Без кумулятивного ефекту. Білецький і Тягнибок виснажать один одного
Ось вже більше року минуло з моменту урочистого підписання в березні 2017 р. лідерами "Свободи" Олегом Тягнибоком, "Національного корпусу" Андрієм Билецким і "Правого сектора" Андрієм Тарасенком документа про об'єднання під назвою "Національний маніфест", який також підтримали менш відомі праворадикали з ОУН, КУН та організації "С14". Але в справі спільного партбудівництва націоналістів віз і нині там. Навіть під час загальних вуличних маршів, факельної ходи та інших дійсно барвистих акцій "свободівці" і "азовці" завжди тримаються окремими групами. Тобто реального організаційного єднання партійних структур, підпорядкованих одній стратегії, до цих пір немає і в помині, існує лише певна координація тактичних дій, не більше того.
В результаті за минулий рік Білецький і Тягнибок продовжили працювати кожен переважно по своїй програмі, тому ніяких глобальних наслідків від формального створення праворадикального союзу не спостерігається, не кажучи вже про горезвісний кумулятивному ефекті для рейтингів обох партій. Поточні показники їх електоральної підтримки фактично завмерли на тих же відмітках, які були ще до підписання "маніфесту Національного". Правда, "Свобода", як і раніше, випереджає "Нацкорпус" раз у двадцять чи навіть тридцять, тому говорити про їх рівноправність як передвиборних партнерів просто смішно.
Втім, очевидно, що разюча рейтингове відставання "азовців" від "свободівців" ґрунтується якраз на заморожуванні взаємного протистояння між ними. У разі поновлення Билецким жорсткої конкуренції з Тягнибоком пропорції рейтингів можуть різко і дуже швидко змінитися, причому далеко не на користь останнього. Або взагалі в ультрарадикальном політичному сегменті почнеться справжня битва не на життя, а на смерть. Власне, майбутні вибори - і президентські, і парламентські - стануть радикальної перевіркою на генеральну договороздатність для обох вождів, які явно схильні визнавати остаточне лідерство лише за собою.
Вже зараз зрозуміло, що в трійці підписантів "маніфесту Національного" амбіції висуватися на виборах-2019 в президенти відсутні лише у нинішнього головного "правосека" Тарасенко. Що легко пояснити - він, на відміну від свого попередника Дмитра Яроша, абсолютно невідомий широкому колу українських виборців. До того ж від "Правого сектора", остаточно розгубив свою яку-небудь організаційну стрункість і реальний політичний вплив хоча б на місцевому мікрорівні, залишився лише один яскравий і колись популярний бренд. Хоча ситуація може сильно змінитися, якщо в партію повернеться Ярош, відновивши свою активну політичну діяльність і вирішивши балотуватися на головний пост у державі. На даний момент свої плани на 2019-й він ще не озвучував, а його організація "ДІЯ" ("Державницька ініціатива Яроша") поки існує де-факто "про запас" і "на всякий випадок".
Натомість лідер "Свободи" просто зобов'язаний брати участь у весняній президентській гонці, щоб розігріти потенційних "свободівських" виборців на гарячу осінь, коли відбудеться фінальний забіг у нову Верховну Раду. Аналогічні мотиви є й у Білецького, якщо його "Нацкорпус" піде на парламентські вибори-2019 таки окремо. Таким чином, йому з Тягнибоком вже зараз потрібно вирішити ключове питання, яке незабаром взагалі постане руба, - зміцнювати блокування, створивши, нарешті, єдиний передвиборний штаб, або розходитися додому, при цьому тупцюючи на одному електоральному полі. І в обох варіантах поведінки є свої плюси і мінуси.
У першому випадку необхідна повна інтеграція "Нацкорпуса" і його "Національних дружин" в "Свободу", що володіє великою мережею партійних осередків по всій країні з мерами і фракціями в місцевих радах, що навряд чи завадить Білецькому для зміцнення своїх політичних позицій. Але одночасно на екс-командира полку "Азов" з його незаплямованою геройською репутацією буде поширюватися частина відповідальності за всю історію перебування "свободівців" при влади як на місцях, так і в центрі. А подібний, скажімо так, їх малопродуктивний захід у Кабмін, ОДА та РДА в 2014-му вже коштував партії Тягнибока поразки на останніх перевибори парламенту.
Ну і, само собою, лідеру вождистського "Нацкорпуса" доведеться визнати верховенство вождя "Свободи". До того ж у ще одного перешкоди до повного злиття націоналістів воєдино є навіть прізвище - Аваков. Не секрет, що Білецький має з главою МВС і його оточенням давні приятельські стосунки, натомість Тягнибок вже який рік відчуває до Арсену Борисовичу відверту ідіосинкразію.
У разі ж "розлучення і дівоче прізвище", Білецький все знову почне з чистого аркуша, повернувшись відразу в минуле - на Покрову 2016 р., коли "азовці" офіційно запустили свій партійний проект. Однак для виходу "Нацкорпуса" на електоральні горизонти, що дозволяють претендувати на подолання прохідного бар'єру до ВР, може банально не вистачити часу, адже теперішні стартові позиції партії з рейтингом близько нуля - не найвдаліші для швидкої політтехнологічної розкрутки.
Як би те ні було, але у партій Тягнибока і Білецького є ще одна спільна проблема фундаментального характеру, причому незалежно від того, чи підуть вони на вибори спільно або роздільно. Називається вона кризою нових ідей для українських праворадикалів. На минулих гаслах "Геть від Москви" і декомунізації вже не заїдеш - нині вони не просто загальноприйняті широким спектром політичних сил, але навіть активно впроваджуються в державну політику сьогоднішньою владою, до якої націоналісти, нагадаємо, перебувають в жорсткій опозиції.
Зараз "Свобода" і "Нацкорпус" носяться з "Антиолігархічних пакетом корінних перетворень", де йдеться про повернення капіталів з офшорів та ліквідації схем виведення грошей з країни, демонополізації та ліквідації олігархічної моделі економіки, деолігархізації енергетики, справедливих тарифів тощо. У підтримку цих вимог влаштовуються вуличні марші і приймаються заяви місцевих рад з ініціативи депутатів-"свободівців", за які голосують будь опозиціонери - і від "Батьківщини", і від "Самопомочі", і від Радикальної партії. В тому-то і справа, що боротьбу з олігархами взяли на свої прапори дуже багато. Так що це далеко не ексклюзив, дозволяє Тягнибоку і Білецькому розраховувати на значні бонуси від виборців на майбутніх виборах.