Мільярд тонн продуктів на звалище. Чому людству пора готуватися менше їсти

Апетит поганий на 17%

Світ голодує і одночасно викидає їжу. За даними Всесвітньої продовольчої програми при ООН (ФАО), у середньому кожним мешканцем планети викидається 74 кг їжі в рік. Україна тут майже в медіані "зайвих продуктів" — 76 кг на одну людину. Для порівняння: в Білорусі — 68 кг, у Чехії — 70 кг, в Угорщині — 94 кг, у Польщі — 56 кг, у РФ — 33 кг. По макрорегіонам: в Європі цей показник коливається в діапазоні від 74 до 94 кг, в Азії — від 64 до 110 кг, в Латинській та Північній Америці — 69 кг.

Як бачимо, будь-яка спроба виявити тут якусь закономірність не призведе до адекватного результату: є розвинені країни, де дбайливо ставляться до запасів продовольства, а є — де навпаки.

Утім, це статистика лише по домогосподарствах, а якщо врахувати ритейл і сектор продуктового сервісу — то в розрахунку на людину в світі викидається продуктів майже вдвічі більше — 121 кг.

У цілому, за найсвіжішими оцінками ООН, заснованими на даних за 2019 р. на планеті викидається 931 млн т, або 17% від загальної кількості продуктів харчування, доступних споживачам, — по вазі цього вистачить, щоб повністю заповнити 23 млн фур вантажопідйомністю 40 т .

Якщо взяти за основу вартість одного кілограма їжі на рівні умовного $1, то виходить, що середньостатистичний українець (беремо сектор домогосподарств) викидає в сміття щорічно продуктів на суму близько $70. У масштабах країни мова йде приблизно про $3 млрд на рік, що можна порівняти з нинішньою програмою співпраці з Міжнародним валютним фондом. Виходить, щорічно ми відправляємо на звалище два кредитних транши МВФ ... А якщо подивитися в цілому по світу, то ситуація виглядає приголомшливо. Ще в 2019-му були опубліковані дані ООН, згідно з якими щорічно викидається продуктів харчування на суму близько трильйона доларів. Це приблизно як шість економік, тотожних українській. До речі, зворотний рахунок наших втрат дає приблизно той же результат: якщо з трильйона доларів глобальних витрат відняти питому вагу України (за часткою ВВП), отримаємо ті ж $3 млрд викинутої їжі в рік.

Зуміти їсти однією паличкою

Проблема стала дуже масштабною, щоб її можна було не помічати. І в Китаї — помітили. У квітні на засіданні Постійного комітету Всекитайських зборів народних представників прийняли закон проти харчового марнотратства. Уряд і місцеві органи влади отримають можливість впроваджувати штрафи за "ресторанні недоїдки", коли відвідувачі замовляють надмірну кількість страв, які не доїдають. Правда, ще доведеться визначити, що таке "харчові відходи" та чи відноситься до них їжа, що забирається клієнтами з ресторанів. Крім того, особлива увага приділяється бенкетам чиновників — їх очікує ера поміркованості в публічній їжі. Схожі казуси регулювання спостерігаються і в Узбекистані, де вища влада намагається на законодавчому рівні обмежити кількість гостей на місцевих весіллях, які для узбеків традиційно багатолюдні і хлібосольні (для чого нареченому доводиться кілька років працювати на російських будівництвах). Також у планах і "уніфіковане меню" для обмеження надмірних витрат на банкет.

За даними китайської статистики, в Піднебесній щороку псується 35 млн т зерна на етапах його логістики до переробника (зберігання, транспортування), а обсяг харчових відходів у мегаполісах щодня вимірюється сотнями тонн. Як відомо, в Китаї існує практика застосування загальнонаціональних програм під якимось помітним гаслом, щось на зразок радянських п'ятирічних планів (здача макулатури, висадка дерев під час суботників і т. д.). У 2020-му там оголосили кампанію "Чиста тарілка", адже, як заявив лідер країни Сі Цзіньпін, "марнотратство щодо продовольства жахає і засмучує". Виконуючи програму уряду, кейтерінгова служба відомого у нас Уханя рекомендувала місцевим рестораторам запровадити обмеження замовлення страв за принципом "кількість відвідувачів мінус один". Тобто група з 10 гостей ресторану зможе замовити дев'ять страв.

Незважаючи на висміювання подібних ініціатив влади в соцмережах, перевитрата ресурсів на харчування є одним з ключових факторів втрати людством функціоналу поновлюваних ресурсів. Тут можна згадати Всесвітній день екологічного боргу, під яким мають на увазі дату, коли людство починає жити в борг, повністю використавши поновлювані ресурси, виділені нам планетою в рамках поточного календарного року. Йдеться про порівняння двох глобальних показників: екологічного сліду людини і здатності планети відновлюватися і поглинати відходи (планетарна біоємність). З 1970 р., коли почали розраховувати даний показник, день екологічного боргу змістився з 29 грудня на 29 липня (в 2019-му), причому календарний відступ цієї дати відбувався щороку і лише в 2020-му сталося навпаки — вона змістилася на 22 серпня, вигравши для людства три тижні життя не в борг. Сталося це внаслідок пандемії коронавірусу і карантинних обмежень (запам'ятаємо цей момент). Проте зараз людству з точки зору ресурсів необхідно 1,6 таких планет, як Земля, а до 2030-го, якщо нічого не зміниться, буде потрібно вже дві планети. До речі, за оцінками експертів ООН, 8-10% парникових газів пов'язані з виробництвом їжі, яка так і не використовується населенням.

По заповітам Мальтуса, або Життя по експоненті

Істотне зростання споживання продуктів харчування викликаний не тільки збільшенням кількості жителів планети, а й вирівнюванням у світовій економіці середнього рівня життя між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються. Вже зараз світові аналітики прогнозують тренд вирівнювання між питомою вагою країни за рівнем ВВП у структурі світової економіки і її часткою в світовій кількості населення. А це означає, що споживання сировини в таких державах, як Індія і Китай, буде рости швидше, ніж в інших країнах.

Пандемія дала світовим елітам важливу підказку: в майбутньому є два можливі варіанти уникнути глобальної катастрофи. Перший — це раз на рік під якимось приводом відправляти світову економіку на карантин на місяць-два (що можливо лише при екзистенціальній загрозі на кшталт смертельно небезпечного вірусу). Другий — обмежити темпи розвитку, через що постраждають країни, які розвиваються.

Проблема обмеженості ресурсів артикулювалася ще починаючи з 1960-х. Пророком тут виступив професор Альберт А. Бартлетт, який провів на цю тему 1600 лекцій під назвою "Арифметика, населення і енергія". І кожну з них він починав словами: "Найбільшим недоліком людства є його нездатність зрозуміти експонентну функцію". Не розуміють цю функцію і в наші дні. Стосовно теми статті, споживання продуктів харчування і ресурсів збільшується по експоненті, а технології по їх нарощуванню та ефективному використанню — значно повільніше. Це призводить до колосального росту цін і перевитрати ресурсів. За даними ФАО, починаючи з 2003 р. індекс цін на продовольство виріс з 57,8 до 98 в 2020 р. А в травні 2021 був зафіксований стрибок до 127,1. Аналогічні дані по молоку: 54,5 — 101,8 — 120,8. По м'ясу: 58,3 — 95,5 — 105. По зерновим: 59,4 — 102,7 — 133,1. По рослинній олії: 62,6 — 99,4 — 174,7. По цукру: 43,9 — 79,5 — 106,7.

Ще в XVIII ст. англієць Томас Мальтус вивів формулу "мальтузіанської пастки", відповідно до якої кількість населення зростає швидше врожайності основних культур. Звідси виникли ідеї соціального дарвінізму щодо обмеження зростання населення штучним шляхом. У моделі Мальтуса після зниження народжуваності відбувається демографічний перелом (коли смертність перевищує народжуваність) і починається природне зменшення населення. При цьому при інших рівних умовах подушний дохід починає рости, а економіка знаходить нову точку рівноваги на більш низькому популяційному рівні і більш високому прибутковому (в розрахунку на людину).

Теорія Мальтуса люто критикувалась марксистами, які говорили про зумовленість низьких доходів пролетаріату, коли частина робітників формують трудовий резерв для тиску на працевлаштованих, щоб ті погоджувалися на присвоєння частини додаткової вартості капіталістами. Потім різке зростання агротехнологій на час змогло компенсувати збільшення кількості населення. Але в XX-XXI століттях прийшла пора для появи чергової хвилі неомальтузіанців, що використовують термін Броделя про "демографічне перевантаження". Модель випереджаючого зростання і прискореної модернізації країн, що розвиваються, знову поставила під загрозу баланс споживання в масштабах світової економіки.

"Бідні європейці"

Статистично-аналітичну базу сформували Римський клуб і концепція "нульового зростання" щодо уповільнення динаміки розвитку країн третього світу, що виникла як побічна гілка, вже поза стінами клубу. Наприклад, нобелівський лауреат з економіки Ян Тінберген обгрунтовував модель контролю над народжуваністю для подолання країнами, що розвиваються, "порочного кола бідності". Оформлено все було в рамках доповіді "Межі зростання" (1972 р), написаного на базі кібернетичної моделі Денніса Медоуза і групи вчених з Массачусетського технологічного університету.

До речі, дію моделі Тінбергена можна на власні очі побачити на прикладі сучасної України. Якщо розрахувати подушний ВВП, то його динаміка більш позитивна, ніж зростання ВВП у цілому — як раз за рахунок того, що він у нас збільшується (крім фаз кризи) на тлі скорочення чисельності населення. Дефіцит кваліфікованих трудових ресурсів в Україні створює тиск на підприємців, і вони змушені платити за працю більше, знижуючи норму додаткової вартості. Правда, працює це лише відносно вузького переліку робочих і інженерних професій, що вимагають досвіду і високої кваліфікації. Але скорочення чисельності населення — це те, що буде штовхати у нас середні зарплати вгору. Це майже підтвердження концепції нових інституціоналістів, зокрема Дарона Аджемоглу і Джеймса Робінсона, які висунули теорію, що чума в Великобританії, що скоротила населення країни вдвічі, — зіграла ключову роль в ослабленні кріпосного права і розвитку більш прогресивних капіталістичних відносин (селяни користувалися тим, що їх залишилося мало і залишали собі більшу частину врожаю, ніж до епідемії, а землевласники змушені були погоджуватися).

Модель Медоуза виявилася в цілому правильною, що і підтвердила її нова версія World3 від 2004 р. З 1950 по 2000 рр. споживання базових природних ресурсів зросло в 10 разів, при тому що чисельність населення збільшилася в 2,5 рази. Відповідно до моделі, починаючи з 2020-х світова економіка почне сповільнюватися і стагнувати, а пік розвитку буде досягнуто не пізніше 2100 р. Критична чисельність жителів планети — 12 млрд осіб, після досягнення цього показника можлива масштабна цивілізаційна криза і скорочення населення до 1-3 млрд. Сприятливі варіанти моделі вже недосяжні, а перші ознаки системного колапсу будуть відчутні при житті нинішнього покоління землян.

Оптимальна модель розвитку для світової економіки в даній концепції — це синергія у вигляді "Обмеження зростання + вдосконалені технології". Головний елемент стратегії "нульового розвитку", що забезпечує життєздатність моделі, — це стримування зростання виробництва товарів і послуг на душу населення при одночасному підвищенні врожайності основних сільськогосподарських культур.

Який максимум може забезпечити ця модель? Країни, що розвиваються, в кращому випадку зможуть у майбутньому вийти для своїх громадян на рівень подушного доходу і споживання, характерного для нинішніх жителів Європи з низьким рівнем доходів. Простими словами, орієнтир для України і групи економік, що розвиваються, — це стандарти життя французьких "жовтих жилетів" або мешканців італійського півдня. Бути "бідними європейцями" — доля країн третього світу в новому балансі розподілу ресурсів Землі.

За даними Грема Тернера, який проаналізував межі розвитку світової економіки, з 1990 р. в світі практично не збільшилася площа орних земель. Пошук "нової цілини" призводить до розорювання менш родючих наділів, наслідком чого є подорожчання собівартості продукції, ерозія і опустелювання, як в Африці. До 2050 р. необхідно буде збільшити випуск продовольства на 60% на вже досягнутому максимумі орних земель, причому на тлі глобального потепління і посилення природних катаклізмів. У цьому контексті зовсім іншими фарбами грають справжні причини відкриття ринку землі в Україні. Адже експорт аграрної сировини — це ще й опосередкований експорт вологи (про водний дефіцит ми також писали).

Україна зможе заробити на своїй аграрній спеціалізації, але цей дохід у нинішній моделі економіки не трансформується в адекватне зростання доходів населення. Наш аграрний потенціал поки навіть не конвертується в показник продовольчої безпеки ООН за трьома категоріями: наявність, доступність і якість продуктів харчування. У цьому рейтингу Україна в шостому десятку країн, поряд з Аргентиною, Колумбією і Таїландом.

Те, чого в Україні бояться найбільше (вимирання нації, сировинна залежність, деіндустріалізація), в моделі "нульового зростання" вважається прекрасним досягненням: чим менше промислових підприємств — тим нижче антропогенне навантаження на екологію в масштабах планети; чим менше людей — тим більше подушного доходу. А під програму зростання вже не отримаєш кредити МВФ або Світового банку ...