових виборів.

Ось лише кілька цифр. Згідно з даними агентства Reuters за 17 червня Байден випереджає Трампа на 13%. Проголосувати за нього готові 48% респондентів, тоді як Трампу свою перевагу віддали лише 35% учасників. Більш ранній опитування показує, що дії Трампа під час масових заворушень схвалювали лише 33% американців, а 57% опитаних повідомили, що вважають їх неадекватними.

Право на бунт

Реакція американців не так несподівана, як може видатися сторонньому спостерігачеві. Демонстративне небажання Трампа побачити різницю між мирними протестуючими і погромниками, невизнання фактів існування побутового расизму і зловживань з боку силовиків і вже тим більше загроза задіяти армію для розгону протестів викликали щире обурення американців. На тлі зростаючого народного невдоволення багато з них, незалежно від кольору шкіри, представили себе якщо навіть не на місці жертв поліцейського свавілля, то на місці протестувальників - вже не так важливо, з яких саме причин вийшли на вулиці. Право висловлювати невдоволення за допомогою вуличних акцій американці вважають своєю невід'ємною свободою, а замах на свої свободи вони сприймають болісно.

У підсумку позицію Трампа багато американці взяли на свій рахунок, побачивши в ній пряме посягання на їх власні конституційні права. Простіше кажучи, багато запитали себе: "Якщо завтра Я вийду на вулицю, щоб заявити протест, МЕНЕ теж затаврують терористом і будуть, умовно кажучи, давити танками? Адже Я теж незадоволений ситуацією в країні". Показово, що страх придушення громадянських свобод на перших порах навіть затьмарив в очах людей негативний ефект від цілком реальних погромів і відвертого розбою.

Трамп ж, у свою чергу, багато в чому повторював помилки Віктора Януковича під час українського Евромайдана. У 2013 р. той теж погрожував придушити протест, пару раз зробив жорсткі спроби зробити це, а потім відступав. В результаті він лише розлютив людей, в той же час продемонструвавши свою слабкість і нездатність впоратися з ситуацією. Трамп спочатку вів себе таким чином, то жорстко розганяв протестувальників заради "фотосесії" з Біблією, то тікаючи від них в бункер і посилаючи звідти гнівні твіти.

Враховуючи, що він вже опинився у схожому становищі в ситуації з коронавірусом, коли, з одного боку, постійно обіцяв відкрити економіку, а з іншого - не міг цього зробити, тому що не міг впоратися з наслідками епідемії, цілком зрозуміло, чому його рейтинг продовжував падати. До речі, відповідно до вже згаданого опитування, 55% респондентів заявили, що не схвалюють дії Трампа в боротьбі з пандемією, і тільки 40% задоволені реакцією президента на кризу.

В обхід держави

Однак цілком ймовірно, що подібна ж проблема перебування "між двох вогнів" може торкнутися і демократів, з одного боку, вимушених загравати з найбільш радикальною частиною протестуючих і їх прихильників, а з іншого - намагаються зберегти голоси помірного більшості, не бажає кардинальних змін і вже втомленого від протестної активності. І ризик відштовхнути від себе "поміркованих" і "вагаються" у демократів на даний момент досить великий.

Складність полягає в тому, що напрям протестної хвилі задають не політики, а активісти різних мастей: лідери руху Black Lives Matter (BLM), соціалістично налаштовані студенти-ідеалісти, ліві анархісти і так далі. Основна ж проблема виникла в тому, що саме вони стали спонтанно створювати нову соціальну норму.

Неможливість публічно заявити, що всі без винятку життя мають значення, відмова надати чорношкірим студентам поблажки на іспиті, вставання на коліна і покаяння перед афроамериканцями з боку білих американців, знесення пам'ятників і переоцінка історії - все це на очах стає не тільки субкультурою протесту, але й новою суспільною нормою. До речі, схиляння коліна спочатку символізувало протест проти поліцейського насильства, а не покаяння. Але біда в тому, що про це вже мало пам'ятають навіть самі американці, тим більше що загальний контекст цього жесту сьогодні змінився.

В даному випадку, приміряючи цю ситуацію на себе, американський обиватель вже замислюється про те, чи не загрожує йому ця стихійна зміна правил? Люди запитують себе: якщо особисто Я стану жертвою чорношкірого злочинця, буде поліція захищати МЕНЕ проти НЬОГО? Навіть американці, щиро відкидають білий расизм, тепер бояться дискримінації, спрямованої у зворотний бік, тобто - проти них. І бачачи, що Демократична партія в чому йде на поводу у цих тенденцій, деякі починають схилятися в бік Трампа як "захисника білих".

Звичайно, нові норми створювалися і під впливом інших громадських рухів, досить згадати хоча б Рух за громадянські права Мартіна Лютера Кінга. Саме воно в підсумку призвело до скасування сегрегації, тобто до кардинальних змін в американському суспільстві. Однак процес введення і засвоєння суспільством соціальних норм тоді був іншим. Сегрегація була скасована державою - зрозуміло, під впливом протестів. Згадаймо, що знаменита мова Кінга "У мене є мрія" прозвучала 28 серпня 1963 р., а закон про громадянські права був прийнятий майже на рік пізніше, у липні 1964 р.

Таким чином, у Сполучених Штатах далеко не перший раз громадська і законодавча норма змінюється під впливом громадянської активності. Але раніше ця нова норма не створювалася хаотично, стихійно і радикально. Вона була новою версією суспільного консенсусу, формою поступки держави суспільству. Мартін Лютер Кінг не змінював правила сам, він лише підштовхнула суспільство та держава вже назрілим змінам. Зрозуміло, якісь елементи нової норми створювалися спонтанно, наприклад, в результаті відмови чорношкірих пасажирів в транспорті поступатися місця білим. Однак це не було так всеохватно. Нова норма поступово пробивала собі право на існування, розросталася, шліфувалася, отримувала легітимність з боку суспільства і держави.

Але зараз, в часи інтернету, виявилося, що норму можна створити стихійно, без будь-якої участі держави, і вона миттєво охоплює все суспільство. При цьому сама по собі норма може бути не тільки вистражданої на грунті реальних проблем, але й досить надуманою і безглуздою. Звичайно, у неї відсутній державний механізм примусу, однак він з лишком компенсується громадськими механізмами: можливістю звільнити, зацькувати, засудити незгодного людини, розорити його бізнес і так далі.

"Революційна законність"

Виходить досить дивна ситуація. З одного боку, справжньої революції в Америці немає і поки не передбачається. Але з іншого - ми бачимо окремі елементи революційних процесів. У протестному ажіотажі спонтанно створюються якісь нові правила, які миттєво підхоплюються мейнстрімними медіа і великими компаніями, бояться втратити клієнтів. Ці три чинники - інтернет, ЗМІ і ринок - на ходу міняють звичні правила. На цьому тлі логічно, що все більше людей відчувають тривогу: якою ж буде та нова соціальна норма, яка не народиться з закону і консенсусу різних частин суспільства, а з хаосу?

Ця ситуація чимось нагадує Росію в 1917 р., коли більшовики ввели поняття "соціалістичної законності" і "революційної доцільності". Невизначеність в принципі лякає людей, і мало хто хотів би потрапити під хвилю черговий непередбачуваною "революційної законності". Так, протестувальники в США не захопили владу і навіть не прагнуть до цього, але виявилося, що введення нових правил сьогодні можливо, минаючи владні інститути. І це ті реалії, в яких нам доводиться жити сьогодні.

У результаті ті люди, які ще вчора співчували вбитому Флойду і солідаризувались з протестувальниками, турбуючись як мінімум про збереження свого права на протест, сьогодні бояться набагато більш серйозної загрози - того, що хаотично і радикально виникли соціальні норми можуть торкнутися особисто їх. При цьому керівництво обох партій, як вже зазначалося, не зацікавлена в суспільному консенсусі, а тому підігріває страхи виборців, представляючи передвиборну боротьбу битвою за виживання країни.

Перспективи

У короткостроковій перспективі така ситуація може призвести до того, що демократи втратять перевагу, яку вони отримали на початку протестної хвилі, і на президентських виборах не виключена нова перемога Трампа. Що стосується довгострокової перспективи, то навіть російські футурологи з числа професіоналів, які дійсно знають Америку, відзначають, що вірогідність повноцінної громадянської війни в США вкрай низька, а до влади в Америці рано чи пізно прийдуть нові еліти, які змушені будуть домовлятися між собою. З цим можна погодитися з одним застереженням: деструктивні процеси, що відбуваються сьогодні, неможливо буде автоматично на підставі одного лише консенсусу нових еліт.

Соціальні процеси мають властивість виходити з-під контролю. У сьогоднішній Америці один одному протиставляються вже не тільки люди різних поглядів, але і різні ідентифікації, які в інших умовах могли б безконфліктно поєднуватися в одній людині - наприклад, любов до порядку і відсутність расизму, патріотизм і повага до прав людини, ліберальні погляди і релігійність. Зараз вони супроводжуються рядом асоціацій і кліше, які роблять їх непоєднуваними (згадаймо відео конфлікту пастора і протестуючих в так званій "Автономної зоні" в Сіетлі).

Частина з цих процесів, звичайно, буде носити зворотний характер, і якийсь відсоток з числа учасників сьогоднішніх ворогуючих таборів коли-небудь дозріє для примирення, а частина людей поміркованих поглядів і зовсім не буде втягнута в конфлікт. Але частина суспільства звикне жити в радикальній непримиренної парадигмі. Спроби поєднати розколоту країну, отвыкшую від пошуку компромісів, можуть тривати роки й десятиліття, і це буде дуже болючий процес.