Торгова битва за Азію. Чи зможуть ЄС і США стримати Китай за допомогою Індії

Союз проти

Котрий рік Європа і Індія ведуть переговори про створення зони вільної торгівлі (ЗВТ), а також про тіснішу політичну співпрацю, намагаючись знайти взаємовигідні формати. Зараз до цієї непростої задачі додалася тема "альтернативного Шовкового шляху" на противагу китайському проєкту "Один пояс і один шлях". Зокрема, видання Financial Times нещодавно повідомило, що Індія і ЄС можуть посилити співпрацю в сфері енергетики, цифрової економіки, логістики і транспорту, а також захисту навколишнього середовища. Деталі майбутньої угоди активно обговорювалися на онлайн-саміті, який був організований Брюсселем і Нью-Делі в травні цього року.

Незважаючи на всі заяви про те, що це було обговорення pro, все розуміли, що головний акцент зустрічі — contra. І "контра" спрямована проти Китаю: його економічної, торгової та інвестиційної експансії. На жаль, для Заходу його захоплення "Кимерикою" (синтез американських інвестицій та технологій і китайських виробничих можливостей) зайшло занадто далеко, щоб Піднебесну можна було просто "обнулити" без катастрофічних наслідків для світової економіки, особливо для країн Азії, що розвиваються. "Китайський проєкт", який замислювався в США в 1980-х в якості ослаблення СРСР, дуже швидко з антиідеологічного концепту перетворився в зручний і вигідний формат співпраці, коли американці інвестували, китайці виробляли, американці і європейці споживали, китайці вкладали зароблене в боргові інструменти Заходу та інші активи, наприклад у нерухомість. У форматі "кінця історії" Френсіса Фукуями подібний синтез здавався геополітично нейтральним — "економіка і нічого більше економіки".

На кнопку "стоп" можна було натиснути ще на початку нульових, коли питома вага Китаю в світовій економіці становила приблизно 5%. Але потім була низка глобальних криз, і Америці було явно не до Піднебесної. Більш того, з кожної кризи Пекін виходив більш стійким до зовнішніх шоків, не виключаючи і поточний пандемічний ...

Апофеозом китайського домінування стало створення Всестороннього регіонального економічного партнерства (ВРЕП) — осьової азіатської торгової угоди у вигляді 10 країн АСЕАН плюс Китай, Австралія, Нова Зеландія, Японія і Південна Корея. Підписання ВРЕП відбулося в традиційному для наших днів онлайн-режимі, якраз під вибори президента США, коли Вашингтон був більше стурбований обороною Капітолію ніж Великою китайською стіною.

Китай вже створив Фонд Шовкового шляху, який повинен сприяти просуванню його товарів і здійснювати інфраструктурні та портфельні інвестиції в країнах — учасницях проєкту. Загальний розмір фонду становить близько $40 млрд. Крім того, в 2014 р. у Китаї був заснований Азіатський банк інфраструктурних інвестицій (АБІІ), який створить регіональну конкуренцію Світовому банку. Учасниками цієї міжнародної фінансової структури, що відповідає за фінансове наповнення проєкту, вже стали на цей момент 84 країни (практично вся Азія і найбільш розвинені країни ЄС). Інвестиційний та кредитний портфель банку в найближчі роки може скласти близько $100 млрд. Цей фінансовий проєкт багато експертів вже встигли назвати китайським аналогом МВФ.

Але як правильно можна "вирубити" Китай без серйозних наслідків для світової економіки? Китай на даний момент виконує низку важливих функцій, які формують сучасну модель глобалізму: забезпечення колективного Заходу дешевими споживчими товарами; стимулювання зростання світової економіки, в тому числі в якості споживача сировини; системні інвестиції в азіатські та африканські країни. Порушення кожного з зазначених елементів загрожує системною дестабілізацією. Втрата дешевих китайських товарів — це посилення інфляції в ЄС і США. Падіння китайської економіки — це крах сировинних ринків і країн, що залежать від експорту сировини. Скорочення китайських інвестицій — це перетворення пояса стабільності за маршрутом Нового Шовкового шляху в пояс нестабільності з відповідними міграційними ризиками.

Переключитися на Індію

ВВП Індії при майже такій же кількості населення, як у Китаї (1,3 млрд), дорівнює $2,6 трлн, тобто подушний дохід не перевищує $2 тис. на рік ($6,2 тис. за ПКС). Простими словами, у Індії попереду — дуже довга розгінна смуга з темпами зростання ВВП на рівні понад 5%. Вона цілком може стати "новим Китаєм" в частині виконання функцій драйвера світової економіки.

Складнощі тут можуть виникнути лише при формуванні нової моделі розвитку, адже неоліберальний дискурс в Індії ніколи не був у мейнстрімі. З огляду на клаптиковість Індії, ця країна дуже обережно вдається до стимуляторів росту, віддаючи перевагу інклюзивності та рівномірності розподілу ВВП.

Концепція розвитку, сформульована прем'єром Нарендрою Моді, має три складові — зниження податків, стимулювання експорту і великі інфраструктурні проєкти. І все це на базі "тріади довіри": бізнес довіряє державі, підприємці — один одному, а населення — бізнесу.

У цьому контексті спроби Заходу перетворити Індію в драйвер світового зростання на платформі трансформованого під місцеві умови неолібералізму може дати зворотні результати, хоча чисто теоретично Індія готова стати постачальником на ринки ЄС і США дешевих споживчих товарів і виконає це завдання не гірше Китаю.

Профіциту інвестицій в Індії поки немає, і вона не зможе фінансувати "альтернативний Шовковий шлях". Але гроші можуть дати американці і європейці. Як заявив FT неназваний дипломат з ЄС: "У нас є можливості скооперуватися і створити потрібний грунт для глобалізації, заснованої на партнерстві, яке було б більш привабливим, ніж пропозиція Китаю. ЄС і його союзники швидше зацікавлені в створенні альтернативи ініціативи "Один пояс і один шлях", ніж в тому, щоб дозволити китайським інвестиціям домінувати".

Таким чином, з трьох ключових завдань Індія при правильно обраній стратегії може реалізувати дві: стати новим світовим драйвером зростання і поглиначем сировини, а також забезпечити ЄС і США дешевими споживчими товарами. А третє завдання — створення альтернативного китайському пояса стабільності в Азії і Африці — Індія виконає за європейські і американські гроші, перехопивши таким чином функціонал Піднебесної.

Тут як не можна до речі припав той факт, що Індію буквально в останній момент "відірвали" від вступу в ВРЕП, на чому наполягала Японія, побоюючись домінування Китаю. Спочатку в Делі схилялися до приєднання до торгового союзу, але в останній момент передумали, резонно вирішивши, що два гіганти (Індія і Китай) не зможуть збалансовано рости в рамках одного проєкту.

"Євріндія" або "Аміндія"

На травневому саміті Індія і ЄС-27 домовилися відновити переговори про створення спільної ЗВТ. І є всі шанси, що дана угода буде поширена на вільний рух інвестицій. Нагадаємо, що торговельне співробітництво між Індією і ЄС перебувало з 2013-го на точці замерзання: Нью-Делі відмовлялася знижувати загороджувальні мита і скорочувати дотації місцевим виробникам, а також не дуже активно боролася за "патентну чистоту" з локальними компаніями по випуску кросівок Аdibas.

Європейці вже оцінили свої вигоди від укладення ЗВТ з Індією в 8,5 млрд євро в рік. Обидві сторони домовилися почати співпрацю зі створення "альтернативного Шовкового шляху". І це не тільки посилення логістики і транспортних комунікацій для переміщення індійських товарів в ЄС і європейських — в Індію. Йдеться про будівництво надрегіональних інфраструктурних проєктів у країнах Азії і Африки з метою видавлювання звідти китайських інвесторів. До цього починання приєднаються Японія та США.

Аналітики банку Standard Chartered зробили прогноз, згідно з яким "частка країн у світовому ВВП повинна в перспективі збігтися з їх часткою в світовому населенні, що обумовлено конвергенцією ВВП на душу населення між розвиненими і країнами, де економіки розвиваються". Це означає, що вже в найближчі десять років Індія може стати третьою економікою світу після Китаю і США. А темпи зростання ВВП в Індії складуть приблизно 7-7,5% у рік, тоді як в Китаї даний показник скоротиться до 5%.

Про альтернативний Новий Шовковий шлях говорив і президент США Джо Байден на зустрічі з прем'єр-міністром Великобританії Борисом Джонсоном: "Я припустив, що ми повинні мати, по суті, аналогічну ініціативу, що виходить від демократичних держав, яка допоможе тим громадам по всьому світу, які насправді потребують цієї допомоги".

Що ж нас чекає на виході: "Євріндія" або "Аміндія"? Тобто європейський або американський формат кооптивання Індії? Швидше за все, синтез. Захід, по суті, заново відкриває для себе Індію, і це вже не екзотика в стилі "Ост-Індської компанії".

Для США важливо замкнути навколо Китаю пояс з "країн стримування": Японія, Південна Корея, частково визнаний Тайвань, В'єтнам (з яким у Вашингтоні зараз активно заграють, незважаючи на непросту історію відносин), Австралія. Але ключовим елементом у цьому поясі навколо Китаю повинна стати саме Індія. А ідеальний пазл — це ще і залучення до антикитайського союзу М'янми (тому Захід тисне на місцеву військову хунту). Далі справа техніки — точніше, захисту прав людини (уйгурсьа проблема, Тибет, Гонконг) і санкції — як похідна даної політики, головна мета яких: економічне, технологічне і військове ослаблення Китаю.

Для європейців у даному форматі головне не постраждати економічно і не спровокувати в Азії і Африці появи "пояса нестабільності" замість ослабленого економічним тиском китайського Нового Шовкового шляху, що може викликати в ЄС міграційні ризики та економічні втрати.

Тобто сторони вирішуватимуть різнорівневі завдання: США — по зміні глобальної архітектоніки світової економіки і геополітичного пасьянсу в Азії, а ЄС — тактичні цілі плавного зміщення ролі драйвера розвитку та інвестиційного донора для низки країн, що розвиваються, з Китаю на Індію (за рахунок фінансових фондів Європи, Японії, США і Британського Союзу).

Платформою для подібного зближення буде атака на "пекінський консенсус" і концепт "союзу найбільших демократичних сил Європи, Азії та Америки", тобто ЄС, Індії та США на противагу сурогатній "суверенній демократії" Китаю. Ключовий елемент, який буде "давати збій" у цій системі, — це непрогнозованість для внутрішньої стабільності Індії високих темпів економічного зростання і невизначеність ідеологічної концепції (неоліберальний дискурс як елемент ризику).

Другий шанс для України

Для України подібна глобалістика може обернутися як втратами (в разі неправильної адаптації до змін), так і шансами на розвиток. Індія і Китай — наші найбільші торгові партнери. Тільки з першою у нас мільярдний профіцит у торгівлі, а з другим — мільярдний дефіцит. Індія не завалює наш споживчий ринок своїми товарами і при цьому купує не тільки аграрну сировину, а й українську промислову продукцію. Ми могли б співпрацювати у поставках турбін, реакторів, авіаційної техніки та ракетобудуванні (причому без обсмикувань з боку США). З іншого боку, в частині військових замовлень Індія зараз орієнтується на РФ, яка нарощує поставки на індійський ринок і продукції сільського господарства. Чи зможе Захід змусити Індію відмовитися від російського вектора в обмін на інвестиції? Питання відкрите.

Китай у рамках "Кимерика" зміг зіграти в свою гру, цілком можливо — вдасться це і Індії в концепті "Аміндіі".

З іншого боку, при укладанні угоди про ЗВТ між Індією і ЄС у нас відкриваються унікальні можливості по т. н. діагональній торговій акумуляції з Індією (за аналогією з угодою Пан-Євро-Мед ). Тобто індійські товари, наприклад тканини, які використовувані в пошитті одягу в Україні з метою продажу в ЄС, будуть вважатися в частині локалізації як вироблені в нашій країні (вимоги по локалізації для України встановлені на рівні 30-40% по різних групах товарів). А у індусів з'явиться можливість продавати в ЄС свої промислові товари на базі комплектуючих і вузлів з України. Крім того, у нас відкривається вікно з крос-торговельного співробітництва та величезний індійський ринок збуту.

Посилення Індії і ослаблення Китаю — це програма колективного Заходу на найближчі 10 років, і потрібно бути готовим до переформатування базових для нас сировинних і товарних потоків. З очевидного: розраховувати на серйозні інвестиційні ін'єкції ЄС і США в цих умовах Україні не доводиться, все з'їсть "Аміндія". З іншого боку, прогавити свою участь в Новому Шовковому шляху Китаю і віддавши право "перворідності" в якості країни-хаба Білорусі, у нас відкривається унікальна можливість взяти переконливий реванш, ставши ключовою ланкою на шляху "альтернативного Шовкового шляху" з Індії в Європу з супутніми інвестиціями в нашу інфраструктуру і логістику. Це другий шанс для нашої країни.