Розплата за вуглецевий слід. Як Євросоюз може нашкодити економіці України

Вуглецевий збір

Європа намітила для себе магістральні напрямки щодо виходу економіки з коронавірусної кризи. Одним з них оголошено "Зелений курс", який в найближчі роки стане ключовим абсорбентом внутрішніх інвестицій і держдотацій на трильйони євро. Йдеться про глобальну перебудову соціально-економічної моделі. Мета програми — скоротити кількість викидів парникових газів в атмосферу на 50% протягом найближчих 10 років і перетворити Європу в перший на планеті "вуглецево-нейтральний континент".

Зараз основні імпортери вуглецевого сліду в ЄС (країни, які продають на європейський ринок товари з використанням технологій, що збільшують викид парникових газів) — це Китай, Індія, РФ, Казахстан, члени АСЕАН.

А серед галузей, які найбільше "стежать" в природному середовищі, необхідно виділити енергетику, видобуток вуглеводнів, металургію, сільське господарство, переробну промисловість. Саме проти цих сегментів економіки і буде націлений прикордонний вуглецевий збір при експорті товарів в ЄС. Його орієнтовний розмір — $30 за тону CO2.

Розмір вуглецевого сліду (еквівалента СО2 в тоннх) буде формульно визначатися по кожній країні і окремої групи товарів. Це може привести до того, що цілий ряд держав втратять свої конкурентні переваги на ринку ЄС або істотно скоротять рентабельність операцій і обсяг прибутку. Дана модель розглядається в ЄС як альтернатива кіотського протоколу, механізм регулювання викидів якого виявився неефективним. Нагадаємо, в його рамках країни торгували квотами на викиди: ті, у кого обсяг парникових газів перевищував встановлений ліміт, — купували квоти, ті, у кого був нижче, — продавали. Це було вигідно для країн, що розвиваються, рівень індустріалізації яких поступався параметрам розвинених економік. Такі країни, як Україна, за свої квоти купували машини швидкої допомоги, вагони в метро і навіть поліцейські автомобілі. А виробники розвинених держав змушені були нарощувати витрати, втрачати ринки збуту і зупиняти виробництва внаслідок критичного зниження рівня конкурентоспроможності. Зокрема, в ЄС була виведена з експлуатації частина металургійних потужностей.

Саме з цієї причини розвинені країни і придумали модель прикордонного вуглецевого збору замість старого механізму квот на викиди. Прикладу ЄС можуть послідувати США. Відтепер: хочеш продавати на європейському ринку свою продукцію, — продавай "зелене". Але чи дійсно все продиктовано виключно турботою про навколишнє середовище?

У Європі заговорили про так звану циркуляційну модель економіки, коли споживання нових ресурсів в значній мірі забезпечується за рахунок переробки відходів. Створення подібного циклу імовірно збільшить ВВП ЄС 2030 року на 0,5% і створить додатково 700 тис. робочих місць. Тобто економічний ефект буде невеликим. Але головна мета — ефект екологічний, адже в іншому випадку в 2050-му для задоволення потреб глобальної економіки буде потрібно триразовий ресурс планети Земля.

Чи махне Грета Тунберг одягом з дівчинкою-бушменом

Ось тут ми і підходимо до розкриття цинічності того, що відбувається, уособлення якого, вибачте за тавтологію, — особа "дівчинки Грети". У чому ж цинізм? Вуглецевий слід Грети Тунберг як мешканки нашої планети, включаючи її будинок, 18-метрову яхту і так далі, в десятки разів перевищує аналогічний показник жителя екваторіальної Африки, у якого з одягу тільки ганчірочка на причинному місці. Але проблему екології чомусь вирішують не шляхом обмеження стандартів життя Грети Тунберг до рівня дівчинки-бушмена, а шляхом створення механізмів стримування у розвитку країн третього світу, в результаті застосування яких дівчинка-бушмен ніколи не купить 18-метрову яхту і не буде жити в такому будинку, як Тунберг...

Центр світової аналітики, компанія BCG провела дослідження: "Як прикордонний вуглецевий збір ЄС може вплинути на світову торгівлю". Згідно з отриманими даними "податок на імпорт в ЄС в розмірі $30 за метричну тону викидів CO2 (один з можливих сценаріїв) може скоротити розмір прибутку іноземних виробників приблизно на 20%, якщо ціна на сиру нафту залишиться в діапазоні від $30-40 за барель. Податок може знизити прибуток від продажу імпортного плоского прокату, зокрема, в середньому приблизно на 40%. Вплив додаткових витрат буде відчуватися далеко вглиб технологічних ланцюжків. У деяких секторах прикордонний податок на викиди вуглецю може змінити умови конкурентних переваг. І європейські виробники "раптово" виявлять, що вартість китайської або української сталі, виробленої в доменних печах, тепер менш вигідна порівняно з вартістю того ж типу стали з країн, які, наприклад, застосовують більш вуглецьзберігаючі технології".

Ситуацію ускладнює ще й те, що розрахувати вуглецевий слід в продукції не так вже й просто. Міжнародна організація по стандартизації розробила стандарт ISO 14040: 2006. На його базі був сформульований стандарт Оцінки життєвого циклу, який оцінює вплив тієї чи іншої продукції на навколишнє середовище. Але тут важливо не те, як рахують, а то, хто рахує.

Чому нинішня модель вигідна для розвинених країн? За аналогією з "гретівськім прикладом" саме вони залишають найбільший вуглецевий слід в контексті кінцевого споживання ресурсів. Хоча формально більше димлять країни, що розвиваються, але димлять вони заради експорту своєї продукції на ринки розвинених економік. Однак проблема чомусь не вирішується за рахунок обмеження стандартів життя європейців (перш за все на рівні споживання). Екологію покращуватимуть за допомогою накидання гамівної сорочки на країни, що розвиваються, за допомогою спеціального податку, обмежуючи їх зростання, щоб вони ніколи не досягли стандартів життя розвинених країн за рівнем споживання базових ресурсів.

Банк Франції випустив звіт "Викиди CO2 і міжнародна торгівля", в ньому багато цікавої інформації.

Якщо розраховувати вуглецевий слід за показником тон СО2 на мільйон доларів продукції в структурі експорту та імпорту, то в лідерах з "експорту вуглецю" у готовій продукції та сировині виявляються такі країни, як Китай, Індія і РФ. Зате, наприклад, в Німеччині, США, Японії, Італії, Франції і Великобританії "імпорт вуглецю" в структурі покупки ними товарів і послуг значно перевершує експорт. Вся справа в тому, що всю брудну роботу по видобутку сировини і виготовлення напівфабрикатів за них роблять країни, що розвиваються, знаходяться "вгорі за течією" глобальних ланцюжків доданої вартості. У той же час розвинені країни, які стоять на фініші випуску готових товарів, можуть дозволити собі бути "чистими".

Істина ж виявляється при аналізі вуглецевого сліду в розрахунку тон СО2 на душу населення. Адже одна справа абсолютні викиди, і тут лідирує Китай, а інше — в перерахунку на кількість жителів країни. І тут в лідерах вже Німеччина, США, Японія, Італія, Франція і Великобританія. Показники Китаю істотно нижче (в 4-5 разів по експорту і 6-8 раз по імпорту). А вуглецевий слід Індії в розрахунку на душу населення більш ніж в 20 разів (!!!) нижче рівня розвинених країн. Пам'ятаєте історію про "дівчинку-бушмена" і Грету?

Удар по залізним цимбалам

На першому етапі ведення вуглецевого збору вдарить по нафтової, хімічної промисловості країн, що розвиваються і, головне, — металургії. Ось як описує цей процес BCG: "Введення вуглецевого збору може змінити відносні позиції виробників сталі на ринку ЄС на кривій витрат. Ефективні виробники будуть платити менше зборів на імпорт (наприклад, Туреччина та Індія — менше, ніж Китай і Україна). Різниця може бути значною (на 50% менше CO2 може означати на 50% менше збору), що вплине на рішення компаній з ЄС про вибір постачальників і формуванні торговельних відносин. Гравці з ЄС будуть економити, розвиваючи партнерські відносини з компаніями з низьким рівнем викидів CO2. В цілому країни ЄС можуть збільшити свою залежність від ефективних виробників сталі (наприклад, Туреччини, Індії). Недостатньо завантажені потужності з виробництва сталі в ЄС можуть знову стати привабливими".

На практиці це означатиме переорієнтацію металургії з мартенів і конверторів на електродугові печі і зміщення акцентів на користь малих та середніх виробників, а не великих комбінатів. Для України це рівносильно введенню додаткового антидемпінгового мита і втрати 40-50% прибутку.

По суті у виграші залишаються держави з кластерною моделʼю розвитку. Словами BCG, ті країни, які найбільш інтегровані в європейський ланцюжок доданої вартості (Італія, Франція, Німеччина і Великобританія) або в аналогічні виробничо-збутові механізми (Мексика з її макиладорас або Південна Корея). Вони мають високу частку імпортного CO2 в їх експорті. Крім того, ці країни, як правило, виробляють менше забруднень, ніж їхні торгові партнери, сприяючи збільшенню частки іноземних викидів в їх експорті.

І навпаки, країни, які менш інтегровані в глобальні ланцюжки створення вартості і виробляють відносно високі рівні викидів, мають меншу частку імпортованого CO2 в їх експорті (Росія, ПАР та Індія)...

Як наслідок, Німеччина і Японія з позитивним товарним торговим сальдо в розмірі 8,6% і 3,1% ВВП відповідно в контексті викидів СО2 є чистими імпортерами (тобто введення прикордонного вуглецевого збору для них апріорі вигідно), а такі країни, як Індія і ПАР, володіючи торговим дефіцитом в 1,1% і -4,6% ВВП, є експортерами СО2, і вуглецевий збір буде означати для них уповільнення темпів економічного зростання.

Від себе додамо, що до групи країн з високим рівнем експортованого СО2 (на тлі торгового дефіциту) відноситься і Україна. Адже вуглецевий слід шукатимуть у всіх наших товарах, а не тільки в металі. З урахуванням того, що у нас значна частина енергетики — теплова, цей слід знайдуть і в продукції машинобудування, і в переробці аграрної сировини. Вуглецевий слід виявлять і в наших курей, і в хімічній продукції, і в полімерах, і в скляній тарі... І незважаючи на запевнення вітчизняних металургів про те, що вони "готуються", на практиці все це трансформується лише в закриття шахт, вибивання державних дотацій і збереження пільгового тарифу для "зеленої енергетики".

Муху шкода!...

Зовсім недавно інформаційний простір України облетіла новина: ЄС готовий переглянути угоду про ЗВТ, про необхідність внесення правок в яке у нас говорять уже кілька років. Правда, розмови ці ведуться в основному для внутрішнього користувача, так як процедура узгодження змін досить складна і, найголовніше, — в умовах посткризової економіки в Європі ніхто не захоче ділитися з нами своїм шматком економічного пирога. Тим більше що в економічно сильній Україні не зацікавлена Польща, яка використовує нас як донора робочої сили і сировинний придаток.

На цей раз європейці погодилися внести зміни в частині цифрової економіки, спільного повітряного простору і... екологічного співробітництва. Йдеться про введення того самого прикордонного вуглецевого збору. Азійськими країнами в ЄС нічого не винні, Туреччина вже вийшла на рівень розвитку з низьким вуглецевим слідом, залишається Україна. Ввести додатковий податок-мито проти нашої продукції не можна — є угода про ЗВТ. Якщо Брюссель зробить це в односторонньому порядку — це розв'яже нам руки для аналогічних дій по торговому протекціонізму та захисту внутрішнього ринку (наприклад, в частині вимог щодо локалізації випуску продукції). Отже, потрібно переконати Україну погодитися на вуглецевий збір. Натомість нам пообіцяють "європейське небо" і "державу в смартфоні", тобто "плюшки" капіталізації, умовно, в 0,00001% ВВП (а втрати будуть в тисячу разів вище). Може, збільшать квоти по меду. І ми знаємо, у нас можуть на це погодитися. Адже подібна корекція дасть президенту Володимиру Зеленському додаткові бонуси на внутрішній політичній арені: мовляв, змінив "невигідну" торговельну угоду (все одно ніхто не буде читати текст змін). Плюс преференції для деяких олігархів за окремими видами товарів. І загальна економічна криза в додачу за рахунок остаточної деіндустріалізації, але це будуть вигрібати вже "наступники".

А тим часом європейці спантеличені не нашим металом, а тим фактом, що за останні 30 років кількість комах в Німеччині зменшилася на 76%... Вирощування технічних культур і застосування гербіцидів потрібно терміново переносити в такі країни, як Україна, попутно закриваючи місцеві заводи, щоб не коптили східний фас Європейського континенту.

Це для адаптації Китаю до нових вимог був затверджений спільний проект ЄС та КНР — ETS по розширенню "взаємної координації та політичного діалогу", а також створена платформа переговорів про проблему торгівлі викидами між ЄС і Китаєм (ECPPD). ЄС не відмовляється від імпорту вуглецю з Китаю в структурі його продукції, просто хоче керувати процесом і отримувати від цього свою порцію вигод. Китай не купиш квотами по меду і "спільним небом". Тому закритися ризикують українські заводи. Щоб європейські мухи і коники плодилися і процвітали.