"Фіскальний камінг-аут". Що буде, якщо всіх українців змусять показати свої податки

Цікавий Любченко

Нинішня влада пише маслом картину "фіскального камінг-ауту". Як і в роботах експресіоністів, робиться це великими мазками, і всю красу творіння можна оцінити лише на відстані від шедевра. На жаль, пересічні співгромадяни, дивлячись зблизька на ініціативи уряду, уподібнюються короткозорому оглядачеві, який забув удома окуляри і намагається розглянути мистецтво, уткнувшись носом в полотно. А так можна побачити лише окремі фрагменти, але не цілісну картину. Ми ж спробуємо змінити фокус спостерігача і дати огляд фіскального творіння з необхідної відстані і ракурсу.

Почнемо з того, що перший віцепремʼєр-міністр — міністр економіки Олексій Любченко заявив наступне: "Коли суспільство побачить, хто скільки платить податків, відбудеться зміна парадигми". Тут, безсумнівно, прозвучало відсилання до теми громадянського суспільства, яке знає, скільки платить податків і з цієї ж причини контролює владу.

Але Любченко у своїх роздумах пішов далі, торкнувшись навіть тему нового суспільного договору: "У нас відбулася децентралізація, сформувалися 1,4 тис. громад. І це опорні субʼєкти для трансформації соціального договору. Ось я за розкриття персональних даних зі сплати податків. Це точно спрацює".

Якщо згадати про те, що в попередніх інтервʼю віцепремʼєр нарікав на те, що з податкових радарів держави зникло 5,6 млн громадян, вимальовується та сама "картина маслом".

Дві Конституції

Почнемо з суспільного договору. Їх у нас два. Є офіційна Конституція, день якої ми святкуємо щороку в червні. Частина її положень у нас грубо порушується, але ми не будемо їх перераховувати, щоб не підміняти Конституційний Суд.

Населення практично ніяк не реагує на атаки на головний закон країни, адже, в його розумінні, набагато більш важливе значення має другий суспільний договір — негласний, між владою і суспільством. Він сформувався в період президентства Леоніда Кучми і говорить приблизно наступне: влада і навколовладні групи впливу привласнюють природні ренти і амортизують за допомогою приватизації і непрямих методів контролю над держкомпаніями старий радянський промисловий потенціал, а натомість забезпечують суспільству мінімально необхідні стандарти життя у вигляді пенсій, зарплат і тарифів.

Головний елемент цього негласного суспільного договору — це паралельний формат існування суспільства і держави, коли перше знаходиться на самозабезпеченні (трудова міграція, тіньовий ринок), а друга займається дирижизмом великих фінансових потоків і не "піднімає крихти з землі": високий рівень оподаткування праці в Україні компенсується тіньовими зарплатами "в конвертах". У цій парадигмі фіскальна політика держави спирається на непрямі податки, які можна непомітно виймати зі сфери споживання: насамперед йдеться про ПДВ і акцизи. Прямі податки, як-то прибутковий і на прибуток, виконують лише допоміжну роль. Преамбулу цього негласного суспільного договору можна сформулювати наступним чином: "Держава не турбує громадян, а громадяни не претендують на контроль над державними активами".

Демонтаж цього негласного суспільного договору почався у період президентства Віктора Януковича. Майдан у 2013 р. почався зовсім не з дати непідписання угоди про зону вільної торгівлі з ЄС, його передумови виникли на кілька років раніше. Це і податковий майдан, коли Янукович з Азаровим спробували вторгнутися у сферу оподаткування малого бізнесу, це і Врадіївка, яка стала символом феодального всевладдя в регіонах на тлі безправʼя місцевого населення.

Але апогей демонтажу негласного суспільного договору припав на 2014–2021 рр., і сталося це з однієї простої причини: старий радянський промисловий потенціал був практично амортизований і великих грошей для дирижизму і задоволення рентоорієнтованих політичних еліт почало не вистачати. Саме тому останні і звернули увагу на "крихти на землі".

Про розпад моделі негласного суспільного договору добре говорять цифри: до 2014 р. бізнес у вигляді податку на прибуток і населення у вигляді прибуткового податку перераховували порівняльні суми. З 2014-го ситуація почала помітно змінюватися. У 2020 р. бізнес заплатив до державного і місцевих бюджетів 108,7 млрд грн податку на прибуток. Водночас населення заплатило 295,1 млрд грн прибуткового податку, тобто в 2,7 раза більше. І якщо ще в 2013-му у нас була швидше корпоративна держава (за структурою податків), то зараз — цивільна: податок на прибуток у рейтингу надходжень до бюджету посідає четверте місце після ПДВ, прибуткового податку та акцизів. Зміна фіскальних акцентів призвела до того, що на дирижизмі великими грошима не можна отримати повноцінну політичну ренту, і офіс великих платників податків втрачає роботу. Зате якщо "піднімати крихти з землі" і потім закидати ці ресурси транзитом через бюджет, наприклад, в "Велике будівництво" — політична рента виходить жирнішою.

Трудова антиутопія-2021

Чим сильніше розвивалася в Україні податкова антиутопія, тим глибше відбувалася деструкція продуктивного базису, який можна оподатковувати. Сьогодні матрьошка трудових ресурсів у нашій країні виглядає наступним чином: робоча сила — приблизно 23 млн осіб; економічно активне населення за методологією МОП — 17 млн; платять податки (ЄСВ і прибутковий) — приблизно 12 млн; штатні співробітники підприємств з чисельністю штату понад 10 осіб (кістяк або трудове ядро, на яке може спертися держава в частині збору податків) — всього 7 млн осіб. Як бачимо, структура нашої економіки не дозволяє сформувати умови і стимули для максимального залучення трудових ресурсів у господарський оборот: різниця між робочою силою (працездатним населенням) і економічно активнимим населенням становить 5 млн осіб. Тіньовий ринок праці формує різницю між економічно активним населенням і платниками податків — приблизно ті ж 5 млн осіб. А рівень розвитку трудових відносин в економіці негативно впливає на обсяг трудового ядра, приводячи його до стиснення: ті ж 5 млн різниці між платниками податків і штатними працівниками. Загальний розмір "ризикових трудових ресурсів" в Україні можна оцінити як різницю між робочою силою і згаданими штатними фахівцями — 16 млн чоловік.

Як держава планує вирішити цю проблему? Екстенсивним шляхом. Зараз відбувається добровільне декларування майнових і фінансових активів зі сплатою фіксованих податків (податкова амністія).

Насправді ця реформа не направлена на системне декларування населенням своїх неофіційних доходів і майна — для цього не створена головна передумова у вигляді знаходження суспільством і державою рівноважної, консенсусної точки податкового навантаження. Тобто не мінімізована передумова появи тіньової економіки у вигляді несиметричного фіскального тиску на працю в порівнянні з податковим тиском на капітал. Простими словами, держава бореться з "бородавкою", а не "вірусом бородавки". І "бородавка" у вигляді тіньової економіки знову відросте відразу після завершення податкової амністії.

Для чого ж це робиться? Тактична мета — дати політичним елітам можливість легалізувати свої тіньові доходи для здійснення офіційних платежів, повʼязаних з їхнім способом життя: оплачувати особисті яхти і літаки з рахунків офшорних компаній стає все важче у світлі обміну між країнами податковою інформацією про кінцевих бенефіціарів контрольованих іноземних компаній. Та й фінансовий моніторинг не дрімає.

Але головна мета — це створити нульову точку відліку для відстеження зростання майнового стану та фінансових активів простих українців, які забезпечують це зростання за допомогою незадекларованих доходів. І ця точка визначена у вигляді 2022 р. Саме звідси фіскали будуть порівнювати наше майно і грошові кошти в майбутньому і за допомогою застосування непрямих методів обкладати наші, на їхню думку, незадекларовані доходи. Як це працюватиме? Візьмемо як приклад трудового мігранта, який з України приїхав до Польщі і за кілька років заробив еквівалент 1 млн грн, а в 2024 р. купив однокімнатну квартиру в Києві. При порівнянні з нульовою точкою станом на 2022 р. його майновий стан виріс на 1 млн грн. Із застосуванням непрямих методів оцінки його дохід буде визначено податковою у розмірі того самого 1 млн, і якщо він не заплатив в Україні податки, заробітчанина змусять перерахувати 18% прибуткового податку і 1,5% військового збору, сумарно 19,5%. По суті, ці збори перетворюються на податок на інвестування в Україні тіньових доходів, адже на радари податкової заробітчанин потрапить тільки в разі здійснення великих покупок в Україні: нерухомість, земля, відкриття депозиту в банку. Зрозуміло, що і землю, і будинок, і депозит у такому разі для нього краще буде придбати в Польщі, а не на батьківщині (там у такого нерезидента не буде нульової точки для порівняння доходів).

Для застосування непрямих методів з відстеження фінансових і майнових активів українців держава планує отримати доступ до всіх баз: рахунки в банках, реєстри нерухомості та автомобілів і навіть інформація про банківські скриньки. Для аналізу будуть використовуватися і бази прикордонної служби: куди і скільки разів виїжджав за кордон.

Парадигма, але не та

Доступ держави до податкової інформації посилюється по всьому світу, але про зміну якої парадигми говорить Любченко, бажаючи долучити всіх громадян до оприлюднення сум сплачених податків?

У світі вже запущена схожа парадигма, але стосується вона не простих громадян, а великого бізнесу. Так, керуючі компанії Royal London Asset Management, Aberdeen Standard Investments і Legal&General Investment Management звернулися до транснаціональних корпорацій із закликом публікувати у відкритому доступі дані про сплачені ними податки в розрізі країн і послуг. Це дозволить знизити рівні податкової оптимізації, адже навіть такі компанії, як Amazon, Google і Facebook, були помічені в податковій економії.

Такий стандарт розкриття інформації запропонувала Глобальна ініціатива зі звітності (GRI) — міжнародна організація, яка займається стандартизацією форм звітності вже 20 років. GRI пропонує ввести для великих компаній звіт про суму сплачених податкових зборів з розбивкою по країнах.

Розкриття інформації дозволяє таким державам, як США, виявляти "брудну дюжину" схем ухилення від податків. Податкове управління США щорічно складає перелік різних видів махінацій, з якими можуть зіткнутися платники податків у будь-який час протягом року.

До таких схем віднесені:

1. Крадіжка персональних даних (Identify Theft).
2. Фішинг (Phishing).
3. Шахрайство, скоєне укладачами податкових декларацій (Return Preparer Fraud).
4. Приховування доходів в офшорних зонах (Hiding Income Offshore).
5. Можливість отримати "легкі гроші" від податкового управління США і шахрайства щодо податків, повʼязані з соціальним забезпеченням (Free Money from the IRS&Tax Scams Involving Social Security).
6. Сфальсифіковані суми, зазначені у формі 1099 "Запит про повернення переплачених податків" (False Form 1 099 Refund Claims).
7. Сфальсифіковані/завищені доходи і витрати (False/Inflated Income and Expenses).
8. Несерйозні аргументи (Frivolous Arguments).
9. Сфальсифіковані заяви про нульову заробітну плату (Falsely Claiming Zero Wages).
10. Зловживання благодійними організаціями та відрахуваннями з податків (Abuse of Charitable Organization and Deductions).
11. Прихована корпоративна власність (Disguised Corporate Ownership).
12. Зловживання трастовими компаніями (Misue of Trusts).

Як бачимо, усі ці схеми повʼязані або з обманом держави (невірне заповнення обовʼязкових декларацій), або з обманом платників податків, коли їх дані використовуються шахраями. Мінімізація ризиків вимагає, з одного боку, якісного процесу адміністрування збору податків, з іншого — надійної системи захисту персональних даних. В Україні поки що немає ні першого, ні другого.

У такому варіанті оприлюднення даних про сплачені податки, якщо таке буде навʼязано населенню, а не великому бізнесу, призведе не тільки до ще більшого зміщення фіскальних акцентів на працю, а не капітал, а й до істотних ризиків для самих платників податків, які стануть мішенню для зловмисників.

У розумінні нинішньої влади оприлюднення сум сплачених податків повинно стати своєрідною "дошкою пошани" для простих громадян і викликати у них напад податкової гордості. А хто не платив? Страх розкриття даних про несплачені податки ще більше підштовхне його в тінь і викличе уповільнення внутрішнього інвестування (як ми зазначали, доходи відслідковуються саме при великих покупках і вкладеннях).

При цьому публікація даних про податкові відрахування відомих бізнесменів навряд чи стане позитивним прикладом для населення. Важко повірити, що інформація про умовні 100 млн, які сплатив Ігор Коломойський, стимулює, скажімо, власника кіоску показати всі свої доходи.

Як завжди, рибу у нас вирішили чистити з хвоста, забуваючи про триваючий дирижизм і передумови існування тіні в Україні. А гірничо-збагачувальні комбінати як не показували суму прибутку, списану на "віденських бомжів", так і не будуть показувати. Великий бізнес у нашій країні не поспішає приєднуватися до нового стандарту оприлюднення даних про суму податків у розрізі податкових юрисдикцій та офшорів. Але таких можливостей позбавлені менший бізнес і наймані працівники. Тому можна сказати, що парадигма перезапускається для "маленьких українців". Проєкт нового суспільного договору, вельми кособокого, говорить: старого потенціалу більше немає, будемо "піднімати крихти з землі". Великий брат бачить тебе, де б ти не був, хоч на Троєщинському ринку, хоч на заводі в Познані.

Але говорячи А (необхідність розкривати дані) і збільшуючи обсяг обовʼязків для пересічних громадян, у нас не говорять Б у вигляді розширення прав: самостійна сплата прибуткового податку (а не вирахування роботодавцем) і не щомісяця, а раз на рік з правом сімʼї на податкове вирахування (на суму витрат на сімейний розвиток). Тобто нова парадигма поки що розвивається в руслі приватизації прибутку і соціалізації збитків.