Концепція "нової тюрми". Роль силовиків в побудові неототалітаризму в Росії
Найбільше представництво в "Синдикаті Двадцяти" мають силовики, але це не означає, що саме силові органи будуть виконувати керівну роль в державі
Силові органи будуть підпорядковуватися "Синдикату Двадцяти", і хоча їх роль в процесі трансформації політичної та управлінської системи в Росії буде винятково важливою, але лише допоміжною: їхнє завдання — це контроль та тиск.
Особливої ваги в цьому контексті набувають органи, які мають більше репресивних функцій – ФСБ, МВС, СК, Генпрокуратура, "Росгвардія", Федеральна служба відбуття покарань (рос. абр. ФСИН), Федеральна митна служба (ФМС) тощо. Меншу роль в процесі внутрішньої трансформація гратимуть силові органи, які не мають репресивних функцій – ГУ (ГРУ) ГШ, Міністерство оборони та ЗС РФ, а також СЗР. Але безпосередньо очільники та представники цих відомств — в першу чергу, Костюков, Шойгу, Євкуров — матимуть не менший, а подекуди й більший вплив на ухвалення стратегічних рішень.
Важлива, але лише допоміжна роль репресивних органів випливає з логіки "неоандроповщини"/ "китайської моделі". Як вже зазначалося, одним з головних апологетів "неоандроповщини"/"китайської моделі" виступає неформальний лідер групи "силовиків" та "політик №2" Росії, секретар Радбезу РФ Микола Патрушев, який багато в чому формує світогляд Путіна. При цьому і Патрушев, і Путін пережили суттєву світоглядну еволюцію з 2000 року.
Ще у 2004 році Патрушев писав в статті в урядовій "Російській газеті" до 90-річчя з дня народження керівника КДБ та Генсека ЦК КПРС Юрія Андропова, що "образ Андропова сприймався і нині сприймається не лише серед ветеранів, а й серед молодих співробітників ФСБ, що прийшли в систему вже в пострадянську епоху, як взірець справжнього державного діяча, представника стратегічної еліти країни, який прагнув втілення в життя загальнонаціональних інтересів". Можна підозрювати, що ставлення Патрушева до Андропова не змінилося. Патрушев й надалі вважає, що передчасна смерть Андропова позбавила СРСР історичного шансу на трансформацію, але зараз у Росії є другий шанс. Однак змінилося ставлення Патрушева до ФСБ, яку він вже не розглядає як єдиний орган, покликаний дати нову еліту, або, як висловлювався сам Патрушев, породити "неодворянство". Патрушев з переходом в 2008 році в Радбез вийшов на вищий стратегічний та комплексний рівень розуміння проблем, що відбувалося паралельно із змінами поглядів самого Путіна на роль силовиків в державі.
"Неоандроповщина" в розумінні Путіна та Патрушева — це не тотальна влада спецслужб (насамперед, ФСБ), що було б звичайною "хунтою" і її правління, ймовірно, закінчилося би разом з Путіним. Якщо продовжити історичну алюзію з СРСР та Андроповим, як її зараз уявляють очільники Росії – "історичні реконструктори", то Андропов, коли очолив СРСР, не намагався перетворити КДБ на керівний орган держави, а втілював у державній політиці "стиль КДБ", іншими словами — намагався навести "залізний порядок" в розхитаній державі та вивести її на новий етап розвитку. В сучасній "неоандроповщині" Путін – це "новий Андропов, якому все вдалося", і тепер треба лише "тримати курс". На цьому шляху репресивні органи лише "передовий загін" та інструмент "Синдикату Двадцяти" на чолі з Путіним.
Жодної самодіяльності в діяльності силовиків не може бути. Вся їхня діяльність має бути під наглядом "Синдикату Двадцяти". Однак це не виключає конкуренції між різними органами на рівні середньої ланки. Зрештою, Путін навмисно провів в 2013-2016 роках суттєві зміни в силових органах з метою підсилити між ними конкуренцію і не дати жодному з них, зокрема й ФСБ, домінувати. Однак жодних публічних "війн силовиків" бути не повинно, для суспільства "компетентні органи" мають виглядати монолітом.
Насправді цей "моноліт" виглядає строкатим конгломератом силових органів з функціями, що дублюються, переплітаються та призводять до конкуренції, яка, відповідно, унеможливлює будь-яку змову.
Спробуємо схематично описати, які силовики і за що відповідатимуть, а також де їхні функції будуть перетинатися.
ФСБ на чолі з Олександром Бортниковим фактично визнана Путіним "першою серед рівних". Путін після виборів 17 березня 2024 року першу робочу зустріч після обрання провів з саме ФСБ – відвідав засідання колегії цієї служби. Головним завданням ФСБ буде перетворення на "політичну поліцію". Як показує теракт в "Крокус Сіті Хол", боротьбу з реальним тероризмом та екстремізмом ФСБ здійснює за "залишковим принципом", тоді як головний напрям роботи – дисиденти, коло яких постійно розширюється, тож скоро для легальної опозиції практично не залишиться місця в Росії. Власне, вичавлювання з Росії дисидентів вже змінюється на "посадки", і цей тренд буде зростати, оскільки ставку зроблено на страх.
Російські опозиційні ЗМІ вже підрахували, що Путін лише за свій останній президентський термін в 2018-2024 роках репресував більше людей, ніж радянські генсеки Микита Хрущов чи Леонід Брежнєв за такий самий час.
Основним помічником та одночасно конкурентом ФСБ в якості "політичної поліції" виступає МВС на чолі з Володимиром Колокольцевим. Колокольцев, як і більшість інших силовиків, керує своїм відомством вже тривалий час. І хоча його не зараховують до найближчого оточення Путіна, але він важливий елемент балансу в групі "силовиків". Ще в 2008 році в структурі МВС була створена Служба з протидії екстремізму, перетворена в 2011 році на Головне управління з протидії екстремізму – так званий Центр "Е", який, власне, дублює частину функцій ФСБ. Однак МВС позбавлена власних загонів спецпризначення та швидкого реагування – останній такий загін "Гром" в 2023 році перейшов у підпорядкування до Росгвардії. Відповідно, МВС залежна від Росгвардії, коли потрібні оперативні силові дії.
Росгвардія на чолі з Віктором Золотовим має потужну силову компоненту, але не має слідчих функцій. Росгвардія виконує роль і "внутрішніх військ", на базі яких була створена, і армії, будучи активно задіяною у вторгненні в Україну. Росгвардія отримала право створювати власні "добровольчі формування" (іншими словами — ПВК), куди активно залучає колишніх "вагнерівців", а, за деякими даними, саме "росгвардійці" отримали важку техніку ПВК "Вагнер". В орбіті впливу Золотова частково знаходиться й "приватна армія" глави Чечні Рамзана Кадирова. Крім того, Росгвардія стала монополістом на ринку охоронних послуг. Тобто Росгвадія одночасно дублює функції та конкурує з МВС, ФСБ та Міноборони.
Міноборони та ЗС РФ на чолі з Сергієм Шойгу залишаються найпотужнішою силовою структурою, але у внутрішніх процесах її підрозділи не можуть бути застосовані. Очевидно, що у Путіна є сумніви в повному контролі Шойгу над генералітетом й певна недовіра до армійських структур, оскільки серед генералітету були люди, які підтримували "марш справедливості" Євгена Пригожина. Саме тому контроль над закордонними проектами ПВК "Вагнер", а також над частиною колишніх "вагнерівців" передано фактично ГРУ (ГУ) ГШ на чолі з Ігорем Костюковим та персонально орієнтованим на Путіна генералу Юнус-Бек Євкурову. Путін більше довіряє ГУ (ГРУ) ГШ, а особливо — Силам спеціальних операцій (ССО), що входять до його складу. ССО очолює Валерій Флюстиков – протеже тульського губернатора та вихідця з ФСО Олексія Дюміна, який є однією з найдовіреніших осіб Путіна. У Дюміна хороші стосунки з Золотовим, але особистою охороною Путіна займається ФСО на чолі Дмитром Кочневим, який є незалежним від директора Росгвардії.
На вище згаданій зустрічі з ФСБ Путін відзначив "грамотні" дії ФСБ на Донбасі та "нових територіях", а також доручив нарощувати бойові можливості прикордонних військ ФСБ. Останнє може означати лише одне: ФСБ буде мати потужну армійську компоненту, щоб збалансувати Міноборони та Росгвардію. Натомість, є підстави вважати, що після провалу початку вторгнення в Україну буде зменшена роль ФСБ у зовнішній розвідці, якою здебільшого займатимуться ГУ (ГРУ) ГШ та СЗР на чолі з Сергієм Наришкіним.
В той же час поруч з ФСБ та МВС на внутрішньому полі буде активно діяти та конкурувати з ними Слідком на чолі з Олександром Бастрикіним, який в свою чергу збалансовує Генпрокуратура на чолі з Ігорем Красновим.
Слід додати, що діяльність ФСБ, МВС, Слідкому та Генпрокуратури на внутрішньому полі буде скерована не лише на боротьбу дисидентами, а й на "реприватизацію", яка є обов’язковою умовою трансформації Росії в бік неототалітаризму. Путін дав чітку установку, що "ті, хто набив кишені в 90-ті роки", є під прицілом силовиків. Однак в даному випадку йдеться про "чужих" бізнесменів, але важливим питанням залишається, хто з силовиків буде займатися "своїми" та їх "переступами". Поки виглядає, що тут "першу скрипку" гратиме ФСБ, але не можна виключати, що буде створено конкурентні умови між силовиками. В контролі над бізнесом крім вище названих органів важливу роль гратиме Федеральна митна служба (ФМС), яку натепер в статусі т.в.о. очолює Руслан Давидов, який був першим заступником близького до Патрушева попереднього керівника ФМС Володимира Булавіна.
Окремо слід відзначити, що нового змісту на шляху до неототалітаризму набуває Федеральна служба відбуття покарань (рос. абр. ФСИН), яку очолює виходець з МВС Аркадій Гостєв, хоча ще донедавна контроль над ФСИН був у ФСБ. Однак, схоже, що й тут відбувся певний перерозподіл впливів між силовиками.
Російська пенітенціарна система вже стала і буде ставати дедалі більше "сутінковою зоною" силовиків – закритою від суспільства, зі своїми внутрішніми правилами і "територією", де навіть видимість дії законів зникає. Російські "зони" стануть одною з головних "страшилок" для громадян. Своєрідний перехід на новий рівень ознаменувала смерть Олексія Навального. Концепція "нової тюрми", насправді, не нова, а своїм корінням сягає сталінського ГУЛАГу, і мова йде не лише про "перевиховання" дисидентів, а також і про використання "зон" для інших практичних цілей. "Зони" вже стали джерелом поповнення ЗС РФ, і можна з великою часткою впевненості прогнозувати, що скоро вони стануть постачати дешеву робочу силу.
Ще раз повторимо: така складна система функціоналу силовиків, створена та періодично удосконалювана Путіним, буде й надалі підтримуватися "Синдикатом Двадцяти", щоб унеможливити будь-яку "сепаратну" змову та "палацовий переворот", а також для забезпечення тотального контролю за російським суспільством, відформатованим під нову політичну, управлінську та ідеологічну модель "неоандроповщини".