Межа дезінтеграції. Як Євросоюз сам себе рятуватиме

Ставки й акценти

Підвищуються ставки у гібридній війні Кремля проти ЄС, що виявилося у штучних енергетичній та міграційній кризах. Пандемія кратно посилила ринкові бурі, спровокувала наростання руйнівного соціального протесту та впливу мракобісних сект. Почасти це, нарівні з містечковим егоїзмом старіючих поколінь європейців, призвело до фобії розширення, яка виявилася у відмові гарантувати майбутнє членство Західним Балканам. А цугцванг у протистоянні Брюсселя і Варшави призвів до того, що наприкінці 2021 р., майже через 5,5 року після референдуму та через два роки після Брекзиту, знову звучать найпохмуріші передбачення щодо майбутнього ЄС та подальшого ходу європейської інтеграції, а отже, і перспектив України.

Звісно, усі ці події та процеси загрожують не лише суспільному порядку і стабільності в ЄС, а й становлять подвійну загрозу всім європейським країнам через перехід Китаю та Росії від капіталістичного співіснування до агресивного мілітаристського шантажу. Але цікавий і парадокс Брекзиту — після початкового шоку він призвів до посилення ролі наднаціональних органів і консолідації країн — членів ЄС.

Загалом же низка системних криз, що продовжуються від початку ХХI століття, справила чималий вплив на нинішній стан справ у ЄС. Невипадково ще у 2016 р., під час ухвалення Глобальної стратегії ЄС, тодішній верховний представник блоку з закордонних справ та безпекової політики Федеріка Могеріні заявила: "Мета і навіть існування нашого союзу поставлені під сумнів".

Примітно, що в цій стратегії акцент зроблено вже не лише на утвердження в регіоні європейських цінностей та просування демократії, а й на прагматизм, безпеку та необхідність внутрішнього згуртування та стійкості Союзу. А з цими завданнями ЄС сьогодні цілком успішно справляється, залишаючись економічним та політичним гігантом і важливим глобальним гравцем із найбільш передовою моделлю регіональної інтеграції.

Могло бути гірше

Останні вибори до Європарламенту показали межу впливу дезінтеграційних сил у ЄС. На загальноєвропейському рівні усі групи євроскептиків отримали менш ніж 30% місць у Європарламенті. Причому переважна більшість із них прагне не руйнування ЄС, а лише повернення на національний рівень частини повноважень, раніше винесених у наднаціональні органи. Це означає, що 70% європейської політичної еліти підтримує досягнутий в ЄС рівень інтеграції, а значна частина її висловлюється за подальшу консолідацію окремих політик. Крім того, серйозні проблеми, з якими зіткнулася Великобританія у процесі Брекзиту, наочно продемонстрували високу ціну виходу з ЄС, що є найефективнішим стимулом для політичних еліт держав-членів шукати відповіді на спільні виклики.

Найсильнішими аргументами, що підтверджують життєздатність ЄС на найближчі як мінімум 30 років, є економічний потенціал та високий рівень життя. За майже 70 років інтеграційних процесів ЄС став економічним гігантом. Він посідає третє місце у світі за чисельністю населення (512 млн), поступаючись лише Китаю та Індії і випереджаючи США. За прогнозами, ця ситуація збережеться до 2050 р. За таким найважливішим показником, як ВВП, розрахованим за ПКС, Євросоюз у 2019 р. став другим у світі (майже $21 трлн) після КНР ($21,1 трлн), випередивши США (19,1 трлн). ЄС посідає перші місця у списку експортерів товарів і послуг та лідерів за прямими іноземними інвестиціями. Сьогодні євро фактично є другою резервною валютою світу. Загалом ЄС має позитивний торговельний баланс практично з усіма, з ким торгує.

Важливим козирем ЄС є його "м'яка сила". Незважаючи на низку криз, які переживає Європа, демократичний та інтеграційний проєкт, запропонований та культивований в ЄС, зберігає свою максимальну привабливість як для ближнього оточення Європи, так і для віддалених країн. Союз зберігає здатність до колективної дії, а більшість громадян ЄС цінують свої демократичні, економічні та соціальні завоювання.

Напрями перезапуску

Серед чинників, які визначатимуть напрями розвитку ЄС у довгостроковій перспективі, виокремимо такі.

Насамперед це здатність в умовах економічної турбулентності забезпечити соціальну стабільність. Соціальна політика невдовзі стане сферою наднаціональної відповідальності. Досі ЄС міг допомогти окремим державам-членам лише за допомогою наявних у ЄЦБ засобів стимулювання економіки та за рахунок послаблення вимог до збалансованості національних бюджетів. Але останніми роками ефективно втілюється загальна трудова політика, на черзі загальна пенсійна. Досі пенсійна система в ЄС була фрагментованою, і реформування проводилося кожною окремою країною з перемінним успіхом, який був зведений нанівець за підсумками як попередніх світових криз, так і поточної — ковідної. Виявилося, що діючі пенсійні системи нестійкі і несправедливі. Пандемія оголила диспропорцію між працездатним поколінням та пенсіонерами і підтвердила гостру необхідність у проведенні глобальної реформи у "старіючому" ЄС, де спостерігається постійне зростання витрат на пенсійні виплати.

Багаторічна дискусія про євробонди та трансфертний союз, який встановив би єдину ринкову ціну на продукти та послуги, гармонізував би трансфертне ціноутворення в межах ЄС та багатонаціональних компаній (у нинішньому вигляді використовується для мінімізації податкових відрахувань), вступила у вирішальну фазу. Також прискорюється стирання відмінностей між більш розвиненими (північ та захід Європи) та відносно відстаючими (південь і схід Європи) економіками.

Далі, після виходу британців, продовжується посилення союзних інститутів влади. Це помітно у сфері юстиції, правозастосовної практики, захисту інтелектуальних прав, оподаткування зовнішніх щодо ЄС корпорацій. Збільшення повноважень наднаціональних органів за допомогою найбільш передового у світі управлінського апарату — загальна справа бюрократичного класу всіх країн-членів, питання лише в коливаннях ціни суверенітету на адміністративному ринку.

Нарешті, для перезапуску Євросоюзу лідируючим країнам необхідно остаточно сформулювати "великий" проєкт, який згуртував би еліти більшості держав-членів і отримав широку громадську підтримку. Складовими такого проєкту можуть виступити "зелена угода" та цифрове лідерство. Обидва ці сегменти дороговартісні й довгострокові.

"Зелена угода"

Основна мета "зеленої угоди", або Європейського зеленого курсу, полягає в тому, щоб ЄС став вуглецево-нейтральною територією. Цей процес має проміжну мету: до 2030 р. домогтися скорочення обсягу викидів парникових газів від рівня 1990 р. щонайменше на 40% (в ідеалі на 50–57%).

Досягти цього ЄС має намір за допомогою комплексу програм та проєктів у різних секторах економіки та промисловості: чиста енергія (перехід на відновлювані джерела); декарбонізація та модернізація промисловості; енергоефективні методи будівництва й енергоефективність будівель; проєкт "Від ферми до столу" (скорочення використання пестицидів, акцент на органічних продуктах); боротьба із забрудненням довкілля (відмова виробництв від токсичних речовин); екологічно чистий транспорт; відновлення біорізноманіття.

"Зелена угода" вимагатиме колосальних фінансових вливань, близько 1–2% ВВП Союзу. Для виконання завдань на період до 2030 р., за оцінками Єврокомісії, потрібно 260 млрд євро щорічно. Уряди згодні виділяти щорічно лише близько 45 млрд євро у період з 2021 по 2027 рр., чого явно недостатньо, тому Брюссель однозначно залучатиме (або примушуватиме) до трансформування європейської економіки великий бізнес. Отже, цей проєкт може стати фактором інтеграції в рамках ЄС.

Цифрове лідерство

Досі регулювання цифрового простору багато в чому залишається недостатнім. Воно здійснювалося переважно у межах Директиви про електронну торгівлю, прийняту ще 2000 р., тобто до появи Facebook та інших соцмереж.

Після низки поствиборчих потрясінь та з усвідомленням того, наскільки ці майданчики стали впливовими у сфері комунікації, економіки, політики, Євросоюз, нарешті, сформував конкретні проєкти регулювання, що визначають його цифрове лідерство.

У травні поточного року Єврокомісія стала першим органом влади у світі, який представив всеосяжний проєкт закону про штучний інтелект, норми якого регулюють розробку та використання ШІ світовими техногігантами, у тому числі для розпізнавання облич. За оцінками лондонського Center for Data Innovation, реалізація положень закону може коштувати європейській економіці 31 млрд євро.

Другий стовп цифрового лідерства — закон про цифрові послуги (DSA), відправлений Єврокомісією на розгляд до Європарламенту та Євроради 15 грудня 2020 р.

DSA, як і закон про ШІ, стосується техногігантів на кшталт Google, Facebook, Amazon, Alibaba. Він покликаний знизити обсяги протизаконного контенту та нав'язливої реклами, а також нівелювати загрози, що постійно зростають, з боку ворожих акторів, які використовують такі платформи для поширення дезінформації, у тому числі під час пандемії COVID-19, яка стала величезним викликом для національних та загальноєвропейської систем охорони здоров'я.

Загальна політика у сфері охорони здоров'я

У постковідний період, найімовірніше, буде запропоновано створення спільної політики у сфері охорони здоров'я — а вже дорожче за це нічого не придумаєш.

Пандемія розкрила поточні вразливості у європейській системі охорони здоров'я, які продемонстрували неготовність ЄС до реагування на глобальні кризи. Інструментарій ЄС для реагування на пандемію був обмежений повноваженнями у цій сфері, прописаними у низці установчих угод блоку. Єдиного нормативно-правового пакета ЄС не мав, і пріоритетним було законодавство кожної країни-члена. Єдині сфери, де завдяки угодам ЄС спостерігалася гармонізація національних законів, стосувалися тканин, клітин та речовин людського походження (у тому числі донорство); фармацевтичних препаратів (сертифікація) та медобладнання.

Водночас у питаннях реагування на кризи та закупівлі ліків роль ЄС зводилася до підтримки рішень урядів країн-членів. З цієї причини два органи ЄС — Генеральний директорат з охорони здоров'я та безпеки харчової продукції і Механізм цивільного захисту — не могли ефективно та консолідовано протидіяти пандемії.

Отже, ЄС на випадок виникнення аналогічних кризових ситуацій потрібно сформувати єдине зведення правил — законодавство, яке б розширило повноваження Союзу у сфері охорони здоров'я у бік пріоритетності рішень Брюсселя над рішеннями столиць. Гіпотетично таке посилення ролі ЄС може зустріти опір з боку окремих країн-членів, проте криза рівня нинішньої пандемії може стати ключовим аргументом на користь гармонізації європейського законодавства у сфері охорони здоров'я загалом.

Місце для України

Уже сьогодні відомо, що протягом наступних 30 років бюджет ЄС погашатиме цінні папери за рахунок використання нових джерел фінансування: це відрахування від торгівлі квотами на викид парникових газів, можливо, торгівля міграційними квотами, а також консолідований корпоративний податок. Єврокомісія вже окреслила наміри сформувати єдину систему корпоративного оподаткування, чим сподівається позбавити великі корпорації можливості використовувати лазівки в законах для ухилення від сплати податків, внаслідок чого бюджети країн-членів не доотримують мільярди євро щороку. Тобто ЄК створить єдину для ЄС законодавчу базу.

Загалом майбутнє ЄС у наступний посткризовий період бачиться у повільному, але впевненому та поступальному прогресі шляхом інтеграції. Для України, у свою чергу, стають актуальними кластерні проєкти. Зокрема, Тримор'я, варіанти Вишеграду, трансконтинентальні та трансморські військові угоди й постійне розширення діючої ЗВТ з ЄС — така собі інтеграція.

Важливо, щоб подібні кластерні проєкти не конфліктували з Брюсселем і Берліном, а як ставитись до Парижа, покаже результат виборчого марафону навесні наступного року. Але й бігти попереду паровоза не варто. ЄС, що входить в епоху "танення льодовика", несе в собі чимало ризиків зайвої централізації та прихованої несправедливої конкуренції, до яких українське суспільство, що пережило чимало поневірянь і застрягло в дилемах першої третини минулого століття, елементарно не готове.