Микола Патрушев

Микола Платонович Патрушев (нар. 11.07.1951) — один з найдавніших соратників Путіна та неформальний лідер групи "силовиків". Крім того, Патрушева поєднують союзні стосунки з "групою ВПК" Сергія Чемезова, що додає обидвом надзвичайної ваги та вивищує над іншими групами. Натепер Патрушев за рівнем свого впливу на Путіна та на всі процеси може іменуватися "політиком №2" в Росії.

Патрушев належить до найзапекліших "яструбів" війни із Заходом та, як її елементом, з Україною. Є підстави вважати, що після теракту в "Крокус Сіті Холлі" позиції Патрушева та всієї групи "силовиків" зміцнилися і, Росія бере курс на ескалацію війни з Україною. До цього неодноразово від Путіна та інших російських спікерів лунало, що Росія готова до переговорів, хоча, звісно, багато в чому це були спекулятивні заяви. Однак, тепер, ще навіть до теракту в "Крокус Сіті Холлі", риторика змінилася: російські офіційні особи заговорили не про "СВО", а саме про "війну" — до цього це було табу.

Відзначення силовиків після теракту в "Крокус Сіті Холлі" та майже пряма вказівка Путіна знайти "український слід", а також однозначна заява Патрушева, що винна "звісно, Україна", дають обережні підстави говорити про те, що Путін, можливо, вже став своєрідним заручником "яструбів" на чолі з Патрушевим, які після теракту в "Крокус Сіті Холлі" здійснили "міні-держпереворот". Теоретично після теракту в "Крокус Сіті Холлі" у Путіна були два варіанти: нереалістичний — покарати силовиків, які не запобігли теракту, але це б підірвало систему, та очевидний – перемкнути всю увагу суспільства на помсту Україні, підняти рівень ескалації та посилити "закручування гайок" всередині країни. Тому головним "бенефіціаром" теракту в "Крокус Сіті Холлі" натепер видається Патрушев, вся "група силовиків" та союзна їм "група ВПК" Сергія Чемезова. Всі інші "башти Кремля" змушені змиритися з їхнім лідерством.

Зрештою, й до теракту в "Крокус Сіті Холлі" Патрушев був найвпливовішою людиною в найвужчому колі Путіна, якій останній довіряє у більшості стратегічних питань. Шлях Патрушева до цього статусу був довгим. Очевидно, Патрушев та Путін були знайомі ще по роботі в Управлінні КДБ по Ленінградській області. На початку 90-х років Патрушев користувався протекцією Сергія Степашина, який в 1991-1992 роках був заступником генерального директора Агентства федеральної безпеки (АФБ, пізніше Міністерства безпеки (МБ) та Федеральної служби контррозвідки (ФСК), а також одночасно начальником управління АФБ по Санкт-Петербургу та Ленінградській області. Степашин в 1993-1994 роках був першим заступником глави МБ, потім — директора ФСК, а в 1994-1995 роках сам очолював ФСК, яка була перетворена на ФСБ.

Є підстави вважати, що на 1992 рік Патрушев був начальником служби боротьби з контрабандою та корупцією в Санкт-Петербурзі. Річ у тім, що в січні 1992 року група депутатів Санкт-Петербурзької міськради на чолі з Мариною Сальє провела спеціальне розслідування, пов'язане з діяльністю голови Комітету із зовнішньої діяльності мерії Володимира Путіна щодо видачі ліцензій на вивезення за кордон сировини та кольорових металів — були підозри щодо розкрадання на $100 млн. Матеріали було передано до міської прокуратури, Анатолію Собчаку рекомендували усунути Путіна з посади. За даними ЗМІ, перевірку матеріалів прокуратура доручила пітерському управлінню держбезпеки, яким керував Сергій Степашин, а перевіркою матеріалів займався безпосередньо Микола Патрушев. В результаті прокуратура криміналу у діяльності Путіна не побачила. Тут слід відзначити, що в цей період Патрушев очевидно не лише був знайомий з Путіним, але, можна сказати, "зробив йому послугу", хоча й не без відома Собчака та Степашина.

В 1992-1994 роках Патрушев керував Міністерством безпеки Карелії, а потім республіканським управлінням ФСК. За запрошенням Степашина у 1994 році Патрушев переходить на роботу до центрального апарату ФСК-ФСБ, де до 1998 року обімає посаду начальника організаційно-інспекторського управління департаменту з організаційно-кадрової роботи, начальника Управління власної безпеки ФСБ.

В травні 1998 року Патрушев з ФСБ перейшов на роботу до Адміністрації Президента та став заступником глави АП-керівником Головного контрольного управління АП — це посада, яку до того обіймав Путін. Експерти вважають, що цей перехід Патрушева відбувся за рекомендацією Путіна, який тоді ж став першим заступником глави АП. Однак вже в липні 1998 року Путін стає директором ФСБ, жовтні 1998 року Патрушев стає його заступником, а в квітні 1999 року – першим заступником. В серпні 1999 року Путін стає прем’єром, в 2000-му — президентом, а його місце на чолі ФСБ займає Патрушев. Патрушев на цій посаді був однією з найдовіреніших людей Путіна, а ФСБ тривалий час відігравало роль "неодворянства", поставляючи кадри для органів державного управління та державних компаній. 

Коли в 2008 році Путін стає прем’єром, а Дмитро Медвєдєв – президентом, Патрушева несподівано призначають секретарем Радбезу РФ, а його місце на чолі ФСБ обіймає Олександр Бортников. Одною з версій цієї ротації було те, що Путін хотів бачити при Медвєдєві в секретарях Радбезу людину, якій він цілком довіряє. Хоча посада в Радбезі виглядала радше "синекурою", однак Патрушев використав її для ще більшого посилення власних позицій.

Як відзначали пізніше експерти, Патрушев перетворив цей консультативний та слабкий майданчик на чи не єдиний комфортний для Путіна механізм обговорення, а головне — ухвалення стратегічних рішень, які пов’язують членів Радбезу "круговою порукою".

Патрушев перетворив Радбез на постійно діючий орган – згідно з положеннями про Радбез, відбуваються щотижневі наради під головуванням президента, а раз на квартал – засідання. Апарат Радбезу під керівництвом Патрушева готує практично всі значущі концепції державної політики: від екології та продовольчої безпеки до військової доктрини та стратегії зовнішньої політики. Експерти відзначали активність Радбезу не лише у вузьких питаннях безпеки, а й у широкому контексті економічної та соціальної політики. А якщо Радбез й не бере безпосередньої участі у виробленні певного курсу, то як мінімум задає йому ідеологічний тон та стратегічний напрямок руху.

Як секретар Радбезу Патрушев отримав один з вирішальних голосів в ухваленні всіх стратегічних рішень Путіна, особливо, у сферах безпеки та зовнішньої політики. Особливе зростання впливу Патрушева експерти відзначають в ході анексії Криму в 2014 році та після неї, коли Росія дуже швидко почала перетворюватися на "закриту" країну. Крім того, Патрушев не лише зберіг свій вплив на ФСБ, а й опосередковано розширив його й на інших силовиків. Тепер Патрушев сприймається більшістю керівників силових відомств як неформальний лідер, а для Путіна секретар Радбезу став незамінним радником. Як вже відзначалося вище, після теракту в "Крокус Сіті Холлі" Путін в якомусь сенсі став заручником Патрушева, силовиків та пропонованого ними курсу на ескалацію зовнішньої агресії, а також швидкої та жорсткої побудови неототалітаризму. 

Впливовість Патрушева будується не лише на його особистому впливі на Путіна, а й на союзних стосунках з іншими членами "Синдикату Двадцяти", насамперед, з лідером "групи ВПК" Сергієм Чемезовим. Зв’язковою ланкою між Чемезовим та Патрушевим виступає керівник АП Антон Вайно. До речі, апарат Радбезу є самостійним підрозділом АП, тож Вайно і Патрушев тісно взаємодіють. Саме ця трійця сьогодні має найбільші можливості впливати на Путіна в стратегічних питаннях, то ж є основою "Синдикату Двадцяти". Слід відзначити, що більшість членів "Синдикату Двадцяти" з числа силовиків — Віктор Золотов, Сергій Шойгу, Ігор Костюков, Олександр Бастрикін — визнають стратегічне лідерство Патрушева. До орбіти Патрушева можна віднести і генпрокурора Ігоря Краснова, але рівень його впливовості поки не дає підстав зараховувати його до "Синдикату Двадцяти". 

Окремо серед силовиків слід відзначити багатолітнього керівника МВС Володимира Колокольцева, який змінив на цій посаді в 2012 році людину Патрушева Рашида Нургалієва. Колокольцева за рівнем впливу не можна прирівняти до вище перелічених керівників силових відомств і він не є членом "Синдикату Двадцяти". В інформпросторі регулярно з’являються чутки, що Колокольцева мають замінити, однак він досі залишається на свої посаді. Колокольцев не конфліктує з Патрушевим, дотримується "субординації" щодо нього, але орієнтується виключно на Путіна, який, схоже, тримає Колокольцева винятково для балансу в групі "силовиків".

Відзначимо, що змушені зважати на Патрушева і більшість "цивільних" членів "Синдикату Двадцяти". Винятком може бути хіба що куратор внутрішньої політики Сергій Кирієнко, посилення якого непокоїть "силовиків" та "групу ВПК". Утім, з великою часткою ймовірності можна сказати, що Патрушев та його союзники мають вирішальний вплив на Путіна, а тому — або Кирієнко з ними домовиться про розподіл сфер та взаємодію, або втратить частину впливу.

В безпосередній орбіті Патрушева знаходяться як мінімум два "кандидата в члени "Синдикату Двадцяти" — директор ФСБ Олександр Бортников та глава СЗР Сергій Наришкін. Власне, ФСБ є ключовим інструментом реалізації впливу Патрушева, але, як зазначалося вище, Патрушев в ролі секретаря Радбезу та лідера групи "силовиків" має вплив й на інші державні органи.

В Радбезі РФ "правою рукою" Патрушева є його перший заступник Рашид Нургалієв, який працював заступником директора ФСБ, а в 2004-2012 роках очолював МВС. Крім того, до найближчих соратників Патрушева належить посол в Білорусі РФ Борис Гризлов, що свідчить про те, що секретар Радбезу безпосередньо курує "білоруський напрямок". Одночасно Гризлов, як голова ради директорів корпорації "Тактичне ракетне озброєння", входить до "групи ВПК" і представляє в ній інтереси "силовиків". Цікаво також відзначити, що головою ради директорів "Газпрому" є близький до Патрушева екс-прем’єр Віктор Зубков. 

За деякими даними, близькими до Патрушева є міністр юстиції Костянтин Чуйченко, а також помічник Президента-начальник Контрольного управління АП Дмитро Шальков, який в 2015-2018 роках був статс-секретарем — заступником директора ФСБ. Останнього нещодавно в інформпросторі називали кандидатом в глави ФСБ, Слідкому та МВС. Натепер те, що Шальков може обійняти перші дві посади, виглядає малоймовірним, а більш ймовірним виглядає призначення до МВС, що було б потужним посиленням Патрушева. Деякі експерти відносять до орбіти Патрушева також вже згаданого генпрокурора Ігоря Краснова та керівника Федеральної служби охорони (ФСО) Дмитра Кочнева.

Цікаво відзначити, що з 2016-го по лютий 2023 року Федеральну митну службу (ФМС) очолював близький до Патрушева Володимир Булавін, якого було звільнено через досягнення 70-річчя. Сьогодні ФМС очолює т.в.о. Руслан Давидов, який був першим заступником Булавіна з 2017 року. З цього можна зробити обережний висновок, що Патрушев зберігає вплив на ФМС, але остаточно те, хто буде керувати відомством, ще не визначено. До квоти Патрушева належав й директор Федеральної служби відбуття покарань (рос. абр. ФСИН), виходець з ФСБ Олександр Калашников, який був достатньо несподівано звільнений в 2021 році. ФСИН очолив виходець з МВС Аркадій Гостєв, який з 2012 року був заступником міністра внутрішніх справ Володимира Колокольцева. Цю ротацію експерти оцінили як втрату прямого впливу ФСБ на ФСИН, а також як один з "маневрів" Путіна щодо збереження балансу в середовищі "силовиків". Однак тепер, коли Росія швидко рухається в бік неототалітаризму, а одними з головних "флагманів" процесу є Патрушев та ФСБ, то і ФСИН, і МВС, хто б їх не очолював, будуть діяти в стратегічно окресленому секретарем Радбезу напрямку. 

Важливим маркером особистої впливовості Патрушева є те, що його син Дмитро Патрушев з 2018 року працює міністром сільського господарства. Подальша кар’єра Патрушева-молодшого в уряді, який найближчим часом, вочевидь, буде "перезавантажено", багато що зможе розповісти про позицію Патрушева-старшого в системі.

Слід зазначити, що Патрушев є одним з головних ідейних натхненників переходу до "неоадроповщини"/"китайської моделі". Радянський генсек та глава КДБ Юрій Андропов завжди був для Патрушева ідеалом керівника держави. Можна підозрювати, що, на думку Патрушева, передчасна смерть Андропова вкрала у СРСР історичний шанс на трансформацію, яку пройшов Китай. Прихід до влади Путіна дав знову такий шанс.

Патрушев є одним з найбільш "заідеологізованих" членів "Синдикату Двадцяти". Власне, саме Патрушев є одним з головних ідеологів "пізнього Путіна", і метою його життя є повернення Росії статусу "супердержави". На переконання Патрушева, шлях до цього лежить через безкомпромісну боротьбу із Заходом, доки той не визнає "законні інтереси" Росії, а також через внутрішній "порядок", який виключає "деструктивні" західні цінності. Виходячи з цього Патрушев послідовно виступає за ескалацію конфлікту із Заходом (війна з Україною – це лише елемент цього протистояння) і не сумнівається у тому, що будь-які засоби виправдовують велику мету. Слід відзначити, що будь-яка ескалація з боку Росії завжди призводила до посилення позицій Патрушева в системі. "Перманентна" війна із Заходом робить Путіна своєрідним заручником Патрушева та інших силовиків. Тому у Патрушева є два стратегічних завдання: подальше нагнітання протистояння із Заходом та Україною, а також отримання більшого контролю над внутрішньою політикою, яку поки що курує незалежний від нього Кирієнко. 

Патрушев фактично став ідеологічним та організаційним осердям і головним центром тяжіння "Синдикату Двадцяти". На Патрушева змушені орієнтуватися не лише "силовики", а й інші групи впливу. Натепер Патрушев виглядає головним претендентом на роль єдиного "сірого кардинала" останніх років Путіна. Схоже, Путіна така вага Патрушева не лякає. Путін вважає, що він цілком контролює ситуацію, хоча це більше ілюзія — Путін вже є радше заручником ситуації. Путін також впевнений в цілковитій лояльності Патрушева. І, на сторонній погляд, підстав сумніватися в лояльності Патрушева до Путіна немає. Але в цьому контексті для Путіна та "Синдикату Двадцяти" існує інша небезпека — відхід Патрушева з природніх причин може завдати сильного удару по системі та спровокувати внутрішні конфлікти, які "Синдикат Двадцяти" може не пережити.