Максим Орєшкін

Максим Станіславович Орєшкін (21.07.1982) — один з нових та молодих "фаворитів" Путіна, яким той користується як своєрідним "спецдорученцем" з економічних питань.

Після закінчення Вищої школи економіки Орєшкін працював в іноземних та російських банках, зокрема, в 2012-2013 роках був головним економістом по Росії банку "ВТБ-Капітал", який входить до групи компаній ВТБ. Тому початкове просування Орєшкіна в державну владу пов’язують з Андрієм Костіним та братами Ковальчуками, але навряд чи вони сильно вплинули на призначення Орєшкіна в 2013 році директором департаменту довгострокового стратегічного планування Мінфіну. Ключову роль в кар’єрі Орєшкіна зіграв міністр фінансів Антон Силуанов, який в 2015 році зробив Орєшкіна своїм заступником. В 2016 році Силуанов просунув Орєшкіна на посаду міністра економічного розвитку — посада звільнилася через арешт міністра Олексія Улюкаєва, який став жертвою протистояння з головою "Роснафти" Ігорем Сєчіним. Експерти відзначають, що при Улюкаєві між Мінекономрозвитку та Мінфіном існували розбіжності, Орєшкін на посаді міністра на деякий час їх усунув.

Молодого економіста помітив особисто Путін і почав брати Орєшкіна на всі помітні заходи. Вже влітку 2017 року ЗМІ називали Орєшкіна "новим фаворитом" Путіна. В цей момент Орєшкін став почувати себе незалежним, стосунки з Силуановим псуються, а між міністерствами знову починається протистояння — Орєшкін визнавав, що має протиріччя професійного характеру з Силуановим. Крім того, Орєшкін вступив у конфлікт із головою Центробанку Ельвірою Набіуліною, гостро критикував її за "легкі" споживацькі кредити, які називав "соціальною загрозою". В цьому позиція Орєшкіна була близькою до думки ще одного впливового економіста з оточення Путіна — нинішнього першого віце-прем’єра Андрія Білоусова, який в 2013-2020 роках був помічником президента.

Експерти називали Орєшкіна "антиподом" Білоусова через погляди на економіку, але це, схоже, перебільшення. Насправді, погляди Орєшкіна на економіку варіюються залежно від зовнішньої та внутрішньополітичної кон’юнктури: він пройшов шлях від "західника" до головного ідеолога "дедоларизації" економіки Росії. Крім того, Орєшкін, схоже, не визнавав жодних авторитетів серед "стовпів" російської економічної політики незалежно від того, до яких таборів вони належали – умовно "ліберального" (Силуанов, Набіуліна) чи умовно "консервативного". Саме з цих двох причин — гнучкість в економічних поглядах та незалежна думка – Орєшкін став довіреним економістом Путіна. Путін використовує Орєшкіна, по-перше, як своєрідного незалежного експерта щодо ініціатив "стовпів" економічної політики, а, по-друге, як "таран" для їхньої критики. За деякими даними, Путін дуже довіряє прогнозам та оцінкам Орєшкіна.

Слід відзначити, що зростання впливу, помітна публічність та незалежна позиція Орєшкіна почали викликати напруження серед багатьох членів "економічного блоку". В 2020 році при "перезавантаженні" уряду Путін вирішив прибрати Орєшкіна в "тінь" і зробити менш доступним для атак опонентів – Орєшкін став помічником президента в АП, зайнявши місце Білоусова, якого скерували в перші віце-прем’єри. Цю рокіровку слід розглядати як зміцнення апаратних позицій Орєшкіна, який став ще ближчим до Путіна, а також отримав майданчик для спостереження (але не контролю) за всіма економічними процесами. Орєшкіна називають одним з головних авторів програми антисанкційних заходів, які загалом дали свій ефект. За деякими даними, саме Орєшкін остаточно формує всі економічні та соціально-економічні наративи, які проголошує Путін, зокрема, й в останньому президентському посланні до Федеральних зборів. Тому, попри свій молодий вік, Орєшкін за функціоналом та рівнем впливу входить до "Синдикату Двадцяти".

Орєшкін тримається незалежно щодо Набіуліної, Силуанова та Білоусова, з якими в нього можуть бути натягнуті стосунки. Конкуренцію з боку Орєшкіна відчуває і прем’єр Михайло Мішустін. 

Однак у Орєшкіна є й тісні зв’язки з впливовими людьми з "економічного блоку". За деякими даними, це віце-прем’єр та міністр промисловості та торгівлі Денис Мантуров, який є дуже близьким до лідера "групи ВПК" Сергія Чемезова. Крім того, є підстави вважати, що Орєшкін тісно зійшовся в АП з Антоном Вайно, який дружить з Мантуровим, близький з Чемезовим та "силовиками". За деякими даними, додатковою зв’язковою ланкою між Орєшкіним, Мантуровим та Вайно є губернатор Калінінградської області Антон Аліханов, з яким усі троє підтримують дружні стосунки.

Орєшкін ще достатньо молодий, щоб мати впливових людей у власній орбіті, але деякі експерти пов’язують з помічником президента його наступника на посаді міністра економічного розвитку Максима Решетникова – екс-губернатора Пермського краю. Сам Орєшкін в інтерв’ю 2019 року сказав наступне: "Наразі відбуваються серйозні структурні зміни, пов'язано це, зокрема, зі зміною губернаторського корпусу. Хлопці, яких знаю особисто і кому абсолютно довіряю, наводять лад у регіонах: Андрій Нікітін — у Великому Новгороді, Гліб Нікітін — у Нижньому, Стас Воскресенський — в Іваново, Антон Аліханов — у Калінінграді, Максим Решетніков — у Пермі, Саша Цибульський — у Ненецькому автономному окрузі…". Як бачимо, Орєшкін відзначив, зокрема, й Решетникова. Однак при призначенні Решетникова міністром деякі експерти відзначали, що його пролобіював мер Москви Сергій Собянін, оскільки Решетников працював під його керівництвом в 2009-2017 роках. Всі інші перелічені губернатори навряд чи також можуть вважатися "командою Орєшкіна", але є певна "заявка" на окреслення кола людей, які йому можуть бути близькі. 

Є підстави вважати, що Орєшкін має амбіції стати прем’єр-міністром. Не виключено, що Путін може розглядати такий кадровий хід — головною перевагою Орєшкіна в очах президента є те, що він не належить до жодної групи впливу та не встиг "обрости" вертикальними та горизонтальними зв’язками. Крім того, призначення Орєшкіна прем’єром дає можливість Путіну "перетасувати" систему стримувань та противаг, а також влити нові кадри. Для Орєшкіна це був би прорив та укріплення апаратних позицій. Однак вся логіка "пізнього" Путіна – це консервація існуючого стану, тому призначення Орєшкіна прем’єром якщо і відбудеться, то, швидше за все, глибокого перезавантаження не буде і реального впливу Орєшкін не отримає. В такому випадку Орєшкіну краще залишатися на своїй позиції "головного економіста" Путіна в АП і працювати над збільшенням свого впливу та просуванням своїх креатур на майбутнє.

Загалом роль уряду в нинішній системі ухвалення рішень вторинна. Такою вона, вочевидь, і залишиться при остаточному формуванні "Синдикату Двадцяти". Натомість саме уряд використовується для демонстрації "змінності влади" та імітації хоча б якогось політичного життя. Утім, сама посада прем’єр-міністра є публічною і сприймається громадянами як важлива та вагома – відповідно, і фігура прем’єра має певне значення для маніпуляцій зі свідомістю населення. Так, наприклад, Мішустін, будучи креатурою братів Ковальчуків, вже набув власної суб’єктності та має високий рівень довіри з боку населення. Тому не виключено, що якщо Путін став "довічним та одноосібним" правителем Росії, то й фігуру прем’єра можуть зробити "священною коровою" системи – міністри можуть змінюватися, але не прем’єр. Якщо буде обраний цей концепт, то людина, яка стане прем’єром в 2024 році, перетвориться на "недоторкану", а вплив її з роками лише зростатиме.

Орєшкін входить до "Синдикату Двадцяти" виключно завдяки довірі Путіна, а його функціонал зав’язаний саме на обслуговування Путіна. Якщо "після Путіна" застане Орєшкіна на його нинішній позиції, то він ризикує опинитися поза "Синдикатом Двадцяти". Тож йому, як нікому іншому з найближчого оточення Путіна, слід розширювати свій функціонал та створювати власну команду.