Друга ліга джентльменів. Навіщо Гриценко заграє з націоналістами
Останнім часом найбільш згадуваним кандидатом з другої ліги став лідер "Громадянської позиції" Анатолій Гриценко. Вся справа в рішенні колишнього конкурента Гриценко Андрія Садового знятися з виборів на користь екс-міністра оборони.
Власне, Анатолій Степанович експлуатує імідж головного об'єднувача від "демократичної опозиції" вже досить давно. Правда, до "альтруїстичного" вчинку Садового він міг похвалитися об'єднанням навіть не з второлиговыми, а з третьелиговыми гравцями. Мова йде про "Рідній країні" Миколи Томенка, "Хвилі" Віктора Чумака, Європейської партії Миколи Катеринчука, "Альтернативу" Єгора Фірсова, "Демократичному альянсі" Василя Гацько та парламентської групи єврооптимістів. Імена останніх хоч і на слуху, але великою підтримкою виборця ці політики явно не мають. Однак можливе об'єднання з Садовим створило певний тренд, в руслі якого Гриценко вирішив рухатися далі.
Як тільки галас навколо самовідводу Садового почав вщухати, Гриценко анонсував нові об'єднання. Мовляв, об'єднаються (читай — знімуться в його користь) "всі, для кого насправді Україна вище особистих амбіцій або будь-якого особистого інтересу", а він сам вже веде переговори з Ігорем Смешком, Русланом Кошулинським, Дмитром Добродомовым, Романом Безсмертним та Віктором Кривенком.
Бажання Гриценко записати собі в союзники ще п'ять друголігових учасників виборів цілком очевидно і зрозуміло, от тільки ймовірність того, що всі вони за прикладом Садового знімуться з виборів заради перемоги "єдиного кандидата від демократичних сил", як скромно називає себе Анатолій Степанович, вкрай мала.
Наприклад, висуванець націоналістичних сил Руслан Кошулинський делегований на ці вибори партією "Свобода" не для того, щоб зайняти президентський пост (націоналісти прекрасно знають свій реальний рівень підтримки у виборців), а щоб допомогти "Свободі" подолати прохідний бар'єр на виборах у парламент. Крім того, особисто для себе Кошулинський розраховує на перемогу на виборах мера Львова у 2020 р. Так що ніяких причин кидати все і зніматися заради Гриценко у нього немає. Та й підтримки націоналістом Кошулинським "ліберала" Гриценко не зрозуміють не тільки члени "Свободи" і виборці цієї партії, але і в союзницьких політсилах — "Правому секторі", ОУН, і С14.
Що ж стосується інших "претендентів" на об'єднання з Гриценка, то, наприклад, для Добродомова, Безсмертного і Кривенко участь у президентських перегонах — це спосіб зміцнити позиції у своїх мажоритарних округах, з чим зняття на користь Гриценка, так і кого б то не було іншого, вкрай погано кореспондується.
Трохи осібно тут стоїть Смєшко, чутки про об'єднання якого з Гриценко ходили в ЗМІ ще до оприлюднення рішення Садового. Однак сам екс-голова СБУ назвав цю інформацію фейком, давши зрозуміти, що ні з ким ні в які об'єднання вступати не збирається.
Навіщо ж Гриценко на всю країну анонсувати об'єднання, які з дуже малою ймовірністю можуть бути реалізовані? Насправді все досить просто. Незважаючи на весь піар, серйозних електоральних балів від об'єднання з тим же Садовим, чий рейтинг складає 2-3%, Гриценко не отримає. У ще більшій мірі це справедливо і щодо решти кандидатів з третьої ліги. Так що, отримавши за підсумками виборів досить скромний результат (швидше за все, це буде максимум четверте місце), Анатолій Степанович буде мати можливість виправдовуватися, мовляв, я всім пропонував об'єднуватися, але особисті амбіції і брак патріотичної жертовності окремих кандидатів распорошили голоси і в другий тур вийшли "нечесні". Мовляв, не я винен, а різні політичні "нарциси".
Досить показово, що Гриценко жодного разу не згадав, навіть заради простого піару, про можливе об'єднання з ще одним кандидатом з другої ліги — Олегом Ляшком та іншими політиками лівої спрямованості.
Головний любитель українських корів на цих виборах переслідує одну просту мету — отримати більше 5% електоральної підтримки, щоб мати умовну гарантію проходження Радикальної партії в парламент. З таким доробком можна сміливо йти на парламентські вибори, приблизно розуміючи, скільки людей він зможе привести в Раду. А враховуючи специфічний політичний стиль головного "радикала", навіть натяк на об'єднання з них приведе до шквалу лайки на адресу натякає і зайвого піару самого Ляшка. Так що ні в кого і в думках немає навіть замислюватися про можливий союз з цим кандидатом. Все те ж саме справедливо і по відношенню до "молодшим братам" Ляшко в ніші "борців за справедливість" — Іллі Ківі та Сергія Капліна.
А ось хто підхопив об'єднавчий тренд, так це кандидати з проросійського флангу. Олександр Вілкул, який представляє підконтрольний Рінату Ахметову осколок "Оппоблока", днями похвалився, що його кандидатуру в президенти підтримали "Християнські соціалісти" Михайла Добкіна, Партія миру Вадима Новінського і "Сильна Україна" Сергія Тігіпка, яку нині очолює Світлана Фабрикант.
Мало того, що всі ці партії-карлики не мають особливого електоральної ваги, так ще і більшість "групи підтримки" Вілкула в особі Новинського і Добкіна вже давно знаходяться в орбіті Ахметова. Складається враження, що Новинський і Добкін в минулому році творили свої партії в тому числі і з метою в потрібний момент публічно виступити за Вілкула, створюючи таким чином ілюзію широкої підтримки цього кандидата.
В цілому ж бурхлива імітація об'єднавчих процесів гравців з другої та третьої ліг навряд чи призведе до якихось серйозних результатів. Інтереси цих політиків багато в чому несумісні, тому наприклад Садового навряд чи хтось піде — стрибка в першу лігу не буде. Замість цього кожен з кандидатів буде вирішувати свої завдання з більшим чи меншим успіхом.
