Тінь розміром в $45 млрд. Як правильно виводити на світло українську економіку

Тіньовий айсберг

Тема тіньової економіки завжди актуалізується в період кризи, як підводна частина айсберга, яка стає жорстко відчутною лише в момент зіткнення з нею чергового "Титаніка". Тінь — це своєрідний буфер, куди відбувається екстрене скидання кризової перенапруги системи. Тіньова економіка дозволяє зайняти тих, хто втрачає роботу в офіційному секторі. А також дає можливість ринковим гравцям, що не витримують токсичність зовнішнього середовища, що змінилося, знизити до некритичного рівень своїх транзакційних витрат. Простими словами — менше платити податків і більш оптимально здійснювати розрахунки. Дане одностороннє зниження податкового тиску дозволяє пережити кризовий період і не збанкрутувати. Це своєрідна індульгенція від гріхів незбалансованої бізнес-моделі, яка застосовується в передкризовий час, або відстрочка "моменту Мінскі" (поворотна точка кредитного та економічного циклу від тривалого підйому до швидкого спаду) для спекулятивних і дефолтних гравців, які мали здатність покривати свої витрати за рахунок зростання обсягів продажів або збільшення капіталізації бізнесу. Криза, як відомо, обнуляє цей ріст і переводить його в мінус, через що можливість покривати поточні витрати істотно падає. Саме з цієї причини питома вага тіньової економіки в Україні в 2020 р., за оцінкою Мінекономіки, виросла до 30% в порівнянні з 27% роком раніше. Втім, ці явно занижені цифри обумовлені неправильною інтерпретацією нашим урядом статистичних показників.

У світовій економічній науці велику увагу останнім часом приділяють проблемам так званої неспостережної економіки. За даними аналітичних досліджень Світового банку, на даний момент існує п'ять груп тіньового сектора:

• тіньові операції;
• незаконні види діяльності;
• операції в неформальному секторі;
• власне виробництво домогосподарств для домашніх потреб;
• частина ВВП, "втрачена" в процесі збору статистичних даних.

Під тіньовими операціями в світі розуміють приховування частини доходів або витрат, пов'язаних з виплатою податків і обов'язкових внесків. Для України три основних складових — податкова оптимізація, включаючи приховування експортної виручки за кордоном, контрабанда і зарплати в конвертах.

Незаконне виробництво — це випуск товарів, надання послуг, заборонених законом (проституція, наркотики, зброя), і ведення діяльності без відповідних дозволів та ліцензій (видобуток корисних копалин, наприклад бурштину, валютообмінні операції без ліцензії НБУ, випуск спиртних і тютюнових напоїв без ліцензії або акцизних марок).

Неформальний сектор — це переважно наші ринки, кіоски і кустарна сфера виробництва і послуг.

Виробництво домогосподарств — це бабусині консервації та картопля на зиму.

На даний момент Мінекономіки оцінює рівень тіні за декількома методиками: витрати населення і роздрібна торгівля, споживання електроенергії та монетарний розрахунок. Жодна з цих методик не може бути точною, тому в міністерстві розраховують агрегований показник. Саме він і дав збільшення рівня тіньової економіки до 30% в минулому році.

Якщо брати метод, який оцінює динаміку роздрібної торгівлі та реальних витрат населення на придбання споживчих товарів, то логіка тут приблизно наступна: якщо офіційні торгові обороти ростуть швидше, ніж реальні доходи населення, значить частину тіньових доходів і своїх заначок фізичні особи витрачають в легальному секторі. Тобто відбувається детінізація. Хоча насправді мова йде про те, що частина торгового обороту в Україні формується за рахунок трансфертів трудових мігрантів, які працюють за кордоном. Відносити ці витрати на процес детінізації вельми сумнівно. Крім того, на збільшення роздрібного обороту впливає і зміна структури платежів населення. Наприклад, людина кілька років тому отримувала мінімальну зарплату на картку в розмірі 4 тис. грн і 6 тис. грн готівкою в конверті. Потім ця пропорція змінилася, причому найчастіше без збільшення самого доходу: 6 тис. грн на картку офіційно і 4 тис. грн в конверті. З одного боку, в даному випадку зафіксоване офіційне зростання доходів на 50% і скорочення тіньових виплат на ті ж 50%. З іншого — загальна величина доходу працівника не змінилася, якщо не зменшилася: роботодавець часто перекладає на найманих працівників зростання податкових надходжень, пов'язаних зі збільшенням офіційної мінімальної зарплати.

Таким чином, тіньова економіка виконує ще й функцію "великого перерозподільника", допомагаючи вирівнювати перекіс у розподілі національного доходу між працею і капіталом. Пояснюється це досить просто: капітал перекладає податкові витрати на працю, посилюючи внутрішню диспропорцію і послаблюючи рівень інклюзії національного доходу між усіма учасниками ринкової гри. І чим вище держава встановлює рівень оподаткування праці, тим сильніше ці витрати перекладаються з капіталу на працівників. Саме тому в розумінні звичайного найманого працівника держава і корпорації перетворюються в якогось рекетира, що збирає данину, і найбільш оптимальна форма організації суспільства в розумінні обтяженого податками індивіда — якийсь симбіоз лібералізму та анархокапіталізму.

Ефективний розподіл або фіаско ринку?

У зв'язку з цим тіньова економіка завжди з'являється там, де держава і офіційний реальний сектор не можуть вирішити проблему високого рівня транзакційних витрат. Про це, зокрема, частково говорить і знаменита теорема Дональда Коуза, викладена ним у його книзі "Проблема соціальних витрат". Суть її звучить так: "Якщо права власності чітко визначені і транзакційні витрати дорівнюють нулю, то розміщення ресурсів (структура виробництва) буде залишатися незмінним і ефективним незалежно від змін у розподілі прав власності".

Наприклад, якщо тіньова економіка створює надійний формат володіння торговими МАФами (на відміну від офіційної, яка такі права власності блокує) і рівень транзакційних витрат в тіні істотно нижче, ніж на світлі, розподіл продуктивних ресурсів і активів в тіньовому секторі буде ефективним, незважаючи на те, як і між ким розподілені права власності на них.

Теорія нового інституціоналізму дозволила поглянути на дану проблему і під кутом впливу екстерналій (зовнішніх ефектів — дій третіх осіб, не опосередкованих та/або не амортизованих ринком). Наприклад, позитивна екстерналія — це продаж зі знижкою відходів виробництва, які використовуються іншими суб'єктами (наприклад, самовивезення соломи з полів для переробки в пелету). Негативна екстерналія — це, наприклад, загибель бджіл і шкода бджільництву при запиленні великими аграрними компаніями полів гербіцидами. Антагоніст Коуза економіст Артур Пігу (автор теорії про фіаско ринку в роботі "Теорія добробуту") вивів формулу, при якій соціальні витрати дорівнюють сумі приватних і екстернальних, тобто генеруються третіми особами. При цьому розмір екстернальних витрат визначається як різниця між негативними і позитивними. Чим перші вище, тим другий доданок буде більше. Надлишок негативних зовнішніх ефектів підсилює роль уряду і держави в цілому і навпаки. На нашому прикладі: шкода від гербіцидів перевищить користь від безкоштовної соломи в рамках єдиної системи або користь від соломи компенсує з лишком шкоду від гербіцидів. Якщо в загальному балансі превалюють позитивні екстерналії, то роль державної влади зводиться до звичайної функції "нічного сторожа".

З урахуванням формули, зазначеної вище, можна зробити кілька висновків.

Соціальні витрати мають свою стелю зростання, що формується профілем національної економіки. Якщо ростуть негативні екстерналії, значить для збереження рівності доведеться скорочувати приватні витрати. У нашому випадку бджолярі повинні будуть, наприклад, йти в тінь і не платити податки, і/або переводити зарплати в конверт, щоб компенсувати збиток від загибелі бджіл. Якщо ж превалюють позитивні екстерналії, значить у індивідуальних витрат з'являється заділ для зростання. У нашій історії — якщо виробник пелет з соломи отримує сировину безкоштовно або з великою знижкою, у нього буде можливість заплатити державі більше податків або вивести зарплату співробітників з тіні.

Фактори світлотіні

Таким чином, дві протилежні інституційні теорії (Коуза і Пігу) дали нам важливі підказки.

Перша — динаміка тіньової економіки безпосередньо залежить від рівня транзакційних витрат в реальному секторі. Якщо вони великі, то розподіл активів і ресурсів, так само як і формування квазітитулів власності, зміститься в тінь. У такому випадку держава повинна для боротьби з неформальним сектором скорочувати рівень транзакційних витрат у формальній економіці, а також вирішувати проблему обліку прав власності на активи, в тому числі за допомогою легалізації самовільно створених і придбаних.

Друга — слабку державу, так само як і процес децентралізації та дерегуляції, можна мати лише на етапі зрілого ринку і мінімального рівня негативних екстерналій. В іншому випадку самоусунення держави призведе, як це не парадоксально звучить, до подальшої тінізації, так як ринкові агенти будуть намагатися компенсувати збитки від негативних екстерналій третіх осіб (в нашому випадку — від гербіцидів на полях, які вбивають бджіл), переміщаючись в тіньовий сегмент. Простими словами, держава спершу має знизити рівень негативного впливу третіх осіб і підвищити планку їх позитивного впливу на систему в цілому (за допомогою фіскальних і регулятивних стимулів), а вже потім — самоусуватися. Повертаючись до нашої історії — шляхом введення штрафів за порушення технології використання гербіцидів і податкових знижок на утилізацію відходів.

Рецепти МВФ і шлях для України

Згідно з даними МВФ 60% населення світу зайнято в неформальному секторі. Більшість частина припадає на країни, що розвиваються, тобто розподіл тіні нерівномірний. У країнах ЄС цей показник може становити 15-20%, в державах Азії та Африки — 80-90%. В цілому мова йде про 2 млрд робочих, що перевищує населення сучасного Китаю. Сама тіньова економіка становить в середньому 35% ВВП країн з низьким і середнім рівнем подушного доходу (до $5 тис. на рік на душу населення, тобто включаючи Україну). Найвищі рівні тіні спостерігаються в Латинській Америці і африканських країнах на південь від Сахари. Найменші — у ЄС і Східній Азії.

МВФ застосовує приблизно ті ж методи оцінки, що і наше Міністерство економіки: обсяг зростання торгівлі в порівнянні з динамікою ВВП, споживання електроенергії, динаміка готівки в обігу.

Тіньовий ринок праці — це відсутність соціального захисту, в тому числі в контексті виплати мінімальної зарплати. Саме в тіні на тлі пандемічної кризи спостерігалося зростання на 85 млн тих, хто знаходиться за межею бідності. В Україні, за офіційними оцінками, як зазначалося вище, тінь становить 30%, а за неофіційними — всі 50%. З 23 млн працездатних осіб, в тому числі 17 млн економічно активних, податки у нас платять приблизно 12 млн чоловік, тобто тіньовий ринок праці становить від 5 до 11 млн осіб.

Повертаючись до статистики МВФ: 80% домашніх працівників в світі — це жінки, а 72% втратили роботу в період пандемії. Фонд робить висновки:

1. Країни з високим неформальним сектором володіють нижчими темпами розвитку (тут можна додати — за рахунок неможливості капіталізувати бізнес і мультиплікувати капітал).
2. Працівники неформального сектора бідніші і соціально незахищені.
3. Неформальний сектор консервує гендерну нерівність.

Що стосується України - можна провести і приблизний розрахунок втрат: якщо тіньовий сектор становить 30%, ми недоотримали в минулому році приблизно $45 млрд ВВП. При рівні перерозподілу валового продукту через держбюджет в 30% — це $13,5 млрд недоотриманих бюджетних доходів, або 364 млрд грн (майже ще один кошторис витрат Пенсійного фонду, тобто виплати нашим пенсіонерам у разі детінізації можна було б подвоїти).

При розрахунку через показник тіньових зарплат отримуємо додаткові надходження у вигляді податків та ЄСВ в розмірі 180 млрд грн або 310 млрд грн (в залежності від розрахункового показника тіні, зазначеного вище — 30% або 50%).

При цьому МВФ не закликає оголошувати хрестовий похід проти тіньової економіки. У його рецептурі — "м'яка сила": інвестиції в освіту, гендерне вирівнювання, розширення доступу населення до фінансових послуг і кредитування (тут можна згадати нобелівського лауреата з Бангладеш Юнуса Мухаммеда і його програму мікрокредитування), програми цифровізації економіки (включаючи прості сервіси по сплаті податків) і мобільних грошей, дерегуляція ділового середовища, спрощення реєстраційних та податкових процедур, реформа ринку праці.

Для України ключовим рецептом успіху в даному контексті могло б стати зниження кумулятивного навантаження на фонд оплати праці з нинішніх 41,5% до єдиного трудового податку в 10% (базова ставка з одночасним введенням підвищеної шкали для багатих). Стосовно до сказаного вище — це знизило б індивідуальні транзакційні витрати бізнесу. Адже механіка даного рішення досить проста: знизьте рівень транзакційних витрат в офіційному секторі економіки до рівня платежів тіньового бізнесу (який все одно платить: за "дах", за обнал, за роботу підставних ФОПів) — і у тіньовиків не залишиться жодного аргументу залишатися в тіні. Адже всі вони в душі хочуть стати шанованими платниками податків своєї країни, а не займатися постійним схематозом і петлянням від правоохоронних органів. Але за умови, що вартість обов'язкової транзакції в тіні і в офіціалі буде приблизно порівнянною. А ось значного ефекту від недавно посилених перевірок бізнесу та ініціативи по непрямому відстеженню доходів, ймовірно, не буде.