Месії-2019. Чому ми знову чекаємо чесних технократів (ІНФОГРАФІКА)
Модний тренд
Ймовірність приходу до влади в Україні якихось технократів стала наймоднішим трендом в українському політичному дискурсі останнього часу. Особливо наші адепти технократії піднеслися духом після виходу в січні 2018 р. статті в Atlantic Council авторства старшого наукового співробітника Центру Євразії при даній аналітичній структурі Діани Френсіс. Зокрема, ця представниця американського експертного співтовариства, раніше спеціалізувалася на вивченні Силіконової долини, новітніх технологій та ролі у сучасних процесах білих комірців, зробила суто політичний прогноз щодо окремо взятої України. Його суть - у нашій країні настає нова революція, якщо нинішня українська влада сама не почне масштабні реформи і модернізацію.
"У країні посилилися фінансові інститути, вона отримала важливий досвід співпраці із західними союзниками, створена так звана "інфраструктура управління", до якої залучені сотні чесних парламентаріїв, менеджерів, фінансистів, адвокатів, активістів, представники міжнародних донорських і благодійних організацій та політики. Деякі з них вже проводять неофіційні зустрічі, зокрема, це київська група з 200 технократів, яким під силу здійснити негайну мирну передачу влади", - заінтригувала Френсіс своєї інсайдерською інформацією багатьох українців. Правда, цитування в інших статтях, наприклад, того ж відомого борця з корупцією Віталія Шабуніна або його колеги на антикорупційному фронті нардепа Сергія Лещенка дещо звузило коло осіб, звідки саме міг з'явитися у американського експерта даний інсайд.
Втім, справа, загалом-то, не в цьому окремому випадку, а в тому, що співробітниця Atlantic Council дійсно вловила нову тенденцію - почався в українському суспільстві активний кастинг на роль месій-технократів, здатних швидко змінити країну на краще. Але, як відомо, нове - це давно забуте старе. Більш того, пошук кандидатів у технократичні поводирі народу ведеться українцями перманентно всю новітню історію нашої незалежності. Просто саме слово "технократія" (у буквальному перекладі з грецької - "влада майстрів") увійшло в широкий обіг порівняно недавно.
Раніше для позначення людей, що мають спеціальні знання і успішний досвід керівної роботи поза політикою, іменували по-іншому: людина від науки, економіст-практик, знавець виробництва, майстер своєї справи, з директорського корпусу, міцний господарник, нарешті. І з таким ореолом починали свою велику кар'єру в політиці практично всі видатні українські діячі останньої чверті століття. А вже потім, власне, ставали провідними політиками і обзаводилися своїми партійними проектами, переважно вождистського типу.
Родом із совка
Першим в сучасному розумінні технократом в незалежній Україні був Володимир Гриньов - доктор технічних наук Харківського політехнічного інституту, де завідував кафедрою теоретичної і математичної фізики, перейменованої згодом в кафедру прикладної математики. Під час перебудови він увійшов в Демократичну платформу в КПРС, в 1990-му обрався до Верховної Ради першого скликання, де навіть став віце-спікером від опозиційної "Народної Ради".
Верхи політичної кар'єри Гриньова стало четверте місце на президентських виборах-1991, ще два роки проіснувала у ВР його фракція "Нова Україна", але в наступний парламент він потрапити вже не зміг. Останню спробу повернутися у велику політику Гриньов зробив на парламентських виборах в 1998 р., очоливши блок "СЛОн - Соціально-ліберальне об'єднання", який отримав мізерні 0,9% голосів. Мабуть, позначилася основна ставка політичної сили Гриньова аж ніяк не на технократію, а на банальну русофильскую риторику, ніша якої тоді була наглухо монополізована комуністами та ПСПУ Наталії Вітренко.
Зате саме з фракції Гриньова "Нова Україна" вийшов технократичний гуру усіх 1990-х - колишній гендиректор найбільшого виробника ракетно-космічної техніки "Південмаш" Леонід Кучма. Позиціонуючи себе як "реформатора, який знає як", він досяг феноменального успіху, ставши спочатку в 1992-м прем'єром, а через два роки на чолі створеного із Гриневым "Міжрегіонального блоку реформ" переміг на президентських виборах чинного главу держави Леоніда Кравчука.
До речі, в тій гонці-1994 брав участь інший претендент на звання головного технократа країни - колишній заввідділом Інституту економіки АН УРСР Володимир Лановий, всього чотири місяці пропрацював віце-прем'єром з економіки в уряді попередника Кучми Вітольда Фокіна. Однак отримані Лановим в першому турі 8,5% голосів досить технічно перейшли в кучмівську скарбничку у другому турі виборів. Надалі Лановий ще двічі обирався до парламенту від "Нашої України", але більше ніяких зірок з неба не хапав.
Тим часом Кучма, перебуваючи на першому президентському терміні, дійсно експериментував з технократією, особливо в підборі команди. Звичайно, робив він це, виходячи зі своїх уявлень, але й одночасно керувався актуальними народними сподіваннями на цей рахунок. Спочатку, у 1995-му, він узяв до себе в прем'єри "чекіста-технократа" Євгена Марчука, а через рік - "колгоспника-технократа" Павла Лазаренка. Але в обох випадках експеримент не вдався: перший зайнявся "створенням власного політичного іміджу", а другий найбільш технічний був лише в перекладі корупційних потоків на себе, причому повністю ігноруючи кишеню гаранта.
В результаті Кучма, апробувавши різні варіанти, просто зупинився на просуванні в прем'єрське крісло відданого виконавця Валерія Пустовойтенка. І в принципі слава Богу, пам'ятаючи про те, чим закінчилися подібні совкові підходи у наших сусідів - Росією вже 18 років править (з формальним перервою на "Превед Медвед") "чекіст-технократ" Володимир Путін, а керує Білоруссю взагалі 24-й рік поспіль "колгоспник-технократ" Олександр Лукашенко.
Народження суперзірок
Як тільки український соціум почав відходити від технократичних аксакалів родом з радянського минулого, його тут же стали заворожувати пострадянські аналоги. А саме ті, хто вже за роки незалежності України зумів зробити успішну кар'єру в бізнесі або держуправлінні, але в публічній політиці був новачком і виглядав таким собі необстрелянным горобцем. Першою на цьому небосхилі технократії зійшла зірка "газової принцеси" з корпорації "Єдині енергетичні системи" Юлії Тимошенко.
У 1997-му вона зробила рішучий крок з бізнесу в політику, ставши нардепом і створивши перше в країні тіньовий уряд на пару з вірним соратником Олександром Турчиновим. Трохи пізніше Тимошенко відверто відібрала у опинився за ґратами у США Лазаренко його партію "Громада", провівши її ребрендинг в "Батьківщину", а паралельно очолює бюджетний комітет парламенту, де був розроблений перший Бюджетний кодекс. Тобто цілком стильний старт по-
дає надії технократа.
Одночасно накопичували технократичний імідж, кожен у своєму амплуа, два Віктори - Ющенко в Нацбанку і Янукович на терені губернаторства у великому і складному регіоні - на Донбасі. Перший позиціонувався як кращий банкір країни, на руку чому грала в цілому позитивна історія з введенням національної валюти - гривні, він же - феноменальний економіст в бухгалтерських нарукавниках. Другий представлявся як суворого, грубуватого, але справедливого і міцного навіть не господарника, а господаря, при цьому протегує виключно місцевим, а не іноземному бізнесу і впроваджує на своєму Донбасі з вигляду прогресивні моделі за типом вільних економічних зон. А легендарний статус "проффесора" та "двічі несудимого" лише доповнили Януковичу надалі суворий образ такого самородка-самоучки від технократії.
Всіх трьох в майбутньому політичних суперзірок вивів у "вищу лігу" як раз давній любитель технократичного стилю Кучма в свій другий президентський термін. Причому у 1999-му він зробив Ющенко прем'єром, а Тимошенко - ключовим віце-прем'єром по ПЕК, тим самим створивши зоряну пару, яка йшла далі по життю багато років, то сварячись, то миряться, то знову лаючись. Коли ж обидва створили свої персональні проекти - "Нашу Україну" і БЮТ, і остаточно пішли в самостійне опозиційний плавання, Кучма витягнув на всеукраїнський рівень Януковича з усіма його екзотичними "донецькими технократами". Але вони, замість того щоб "не гнати порожняк" у столиці (тобто показати всім свій професійний клас), виявилися провінційними казнокрадами, лише мультиплицировавшими свої запити з регіонального на національний масштаб.
А ось кого з претендентів у технократи Кучма завжди ігнорував, так це ще одного Віктора - Пинзеника і його партію "Реформи і порядок". Мабуть, накопичилися якісь старі образи, коли Пинзеник був віце-прем'єром у Кабміні Кучми, а потім економічним заступником прем'єрів Масола, Марчука і Лазаренка і коли в 1998-му перспективний технократичний проект ПРП тодішній глава держави не пропустив у ВР виключно волюнтаристським рішенням. Втім, серйозний кадровий потенціал партії Пинзеника даром не пропав, а був активно задіяний у перемогу Ющенка над Януковичем в результаті Майдану-2004. Та й по сей день колишні кадри ПРП затребувані всюди - і в Блоці Петра Порошенка, і в "Батьківщині", і в "Народному фронті".
Симуляції та симулякри
У 2005-му, тільки сівши в президентське крісло, Ющенко відразу ж анонсував набір на Банкову якихось "випускників Оксфорда і Кембриджу". Однак ніякого призову на держслужбу технократів не сталося, і все завершилося поперемінним тасуванням однієї ющенківської колоди старих знайомих, де найбільш технократично виглядав на посаді прем'єра Юрій Єхануров, не виявляв політичних амбіцій.
Передвиборчий 2009 р. відкрив відразу дві пародії на раннього Ющенка - Арсенія Яценюка для заходу і центру країни і Сергія Тігіпка для сходу і півдня. До речі, споріднювала їх одночасна робота в Нацбанку в 2003-2004 роках, коли Тігіпко був головою НБУ, а Яценюк - його першим заступником.
Як виявилося пізніше, Яценюк був прозорливий в політичних ставках. Адже Тігіпко, перейшовши в 2010-му на службу до Януковича, спалив весь свій потенціал "третьої сили", а "універсальний солдат" Яценюк, пішовши на час в опозицію, повернувся після перемоги Майдану-2014 у владу - в прем'єрський кабінет, причому заходив туди двічі.
При Януковичі на роль головного технократа країни претендували двоє - в 2012 р. перейшов з голови СБУ в перші віце-прем'єри Валерій Хорошковський, а в 2013 р. - замінив того на посаді першого заступника прем'єра Миколи Азарова екс-глава НБУ Сергій Арбузов. Але і той і інший були навіть не пародіями на когось, а відвертими симулякрами.
Нарешті, вже після Революції гідності одноразово вистрілив формулою "Візьми і зроби" з "Самопоміччю" Андрій Садовий, користуючись успішним реноме свого мерства у Львові. На початку 2016-го пару місяців походила в претендентах в прем'єри технократичного уряду Наталія Яресько, але після своєї відставки з голови Мінфіну ця экспатка-американка полетіла проводити реформи в Пуерто-Ріко.
І ось тепер в каліфорнійському Стенфорді гризе науку останній технократичний претендент - рок-музикант Святослав Вакарчук, якому навіть астрологи віщують стати доморощеним Макроном і очолити міфічних 200 технократів. Між іншим, першу вищу освіту Юнак здобув у Львівському університеті у ректора-батька за спеціальністю "Теоретична фізика". Так що Україна має шанси завершити символічний цикл своєї технократії - з фізика Гриньова почали, фізиком Вакарчуком закінчимо.
