"Їхтамнети" в Судані. Навіщо Путін поліз у глибоку Африку

Диктатор з Хартума вирішив розіграти комбінацію перевірену

Фото: ТАСС

Росія відправила в Судан найманців з різних ПВК, які раніше "засвітилися" і на Донбасі, і в Сирії. Така інформація з'явилася в матеріалі "Російської служби BBC". Поки з посиланням на анонімів з числа цих найманців і, власне, керівника однієї з компаній — "РСБ-Груп" Олега Криницина. "Я чув, що люди туди поїхали і вже навіть повернулися з важкою формою малярії. У нас інтереси там є, але ми там не воюємо і не беремо участь. Там уповільнений прикордонний конфлікт", — сказав Криницын, запевнивши, що його підлеглі в африканську країну не поїхали.

Безумовно, без офіційних підтверджень з боку Москви, міжнародних організацій або Хартума не можна з 100%-ою упевненістю говорити, що російські "ихтамнеты" насправді освоюють простори держави на східному узбережжі Африки. Проте і зворотне стверджувати вже безглуздо. Надто вже багато сіячів "російського світу" з "калашом" в руках у курсі нової кампанії Москви. Це і "екс-міністр оборони ДНР" Ігор Стрільців (Гиркин), який навіть уточнив, що пару тижнів тому дізнався про відправку в Судан бойовиків "Вагнера", добре відомого українцям. Це і головний візаві Олександра Захарченко — ватажок НВФ "Восток" Олександр Ходаковський (чутки такі ходять, але поки без підтвердження).

Африканська експансія

Москва давно зацікавлена в посиленні своєї присутності на багатому ресурсами континенті, в тому числі в Судані. А держави зі слабким або зовсім відсутнім імунітетом до корупції ще більше стимулюють прагнення Кремля. Звичайно, з Китаєм Росії не змагатися, але ласі шматки урвати вона зможе. І в принципі вже є прецеденти.

Країни Африки, 28 з 55 держав, стали єдиними, з якими Москві вдалося досягти зростання торгівлі: у 2016 р. загальний торговий оборот досяг $201,5 млрд, що на $3,4 млрд більше, ніж у 2015 р. Лідируючі позиції тут у Єгипту, Алжиру, Марокко і ПАР, Ефіопії, Камеруну, Анголи, Судану і Зімбабве.

Африканський ринок — перспективний напрямок для розвитку ядерної енергетики, нафтогазової галузі, сільського господарства. Російський бізнес енергійно займається розвідкою бокситів, золота, міді, кобальту, алмазів і т. п. До речі, російська "Алроса" вже працює в ПАР, Сьєрра-Леоне, Намібії та Анголі. В останній, за деякими даними, росіянам вдалося отримати контроль над 60% всієї видобутку алмазів. Що стосується Судану, то, приміром, у 2015 р. Сибірський гірничорудний завод виявив великі родовища золота в Судані з розвіданими запасами в 46 тис. т. Їх оцінили в $298 млрд. Була підписана найбільша в історії африканської країни інвестиційна угода. І в Хартумі готові ділитися. Ще на початку вересня цього року міністр гірничодобувної промисловості Судану Хашем Салім Алі в Москві заявив, що двері відкриті для всіх російських компаній. "У Судані зараз відкриті запаси 35 металів, але здобуваються тільки 13. Ми закликаємо всі компанії вкладати в інші метали, їх видобуток і обробку", — поманив росіян міністр.

Путін, введи війська

Тому немає нічого дивного, що Володимир Путін захотів побачитися з президентом Судану Омаром Баширом (де-факто керує країною з 1989 р.). У липні цього року він запропонував диктатору відвідати Росію для обговорення двосторонніх відносин, регіональних і світових проблем. Правда, ще 12 липня 2010 р. Міжнародний кримінальний суд видав черговий ордер на арешт Башира за звинуваченням в організації та проведенні геноциду дарфурських етногруп фор, масалитов і загава. Але коли Кремль хвилювало якесь міжнародне право? Мало того, Путін навіть відправив за Баширом в Хартум російський літак, щоб забезпечити безпечну доставку диктатору в столицю РФ.

Сама зустріч відбулася 23 листопада в резиденції Путіна "Бочаров струмок". Башир не ходив навколо так близько, а прямо заявив: мені потрібен захист від "агресивних дій США". Мовляв, саме Вашингтон винен у тому, що від країни в 2011 р. відколовся багатий нафтою регіон, який отримав назву Південний Судан. Так, саме Штати, а не етнічні та релігійні чистки, що спалахнули після здобуття незалежності в 1956 р. Північ — мусульманський з введеними Баширом законами шаріату, а південь — християнський. Поділ обумовлено тим, що під час англо-єгипетського колонізації країна була розділена на адміністрації, в результаті на північні райони чинив вплив арабо-мусульманський північ.

Башир в Москві заявив, що США взагалі хочуть розділити Судан на п'ять країн. Ну, і після умаслил, сказавши, що і сирійський конфлікт — справа рук американців. "Вважаємо, що, якщо б не російське втручання в ситуацію в Сирії, ця країна була б втрачена", — полестив Путіну Башир. А в обмін на допомогу і підтримку суданський президент пообіцяв перетворити країну на ключ Росії до Африки.

Крім того, він проявив інтерес до закупівлі російських винищувачів Су-30 і Су-35, ракетних катерів, тральщиків, систем ППО, у тому числі комплексів С-300. В минулому році стало відомо, що Росія погодилася надіслати в Судан 170 танків Т-72 (20 — на запчастини). Тільки питання в тому, як Хартум, відчуває серйозні економічні труднощі і потребує в кредитах, має намір платити за літаки. Тому, мабуть, головний приз, прихований Баширом, — це військова база на узбережжі Червоного моря, в 300 км від саудівського порту.

Звичайно, у Путіна потекли слинки, коли представив базу в Порт-Судані. Проте в Кремлі публічно захвату не демонстрували. Цим зайнялися російські законодавці. Зокрема, перший заступник голови комітету з оборони і безпеки ради федерації Франц Клинцевич, гучно заявив, що Росія готова на цей крок. Судан може стати "одним з ключових посередників в подальшому конструктивному взаємодії Росії з мусульманським світом", — додав глава комітету ради федерації з оборони та безпеки Віктор Бондарєв. Путін і Шойгу не просто так утрималися від коментарів. У Росії зараз банально немає тих мільярдів, необхідних для фінансування створення та утримання повноцінної бази з нуля. Краще вкладати кошти у вже існуючі сирійські Хмеймим і Тартус.

Шантаж

Економічна недоцільність — не єдина причина, по якій Путін з головою не занурився в суданську громадянську війну, що спалахнула після відділення Південного Судану. Є ще геополітична складова. Справа в тому, що адміністрація Трампа продемонструвала готовність врегулювати конфлікт в Судані, скасувавши в жовтні більшу частину санкцій, введених 20 років тому. Речник Держдепартаменту США Хізер Науэрт навіть заявляла на брифінгу, що Вашингтон звернув увагу на "позитивні дії з боку уряду Судану по збереженню режиму припинення вогню в конфліктних районах країни, полегшення гуманітарного доступу на всій території Судану і триваюче співробітництво з США в урегулюванні регіональних конфліктів". Хартум також загравав з союзником Штатів — Саудівською Аравією, коли, по-перше, відправив своїх бійців в Ємен для боротьби з проіранськими хуситами, по-друге, підтримав дипломатичний бойкот Ірану в 2016 р.

Баширу виявилося замало поліпшення відносин з Вашингтоном і Ер-Ріядом. Він хотів всього і відразу, очікував манни небесної. Суданський президент вирішив, що можна посилити пресинг, вдавшись до банального шантажу. Як це в свій час робила Туреччина, виставила напоказ зближення з Москвою. Або Філіппіни Родріго Дутерте, аналогічно заигрывавшие з Москвою і Пекіном, а після отримання гранатометів і ракет від США Маніла різко змінила риторику. Так само і Саудівська Аравія маніпулювала російськими С-400, отримавши потім ласкаво від Штатів на протиракетні комплекси THAAD.

Тактика, обрана Баширом, насправді працює, тобто Хартум цілком може домогтися виключення Судану зі списку країн — спонсорів тероризму. З іншого боку, йому нічого запропонувати Вашингтону, крім ресурсів або "дружби" з Росією і Іраном. Суданський диктатор явно грає на межі фолу, вже не боячись, що перегне палицю і США повернуть санкції. До того ж сумнівним видається нерозуміння Вашингтона того факту, що Москва просто не може собі дозволити закласти базу на берегах Червоного моря.

Залишитися при владі будь-якою ціною

Причина дій Омара Башира гранично зрозуміла — він дуже хоче зберегти владу після виборів 2020 р. Як пише у колонці для Al Jazeera Ахмед Адам, науковий співробітник юридичного факультету SOAS (Школи східних та африканських досліджень Лондонського університету, суданський диктатор в курсі, що Штати не готові підтримати його кандидатуру. Про що Вашингтон, ймовірно, нещодавно повідомив міністра закордонних справ Судану Ібрагіма Гандура, зазначивши, що Баширу доведеться віддати пост заради зняття інших санкцій та виключення з чорного списку. Примітно, що помічник держсекретаря США Джон Салліван під час візиту не побажав зустрітися з президентом, лише озвучивши умови Вашингтона: реалізація масштабних реформ, захист прав людини і т. п.

Башир волів авантюру виконанням вимог, вважаючи, що російське лякало допоможе дотиснути Штати. Ось так і зустрілися президент-торгаш і президент-позер, яких ріднить насильство — готовність проливати чужу кров заради власних інтересів. Російський лідер, у свою чергу, хоч і не побажав повною мірою взяти гру Башира, але і не міг відмовитися від можливості вставити палиці США в колеса, розширити вплив в Африці і промацати грунт для десанту російського бізнесу. Просто діяв за звичною і перевіреною схемою, яку економіка РФ може потягнути, — відправив "ихтамнетов".