Мільйон гектарів в оренду Узбекистану. Як відбувається азіатська колонізація Росії

В останні роки російська стрічка новин щодня рясніє повідомленнями про скоєні "мігрантами", "вихідцями із Середньої Азії" злочини, погроми і бунти. У ранній період путінського правління подібний порядок денний досить осмислено використовувався для залякування культурно-слов'янського населення, щоб підкреслити стабілізаційну роль диктатора як нібито заступника умовної більшості. Потім почалися ігри в євразійство, що виявилися надто складними (столицю оновленї імперії довелося б переносити до Києва). Потім – у неосовєтизм, який швидко увійшов у конфлікт з об'єктивною капіталістичною реальністю. Шматком цього експерименту є рух "Суть часу" провокатора Кургіняна. Нарешті, справа звелася до сценарію "Біла гвардія, чорний барон" з перенесенням останків Денікіна, подорожами мощів містами та селами й прибуттям банди Гіркіна до Слов'янська. Поки що на цьому (маємо невирішене як у РРФСР, так і в її наступниці національне питання) процес переодягань зупинився, як і 100 років тому.

Росія, що не відбулася

Очевидно, що імперія без Романових та України, Білорусі, Кавказу, Бессарабії, Фінляндії, Польщі, Туркестану не працює. Це лише підкреслило недавнє весілля визнаного частиною монархістів спадкоємцем престолу Георгія Романова в Ісаакіївському соборі, що мало всі риси косплея. Не кажучи вже про те, що "хрещений батько" претендента Костянтин Малофєєв не далі як у лютому видав дочку заміж за Леоніда Мардера, сина ексзаступника міністра зв'язку та активного члена російських єврейських організацій Наума Мардера.

Утім, Костянтин Валерійович, якому свого часу доручили вербувати американських християнських консерваторів, міг сам підпасти під заокеанський ідеологічний вплив, адже протестанти Нового Світу розглядають іудаїзм як релігію братню, вважаючи себе мешканцями "землі обітованої". Та й мандруючі далекі нащадки Готторп-Голштинських в пошуках купців, які мріють доторкнутися до "царя", готові, мабуть, проковтнути і це. Зрештою, важко ігнорувати силу еклектики постмодерну, найкращим прикладом якої є сім'я Дональда Трампа, який одночасно підморгував ку-клукс-клану і горою стояв за Ізраїль.

Однак, на відміну від Америки, в РФ так і не сформувалося жодної політичної нації (відбувається лише різношвидкісне розчинення недовареного радянського змилка), що робить подібні експерименти небезпечними. Не дарма ж сидить у в'язниці лідер розгромленого Руху проти нелегальної імміграції Олександр Бєлов-Поткін, втекло до Європи багато лідерів російських націонал-демократів, а інші – такі як Олег Неменський та Станіслав Бєлковський – міцно лягли під путінський режим. Від будь-якого російського (московітського, великороського) націоналізму, що розгойдує човен, "щура нудить".

Але це зовсім не стосується мусульман та інших "неросійських".

Зазначимо, між іншим, що "особа кавказької національності" з цього словника практично зникла — створена Рамзаном Кадировим на всій території РФ чеченська держава в державі відучила як поліцейських, так і журналістів (обидва ці слова в РФ давно можна брати в лапки) від використання подібної термінології. Те саме стосується і народів Дагестану (у них як мінімум залишився Сулейман Керімов), меншою мірою – інших гірських народів Північного Кавказу (так, нещодавно впав черкеський клан Арашукових, чий вплив поширювався і на Ставропольський край).

Наслідуючи загальну тенденцію, видав свою дочку за чеченського аристократа Руслана Голбазова Дмитро Пєсков (як і Путін щодо своїх дочок, колишній перекладач зовнішньої розвідки це скучно заперечує). Тим більше що за представниками великих кавказьких народів стоять такі особи, як азербайджанський мільярдер Год Нісанов, який тримає на короткому повідку керівника СЗР Сергія Наришкіна, а різного роду слідчі органи, так само як і інформаційна обслуга, вважаються такими, що входять у сферу "вірменського впливу" (там покровителів багато, немає сенсу всіх перераховувати). Більш-менш відпливли від старої імперії у національне плавання хіба що грузини, яких офіційна пропаганда перетворила на ворогів, і ніякий туризм чи люб'язність Бідзіни Іванішвілі цього не виправить.

Фундамент нації

Але якщо у народів Північного Кавказу, як показали інгушські події, на чорний день припинення дотацій з центру є і падишах, і основа для якоїсь хиткої конфедерації, що перекриває перешийок між Чорним морем і Каспієм, то все виглядає інакше для інших областей і етносів великих володінь "багатонаціонального народу".

Необхідно пояснити, що, незважаючи на наявність мови міжнаціонального спілкування та назви "Росія", а також формально високого відсотка тих, хто називає себе "росіянами", Російська Федерація аж ніяк не держава росіян. Мало того, у широко усвідомленого слов'янського, а також слов'янізованого угро-фінського населення РФ, по суті, і не було своєї державності – з натяжкою такою можна вважати хіба Московську державу до і після Грозного, а також до Петра, новгородсько-псковську альтернативу їй, ну і лютневу республіку 1917 р. Кордони, у яких РРФСР – РФ опинилася в 1991 р., для неї загалом нові.

Логіка підказувала – і так майже сталося – відхід великих тюркських областей і Туви з Бурятією, але цей процес був загальмований чи заморожений чеченським конфліктом, складною системою компромісів, а також економічним підйомом, що пов'язаний із сировинним бумом 2000-х. З іншого боку, найчастіше тюркські і монгольські автономії колишнього СРСР опинялися у тому ж становищі, що й "росіяни" – з відсутністю досвіду дорадянської національної державності. Згадаймо, до речі, як не хотіли виходити з СРСР республіки Центральної Азії, поглядаючи на Нурсултана Назарбаєва (про них йтиметься трохи згодом).

Процес, про який сказано вище, призвів до того, що справжньою "російською нацією" стали федеральні чиновники, особовий склад підлеглих їм вертикалей і великою мірою середній клас двох столиць, що включений до системи розподілу благ усередині державних монополій. Звідси і повна байдужість російської влади до поширених за останні сім років у провінціях злиднів, кримінального свавілля, що нерідко носить характер етнічного конфлікту, безсилля у протистоянні з могутніми на федеральному рівні етнічними кланами та усім іншим, що становить щоденну реальність РФ. Вихід жителям провінцій дали один, що й призвело до гігантського скупчення населення в Москві і Московській області й меншою мірою у Петербурзі, Ростові і Краснодарі.

Єдине, що хвилює центр, – це масове вимирання податного населення, яке не дає тепер приховати епідемія коронавірусу. Природне зменшення населення Росії досягло мільйона осіб за останні 12 місяців, що є рекордним за історію країни. У найближчому майбутньому населення продовжить скорочуватися приблизно тими ж темпами, адже на носі перепис, який, навіть відредагований, може продемонструвати всю глибину російських глибин.

Ліки гірші за хворобу

З одного боку, в цьому й полягала вся філософія роздержавлення за раннього Путіна: скорочення населення дозволяє економити на видатках бюджету, адже для обслуговування видобутку корисних копалин та маєтків багатіїв багато людей не треба. Але з іншого – в останні роки стало зрозуміло, що працювати нікому. У 2021-му позначився гігантський дефіцит робочої сили – мало не під 40%, а також некерованість Москви, незважаючи на всю систему спостереження та електронного контролю. Переважно виїхали українці (а хто залишився, залишатися й планував), молдаван та білорусів відверто недостатньо.

Здавалося б, робочі місця можна заповнити місцевими, але їх розбестив телевізор, у якому РФ представляють найбагатшою країною планети з астрономічними зарплатами, а за переглядом таких передач місцеві поступово втратили кваліфікацію, нагадуючи жителів Острова Дурнів з книги київського письменника Миколи Носова "Незнайка" .

Звідси й ігри, в які знову намагається грати Росія з країнами Центральної Азії, ризикуючи розпалити пожежу всередині навіть такого снулого суспільства, як російське. У принципі новина про передачу мільйона гектарів сільськогосподарських земель в оренду Узбекистану, що була вкинута в інформаційний простір після чергової зустрічі Володимира Путіна з турецьким лідером Реджепом Ердоганом, була цілком передбачуваною. Як і зняття заборони на в'їзд 300 тис. робітників із країн Центральної Азії (нібито приурочена до зустрічі Путіна з головами спецслужб країн СНД).

До речі, слово "оренда" не повинно вводити в оману — це саме передача території. Йдеться в даному разі не про компактне розташування. 23 регіони вже висловили зацікавленість у цьому проєкті, тож таких відчужених територій буде багато. Зрозуміло, що за цим мільйоном гектарів прийдуть інші. І досвід є – так, Китаю вже здані мільйони гектарів тайги для вирубки, і китайці ретельно випилюють російські ліси, перетворившись на одного з провідних світових експортерів деревини (як після розвалу СРСР Латвія була одним з найбільших експортерів кольорових металів). Кумедно, що держава, яка роками обіцяла Україні долю торгівця територіями, сама почала займатися цією справою в таких масштабах.

Азіатська колонізація

Криза пострадянської державності в РФ йде пліч-о-пліч із кризою в російській версії християнства, що все швидше дрейфує в бік від вселенського православ'я (схоже, українська автокефалія стала останньою соломинкою, що переломила спину цього "двогорбого орла"). Це дозволяє розглянути колонізацію колишньої РРФСР представниками народів Центральної Азії й в іншому аспекті.

Найбільш дієвими технологіями політичного і державного будівництва є ті, які йдуть за природними тенденціями, що вже розвиваються у суспільстві, – як-то ісламізація у Росії. З одного боку, зберігаються зв'язки РФ з міжнародною спільнотою, в якій мусульманські країни відіграють далеко не останню роль, з іншого – цей процес дозволить Москві позбутися вантажу 300-річного учнівства у Заходу, що завершується вже третім за останні 100 років провалом модернізації.

Іслам не вимагатиме від росіян формування громадянської нації, затвердить недовіру до демократії, поставить крапку в "блюзнірських" процесах емансипації і підвищить статус кліру в суспільстві (що свого часу успішно відбулося у відносинах між РПЦ та Золотою Ордою). Можливо, сьогодні ця ідея (хоча її обговорювали і в 1980-х) здається незвичною, але те, що залишиться від РФ до кінця наступної чверті століття, цілком імовірно, сприйме перехід до ісламу з непідробним ентузіазмом.

А зараз Володимир Путін мріє про якийсь "центральноазійський союз" (в ньому поки що немусульманською є тільки РФ), руками якого він зможе повоювати в Афганістані, на зло США і навіть Китаю. Тим часом у реальному житті на зустріч країн Центральної Азії в Душанбе їде голова дипломатії ЄС Жозеп Боррель, а Туркменистан набуває статусу спостерігача у Тюркській раді, яку незабаром перетворять на союз тюркських держав.

Понад 300 років німецькі монархи, а потім комуністичні правителі Росії, серед яких не було жодного справжнього росіянина, розглядали нащадків слов'янських колоністів і слов'янізованих фінів, а також, як вважав Микола Бердяєв, "православних татар" як клей імперії, але в жодному разі не як основу для нації модерну. Більш того, навіть при найбільш освічених урядах для попередження такого процесу робилося буквально все (скажімо, чорносотенний рух було розгромлено при Миколі II, який симпатизував йому). Саме тому настільки жалюгідно та карикатурно виглядають сьогодні нувориш Малофєєв, фрик Стерлігов, терорист Гіркін. Але нинішні, компрадорські і безідейні, господарі колишньої РРФСР забули, що клей має властивість старіти, а склеєне їм – розвалюватися. На 13-му році економічного застою і соціального глухого кута в РФ перспективи цього старіння і розвалу проявляються все більш рельєфно.