Не лише Бандера. Чому поляки не бояться стати ізгоями в ЄС
29 січня Комітет громадянських свобод, юстиції та внутрішніх справ Європарламенту, як вже писала "ДС", запустив процедуру введення санкцій проти нашого західного сусіда, схваливши проект відповідної резолюції. Причиною стало нехтування Польщі до позиції ЄС щодо судової реформи, прийнятої Варшавою у минулому році.
33 з 42 учасників засідання схвалили рішення Єврокомісії від 20 грудня 2017 р. щодо забезпечення виконання Польщею положень ст. 7 Договору про Європейський Союз у зв'язку з судовою реформою в цій країні і заявили, що комітет "підтримує звернення комісії до польській владі для вирішення проблеми". Також комітет своїм рішенням закликав Варшави прислухатися до попереднім рекомендаціям Євросоюзу і переглянути реформу суду, так як прийнятий нею варіант не відповідає не тільки європейським цінностям, але і взятим на себе поляками при вступі в ЄС зобов'язаннями. А таких рекомендацій було предостатньо.
Наприклад, вищезгадане рішення Єврокомісії від 20 грудня було вже четвертим попередженням Ярославу Качиньському укупі з "Правом і Справедливістю" про можливе позбавлення поляків права голосу в європейських структурах. Але, мабуть, у Варшаві вирішили вважати четверте європейське попередження "останнім китайським" і не звертати на нього уваги. Тим більше що для введення санкцій, згідно з процедурою Євросоюзу, знадобиться чотири п'ятих голосів, і поляки сподіваються, що такої кількості їх противники не зберуть. Цю надію підкріплює підтримка Угорщини, чий прем'єр-міністр Віктор Орбан заявив у грудні, що його країна буде блокувати будь-які дії Євросоюзу щодо "несправедливого" покарання Польщі. Мабуть, поляки сподіваються і на підтримку інших сусідніх країн, так як, коментуючи угорську позицію, голова канцелярії прем'єр-міністра Польщі Міхал Дворчик ззауважив, що санкції проти його країни за судову реформу суперечать інтересам всієї Центральної Європи.
При цьому польські політики чомусь не звертають уваги на той факт, що сам запуск проти них сьомої статті Договору про Європейський Союз вже є безпрецедентною подією, так як Єврокомісія вперше в історії вирішила почати процедуру введення санкцій проти члена ЄС, за порушення норм верховенства права. І продовжують демонструвати свій "гонор": польський президент Анджей Дуда підписав закони про перегляд судової системи ближче до вечора 20 грудня, тобто відразу після рішення Єврокомісії про запуск механізму санкцій у випадку, якщо Польща таки піде на цей крок (між цими двома подіями було ще й заяву міністра юстиції Збігнєва Зебро, який назвав рішення ЕК "політичним").
Не похитнуло віру Варшави "демократичність" судової реформи і рішення Венеціанської комісії. А воно свідчить, що зміни в законодавство створюють серйозні небезпеки для всієї судової системи Польщі. А також те, що Європейський парламент, лютнева пленарна сесія якого і може ввести санкції, вже висловив свою позицію: 15 листопада 438 депутатів проголосували за (проти — 152, утримався 71) резолюцію, яка створила можливість запуску процедури введення санкцій і стверджувала, що "сьогоднішня ситуація в Польщі створює явний ризик серйозного порушення європейських цінностей" (тоді Польщі дісталося не тільки за судову реформу, але і за минулий за кілька днів до цього "ксенофобський і расистський марш", на якому ультранаціоналісти скандували: "Геть Бандеру" та "Європа буде білою або безлюдної").
"ДС" вже писала докладно про що не відповідають, на думку європейських депутатів, цінностям ЄС поправки до законів про судову систему. Ці нововведення збільшують вплив генпрокурора, змінюють порядок обрання суддів Верховного суду, підпорядковують Верховний суд міністерству юстиції і посилюють вплив парламенту, в якому домінує "Право і Справедливість", на призначення суддів: Вища судова рада (15 осіб) буде призначатися Сеймом (раніше він обирався в судовій середовищі). А саме цей орган буде призначати всіх польських суддів.
Судова реформа викликала протест не тільки у євродепутатів і чиновників, але і в самій Польщі: влітку проти неї пройшли масові акції протесту. Також її засудило багато громадських і політичних діячів, серед яких були три колишніх президента — Броніслав Коморовський, Олександр Кваснєвський і Лєх Валенса. Тоді польський президент був змушений накласти на нові закони вето, однак підписані ним у грудні правові акти мало чим, на думку внутрішніх і зовнішніх опонентів, відрізняються від ветованих.
До того ж польський парламент пішов далі і вніс зміни не тільки в судову, але і виборчу систему. В середині грудня були проголосовані зміни до Виборчого кодексу, згідно з яким висувати кандидатів у Національну виборчу комісію буде міністр внутрішніх справ, а не члени Верховного, Вищого адміністративного та Конституційного судів. Тобто правляча партія "Право і Справедливість" отримала через уряд контроль над майбутніми виборчими кампаніями. Що також не викликало вітань з боку європейських структур і опозиції (представники останньої, до речі, навіть голосували в Європарламенті за можливість введення санкцій проти своєї країни 15 листопада).
Основних версій того, чому правляча польська партія "Право і Справедливість" йде на загострення відносин з іншими польськими політичними силами, і з Європою, дві.
Перша стосується вищезгаданого "гонору" польських націоналістів і особисто їх лідера — Ярослава Качинського. Вони, ймовірно, занадто повірили у власні слова про те, що Польща є лідером Центральної Європи, "форпостом європейської цивілізації" на східному напрямку і "головним другом США в регіоні (останні, до речі, нещодавно поповнили санкційні списки польською компанією Doncoaltrade, що поставляє вугілля з окупованих територій ОРДЛО, так що дружба дружбою, а санкції forever і для всіх). Ці переконання, звичайно, мають під собою певні підстави, але не настільки вагомі, щоб Брюссель дозволив Варшаві порушувати принципи, які вона зобов'язалася дотримуватися, вступаючи до Євросоюзу.
Та ще й терпіти хамство Ярослава Качиньського, який, захищаючи польську судову реформу, нещодавно заявив: "Програма глибоких змін у нашій країні не буде загальмовано, навпаки, не може бути й мови про досягнення домовленості з силами, які роками вели себе з Польщею, як зі своєю здобиччю". Ймовірно, десятки мільярдів євро дотацій, які Європа закачала в польську економіку, на його думку, були лише "сиром у мишоловці". Але в Брюсселі і Страсбурзі так не вважають. І після того, як Качинський різко дезавуював слова нещодавно призначеного голови польського Мзс Яцека Чапутовича про можливість долучення до вирішення польсько-європейських протиріч Суду ЄС (це могло б надовго затягнути процедуру введення санкцій), дали відмашку комітету Європарламенту на початок "публічної прочуханки" поляків.
Друга версія дуже улюблена російськими ЗМІ і крутиться навколо слів колишнього голови уряду Польщі Дональда Туска про те, що у разі перетворення його країни реципієнта у донора субсидій ЄС (а таке можливо після Брекзита, тобто втрати Євросоюзом однією з найбільших своїх національних економік) вона може задуматися про вихід з ЄС. Тобто "гонору" вистачило лише на отримання допомоги. А коли завдяки їй поляки оздоровили свою економіку і, як вони вважають, вибилися на лідируючі позиції в регіоні, то допомагати тим, у кого результати гірше, вже "не гонорово". Версія видається малоймовірною не тільки тому, що її поширюють в основному російські ЗМІ. Але і тому, що ймовірні наслідки для Польщі від виходу з ЄС будуть гірші, ніж для Британії. Проте заглянути в голову керуючому сьогодні Польщею, не займаючи при цьому офіційної посади, Ярославу Качиньському важко. Цілком можливо, що відхід від європейської політики та юриспруденції, що супроводжується зміцненням позицій "Права і Справедливості" (аж до появи в законодавстві елементів авторитаризму), може закінчитися і спробою повного виходу з них, так само як і з європейської економіки.
Головним наслідком для Києва в цій ситуації має стати не радість від можливої перепочинку в суперечках з поляками, які повинні будуть переключити значну частину свого "гонору" на європейців (як показало нічне голосування в Сенаті за закон про інститут національної пам'яті, на нас його також вистачає). А усвідомлення того, що взяті на себе зобов'язання треба виконувати. А не сподіватися, що в Брюсселі, Страсбурзі чи Вашингтоні не помітять "піар-пустощів" наших депутатів щодо освітнього закону або затягування реформ. Як показує приклад поляків, Європа буде карати за подібне також тих, кого офіційно прийняла в свої ряди.
