Друзі Путіна в Європі. Чому знову не склався правий альянс в Європарламенті

На початку липня 16 ультраправих і консервативних політичних сил Європи представили спільну декларацію, яка є свого роду запрошенням до формування великого націоналістичного альянсу в Європарламенті. Серед учасників, крім Марін Ле Пен, яка нарощує свої французькі рейтинги, — лідер італійської "Ліги", збитий льотчик Маттео Сальвіні, прем'єр-міністр Угорщини і голова партії "Фідес" Віктор Орбан. А також — лідер правлячої польської партії "Право і справедливість" Ярослав Качинський, лідер Vox в Іспанії Сантьяго Абаскаль і голова "Братів-італійців", неофашист Джорджія Мелоні. Інші фігури — дрібніші і поекзотичніші.

Добре протухле старе

Слід сказати, що на сьогоднішній день ці партії не входять в одну групу в Європейському парламенті і розсіяні по різних фракціях. У разі об'єднання у них може бути 115 мандатів, що зробить їх третьою за чисельністю політичною групою в Європарламенті. Дивують в цьому списку Абаскаль, який, взагалі-то, очолює партію одного програмного пункту — боротьби з сепаратизмом в Іспанії, і, Качинський, якому незабаром належить боротися за центристів на національній політичній арені. Обидва також раніше не були помічені в отриманні грошей від Путіна, що знову-таки вносить різнобій в концепцію міжпартійного союзу. Але про все по порядку.

По-перше, ідея не нова. Ще на початку 2019 року тодішній італійський віце-прем'єр, міністр внутрішніх справ і лідер популістської партії "Ліга" Маттео Сальвіні прилетів до Варшави і зустрівся з лідером правлячої в Польщі партії "Право і справедливість" (ПіС) Ярославом Качинським, а також з прем'єр-міністром Матеушем Моравецьким і своїм колегою Йоахімом Брудзинським. Сальвіні, який виявився згодом бензиновим дружком Медведчука і Путіна, хотів умовити чи не головного русофоба Центрально-Східної Європи Качинського і повністю контрольовану ним ПіС приєднатися до альянсу європейських правопопулістських антиіммігрантських партій перед виборами до Європарламенту в травні 2019 р.

На думку Сальвіні, який, незважаючи на своє міланське походження, так і не спромігся здобути вищу освіту, "Польща та Італія будуть творцями нової весни в Європі, відродження європейських цінностей". На той момент в уже наявну коаліцію входили французьке "Національне об'єднання" (колишній Національний фронт) Ле Пен, Сальвіні з його "Лігою", австрійська Партія свободи, голландська Партія свободи Герта Вілдерса і чех японського походження Томіо Окамура з його Партією свободи і прямої демократії. Загалом, такий пересувний театр фріків, породжений європейським сном розуму після боргової та міграційної криз.

Тоді фрік-націоналісти лише тільки мали намір залучити до своїх лав правлячу в Угорщині партію "Фідес" на чолі з Віктором Орбаном (відзначимо, що не багатостраждальний "Йоббік", який нині вважається Орбаном серед ворогів і агентів Сороса), респектабельну ПіС і інших серйозних партнерів — і, якщо вдасться, створити сильний блок в новому складі Європарламенту. Як відомо, ці мрії накрилися мідним тазом — балаканина псевдонаціоналістів, нездатних пояснити, чого вони хочуть, чи то клонування Гітлера, чи то англійського пива, порядком набридла виборцю, і він віддав свій голос правому центру і лібералам.

Проте протягом всього 2018 р. Марін Ле Пен, яка закривала батька в будинку, володар футболки з Путіним Сальвіні і їх так би мовити однодумці (сяк-так збиті Стівеном Бенноном, який підробляє в Європі) провели кілька зустрічей і зробили кілька заяв на цю тему.

Більш того, в серпні 2018 р. Сальвіні і Орбан на зустрічі в Мілані виступили з "антиіммігрантським маніфестом": вони оголосили, що будуть співпрацювати в ході кампанії і боротися з силами, охочими, за їхніми словами, впустити мільйони мігрантів в Європу. Лідером цих сил Орбан безпомилково визначив французького президента Еммануеля Макрона, який виявляє нездоровий інтерес до внутрішньої політики Угорщини, яка стала чимось середнім між Молдовою Плахотнюка, Грузією Іванішвілі і Словаччиною Мечьяра. У вересні того ж року лідер австрійської Партії свободи Хайнц-Крістіан Штрахе, який згодом прославився амурами з російськими аферистками і знищенням власної партії, закликав Орбана і його "Фідес" до "спільної роботи в майбутньому спільному блоці в ЄС". Однак при всій екстравагантності Орбана чуття щодо казкаря Штрахе його не підвело, так що ніякої спільної роботи не вийшло.

Кроки назустріч

У квітні 2019 р. німецька правопопулістська "Альтернатива для Німеччини" (АДН) оголосила про намір створити спільно з італійською "Лігою" і ще низкою партій аналогічної спрямованості нову фракцію в Європарламенті під назвою Європейський союз народів і націй (European Alliance of Peoples and Nations, EAPN). Про це повідомив співголова АДН Йорг Мойтен в ході зустрічі лідерів правих партій, організованої Сальвіні в Мілані. Цей захід було розцінено навіть не як історія, що повторюється у вигляді фарсу, а скоріше як "фарс фарсу": Мойтен, який захистився з питання оподаткування церкви, нічим не нагадував Адольфа, а далекий від інтелектуальних вишукувань Сальвіні — Беніто, хоча в юності і справді редагував районну газету. Згодом альянс таки був створений, але в сильно урізаному вигляді, що буяє різноманітними дивними конфліктами.

На думку його творців, блок виділяється своєю "патріотичною" повісткою. Мойтен, все ще співголовуючий в АДН, яку нині побивають скандалами з таємними грошима зі Швейцарії та заявою про нікчемність ролі Гітлера в німецькій історії, тоді заявив: "Ми хочемо звести до нуля нелегальну міграцію в ЄС. Право в'їзду отримає тільки той, хто отримає наш дозвіл на це за межами Євросоюзу". "Якщо ми хочемо зберегти європейську різноманітність і багатство культур, нам доведеться звести "фортецю Європу", — також додав політик. Питання, звичайно, на чиї гроші буде зводитися ця фортеця — російські або китайські? Найцікавіше, що в нинішньому заклику націоналістів до створення ширшого альянсу — якраз німецьких ізоляціоністів і не виявилося. Мабуть, з паном Мойтеном поговорили в БНД (Федеральна розвідувальна служба Німеччини), та й сам він згадав, що в країні на носі вибори, а скандалів його партії вистачає.

Проте, висловлюючись шорсткою мовою плаката, характерним для цих партій, — ультраправі і праворадикальні сили європейської політики зробили крок назустріч один одному. Їх кількість, втім, продовжує відрізнятися в різних джерелах — чи то 15, чи то 16 таких партій з 14 країн — членів ЄС разом закликали до створення вільного союзу сильних і суверенних держав, причому замість федерації. Натасканий Бенноном фламандський націоналіст з Бельгії Герольф Анненманс говорить про це так: "Ми думаємо, що європейське співробітництво може бути корисним, а в деяких випадках і необхідним, але лише між незалежними націями, які вільно взаємодіють одна з одною. Це не те, чим став Європейський Союз, де в судову систему включена система суворих покарань, де деякі держави підносяться над іншими. Ми не хочемо такого європейського співробітництва. Ми хочемо альтернативи. Наші країни заслуговують на кращий союз".

Як бачимо, звичайна демагогія, характерна і для трампістського флангу республіканців в США, — чого хочемо, ми не знаємо, але чогось іншого, а істеблішмент — шкодить.

У нинішній конфігурації основними партіями, що стоять за цією заявою, є: правляча в Польщі "Право і справедливість", угорський "Фідес", "Національне об'єднання" Марін Ле Пен, "Ліга" Маттео Сальвіні і вірний муссолініст Джорджія Мелоні з партією "Брати Італії ". Однак підозріло відсутня в списку "Альтернатива для Німеччини". Сам пан Аннеманс теж раптом заплутався в свідченнях — так, він передбачає, що в Європарламенті утворюється нова політична фракція, хоча і не відразу: "Ну, звичайно, це могло бути метою, але зараз це не стоїть на порядку денному, це не найтерміновіша справа. В першу ж чергу потрібно підняти на конференції про майбутнє Європи питання про дизайн європейського співробітництва. Ось чому ми повинні об'єднати наші зусилля. А фракція — це на потім. І це буде складно".

Нема про що домовлятися

Тут не посперечаєшся, тим більше що вся ця вакханалія навряд чи сподобається Володимиру Путіну, якому зовсім нема чого збирати всіх своїх клієнтів, шаурмою перемішаних з міськими божевільними в одній політичній силі, оскільки набагато практичніше і зручніше підривати системні партії зсередини, як росіяни з успіхом проробляють в Німеччині та у Франції.

Не потрібна ця самодіяльність і китайцям, які звикли тихо працювати з урядовими чиновниками, бізнесменами, які шукають нові можливості, і журналістами, які перебувають в "творчому пошуку".

У той же час без великих спонсорів ззовні такій строкатій коаліції, швидше за все, не вижити. Адже, перш за все, нова велика фракція поки не може з'явитися, оскільки кількість депутатів не зміниться до наступних європейських виборів. Так, брюссельський експерт Дору Франтеску вважає, що праворадикали і ультраправі поки не зробили заявки на владу: "Це важливий сигнал, який показує, що по всьому континенту спостерігається концентрація невдоволення певною політикою Європейського Союзу. Так, серед цих партій правого флангу часто немає єдності думок, але згодні вони в питаннях культури та ідентичності, а незадоволені тим, як політика ЄС впливає на сімейні цінності, на національно-етнічний склад їхніх країн. З іншого боку, ми не повинні переоцінювати важливість цього кроку, тому що з практичної точки зору це не занадто змінює баланс сил в поточній європейській політиці".

Очевидно, що крайнім правим і націоналістичним силам в Європі завжди заважало об'єднатися то, що вони-то якраз проти тісного союзу своїх країн, проти чужих традицій і нових суспільних цінностей. Тому вони весь час нападали один на одного і розходилися. У потенційних учасників альянсу занадто багато розбіжностей. Мало того, вони є навіть з єдиного питання, яке, здавалося б, повинно безумовно їх об'єднувати. А саме — імміграції.

Так, Сальвіні, який намагається повернутися у велику політику, взагалі за те, щоб закрити кордони ЄС для іммігрантів з півдня і сходу (і розстрілювати біженців з катерів берегової охорони, як він це вже робив), але якщо це не вийде, то він — за те, щоб розподілити "гостей" по всіх країнах ЄС. Польща, Угорщина та інші країни центру і сходу ЄС, як відомо, рішуче проти. Та й взагалі Італії непогано б побільше класти в загальний бюджетний котел — не завжди ж її будуть виручати Брюссель, американські і британські банки.

Також ніхто з великих гравців, крім Ле Пен, яка переживає другу молодість, не говорить про бажання зовсім розвалити ЄС — і Сальвіні, і Орбан, і Качинський говорять лише про "відновлення політичного суверенітету" своїх країн, але не про руйнування економічного союзу.

А з тією ж АДН, якщо вона дозріє до лідерства спадкоємців Віші і дуче, ймовірно, не захочуть блокуватися поляки, тому що вони обґрунтовано вважають деяких політиків партії реваншистами і ворогами Польщі. Брюссель навряд чи вартий Данцига.

Власне, здорові ідеї у ультраправих — як і у всіх — є. Мало хто мріє про перетворення Європи на філію "Організації визволення Палестини" або "Хамаса". Але сьогодні цілком очевидно, кому в першу чергу вигідні нападки на Брюссель і шлагбаум на подальше розширення і поглиблення європейської інтеграції — Росії.

Однак комізм оксюморона під назвою "націоналістичний інтернаціонал" полягає в тому, що він не тільки позбавить путінських емісарів респектабельності, але і, зібравши їх в одному місці, підставить під перманентний вогонь медіа і розслідувачів. Повторимося: Москві це абсолютно ні до чого, а Китай так працювати не звик. Хоча певних електоральних досягнень — якщо до того часу націнтерн не розвалиться — від цього альянсу очікувати можна. З банальної причини втоми мас в союзних країнах від сірих бюрократів, які говорять нудні речі. Незалежно від того, є ці речі правдою чи ні.