Розподіл оборони. Навіщо США нові аналоги НАТО

Сюрприз троянському коневі

Несподіванка полягає, власне, у розбіжності між риторикою Джо Байдена, який обіцяв зміцнювати американські союзи і зробив для цього чимало символічних кроків, та його реальними діями. Якщо судити з них, то нинішній президент США певною мірою продовжує політику Дональда Трампа, намагаючись домогтися відповідальності від союзників, як і сам Трамп продовжував політику Барака Обами, який будував "віддалену гегемонію".

Водночас необхідно розуміти, що зовнішньополітична риторика та емоційні заяви на кшталт "я не Трамп" — це одне, а та обставина, що Байден виграв вибори у Трампа фактично на його полі — це інше. У листопаді минулого року Байден переграв Трампа у тих старопромислових штатах (Пенсільванії та Вісконсіні), де раніше приміський виборець Обами перейшов до Трампа, а також у штатах, де багато циклів стійко голосували за республіканців — Джорджії та Арізоні. А це означає, що доктрину "зовнішня політика для середнього класу" нинішній Білий дім сприймає всерйоз — через політичну економію (крім мотивів стратегічних і технологічних).

У рамках угоди США та Великобританія планують передати Австралії не менше восьми атомних підводних човнів. Як виявилося, переговори велися вже кілька місяців і передбачають тісну співпрацю з передачею найсучасніших технологій. Показово, що субмарини для Австралії будуть засновані або на американському класі Virginia або на британському Astute. Що, зокрема, означає таке: враховуючи високу інтеграцію американських та британських військово-промислових підприємств, вигоду матимуть і американська, і британська сторони.

І тут, звичайно, лунає сакраментальне запитання, а як же НАТО, яке Байден обіцяв посилити і взагалі залікувати рани, залишені Трампом? Увесь світ негайно оголосив вигуки обурення, що доносяться з Парижа, пов'язані з паралельною відмовою Австралії від контракту з французькою Naval Group на 12 дизель-електричних підводних човнів Shortfin Barracuda. Такий подарунок під президентські вибори Еммануелю Макрону, що повинні скоро пройти. Згадаймо, що за його попередника Франсуа Олланда вертольотоносці "Містраль", які призначалися для Росії, були перепродані Єгипту. Сьогодні ж французам обіцяють, хоч і туманно, компенсувати величезні втрати індійськими оборонними замовленнями. Проте справа зовсім не в НАТО. У якому — як тепер і у питанні розширення Євросоюзу — Франція часто виступає "троянським конем".

Згадаймо і про те, що якщо при Олланді французькі військові швидко впоралися з екстремістськими угрупованнями в Малі та Нігері, то за Макрона зовнішня та оборонна політика країни лежить у руїнах, а лобіювання діалогу з Росією нервує східноєвропейських союзників, яким неминуче доведеться воювати у разі подальшого апетитів Кремля.

На відміну від часів Олланда та перших місяців президентства Макрона, сьогодні у Франції практично нічого не робиться для затримання російських агентів впливу та звичайних шпигунів. А роботу спецслужб роблять ICIJ і OCCRP, що розкривають світовій громадськості масштаби присутності мафії, яка окупувала російську державу на південному березі Франції. Яка в такому разі непорушна цінність Франції для НАТО?

Не менш важливим є і запитання про те, що має намір робити Франція проти проголошеного головною загрозою і суперником США Китаю (ще одна тема на користь традиційного середнього класу, що успадкована Байденом від Трампа). За межами грізних декларацій нічого. Схема, за якою брудні виробництва винесені за кордон, імпорт їхньої продукції кредитується французькими банками в резервній валюті євро (яку, після недовгих переговорів із Франкфуртом, можна надрукувати скільки потрібно), цілком влаштовує великі сегменти виборців-пенсіонерів та захищених аграріїв. Тому і воюють французькі спецслужби не з росіянами та китайцями, а з ісламськими фундаменталістами, та й те якщо це не викликає обурення все більш впливових громад "нових французів".

Нові альянси та стара пам'ять

Іншими словами, насправді Париж — і частково Берлін — не бачать викликів там, де їх бачать інші країни — члени НАТО, а особливо США, Великобританія, Центрально-Східна Європа та держави, які безпосередньо постраждали від підступів Росії, такі як Нідерланди, Іспанія, залякувані РФ скандинавські країни. Більше того, розрив контракту продиктований не стільки прагненням покарати Францію, скільки оборонними проблемами Австралії та іншими технологічними завданнями, на які Франція, що все швидше відстає, відповісти і не може.

Так, в останні роки через зростаючі протиріччя між двома тихоокеанськими наддержавами Австралії, що десятиліттями будувала свій економічний добробут на "легкій" торгівлі з Китаєм, ставало все важче підтримувати рівновагу.

Наприкінці 2020 р. Австралія прямо звинуватила Китай у кібератаках та втручанні у внутрішні справи. У відповідь Пекін, який, мабуть, уже починав вважати Зелений континент своєю криптоколонією, оголосив масштабне ембарго на австралійські товари: морські та сільськогосподарські продукти, вино, цукор, деревину та вугілля. Звідси спроби Америки посилити регіональних союзників, що почалися ще при Трампі, порівняно несподівано отримали ще активніше продовження при Байдені.

Через якийсь час до азіатського розширення блоку AUKUS (хоча це, по суті, новий блок або реставрація СЕАТО) приєднається Японія, у перспективі — Південна Корея та Індія, яка все частіше вимушено виходить за межі традиційного неприєднання.

Іншими словами, розвивається військово-політичний компонент QUAD (стратегічного діалогу між Австралією, Індією, США та Японією з проблем безпеки в Індо-Тихоокеанському регіоні) та ширшого TPP (транстихоокеанського партнерства, куди США поки що не повернулися). Певною мірою це нагадує процес будівництва євроатлантичних структур після Другої світової війни. Що ж до атомних субмарин, то вони потрібні США та Австралії в регіоні для можливості здійснення багатомісячних операцій, зокрема щодо стримування Китаю, який не перестає залякувати Тайвань і (спільно з РФ) підтримувати існування КНДР.

Майже неминучим — його стримає хіба що продовження в Китаї нинішньої економічної кризи (абсолютно капіталістичної за своєю природою) — сьогодні є подальше загострення ситуації в Південно-Китайському морі. А також зростання міграції з Гонконгу, що поглинається КНР, що вже само по собі все швидше залучає до регіону Великобританію, яка нещодавно підписала важливу торговельну угоду з Японією і прагне влитися до складу ТРР.

Ймовірно, заяву Байдена "Америка повертається" сьогодні слід трактувати як "Америка повертається за своїми подарунками". Інакше кажучи, прагматизація щодо Трампу продовжилася оптимізацією щодо Байдену: зауважимо, що саме за Байдена посилилося партнерство чорноморських країн — членів НАТО з Україною та Грузією. Зміцнюється, нехай і під бурчання лібералів Ердогана, що недолюблюють, і турецько-азербайджанський союз, який неминуче залучить ще кілька країн, а потім може відвернути на себе Іран прикордонним конфліктом.

Розмиваючи, зміцнювати

Отже, як колись американський економічний суверенітет розмився в процесі глобалізації — до рівня неможливості відновлення, як показав сумнівний досвід Трампа, — так тепер відбувається схожий процес у сфері оборони. А саме — розлиття американської оборонної могутності в системі великих регіональних блоків, пов'язаних між собою і частково відгалужених від НАТО, а також від старовинних військово-політичних угод на Близькому Сході та ще недавно забутих конструкцій на Тихому та Індійському океанах.

Зрештою, давно очевидно, що Париж та частково Берлін заблокували розширення НАТО, а ті самі столиці та Відень — розширення ЄС. Головна причина цієї блокади — страх перед Росією та її неформальний вплив у цих країнах. А також довга історія вилучення ренти з індустріалізації Китаю та залучення його до системи міжнародної торгівлі — з відомих причин спочатку нерівноправної.

Більш гнучка система, при тому що містить у собі ризик "плаваючих гарантій" з боку США, принаймні здатна позбавити "великий Захід" потенційної корупції вищих політичних кіл тієї чи іншої країни у разі необхідності застосування п'ятої статті Північноатлантичного договору.

Можливо, настав час прямо сказати, що система консенсусу застаріла і без яскраво вираженого гегемона оборонний блок, що перетворився на гуманітарну організацію, не здатний виконувати свої прямі функції.

Тому поточний процес швидше нагадує ремонт, під час якого з будівлі виносять, наприклад, застарілу французьку котельню та змінюють її на сучасну безвідходну систему обігріву. Тим часом саме нинішня система прийняття рішень у НАТО і ЄС цілком влаштовує агресивну Росію і Китай, який все менш соромиться, який неможливо присоромити тими чи іншими деклараціями, так само як і санкціями проти начальників в'язниць або заступників начальників міністерських департаментів.

Цієї осені Гельсінська комісія при Конгресі США представила амбітний і масштабний план боротьби з російською інфільтрацією американської економіки та інших західних юрисдикцій, що деякими епізодами увійшов до проєкту оборонного бюджету. Насамперед цей план зачіпає Росію, а відповідно, варто чекати на посилення російської агресії проти цивілізованого світу. Що загалом уже було продемонстровано РФ як на Балканах, так і підривом газового ринку ЄС.

Створення системи оборонних блоків, а також паралельно нових інтеграційних угод у галузі торгівлі та економіки (в українському та частково грузинському випадках це поглиблені та всеосяжні зони вільної торгівлі – EU DCFTA) може стати асиметричною відповіддю на ці погрози, так само як і тихоокеанська інтеграція у тих же сферах — прискорити політику стримування Китаю.

Що ж до таких європейських країн, як Франція, Німеччина, Австрія, Нідерланди та Італія, то, враховуючи їхній внутрішній та міжпартійний порядок денний, їм непогано б швидше розібратися зі своїм modus vivendi. Адже поля для маневру у нинішньому світі вже не лишається.