Сергій Кирієнко

Сергій Владиленович Кирієнко (нар. 26.07.1962) — представник комсомольської номенклатури Горького (нині Нижній Новгород), виходець з плеяди діячів 90-х років, пов'язаних з Борисом Єльциним. Зокрема, Кирієнко був близьким з Борисом Нємцовим. Піком кар’єри Кирієнка в 90-тих стало коротке прем’єрство в квітні-серпні 1998 року, яке завершилося дефолтом. В 1999-2000 роках Кирієнко був депутатом Держдуми від "Союзу правих сил" (СПС). Відмовився від політичної кар’єри на користь державної служби. 

У Кирієнка свою історія відносин з Путіним. Саме в прем’єрство Кирієнка Путін був призначений директором ФСБ, тобто Путін та Кирієнко були знайомі мінімум з 1998 року. Саме Кирієнко напередодні парламентських виборів в грудні 1999 року від імені СПС зустрівся з прем'єр-міністром Путіним та передав йому програму блоку. В травні 2000 року Кирієнко був призначений Путіним представником президента в Приволзькому ФО. На цій посаді Кирієнко дистанціювався від участі у великій політиці та не виявляв амбіцій, тобто демонстрував цілковиту лояльність Путіну. Черговою перевіркою лояльності Кирієнка було призначення в 2005 році на посаду, далеку від публічної політики – він став главою Федерального агентства з атомної енергії (з 2007 — держкорпорація "Росатом"), звідки і був запрошений в 2016 році в АП на посаду першого заступника керівника – куратора внутрішньої політики.

Призначення Кирієнка на цю посаду слід розглядати в більш ширшому контексті, ніж кадрові зміни в АП. Путін в 2016 році фактично завершив перебудову своєї системи, яку розпочав в 2012 році. Мотивами перебудови був протестний рух в Росії в 2011-2013 роках, який розпочався на Болотній площі. В 2012 – 2016 рр Путін понизив роль ФСБ та розпочав там кадрові зміни, просуваючи до влади своїх "ад’ютантів" — вихідців з особистої охорони (Служби безпеки президента (СБП), Федеральної служби охорони (ФСО)), він також провів чистки в МВС та ротацію в керівництві ФСО, збільшив конкуренцію серед силовиків, створивши в 2016 році Росгвардію. Призначення в 2016 Антона Вайно керівником АП теж слід розглядати як "просування ад’ютанта", що став "технічним" главою АП. "Технологічною" заміною став і Кирієнко, якому належало почати конструювати нову суспільно-політичну реальність в нових міжнародних та внутріполітичних умовах.

Кирієнко змінив в АП в ролі куратора внутрішньої політики В’ячеслава Володіна. У Путіна та, здебільшого, Сергія Іванова, який йшов з посади глави АП та рекомендував Вайно, були сумніви щодо Володіна. Щоправда, Володін забезпечив безпроблемні для влади вибори до Держдуми в 2016 році, але його методи були достатньо примітивними, крім того, Володін постійно інтригував в АП та мав амбіції стати її очільником. 

Одною з визначальних рис Кирієнка є те, що він твердий послідовник школи "методологів", які, зокрема, мають свої політичні, політтехнологічні та соціальні теорії (включають в себе те, що можна назвати "соціальною інженерією", "гуманітарними технологіями" керування суспільством) щодо організації суспільно-політичного життя. Власне, ці теорії Кирієнко застосовує в своїй роботі в АП. Однак найголовнішою рисою Кирієнка є його гіперлояльність до Путіна, заради якої Кирієнко легко змінює підходи. Так, наприклад, важливе місце у світогляді "методологів" належало їхній власній концепції поширення "русского мира" через м’яку силу, що суперечило консервативно-патріотичному шляху, обраному Путіним. Кирієнко адаптувався під нову парадигму "русского мира" і став куратором окупованих, так званих "нових територій". Сам Кирієнко відверто демонструє свій мілітаризм: у грудні 2022 року з ініціативи Кирієнка та представника президента в Далекосхідному ФО Юрія Трутнєва на базі Російського союзу бойових мистецтв було створено загін "Союз" для участі у війні проти України.

Кирієнко замкнув на собі практично все суспільно-політичне життя – майже усі партії та громадські проекти (організації, фестивалі, громадські спортивні заходи, виставки, зокрема, мегавиставка "Росія" на ВДНХ в Москві) контролюється Кирієнком. Кирієнко курує низку кадрових програм, платформ та проектів: "Росія – країна можливостей", "Лідери Росії", "Школа губернаторів", "Школа мерів" тощо, і, відповідно, має суттєвий вплив на кадрову політику в середній ланці держуправління, а також на вищому щаблі в регіонах. Близько половини губернаторів пов’язані з Кирієнком, зокрема, через "школу губернаторів". Можна сказати, що саме Кирієнко "вирощує нову еліту". Слід додати, що в березні 2024 року із запуском програми "Час героїв" (залучення "ветеранів СВО" до органів державного управління через навчання та відбір на зразок проекту "Лідери Росії") позиції Кирієнка ще більш посилилися, оскільки він отримав додатковий важіль впливу завдяки контролю над ветеранами, яких можна використовувати і як "бойові загони" в мирному житті (за зразком "казацьких організацій").

В "активі" Кирієнка контроль над головними соцмережами Росії – його син Володимир Кирієнко очолює холдинг VK (соцмережі "ВКонтакте", "Однокласники" та "Мій світ@Mail.ru", пошта Mail.ru, месенджери: "VK Месенджер", "ICQ", "Агент Mail.ru", "ТамТам", низка освітніх онлайн-платформ, з квітня 2022 року блог-платформа "Дзен" та новинний агрегатор "Дзен.Новини", які раніше належали "Яндексу").

Кирієнко також відповідає за всі ідеологічні наративи, які впроваджуються державою. Кураторство над громадськими та політичними проектами, над окупованими територіями, а також збереження контролю через менеджмент над "Росатомом" дає Кирієнку доступ до серйозних фінансових потоків.

Під кураторством Кирієнка пройшли президентські вибори-2018 та парламентські вибори-2021, низка регіональних виборів (не всі вони були безхмарними для влади, але в цілому Кирієнко контролю над ситуацією не втрачав), конституційний референдум-2020 і, нарешті, останні президентські вибори-2024, які успішно підтвердили довічне та одноосібне правління Путіна.

Є свідчення, що Кирієнко — один з небагатьох людей, який може за "зачиненими дверима" говорити на "ти" з Путіним. Регулярний особистий контакт з Путіним, фактична монополія на контроль над суспільно-політичним життям та формуванням офіційних ідеологічних наративів, суттєвий вплив на кадрову політику та інтернет простір, а також доступ до великих фінансових потоків робить Кирієнка однією з найвпливовіших осіб Росії. 

Кирієнко пов'язаний стосунками з братами Ковальчуками, які багато в чому впливають на світогляд Путіна. Крім того, з огляду на політичну біографію "ліберала" 90-х, Кирієнко належить до умовної групи "технократів" (це радше не група, а коло діячів, які мають спільне "походження" з середовища системних лібералів) і має добрі особисті контакти з багатьма визначними гравцями з цього кола, зокрема, з главою "Сбєрбанку" Германом Грефом. З ним Кирієнко співпрацює у низці проектів. У Кирієнка також склалися тісні робочі відносини з мером Москви Сергієм Собяніним (до речі, з 2001 року з ним працював близький до Кирієнка політтехнолог-"методолог" Єфім Островський), а також з віце-прем’єром з енергетики Олександром Новаком.

За розширенням впливу Кирієнка із занепокоєнням спостерігають "силовики" (представлені в оформлюваному "Синдикаті Двадцяти" — Патрушев, Шойгу, Золотов, Костюков) та представники "групи ВПК" Сергія Чемезова, які підозрюють, що Кирієнко створює власну "башту Кремля". Відкритої "війни" між ними немає, але кулуарно стримуючим Кирієнка фактором виступає секретар генради "Єдиної Росії" Андрій Турчак, який має зв’язки з "групою ВПК", а також особисто Путіним. Стабілізуючим фактором у відносинах між "силовиками", "групою ВПК" та Кирієнком виступає керівник АП Антон Вайно, який пов'язаний з першими двома групами і має робочі стосунки з Кирієнком.

Кирієнко має в АП певну "автономію" і контролює шість управлінь з 20 підроздів АП (число вказано без апарату Радбезу РФ, який є також самостійним підрозділом АП). Серед ключових управлінь, якими керують люди, близькі до Кирієнка, слід виокремити три:

• Управління з внутрішньої політики, яке очолює Андрій Ярін. Він зараз цілком лояльний до Кирієнка, але має зв’язки з іншими групами, зокрема, "силовиками" та братами Ковальчуками. Ярін зберігатиме лояльність до Кирієнка до того моменту, поки той залишається його керівником.
•  Управління щодо забезпечення діяльності Державної Ради, яке очолює Олександр Харічев. Саме на це управління був переведений деякий функціонал Управління внутрішньої політики. Харічев — пряма креатура Кирієнка і залишатиметься йому лояльним за будь-яких обставин. Управління Харічева відіграє важливу роль у контролі за регіональною політикою.
• Управління з громадських проектів, яке очолює Сергій Новіков. Він пряма креатура Кирієнка і залишатиметься йому лояльним за будь-яких обставин. Управління Новікова курує практично всі провладні громадські рухи та товариства (зокрема, "Общероссийский народный фронт", "Движение первых", товариство "Знание", волонтерський проект "Мы вместе", Інститут розвитку інтернету тощо), а також безліч молодіжних форумів. Управління відповідає за конкурси та концерти на підтримку президента, готує публічні піар-зустрічі Путіна з спеціально відібраними людьми, а також організовує гастролі артистів в зону бойових дій.

За деякими даними, Кирієнко також може мати вплив на Управління з міжрегіональних та культурних зв'язків із зарубіжними країнами, яке очолює екс-співробітник Служби зовнішньої розвідки (СЗР) Ігор Маслов. Раніше це управління курував заступник керівника АП Дмитро Козак.

Практично всі кадрові проекти Кирієнка здійснюються за допомогою "Президентської академії" — Російської академії народного господарства та державної служби при Президенті РФ (рос. абр. РАНХиГС), ректором якої в 2023 році став близький до Кирієнка Олексій Комісаров – гендиректор проекту "Росія – країна можливостей" та довірена особа Путіна на виборах-2024.

Гендиректором "Росатому" після переходу Кирієнка в АП став його близький товариш ще з часів комсомолу Олексій Ліхачев. Сам Кирієнко очолює спостережну раду "Росатому". До речі, в березні 2024 року Путін поставив уряду завдання приділити особливу увагу та знайти фінансування для проекту ядерної енергетичної установки для роботи в космосі. Очевидно, що головними "бенефіціарами" проекту будуть "Росатом", "Курчатовський інститут" на чолі з Михайлом Ковальчуком, "Роскосмос" та "Ростех", які входять до орбіти Чемезова. Можна не сумніватися, що практично всі головні особи, причетні до реалізації проекту, долучаться не лише до розподілу фінансів, а й отримають в оточенні Путіна додатковий "імунітет".

Слід зазначити, що жодна з креатур Кирієнка наразі не може вважатися "кандидатом в члени "Синдикату Двадцяти", хоча потенційно це можливо за умови подальшого зростання впливу першого заступника АП.

На Кирієнка зараз орієнтується і помічник президента Володимир Мединський - один з головних творців офіційної історичної міфології, яка закладається в основу державної ідеології.

На даний момент сам Кирієнко серед своїх цілей може розглядати дві різні опції:

• залишитися на своїй позиції, далі розширювати свій вплив та намагатися завоювати роль головного "сірого кардинала" Путіна;
• спробувати вийти на більш публічну і вищу позицію прем‘єр-міністра, провести в уряд низку своїх людей та за можливості залишити контроль над внутрішньою політикою в АП.

Обидві опції мають для Кирієнка свої ризики, якщо він діятиме самостійно. Щодо першого сценарію, то інші "башти Кремля"/"члени "Синдикату Двадцяти" (насамперед, Патрушев та інші "силовики", а також Чемезов) будуть гостро протидіяти спробам Кирієнка стати головним "сірим кардиналом" Путіна, і ця конфронтація може завершитися тим, що перший заступник глави АП навіть втратить частину свого впливу на користь, наприклад, Андрія Турчака.

Щодо другої опції, слід зразу зазначити, що вона виглядає менш реалістичною, і навіть якщо Путін погодиться на призначення Кирієнка прем’єром, що дуже малоймовірно, то для останнього це має великі ризики. По-перше, перехід в прем’єри означатиме для Кирієнка публічну відповідальність за економіку, а це ризик стати "цапом-відбувайлом". Цей ризик посилюється тим, що Кирієнко має негативний іміджевий шлейф дефолту 1998 року. По-друге, перехід в прем’єри може мати наслідком втрату частини можливостей особистого контакту з Путіним, що поступово призведе до зменшення впливу на всіх напрямках.

Якщо ж Кирієнко зуміє реалізувати другий сценарій, то це буде викликом іншим "баштам Кремля" і спричинить гостру конфронтацію. Натомість перший сценарій стає менш ризикованими для Кирієнка, якщо він діятиме в логіці формування "Синдикату Двадцяти": відмовиться від ідеї стати головним "сірим кардиналом" Путіна, знайде спільну мову з "силовиками" та "групою ВПК" та стане їх союзником, який відповідатиме за суспільно-політичну та ідеологічну компоненту трансформації Росії. Це потребуватиме компромісу і певного обміну "активами". Кирієнко не володіє силовим ресурсом, а "силовики" та "група ВПК" мають обмежені політичні, ідеологічні, медійні ресурси та кадровий резерв. Однак для виживання системи в майбутньому саме такий компроміс та обмін "активами" виглядає найрозумнішим вибором і для Кирієнка, і для "силовиків", і для "групи ВПК". Єдиним, хто міг би зруйнувати ці плани, є Путін, який може вирішити, що занадто рано "Синдикат Двадцяти" починає набирати внутрішньої консолідованості і це може загрожувати його становищу.

Після успішних "виборів Путіна" Кирієнко перебуває на "піку" своєї впливовості, але в цьому прихована небезпека: і Путін, і інші люди з його найближчого оточення можуть дійти висновку, що перший заступник керівника АП занадто посилився і є небезпечним для балансу між "баштами Кремля". Не виключено, що через надмірне посилення на Кирієнка чекає пониження, наприклад, до рівня віце-прем’єра. Однак наразі в орбіті Путіна не проглядається фігури, яка могла би повноцінно замінити Кирієнка у виконанні всього його функціоналу. Можлива фрагментація сфер діяльності Кирієнка з призначенням окремих кураторів, однак такі експерименти можуть дестабілізувати систему, а Путін та його оточення зараз однозначно налаштовані на консервацію.

Найоптимальнішим для Кирієнка варіантом уникнути конфронтації з непрогнозованими наслідками є опція домовитися з "силовиками" та "групою ВПК" про союз та розподіл сфер, діяльність в яких буде доповнювати одна одну, а не конфліктувати.

Кирієнко є представником "середнього покоління" номенклатури Путіна, а відповідно, може мати плани на "постпутінський" період. Кирієнко зацікавлений в тому, щоб система пережила Путіна за допомогою формування "Синдикату Двадцяти", де він відводить собі одну з ключових системоутворюючих позицій.