Приниження Талібаном. Як американська розвідка повстала проти Трампа

На відміну від двох, а то й трьох попередніх президентських виборчих кампаній у США, нинішня гонка проходить на тлі глибокої суспільно-політичної (а також глибокої економічної, але це вже було у 2008 р.) кризи в самій Америці. Незважаючи на впевнену і тривалу першість лідера демократів Джо Байдена в соцопитуваннях, електорат його суперника, нинішнього президента Дональда Трампа, максимально мобілізований.

Отримував? Не отримував?

Тому, враховуючи непряму систему президентських виборів у США, в якій головну роль грає кількість представників штату в нижній палаті Конгресу (своєрідних "окулярів"), шанси обох політиків продовжують залишатися відносно рівними. Інша справа, що (хоча це почалося далеко не вчора) головною зброєю американських політичних штабістів сьогодні є максимальна демонізація супротивника – в хід йдуть звинувачення будь-якого рівня достовірності.

Так, Байдена, колишнього віце-президента при Баракові Обамі, намагаються привʼязати до українських політичних і економічних процесів минулої пʼятирічки, використовуючи різноманітних скривджених політичних діячів (і погано розуміючи при цьому, що подібні інсинуації вигідні виключно Росії). Водночас Трампа противники намагаються представити агентом Кремля, в найкращому випадку – малокомпетентним персонажем, який щодня загрожує національній безпеці США самим своїм перебуванням у Білому домі. Сьогодні ці уколи часто йдуть молоко – просто тому, що політичного центру (на відміну від Великобританії, Німеччини або Франції) в американському суспільстві практично не залишилося, і, схоже, "перетягувати" нікого – перемога буде залежати лише від забезпечення партійними функціонерами максимальної явки прихильників обох кандидатів.

Тим не менш в силу, так би мовити, загальнополітичних причин, афганська історія, яка знову виставила то Трампа, то американських силовиків, то західні ЗМІ у непривабливій ролі, заслуговує уваги.

30 червня The New York Times, посилаючись на три неназвані джерела в спецслужбах, розповів про великі перекази грошей, які, як припускає видання, можуть бути повʼязані з вбивствами американських військових в Афганістані, що відбувалися на замовлення з Росії руками талібів. Йдеться про перехоплені дані переказів з одного з банківських рахунків, контрольованих російською військовою розвідкою, на рахунок, повʼязаний з талібами.

У самому цьому факті нічого дивного немає: РФ давно є державою-терористом (стадію "спонсора тероризму" вона вже пройшла), намагається, подібно до Ірану та Північної Кореї, у будь-якому куточку земної кулі нашкодити країнам Заходу, а особливо США. Спроби деяких західних політиків заплющувати очі на це явище, на жаль, не здатні сам цей процес якось скасувати – гібридна війна буде вестися аж до знищення путінського режиму, і у тверезомислячих людей в цьому немає жодних сумнівів ще з 2014 р., коли Москва поховала постбіполярний світовий порядок. Потенційною сенсацією є інше.

Справа в тому, що кілька американських видань заявили з посиланням на анонімні джерела, що президент США Дональд Трамп ще на початку цього року отримував письмові доповіді, що російська військова розвідка, можливо, пропонувала афганським талібам гроші за вбивство американських солдатів.

Трамп за своїм звичаєм назвав фейковими новинами повідомлення про те, що Росія пропонувала ісламському радикальному руху "Талібан" винагороду за вбивства американських військовослужбовців в Афганістані. "Історія про винагороду від Росії – це всього лише чергова казка, вигадані фейк ньюс", – написав глава Білого дому 1 липня в мікроблозі Twitter. Виразом "фейк ньюс" ("фейкові новини") Трамп зазвичай позначає будь-які критичні до адміністрації США видання, наприклад, газету The New York Times.

Передбачувано, що глибоко залучений в афганські справи МЗС Росії (чиї звʼязки з рядом режимів, які займаються наркоторгівлею, після аргентинського скандалу ні для кого не є секретом) теж назвав статтю "фейком", а "Талібан" виступив зі спростуванням даних. Але слідом за The New York Times про можливу змову Росії з талібами повідомили The Washington Post і консервативна The Wall Street Journal.

Сам Трамп і його команда стверджують, що особисто президенту ніхто про це не доповідав. Проте нинішній президент, за свідченнями його ж оточення, не любить читати щоденний рапорт розвідслужб і воліє кілька разів в тиждень вислуховувати лише усні доповіді представників розвідспільноти США. Тож подібна ситуація цілком могла мати місце.

Залишити без відповіді

Між тим, за даними преси, ці розвіддані надходили в той самий час, коли американці вели переговори з талібами про мирне врегулювання. Тим більше, Трамп неодноразово оголошував про плани вивести збройні сили США з конфлікту, що давно втратив обʼєктивний сенс: по суті, базування американців в Афганістані служить лише цілям геополітичного балансу у регіоні та недопущенню проникненню терористів на територію самої Америки. Тепер супротивники Трампа звинувачують його в тому, що він, маючи цю інформацію на руках, нічого не зробив. За даними Пентагону, в 2019 р. в Афганістані загинули 22 американські військовослужбовці. Джерела New York Times стверджують, що принаймні за одного з них таліби отримали гроші від російської розвідки.

За словами цих джерел, Рада національної безпеки США обговорювала, як відповісти на ці дії ГРУ і в тому числі розглядала можливість введення нових санкцій проти Росії. Але за півроку, як бачимо, у привʼязці саме до Афганістану нічого так і не сталося. Пікантності цій історії додає те, що Великобританія, ключовий американський союзник, в тому числі в Афганістані, схоже, в курсі скандальних розвідданих.

Зокрема, повідомлення про можливу співпрацю російської розвідки з талібами прокоментував міністр оборони Великобританії Бен Воллес. "Я в курсі цих розвідданих, – прямо сказав Воллес. – Але я не можу публічно коментувати роботу розвідки. (…) Цих загроз безліч. Це і терористи, і дії недружніх країн". При цьому міністр зазначив, що в недавньому минулому Росія зробила "чимало підривних кроків щодо Великобританії".

Підлив масла у вогонь співавтор розслідування "Вотергейт" Карл Бернстайн, який заявив у колонці на сайті CNN, що люди, які працюють з Трампом, вважають, що він сам представляє загрозу для національної безпеки, оскільки систематично виявляється не готовим до переговорів з іноземними лідерами.

Бернстайн, посилаючись на неназваних людей у владі, знайомих, за словами журналіста, з засекреченим вмістом сотень телефонних розмов президента США з іноземними лідерами, пише, що ці люди особливо стурбовані тим, що Трамп ніби захоплюється Путіним і в спілкуванні з ним забуває про найважливіші проблеми двосторонніх відносин. Тому робиться висновок, що він і не зробив нічого, щоб покарати Росію за ці підступні злочини, які, як не крути, кримінал в чистому вигляді, що має мале відношення до війни як такої.

Як воно там насправді, сказати складно, хоча сама по собі така діяльність Москви в Афганістані давно сприймається як рутинна: вона підтримує робочі відносини з талібами, намагаючись випередити Китай у заповненні вакууму впливу в регіоні після виведення американських військ. В силу того, що зовнішню політику президент Трамп розглядає лише як інструмент боротьби з імміграцією і знаряддя економічного протекціонізму, він цілком міг проігнорувати інцидент на фронтах напівзабутої і зненавидженої війни. Як сприйме цю інформацію американське суспільство – це вже інше питання, яке, в силу вищесказаного, навряд чи буде мати першорядне електоральне значення.

Разом з тим дивацтва з проходженням розвідувальних рапортів, які то представлялися, то не представлялися президенту, ллють воду на млин його опонентів, які роками стверджують, що у Білого дому відсутня єдина лінія, колегіальне обговорення і чітка система прийняття рішень в області зовнішньої політики. Адже спроби завершити афганську кампанію – навіть із втратою обличчя – в роки президентства Трампа робляться постійно. Так, 29 лютого США і радикальний рух "Талібан" підписали історичний мирний договір. А вже 3 березня Вашингтон звернувся до ради безпеки ООН з пропозицією виключити "Талібан" зі списку терористичних організацій.

Угоду, що знаменує собою перемогу мусульманських фундаменталістів американцями, які колись домінували в регіоні, підписали багаторічний спецпредставник США по Афганістану Залмай Халілзад і заступник лідера "Талібану" Абдула Гані Барадара. В угоді зазначено, що США і "Талібан" прагнуть до "позитивних відносин один з одним". Це, власне, означає, що Вашингтон був змушений визнати талібів, до створення яких на території сусіднього Пакистану колись доклав руку, не просто рівним суперником, але і державотворчим елементом на території країни.

Тріумф талібів

Специфічні обертони вчинку США, де Дональд Трамп, схоже, хоче приміряти лаври миротворця, чи то Річарда Ніксона, чи то Гаррі Трумена, – це одне, а неприємна правда про кабульських політиків, які воліють перебувати зі своїми сімʼями де завгодно, тільки не на робочому місці, – це інше. І в цих інших місцях політики, підняті хвилею американської експансії з дна суспільного життя, щедро розсипали з рукавів своїх дорогих халатів американську фінансову допомогу.

З цієї та з супутніх причин у Вашингтоні існує могутнє лобі, зацікавлене у продовженні афганської кампанії. Враховуючи, що армія і військово-промисловий комплекс представляють собою ключові сегменти істеблішменту Республіканської партії (лідером якої, власне, є сьогодні Трамп), президенту варто було б уникати необережних, а особливо радикальних кроків в афганському питанні. Але сказати йому про це сьогодні, схоже, вже нікому.

Тим більше, що міжнародна громадськість, яка наївно аплодує помітному і туманному слівцю "мир", благополучно забула, наскільки грізним генератором нестабільності і, природно, трафіку наркотиків – кращої зброї проти невірних, яку свідомо застосовують таліби, – був тодішній Афганістан. Сьогодні ж, коли верхівка "Ісламської держави", яка вільно розгулює по цій країні, багато в чому складається з таджиків і туркменів, такі методи боротьби з гяурами можуть здаватися занадто простими.

Зі свого боку Пакистан, чиї позиції, при всій його нинішній бідності, посилює прийняте Білим домом рішення, ніколи не був здатний, та й не горів особливим бажанням контролювати ісламістські угруповання. Хоча, зрозуміло, при нагоді успішно користувався ними. Нинішнє керівництво Пакистану відкрито переслідує проамериканських політиків, а також екс-президента країни генерала Первеза Мушаррафа, і щільно сіло на кредитну голку Китаю.

Трамп, як і його попередник, обіцяв закінчити цю війну, хоча і не уточнював, що шляхом капітуляції. Раніше Вашингтон мав намір зняти санкції з членів "Талібану" до серпня цього року. Таліби будуть остаточно легітимізовані, чого не відбувалося ні при Клінтоні, ні при Буші-старшому. Протягом 135 днів США і їхні нечисленні союзники планували вивести війська з пʼяти військових баз в Афганістані. У відповідь Талібан заявив, що гарантує: країна не стане притулком для терористів і почне мирні переговори з урядом в Кабулі. Правда, повірити в щось подібне може хіба що сам Дональд Трамп.

Зрозуміло, що в ході виборчої кампанії Трампу необхідно продемонструвати, як він повертає солдатів додому, і позувати із звільненими з полону американцями. Такі картинки близькі душі обивателя в усіх країнах, а для політичного діяча являють собою нехитрий спосіб набирання очок. Повністю війська можуть бути виведені протягом 14 місяців. Але тепер – чи будуть?

Примітно, що відхід американців з Афганістану, який передбачався ще шість-сім років тому, завжди розглядався аналітиками як безпосередня загроза безпеці РФ – терористична, логістична та фінансова. Звідси – крім безпосереднього задоволення від заподіяння Америці максимальної шкоди – і присутність РФ в Афганістані, нехай посередницька і дипломатична (а відповідно, і розвідувальна).

Тому питання це двосічне – підсумок у формі втечі і приниження перед талібами дестабілізує Центральну Азію і неминуче посилить позиції Китаю і Росії за рахунок інтересів Америки. Які, втім, Трамп бачить як такі, що закінчуються на кордоні з Мексикою. Схоже, злив розвідданих повʼязаний саме з тим, що коса нашла на камінь у військово-політичному істеблішменті США. Який методом рефлексотерапії наставляє на правильний шлях по дорожній карті афганської проблематики.

Те, що цей скандал збігся з виборчою кампанією, може, в принципі, бути і випадковістю. Зрештою, Трампу до скандалів не звикати, а на розклад у внутрішній американській політиці цей сюжет вплине мало, якщо взагалі не буде скоро забутий ЗМІ. Тим більше що історій, повʼязаних із втручанням Росії в американські справи і антиамериканської діяльністю Москви в ході виборчої кампанії спливе ще чимало. Протиборчі сторони продовжать перекидатися цими сюжетами, намагаючись виставити один одного ще більш шкідливими агентами Путіна. Але афганську проблему доведеться так чи інакше вирішувати будь-якому американському лідерові.