Впливовість
Сергій Кужугетович Шойгу (нар. 21.05.1955) — виходець з компартійної еліти, входить у найближче коло довірених людей Путіна, головний "фронтмен" вторгнення в Україну і, відповідно, акумулює на себе значну частину різновекторного негатива російського суспільства щодо "СВО".
Шойгу — одна з небагатьох довірених осіб Путіна, яка була досить близька до Бориса Єльцина та саме при ньому зробила кар’єру. В 1991 році Шойгу очолив Російський корпус рятувальників, а в квітні 1991 року був призначений головою Держкомітету РСФСР з надзвичайних ситуацій. В серпні 1991 року активно підтримав Єльцина під час перевороту "ГКЧП". Шойгу домігся передачі під його контроль всіх сил цивільної оборони. Шойгу був задіяний у вирішенні міжнаціональних конфліктів на Північному Кавказі, зокрема, у 1992 році був заступником голови тимчасової адміністрації на території Північної Осетії та Інгушетії під час осетино-інгушського конфлікту. В 1994 році Держкомітет у справах цивільної оборони, надзвичайних ситуацій та ліквідації наслідків стихійних лих був перетворений на Міністерство надзвичайних ситуацій. Можна сказати, що саме Шойгу фактично з "нуля" розбудував це міністерство.
Шойгу бере активну участь в політичному житті, зокрема, у 1996 році був куратором виборчої кампанії Єльцина в суб'єктах РФ. Деякі експерти вважали саме Шойгу можливим "спадкоємцем" Єльцина. В 1999 році Шойгу на виборах до Держдуми очолив список провладного "Єдинства", яке потім стало основою "Єдиною Росією". В подальшому Шойгу неодноразово був на перших позиціях в списках "Єдиної Росії", але завжди відмовлявся від мандату, оскільки був одним з найбільш пізнаваних та популярних топ-чиновників Росії.
З січня 2000 року Шойгу виконував обов’язки не лише глави МНС, а став і віце-прем’єром в уряді Путіна, який балотувався в президенти. За деякими даними, Шойгу не зразу увійшов до кола наближених людей Путіна, хоча весь час демонстрував йому лояльність. Існує думка, що коли Шойгу став губернатором Московської області в 2012 році і йому довелося залишити МНС, яке він створив і очолював близько 10 років, це стало однією з перевірок його лояльності. Очолював Московську область Шойгу недовго – з травня по листопад 2012 року, але, вочевидь, свою роль із зачистки "майданчика" після багатолітнього губернаторства генерала Бориса Громова він виконав. І Путін в листопаді 2012 року достатньо несподівано "переводить" Шойгу в міністри оборони. Слід відзначити, що в цей момент Путін вже достатньо довіряв Шойгу, який навіть зберіг на певний час вплив на МНС, а також на Московську область, губернатором якої став Андрій Воробйов – цілковита креатура Шойгу.
В Міністерстві оборони Шойгу зіштовхнувся з певними проблемами – з одного боку його як людину, яка взагалі не служила в армії (тим не менш, в 2003 році він отримав звання генерала армії) не сприймав генералітет, а, по-друге, він був змушений погодитися на те, що його команда в Міноборони складатиметься з представників різних груп. Одна, Шойгу вдалося закріпитися в міністерстві, в позитив йому також зіграла вдала анексія Криму в 2014 році та операція в Сирії. Деякі експерти вважають, що саме в цей період стосунки Шойгу та Путіна стають дружніми, вони починають разом їздити відпочивати на Алтай та Сибір. Шойгу навіть починає фігурувати серед уявних "спадкоємців" Путіна. Зближувало Путіна та Шойгу і те, що останній з 2009 року очолює Російське географічне товариство, а Путін є головою його опікунської ради, що є певною алюзією на те, що до революції покровителями товариства була низка російських царів. Очевидно, таку ідею Путіну запропонував Шойгу.
Повномасштабне вторгнення в Україну в лютому 2022 року відкрило нову сторінку для Шойгу. Дуже швидко з популярного діяча він перетворюється на об’єкт гострої критики, при чому як з боку маловпливових антивоєнних діячів, так і з боку, що гірше, радикальних патріотів на зразок Ігоря Стрєлкова (Гіркіна). Радикальні патріоти звинувачують Шойгу у всіх бідах та поразках ЗС РФ. У Шойгу загострюються стосунки і з низкою генералів, зокрема, з нині опальним Сергієм Суровікіним. Але найгострішою проблемою стає те, що Шойгу опиняється під шквалом критики лідера ПВК "Вагнер" Євгена Пригожина, який стає дуже популярним після взяття Бахмута. Починають відкрито говорити про відставку Шойгу. За деякими даними, Пригожина підтримували брати Ковальчуки та глава Росгвардії Віктор Золотов. Однак, саме вся ця загальна критика Шойгу зіграла на його користь – Путін ніколи і нічого не робить під публічним тиском. Шойгу навіть ще більше зміцнив свої позиції, особливо після невдалого "бунту Пригожина". Тим більш, що з 2023 року ЗС РФ починає реабілітуватися в очах громадськості за провали 2022 року, а взяття Авдіївки в 2024 році та ще й без додаткової мобілізації, дало російському суспільству відчуття ейфорії та близької перемоги. Є підстави вважати, що Путін тепер перебуває в піднесеному та агресивному стані, тож і позиції Шойгу стають міцнішими.
Становище Шойгу в найближчому оточенні Путіна стабільне, але його вплив на рішення Путіна значно поступається впливу, наприклад, Патрушева. Тим більш, що для Путіна пріоритетною опорою залишається ФСБ, а не армія. Це Путін чітко продемонстрував, коли через день після свого переобрання першу робочу зустріч провів з ФСБ, відвідавши її колегію та відзначивши роль саме спецслужби у війні з Україною. Але поки Шойгу керує Міноборони та має довіру Путіна, він залишається важливим членом "Синдикату Двадцяти".
Горизонтальні зв’язки з іншими впливовими людьми
Шойгу належить до строкатої групи "силовиків", в якій дуже сильна конкуренція, але є й спільні "корпоративні" інтереси. Неформальним лідером "силовиків" можна вважати найвпливовішого "силовика" секретаря Радбезу РФ Миколу Патрушева. З ним у Шойгу достатньо рівні стосунки, але дуже далекі від близьких, і, можна сказати, що вони радше терплять один одного. При чому Шойгу чітко усвідомлює більшу впливовість Патрушева. Серед заступників Шойгу в міністерстві є дві людини, яких можна вважати своєрідними представниками ФСБ — це статс-секретар та заступник міністра Микола Панков (з 1976 року служив в КДБ, був вченим секретарем Академії ФСБ, в Міноборони прийшов в 2001 році разом з Сергієм Івановим) та протеже Панкова, заступник міністра-начальник Головного воєнно-політичного управління Віктор Горемикін (в 1994 році закінчив Академію ФСБ, за деякими даними, до 2000 року працював в центральному апараті ФСБ). Панков та Горемикін "старожили" Міноборони і Шойгу мириться з їх присутністю, що свідчить про дотримання Шойгу субординації в "корпорації силовиків" та є виявом його своєрідної лояльності Патрушеву.
Більш конкурентними є стосунки між Шойгу та главою Росгвардії Віктором Золотовим, оскільки структура останнього за задумом Путіна є, по суті, "запасним Міноборони". У Шойгу та Золотова приблизно однаковий та обмежений рівень впливу на рішення Путіна, однак вважається, що Золотов є особисто більш наближеним до Путіна. Золотов переграв Шойгу в боротьбі за МНС: в 2022 році міністерство очолив Олександр Куренков — колишній підлеглий глави Росгвардії. Проявом конкуренції Шойгу та Золотова було призначення в квітні 2023 року заступником глави Міноборони креатури Золотова Олексія Кузьменкова. Це відбулося на фоні гострої критики забезпечення та логістики ЗС РФ. Однак в березні 2024 року Кузьменков був звільнений і повернувся до Росгвардії, а його місце посів виходець з армійських кіл Андрій Булига, що означало апаратну перемогу Шойгу. Ще одним яскравим свідченням конкуренції Шойгу та Золотова стала боротьба за "спадок Пригожина", на який обидва претендували. Однак Путін нікому не віддав перевагу – Золотов отримав право вербувати "вагнерівців" в свої структури, а також, за деякими даними, важку техніку ПВК "Вагнер". Закордонні проекти Пригожина та частина ПВК "Вагнер" формально відійшли під Міноборони, але куратором стали персонально орієнтовані на Путіна заступник глави Міноборони Юнус-Бек Євкуров та ГУ (ГРУ) ГШ, яке очолює член "Синдикату Двадцяти" Ігор Костюков. З останнім у Шойгу союзні стосунки, а ГУ (ГРУ) ГШ в складі ЗС РФ мають "автономію", яку міністр не порушує.
Тісні стосунки у Шойгу склалися з "групою ВПК" Сергія Чемезова. Чемезов традиційно намагається підтримувати добрі та робочі стосунки з керівниками Міноборони як основного свого замовника. Серед заступників Шойгу інтереси Чемезова та "групи ВПК" представляють Олексій Криворучко (займається контролем виконання оборонного держзамовлення, організації військово-технічного забезпечення та планування розвитку озброєння ЗС РФ, раніше працював в "Рособоронекспорті", був співвласником концерну "Калашніков") та Олександр Фомін (відповідає за міжнародне військове та військово-технічне співробітництво, раніше працював в "Промекспорті" та "Рособоронекпорті", може бути пов'язаний з ГУ(ГРУ) ГШ). Слід відзначити, що одним з базових регіонів для "групи ВПК" є Іркутська область, губернатор якої Ігор Кобзєв пов'язаний попередньою кар’єрою з Шойгу. У Чемезова з Кобзєвим встановилися робочі стосунки. На добрі стосунки між Чемезовим та Шойгу можуть вказувати також масштабні проекти структур "Ростех" з утилізації сміття в Московській області, які очолює близький до Шойгу Андрій Воробйов.
Іноді Шойгу дозволяє собі критичні зауваження щодо роботи деяких оборонних підприємств (наприклад, в січні 2024 року розкритикував гендиректора "Уралтрансмашу" за затягування термінів виробництва артилерійських комплексів), однак це дуже епізодичні випадки, тоді як загалом міністр оборони хвалить якість російської зброї (офіційна ідеологема — "аналогів немає"), а також відзначає нарощування її виробництва.
Впливові люди другого плану з власної орбіти
Другою людиною в армійських колах після міністра оборони є його перший заступник – начальник Генштабу Валерій Герасимов, який прийшов на цю посаду разом з Шойгу. Однак чимало експертів відзначали, що між ними існують тертя, які фактично зникли, коли обидва опинилися під зливою критики за невдалі результати вторгнення в Україну в 2022 році. В цей складний для Шойгу та Герасимова момент заговорили про те, що заради виживання вони стали справжнім тандемом. Однак у середині березня 2024 року з’яавилась інформація про те, що в Генштабі є тимчасовий виконуючий обов’язки начальника Віктор Позніхір – перший заступник начальника Головного оперативного управління Генштабу. Цікаво, що в лютому 2024 року Позніхіру Путін присвоїв чергове звання генерал-полковника. При цьому Герасимов останній раз публічно "засвітився" в кінці лютого 2024 року – на фронті, принаймні, про це з відео повідомили в Міноборони. Офіційних коментарів щодо долі Герасимова наразі немає, що дає підстави для висування різних версій: відпустка, лікування та звільнення. В останньому випадку це може означати як зміцнення, так і ослаблення позицій Шойгу, що залежатиме від того, хто стане постійним начальником Генштабу.
Серед головних опор Шойгу в Міноборони є його перший заступник Руслан Цаліков, який працює з Шойгу в МНС з 1994 року та був при Шойгу віце-губернатором Московської області в 2012 році. До команди Шойгу серед заступників міністра належать вихідці з МНС – Павло Попов (курує науково-дослідницьку роботу в сфері передових технологій та інновацій) та Юрій Садовенко, який керує апаратом міністра. За "квотою" Шойгу працює і Тимур Іванов, який курує питання, пов'язані з управлінням майном та розквартируванням військ, житловим та медичним забезпеченням, будівництвом, реконструкцією та капітальним ремонтом об'єктів та військову іпотеку. Цікаво, що питання фінансового забезпечення курує інший заступник – Тетяна Шевцова, яка Шойгу "дісталася у спадок" від Сердюкова. Навряд чи можна відносити Шевцову до креатур Шойгу.
Найперспективнішим в плані подальшого просування серед людей Шойгу слід вважати губернатора Московської області Андрія Воробйова. Однак по його іміджу сильно вдарили комунальні аварії взимку 2024 року. Слід відзначити, що у Шойгу є зять Олексій Захаров – заступник Генпрокурора, який в 2013-2019 роках працював прокурором Московської області.
Інтереси, цілі та завдання
Перше і головне завдання Шойгу – це зберегти хоча би ілюзію перемог у війні з Україною. Як відомо, "переможців" точно не звільняють. Разом з тим, Шойгу, як й інші члени "Синдикату Двадцяти", дуже зацікавлений в трансформації Росії в бік неототалітаризму. Однак в ході самої трансформації армії буде відводитися вторинна роль – на перший план виходять ФСБ, Росгвардія, Федеральна служба відбуття покарань (рос. абр. ФСИН) та інші "внутрішні" спецслужби. В цій ситуації на Шойгу чекає напружена боротьба за збереження своєї частки "пирога". Чим довше та інтенсивніше триватиме війна, тим легше Шойгу зберігатиме позиції, але, як і будь-яка війна, вона несе ризики поразок. Таким чином Шойгу певним чином постійно перебуватиме на "розтяжці".
Висновок
Хоча Шойгу в "Синдикаті Двадцяти" підтримує з більшістю членів доволі рівні стосунки (виняток становить Золотов), однак він не має надійних союзників, готових підтримувати його за будь-яких обставин. Не можна сказати, і що Шойгу може спертися на армію, для генералітету якої він залишається чужим. Основна опора Шойгу – це Путін, якого цілком влаштовує "самотність" Шойгу як гарантія вірності.