Юнус-Бек Євкуров

Юнус-Бек Баматгірійович Євкуров (нар. 30.07.1963) — кадровий військовий розвідник-спецпризначенець, глава Республіки Інгушетія в 2008 – 2019 роках, заступник міністра оборони, особисто контактує з Путіним.

Євкуров в 1989 році закінчив Рязанське вище повітряно-десантне командне училище і проходив службу в різних підрозділах ПДВ у розвідці. Акцентованих згадок про те, що Євкуров брав участь у Першій Чеченській війні (1994-1996 рр) немає, але є підстави вважати, що брав. В Другій чеченській війні (1999-2009 рр) Євкуров відзначився: 13 квітня 2000 року Євкурову було присвоєно звання "Героя Росії", відзнаку особисто вручав в травні 2000 року президент Володимир Путін, який при нагородження зазначив: "Підполковник Євкуров Юнус-Бек Баматгірійович, виконуючи завдання з розвідки місцевості (в Чечні,- "ДС"), виявив і витяг з полону 12 російських військовослужбовців". Сам Євкуров стверджує, що звання "Героя Росії" отримав за так звану "приштинську операцію" в колишній Югославії в червні 1999 року, коли зведений батальйон російських десантників захопив аеропорт "Слатіна" поблизу столиці Косово Приштина. В цій операції майор Євкуров командував спецзагоном ГРУ, який першим взяв під контроль аеропорт і утримував його до приходу російського батальйону. Євкуров ніколи не згадує, що служив в ГРУ, але чимало опосередкованих свідчень підтверджують його тісний зв'язок з цією структурою. Очевидно, що саме в 2000 році вже підполковник Євкуров вперше потрапив в поле зору Путіна.

За деякими даними, під час Другої чеченської війни Євкуров з кінця 1999 року був начальником штабу полкової тактичної групи 217-го полку 98-ї дивізії ПДВ. За свідченнями самого Євкурова, з "лейтенантських часів" він дружив з нинішнім заступником директора Федеральної служби з військово-технічного співробітництва Михайлом Бабичем. Останній був впливовим "силовиком" з команди заступника АП Дмитра Козака. Бабич з листопада 2002-го по лютий 2003-го року був головою уряду Чечні та першим заступником керівника адміністрації президента Чечні Ахмата Кадирова. Євкуров в цей період був помічником, за деякими свідченнями — керівником охорони Бабича.

В 1997 році Євкуров закінчив Військову академію ім. Фрунзе, в 2004-му — Військову академію Генштаба ЗС РФ, після чого став начальником розвідувального управління-заступником начальника штабу Приволзько-Уральського ВО, який був тиловим округом для Північно-Кавказького ВО. Однак, Євкуров, очевидно, мав бойові відрядження. Зокрема, сам Євкуров пізніше підтверджував, що виконував бойові завдання на війні з Грузією в серпні 2008 року. Після цього, за словами самого Євкурова, він восени 2008 року прибув до Москви та очікував на призначення начальником розвідки Сухопутних військ ЗС РФ (військова або тактична розвідка, завдання якої вужчі та практичніші, ніж у спецпризначенців ГРУ). Очевидно, що на цей момент він повинен був мати звання генерал-майора. Однак замість армійського підвищення Євкурову запропонували очолити Інгушетію. Імовірно, ідея виникла з подачі Бабича та Козака, отримала підтримку міністра оборони Анатолія Сердюкова та президента Дмитра Медвєдєва, але найголовніше, що "добро" на призначення Євкурова главою Інгушетії дав Путін.

В якості глави Інгушетії Євкуров часто контактував з Путіним, тим більш, що регіону приділялася особлива увага – після "пацифікації" Чечні кланом Кадирових саме Інгушетія стала головною базою антиросійських повстанців. Можна сказати, що Євкуров упорався із "пацифікацією" Інгушетії, але не такими жорсткими методами, як Рамзан Кадиров. Між Євкуровим та Кадировим виникла конфронтація через кордони між республіками: в 2018 році Москва фактично змусила Євкурова поступитися Кадирову і передати деякі території Чечні, а в Інгушетії виникли масові протести проти Євкурова. В червні 2019 року Євкуров подав у відставку, а вже 8 липня 2019 року був призначений заступником міністра оборони (посада була створена спеціально під Євкурова) з присвоєнням чергового звання – генерал-лейтенанта. З цього можна зробити висновок, що Путін високо оцінив діяльність Євкурова в Інгушетії, але його роботу в Міноборони до 2022 року слід вважати, радше, перебуванням у "кадровому резерві". В грудні 2021 року Євкуров став генерал-полковником, а вторгнення в Україну відкрило для нього нові перспективи.

За деякими даними, Євкуров мав стосунок до так званої ПВК "Редут" — структури під контролем Мінооборони, яку безпосередньо курував перший заступник начальника ГУ (ГРУ) ГШ Володимир Алєксєєв. Навряд чи збігом стало те, що саме Євкуров та Алєксєєв зустріли Євгена Пригожина і стали його заручниками в Ростові під час "маршу справедливості" в червні 2023 року. Президент Білорусі Олександр Лукашенко пізніше відзначав, що Євкуров відіграв важливу роль в переговорах з Пригожиним. Очевидно, після цього Євкуров знову потрапив в поле зору Путіна і отримав від нього доручення курувати закордонні проекти ПВК "Вагнер", а також перехід "вагнерівців" до структур Міноборони для участі в бойових діях проти України. Це було підтверджено в кінці вересня 2023 року персональною та публічною аудієнцією у Путіна Євкурова та екс-командира ПВК "Вагнер" Андрія Трошева.

Однак опікуватися закордонними проектами ПВК "Вагнер" Євкуров почав ще до смерті Пригожина – у середині серпня 2023 року він відвідав Сирію, з другої половини серпня 2023-го до січня 2024-го — Сирію, Лівію, Буркіна-Фасо, Нігер, Малі, ЦАР, а також, за деякими даними, Алжир. Деякі країни Євкуров відвідував кілька разів та вів перемовини з їхнім військовим та політичним керівництвом. Після цих зустрічей три африканські країни – Нігер, Малі та Буркіна-Фасо — вирішили заснувати Альянс держав Сахеля (АЕС) з метою створення архітектури колективної оборони, антизахідний проект за підтримки РФ.

В листопаді-грудні 2023 року в російському інформпросторі розпочалася напівофіційна інформаційна кампанія з просування та реклами контрактів з так званим військовим "Африканським корпусом Росії", який курує Євкуров. Офіційно в Міноборони та МЗС РФ інформацію про "Африканський корпус" не коментують, але все вказує на те, що цей проект існує, а інформаційна кампанія санкціонована МО та МЗС. В грудні 2023 року джерела російських ЗМІ в Міноборони говорили про плани розгортання військових угруповань в Лівії, Малі, ЦАР, Буркіна-Фасо. В січні 2024 року було напівофіційно повідомлено про прибуття 100 російських військовослужбовців до Буркіна-Фасо, а офіційні джерела в ЦАР заявляли, що планують створення російської військової бази. Слід відзначити, що Євкурова у його візитах супроводжували представники ГУ (ГРУ) ГШ та СЗР, а, за даними західних ЗМІ, "Африканський корпус" формується не лише з бійців ПВК "Вагнер", а й інших російських ПВК, які фінансуються "друзями Путіна" Геннадієм Тимченко, Ротенбергами та Ковальчуками. Діяльність "Африканського корпусу" пов’язана з економічними інтересами Росії в Африці та великими геополітичними планами.

Те, що Євкуров є куратором такого амбітного проекту, свідчить про дуже високий рівень довіри до нього Путіна, тож можна говорити, що це новий фаворит та персональний "спецдорученець" російського диктатора, але наразі його статус – кандидат в члени "Синдикату Двадцяти".

Вся попередня діяльність Євкурова говорить про те, що він "одинак-спецдорученець", який орієнтується практично виключно на волю Путіна. Однак при цьому Євкуров в конфліктних ситуаціях та стосунках з іншими впливовими особами в оточенні Путіна переважно обирає компроміс, а не війну. У Євкурова в "Синдикаті Двадцяти" немає добрих друзів та запеклих ворогів (винятком може бути Рамзан Кадиров, але для Євкурова служба буде завжди мати пріоритет над особистими антипатіями, і зрештою, симпатіями). Найтісніші контакти здавна у Євкурова склалися з ГУ (ГРУ) ГШ, відповідно, він може розраховувати на певну підтримку Ігоря Костюкова. ГУ (ГРУ) ГШ виступає співкуратором "Африканського корпусу", а в більшості поїздок в Африку Євкурова супроводжував заступник Костюкова Андрій Авер’янов. У Євкурова рівні відносини з своїм формальним "шефом" Сергієм Шойгу.

Старі стосунки Євкурова з Дмитром Козаком та Михайлом Бабичем, які, щоправда, зараз відсунуті на другий план, дають куратору "Африканського корпусу" певні зв’язки з "групою ВПК" Сергія Чемезова. Слід нагадати, що Бабич зараз є заступником директора Федеральної служби з військово-технічного співробітництва, яка входить в орбіту впливу Чемезова.

Євкурова як конкурента може сприймати Віктор Золотов, який також претендував на весь "спадок Пригожина", але ймовірність несанкціонованого Путіним конфлікту між ними вкрай низька – для обидвох найважливішою є довіра російського диктатора. 

Як вже йшлося вище, Євкуров за своїм типажем "одинак", тому у нього немає власної стабільної команди, представники якої рухались би разом з ним в системі. Зараз Євкуров працює з тими людьми, які опинилися в його розпорядженні, але не з його ініціативи. Крім вже згадуваного екс-командира ПВК "Вагнер" Андрія Трошева, під керівництвом Євкурова, за даними західних ЗМІ, перебувають командир підрозділів ПВК "Редут" Костянтин Мірзаянц та командир ПВК "Конвой" Костянтин Пікалов. Обидві ПВК, за даними ЗМІ, задіяні у формуванні "Африканського корпусу". Однак навряд чи цих людей можна назвати командою Євкурова. Втім, відсутність власної команди у Євкурова — плюс в очах Путіна і свідчення того, що куратор "Африканського корпусу" не грає у власні ігри.

Євкурова не належить до людей, що входять до найближчого оточення Путіна, однак сумлінний виконавець, не схильний до власних інтриг, часом користується більшою довірою Путіна, аніж "старі друзі". Тому головне завдання Євкурова, яке гарантує йому збереження нинішньої позиції та підвищення у майбутньому, — увійти до найближчого оточення Путіна.

Якщо Євкуров сконцентрує в своїх руках основні військові інструменти просування інтересів Росії в Африці та не втратить довіри Путіна, то впритул наблизиться до членства в "Синдикаті Двадцяти". Однак є також ризик втратити позиції, тож багато буде залежати від уміння Євкурова вибудовувати союзи та знаходити компроміси в межах "Синдикату Двадцяти".