Антон Вайно

Антон Едуардович Вайно (нар. 17.02.1972) — виходець з родини радянської партійної номенклатури. В 1996 році закінчив Московський державний інститут міжнародних відносин МЗС Росії (далі рос. абр. МГИМО). В 1996-2001 рр працював в посольстві РФ в Японії (за деякими даними, ще тоді міг потрапити в поле зору Путіна, який двічі відвідував Японію в 2000-ому році, а Вайно було доручено асистувати президенту РФ). З 2001 року Вайно працює в Москві на посаді третього секретаря Департаменту Азії МЗС, де відповідає за Японію. В 2002 році переходить на роботу в Адміністрацію Президента (АП) до Управління протоколу президента РФ на посаду консультанта.

Перехід Вайно в АП пов'язаний з тим, що протоколом президента традиційно опікувалися екс-дипломати, серед яких Вайно мав знайомства. Є підстави вважати, що кар’єрному просуванню Вайно сприяв керівник протоколу президента в 2002-2008 рр Ігор Щоголєв (в 2008-2012 рр — міністр зв’язку та масових комунікацій, 2012-2018 рр – помічник президента, з 2018 року – повноважний представник президента в Центральному ФО). В квітні 2007 року Вайно стає першим заступником керівника протоколу президента, а вже у вересні 2007 року — заступником керівника апарату уряду РФ. В цей момент Путін готував транзит президентства та свій прем’єрський майданчик і Вайно потрапив в пул довірених людей Путіна, яких переводили до уряду. В 2008 році, коли Путін став прем’єром, Вайно був призначений керівником його протоколу та заступником керівника апарату уряду. З цього моменту Вайно отримує можливість щоденно контактувати з Путіним, а також певну можливість контролювати доступ до самого Путіна.

В грудні 2011 року Вайно отримав підвищення до посади віце-прем’єра – керівника апарату уряду, а при зворотньому транзиті президенства до Путіна в травні 2012 року стає заступником керівника АП, яким на той момент був Сергій Іванов. При цьому Вайно продовжує зберігати контроль над протоколом Путіна, і навіть посилює особистий контакт з останнім, оскільки також відповідає за технічну організацію роботи всієї АП. При цьому Вайно стає одною з опор Іванова, тому не дивно, що, коли в 2016 році Іванов вирішив залишити посаду керівника АП, він рекомендував на своє місце Вайно.

На даний момент Вайно серед усіх керівників АП в історії Росії найдовше обіймає цю посаду. Хоча Вайно і є представником молодшого покоління "номенклатури Путіна", однак за своєю впливовістю не поступається представникам старшого покоління. Впливовість Вайно базується на давньому та регулярному контакті з Путіним, тож є підстави вважати, що Вайно є "незамінним". Вайно виступає своєрідним "технічним" керівником АП, який контролює всі механізми роботи АП, але практично не втручається у роботу конкретних напрямків, за які відповідальні люди, визначені Путіним. Слід відзначити, що в АП працює за різними напрямками дуже велика кількість "важковаговиків", особисто близьких до Путіна і призначених ним безпосередньо, і Вайно не бачить потреби конкурувати та вступати з ними в прямі конфлікти.

Своє завдання Вайно бачить в тому, щоб створювати комфортні робочі умови для Путіна та сприяти процесам, напрямок та реалізаторів яких визначає Путін. Тому Вайно підтримує рівні стосунки з усіма центрами впливу як в АП, так і поза її межами. Вайно не намагається нав’язувати Путіну своє бачення вирішення стратегічних питань, а організовує реалізацію політики, яку визначає Путін. Вайно висловлює свою думку щодо стратегічних питань переважно в тому випадку, якщо Путін нею поцікавиться. Вайно є демонстративно непублічним, неамбіційним та рівновіддаленим від усіх центрів впливу, тому його думка для Путіна виглядає незалежною, що додає їй ваги.

Однак це не означає, що Вайно не впливає на рішення Путіна — він робить це дуже обережно і переважно в формі підтримки чи заперечення тої чи іншої ініціативи, яку пропонують інші політичні актори. Тому представники різних груп намагаються підтримувати дружні стосунки з Вайно, що ще більше зміцнює його становище в найближчому оточенні Путіна, з якого поступово формується "Синдикат Двадцяти". Зараз між "баштами Кремля", а в перспективі і в "Синдикаті Двадцяти", Вайно фактично відіграє роль "диспетчера", який забезпечує внутрішній зв’язок, а також частково зв'язок з Путіним. Щодо останнього, то говоримо про "частковий зв’язок", оскільки Путін за бажання може контактувати з "баштами Кремля"/"членами "Синдикату Двадцяти" й без посередництва Вайно.

В силу свого функціоналу Вайно має особистий контакт практично з усіма впливовими людьми Росії. Однак, попри свою показну рівновіддаленість, з деякими "баштами Кремля" у Вайно більш тісні зв’язки. Найтісніше Вайно пов'язаний з умовною групою "силовиків" та "групою ВПК" Сергія Чемезова. Відзначимо, що у цих двох груп спільні інтереси та бачення трансформації політичної та управлінської системи Росії.

Вайно, як висуванець "силовика" Сергія Іванова, тісно співпрацює з представниками цієї групи та за можливості лобіює їхні інтереси. У Вайно склалися тісні робочі стосунки з секретарем Радбезу РФ Миколою Патрушевим, тим більше, що Апарат Радбезу РФ є самостійним підрозділом АП на правах управління. Крім того, Вайно має близькі стосунки з главою "Росгвардії" Віктором Золотовим.

Вайно також тісно взаємодіє з гендиректором держкорпорації "Ростех" Сергієм Чемезовим. Загальновідомим фактом є те, що батько Антона Вайно Едуард Вайно є багатолітнім топ-менеджером "АвтоВАЗ", який тривалий час входив в орбіту "Ростех", але головним "контактом" Вайно з Чемезовим є віце-прем’єр та міністр промисловості та торгівлі Денис Мантуров. Вайно та Мантуров підтримують дружні стосунки та мають спільні інтереси в бізнесі.

Важливо також відзначити, що у Вайно склалися нейтральні робочі стосунки з власним першим заступником Сергієм Кирієнко, який діє автономно і курує фактично всю внутрішню політику в Росії. 

Креатурою та близькою людиною Вайно є його заступник в АП Володимир Островенко (1969 р.н) — колишній дипломат, який став підлеглим Вайно в 2008 році в апараті уряду, а в 2012 році перейшов в АП на посаду керівника протоколу президента услід за Вайно. В 2016 році, коли Вайно став керівником АП, Островенко отримав підвищення до заступника керівника АП. Островенко потенційно може стати "кандидатом в члени "Синдикату Двадцяти". Креатурою тандему Вайно-Островенко є нинішній керівник протоколу президента, ще один екс-дипломат Владислав Китаєв (1978 р.н).

До орбіти впливу Вайно відносять і начальника Управління з питань держслужби, кадрів та протидії корупції Максима Травникова (1974 р.н), з яким вони в одні роки вчилися в МГИМО. Управління, яке очолює Травников, має широкі повноваження щодо державної кадрової політики та протидії корупції, і може розглядатися як противага зростаючим впливам Сергія Кирієнка. Слід додати, що вплив на Травникова Вайно, ймовірно, ділить з помічником президента Дмитром Мироновим та своїм заступником Дмитром Козаком. 

У Вайно є тісні стосунки з представником президента в Центральному ФО Ігорем Щоголєвим, а також, за деякими даними, з губернатором Калінінградської області Антоном Аліхановим. Однак в обох випадках не йдеться про те, що ці фігури залежать від Вайно.

Головним інтересом Вайно, на даний момент, є збереження своєї посади та свого становища "диспетчера" в системі Путіна, що гарантує йому місце в "Синдикаті Двадцяти". Вайно не прагне інших посад, навіть формально вищих (наприклад, прем’єрства), оскільки це може призвести до віддалення від Путіна та загрожує втратою становища.

Однак в найближчій перспективі Вайно може прагнути стати головним "сірим кардиналом", а тому буде обережно намагатися розширити свою безпосередню орбіту впливу, оскільки сьогодні вона досить вузька. Утім, досягати цього Вайно буде не через конфлікти з іншими акторами, а навпаки — через союзи.

На даний момент Вайно є дуже важливою людиною як для Путіна, так і для системи відносин між "баштами Кремля". Тож імовірно, що становище Вайно буде лише зміцнюватися. Вайно є одним з акторів, що найбільш зацікавлені в остаточному оформленні "Синдикату Двадцяти" як надбудови над "баштами Кремля", а також трансформації Росії за "китайською моделлю".

Як представник молодшого покоління, Вайно може мати амбіційні плани на "постпутінський" період. В цей період для Вайно можливі різноманітні варіанти. З урахуванням того, що в "Синдикаті Двадцяти" він виглядає для більшості компромісною фігурою, Вайно міг би навіть претендувати на роль "спадкоємця". Однак кар’єра та теперішній стиль поведінки Вайно радше вказують на те, що він і в майбутньому бачить себе "сірим кардиналом", тільки з набагато більш широкими можливостями, ніж тепер.