Зметикувати на чотирьох. Навіщо Байдену азіатська НАТО

Нова адміністрація США швидко проводить трансформацію зовнішньої політики. Почасти це повернення, почасти спадкоємність, почасти оновлення.

Без примирення

Базова риторика президента Байдена — це "повернення Америки" в її ж союзи, а також відновлення морального лідерства і зовнішня політика в інтересах середнього класу. Якщо останню ще належить розшифрувати, оскільки саме таку, як він сам стверджує, проводив і попередник Байдена Дональд Трамп, то перші два компоненти цілком прозорі.

Повернення означає курс на прийняття колективних, багатосторонніх рішень (у першу чергу це стосується НАТО), а моральне лідерство — пріоритет захисту демократії і прав людини, а в цьому аспекті Трамп якщо не відмовився від лідерства до кінця, то діяв непослідовно.

Що стосується поновлення, то воно враховує уроки попередніх трьох президентств. Так, головним конкурентом визначено Китай, з яким, щоправда, намічені переговори, але в розрядці відмовлено. Це новизна в політиці Демпартії останніх десятиліть, оскільки, з одного боку, при Обамі американці якось змирилися з роллю КНР як глобальної фабрики, але з іншого — той же Джордж Сорос, помітний спонсор демократів, постійно критикував китайців за маніпуляцію курсом юаня, а Трамп лякав чи не змовою американських корпорацій з китайським урядом.

Отже, ніякого примирення не відбувається — серед іншого і в силу змін у самому Китаї, де Сі Цзіньпін зламав введену Ден Сяопіном традицію ротації вождів і має намір правити вічно. Що підводить його як під "статтю" про моральне лідерство, так і, по більш прагматичним міркуванням, під заходи захисту американського середнього класу від демпінгу з боку китайської економіки і крадіжки технологій. Необхідно, при всьому сказаному, усвідомлювати три важливих нюанси.

По-перше, починаючи чи не з Клінтона у Вашингтоні люблять поговорити про "розвороти на Тихий океан", але, як правило, з цього нічого не виходить, головні події продовжують відбуватися або в Європі, або на Близькому Сході. В якійсь мірі це пов'язано зі своєрідною багаторічної скромністю держав Південної і Східної Азії — вони залучені в світову економіку з її західним центром в різному статусі, який раніше їх цілком влаштовував.

По-друге, при Трампі для економічного придушення Китаю (вірніше, його позицій в американській економіці), з суверенної, однобокої точки зору, був зроблений максимум. Разом з тим до останньої стадії розриву відносини не дійшли, колективної підтримки союзників (як у Буша з Іраком) не вийшло, але лівий, в значній мірі протекціоністський дискурс, з яким Байден прийшов до Білого дому, не дає президенту можливості відкотити існуючий рівень протистояння як мінімум швидко.

По-третє, часи змінилися — 16 листопада минулого року Китай і 14 країн АТР, серед яких американські союзники Австралія, Японія і Південна Корея, підписали в Ханої (В'єтнам) угоду про вільну торгівлю — по низці параметрів найбільше в світі. На частку учасників угоди "Всебічне регіональне економічне партнерство" (RCEP) припадає майже третина світової економіки — 29%. Більше тільки у Євросоюза. У країнах — учасницях угоди проживає майже третина всього населення світу. Так Сі Цзіньпін підібрав згаяне Трампом в Тихоокеанському регіоні.

Крім того, неявний виклик кинутий китайцями Заходу в М'янмі, де військова хунта організувала криваві репресії, знову позиціонувавши цю країну в лінійці держав, подібних Білорусі, Росії та Китаю. Це при тому, що КНР вдавалося чудово працювати і з минулим урядом, так що в тому, що відбувається в М'янмі є щось демонстративне (як і в підписанні торгової угоди саме в Ханої: В'єтнам вийшов непереможеним з війни не тільки з США, але і з Китаєм).

Китай при нинішньому своєму правителі готовий кидати в топку локомотива глобального лідерства — не морального, а матеріального, а за ним і військово-політичного — десятки мільярдів доларів. У той же час авторитет США, при Трампі бездарно програвши дипломатичне протистояння з Кім Чен Ином, знаходиться в історично нижній точці.

Відновлена розмова

Що ж, нинішньому Білому дому доводиться шукати шляхи до зміни статус-кво, оскільки тепер не вдається замкнути систему впливу в регіоні англосаксонської гілкою (Австралія — Нова Зеландія), остаточно втрачені Гонконг і Макао, а в Південно-Східній Азії панує недовіра, пов'язана з кульбітами Трампа в питаннях військово-політичної підтримки Південної Кореї і Японії. Для повернення Америки, якщо вже про нього оголосив Байден, залишився єдиний інструмент, яким намагався користуватися і його попередник.

Це чотиристоронній діалог з безпеки (англ. Quadrilateral Security Dialogue, QSD, QUAD), що реалізовується США, Японією, Індією та Австралією, який має на увазі проведення регулярних зустрічей з відповідною назвою проблематики. Проєкт ініційований у 2007 р. тодішнім японським прем'єр-міністром (у першому терміні) Сіндзо Абе за підтримки його австралійського і індійського колег — Джона Говарда і Манмохана Сінгха, а також віцепрезидента США Діка Чейні.

Примітно, що перший діалог проходив на тлі великих індійських навчань Малабар в Бенгальській затоці, в яких також брав участь Сінгапур. Підкреслюється, що об'єднання представлено виключно демократичними державами, а дипломатичні і військові угоди в його рамках були спрямовані на скорочення впливу Китаю в регіоні Індійського і Тихого океанів. QUAD іноді розглядається як "азіатська НАТО", і, ймовірно, у зв'язку з тим, що Північноатлантичний альянс залишається основним союзом між США і Європою, пріоритет безпеки, якщо вже з торгівлею не вдалося, може послужити цементуючим компонентом і тут.

До речі кажучи, тоді Сіндзо Абе представив свою концепцію "Азіатської дуги свободи і процвітання", яка в кінцевому рахунку повинна була включити в себе країни Центральної Азії, Корейського півострова, Монголію і країни Південно-Східної Азії. В цей діалог він планував включити практично всі країни на периферії Китаю, але не сам Китай. Як то кажуть, замахнувся. Але незабаром прийшла криза 2008 р., зміна влади в США та інші події. У 2008 р. під час перебування на посаді прем'єр-міністра Кевіна Радда Канберра відмовилася від участі в діалозі, побоюючись протистояти щедрому і перспективному Китаю.

Але відтоді багато чого змінилося.

Приводом для відродження діалогу послужило 10-тижневе прикордонне протистояння між китайськими і індійськими військами в Докламі, недалеко від кордону Бутану, Китаю та Індії. У листопаді 2017 р. Дональд Трамп під час свого азіатського турне просував ідею Індо-Тихоокеанського регіону, а сам термін "ІТР" він постійно використовував на зустрічах з керівниками країн Східної Азії. У 2018 р .Тихоокеанське командування ВС США було перейменовано в Індо-Тихоокеанське.

Нинішня реанімація QUAD відбувається за наступним сценарієм.

12 березня лідери США, Австралії, Японії та Індії вперше провели віртуальний саміт військово-політичного альянсу на рівні глав держав. Захід покликаний дати сигнал про новий рівень рішучості Штатів та їхніх союзників протистояти Китаю і відобразити прагнення надати QUAD більш значиму роль у зовнішньополітичному порядку Вашингтона при Джо Байдені.

Формально головними темами обговорення лідерів чотирьох країн стали питання кліматичних змін, викликані епідемією проблеми і економічне співробітництво. Однак зрозуміло, що головним питанням цього майбутнього східного крила "світової ліги демократій" став китайський виклик. Зокрема, ставлення до перспектив альянсу в Канберрі змінилося після того, як близько року тому заклик Австралії розслідувати причини коронавірусу привів до непомірних мит на ввезення в КНР ячменю, пшениці і вина.

У свою чергу, Індія, яка завжди мала з Китаєм непрості відносини через спірний кордон, але в принципі не примикала до альянсів проти когось, стала міняти своє ставлення до QUAD після низки кривавих зіткнень на фактичному кордоні з КНР минулого літа. Це при тому, що Китай знову опинився найбільшим торговим партнером Індії. Імперіалістичні елементи в політиці Китаю, як відомо, лякають не тільки сусідів, але і далеку Україну, де після низки невдач Пекін став діяти іншими способами, зокрема, посилаючи делегації в окупований Крим.

Також різко почастішали заходи китайських військових кораблів у води біля спірних островів Сенкаку/Дяоюйдао стимулювали напругу і в стосунках між Китаєм і Японією. У січні цього року в КНР вступив у силу новий закон, що дозволяє береговій охороні відкривати вогонь по іноземним судам у разі потреби. Що, в свою чергу, підштовхнуло Японію до форсування своєї програми переозброєння і огляду союзних рядів.

Перспективи зростання

Отже, незважаючи на вигідну торгівлю з КНР, всі учасники QUAD поділяють спільні тривоги і зростаючу рішучість протистояти повзучійї китайській експансії, а сам блок обзавівся тепер не тільки відомчими форматами співпраці, а й самітом глав держав. А значить, далі виникнуть експертні ради, угоди, під які з'являться відповідні регулюючі інститути, регулярні маневри, обмін розвідданими. Загалом, все як у людей.

Проявилися в переговорах і віяння сьогоднішнього дня. Так, на зустрічі лідерів обговорювалася стратегія поширення вакцин в Індо-Тихоокеанському регіоні (відбувається і закріплення назви) для протидії вакцинної дипломатії КНР. Зокрема, ця тематика зачіпає фінансування проєктів, що збільшують потужності з виробництва в Індії вакцин від COVID-19 — американських Novavax і Johnson&Johnson. Неминуче виникає і лінія на включення в QUAD інших країн. Так, нещодавно один з чиновників адміністрації президента Південної Кореї заявив, що Сеул розгляне питання про приєднання до цього регіонального форуму безпеки в "прозорій, відкритій і інклюзивній" манері.

Ризик того, що новий етап розвитку військово-політичного блоку в Індо-Тихоокеанському регіоні упреться в балаканину, безсумнівно, високий. Адже чим більше суверенних країн він включить, тим менш керований буде, хоча, якщо не брати до уваги іракських війн, та ж НАТО все ж зберігає достатній рівень керованості. Але шанс такого розвитку подій швидше залежить від Китаю — якщо він почне здавати назад, то і необхідність в антикитайській дузі стане слабшати. Однак сьогодні Китай себе не стримує, особливо у відносинах з сусідами, стабільності немає і не передбачається, а конкуренція за ресурси загострюється, так що втрачати країнам-учасникам особливо нічого.

Якщо через якийсь час ми побачимо прагнення до участі в QUAD таких країн, як Південна Корея, Таїланд, Нова Зеландія, Філіппіни, стане ясно, що це всерйоз і надовго. Не охоплений у регіоні і умовно ісламський блок країн — Малайзія, Індонезія, Бруней, хоча останній до демократій не віднесеш, та й дві перші в цьому відношенні країни, що "розвиваються".

У цьому сенсі примітно, що до проєкту проявляє інтерес Великобританія, якій чомусь треба наповнювати свою стратегію Global Britain. Проте спроба просунути альянс, що будується на цінностях в цьому великому і складному регіоні, — явище нового історичного часу, відповідного як принципам зовнішньої політики Байдена, так і зростаючої схильності Заходу до емпатії, чужої прагматичним реалістам-китайцям. Як вплине запущений процес на подієвий фон в ІТР і в світі?

По-перше, Китай супроводжував підготовку і проведення саміту лютими заявами в якось радянському стилі, які критикують "роздування китайської загрози", "параною" та інше. Швидше вони проєктувалися на країни регіону, що тільки придивляються до альянсу. У той же час ця реакція свідчить про усвідомлення реальних ризиків, що генеруються таким зближенням конкурентів-партнерів і обгрунтованості їх побоювань.

По-друге, Китай постарається прискорити динаміку своїх зовнішньополітичних проєктів, перш за все в Європі, а в своєму безпосередньому оточенні буде діяти агресивніше. Зокрема, це стосується індо-китайського кордону, країн, в чиїй політиці присутній фактор суперництва з Індією (серед інших — Пакистану і Афганістану). Поки що немає підстав припускати, що Пекін знизить обороти, так як внутрішні соціальні (і фінансово-економічні) процеси в Китаї вимагають відведення пари зовні.

Нарешті, по-третє, темп, заданий Вашингтоном, вказує як на здатність нинішньої адміністрації творчо розвивати спадщину попередників, так і на помилковість очікувань більшої поступливості і м'якості від демократів до кого б то не було. Схоже, компроміси можливі лише в рамках концепції морального лідерства та співпраці демократій. Якщо така лінія нинішнього Білого дому буде втілена, то вона логічно завершить процеси трансформації світової політики, що почалися 30 років тому і пройшли повний цикл неолібералізму, неоконсерватизму і егоїзму. Що привертає увагу до QUAD як до одного з експериментальних майданчиків цього переходу.