Злука, Незалежність, Живий ланцюг та перші загиблі на Майдані: сьогодні в Україні День соборності (ФОТО, ВІДЕО)

22 січня в Україні відзначають дві рівнозначні за вагою події української історії: перше проголошення незалежності України 1918 року та Акту Злуки українських земель рівно через рік – 1919-го, передає "ДС".

Незалежність та Злука УНР та ЗУНР

22 січня 1918 року у Києві Українська Центральна Рада прийняла IV універсал, який проголосив повну незалежність Української Народної Республіки. Сама українська держава існувала ще з червня 1917 року як автономія у складі федеративної Росії. Проголошення незалежності відбулось в умовах військового наступу армії більшовиків із Росії на Київ.

Рівно рік по тому, 22 січня 1919 року, у першу річницю проголошення незалежності, у Києві було підписано Акт злуки Української народної республіки (УНР) і Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) в єдину українську державу.

Головні урочистості проголошення злуки проходили на Софійській площі. При вході з вулиці Володимирської на Софійську площу було зведено тріумфальну арку, прикрашену старовинними гербами. Рівно о 12:00 годині розпочалася урочиста церемонія проголошення Акта злуки.

В Універсалі Директорії про Злуку йшлося:

"…Віднині во єдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України — Галичина, Буковина, Закарпаття і Наддніпрянська Україна. Здійснилися віковічні мрії, для яких жили і за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна республіка. Віднині український народ увільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об'єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної, незалежної української держави, на добро і щастя українського народу."

Після урочистого проголошення злуки на Софійській площі відбувся молебень, а потім — військовий парад, який приймав полковник Євген Коновалець.

Проголошення Акту злуки стало також однією з перших історичних подій в Україні, зафіксованою на кіноплівку.

Через активні воєнні дії та непорозуміння між київскими та львівськими політиками об'єдання обох держав фактично так і не відбулось. Утім, прийняття Акт злуки стало важливою символічною датою, яку надалі щороку відзначали українці поза Радянським Союзом та в еміграції як згадку про соборність українських земель.

Перше відзначення

Перше офіційне святкування Дня соборності України відбулось 22 січня 1939 року у місті Хусті, тогочасній столиці Карпатської України, на той час — автономній республіці в складі Чехословаччини. На святкуванні також відзначили рішення, прийняте на з'їзді Всенародних українських зборів у Хусті 21 січня 1919 року, про приєднання Закарпаття до Української Народної Республіки зі столицею в Києві.

Це була найбільша за 20 років перебування Закарпаття у складі Чехословаччини демонстрація місцевого населення за участю 30 тис. людей, які з'їхалися до столиці Карпатської України з усіх куточків краю.

Живий ланцюг 1990 року

Наступне масове відзначення Дня Соборності відбулось у 1990 році, коли українці влаштували Живий ланцюг від Львова до Києва – столиць УНР та ЗУНР.

Ця акція стала однією з найяскравіших подій під час руху за відродження незалежної, соборної і демократичної України. Патріотичні сили у передчутті розпаду СРСР об'єдналися і 21 січня 1990 року організували живий ланцюг між Києвом та Львовом, як символ духовної єдності людей східних і західних земель України та існування єдиної, соборної України. Від 1 до 3 мільйонів людей, взявшись за руки, створили на дорогах і шосе безперервний ланцюг від Києва до Львова.

Одними з організаторів живого ланцюга виступили дисидент і колишній політв'язень Богдан Горинь та його брат Михайло.

"Ідея з’явилася після "ланцюга Злуки", проведеного в республіках Балтії: Литві, Латвії та Естонії, який показав радянському режимові їхню єдність. Крім того, у вересні 1989 року з моєї ініціативи ми організували "ланцюг смутку" у Львові, до 50-річчя введення радянських військ в Галичину", — розповів він в інтерв'ю Радіо Свобода.

Через рік і 11 місяців, 26 грудня 1991 року, Радянський Союз припинив своє існування, а Україна отримала довгоочікувану незалежність.

Офіційне свято в незалежній Україні

Офіційний державний статус День Соборності України отримав у 1999 році.

30 грудня 2011 року указом президента Віктора Януковича День соборності на офіційному рівні було скасовано, а замість нього встановлено День соборності і свободи України. Проте 13 листопада 2014 року указом президента України Петра Порошенка свято було відновлене.

Щороку 22 січня на вулицях Києва, Харкова, Львова та інших міст України можна побачити людей, які відзначають це свято. Живі ланцюги, які вони традиційно утворюють, символізують об'єднання країни.

В кінці 2000-х почала відроджуватися традиція створення живих ланцюгів, які символізують єдність України. У 2008 — 2011 роках у Києві такі ланцюги створювали на мосту Патона. Таким чином символічно об'єднували правий і лівий береги Дніпра. Найбільшого розмаху досягла акція 2011 року, коли на міст Патона прийшли понад 1000 людей. 22 січня 2011 року живий ланцюг також був створений у понад 20 містах України. А у Львові близько п’яти тисяч людей створили ланцюг від пам’ятника Тарасу Шевченку до пам’ятника Степану Бандері.

29 листопада 2013 року в рамках Євромайдану відбувся живий ланцюг Україна-Європа, до кордону з ЄС. Довжина ланцюга 625 км, його утворили 520 тисяч людей.

Для відзначення річниці проголошення IV Універсалу про незалежність УНР у 1918 році в Україні висували ідеї про відзначення 22 січня поруч з Днем соборності також "Дня державності" або "Дня першої незалежності". Однак ця ідея наразі не набула офіційного статусу.

Перші загиблі на Майдані 2014 року

Під час Революції гідності 2014 року саме у День соборності, 22 січня, від дій правоохоронців загинули перші герої Небесної сотні.

Протистояння на вулиці Грушевського почалося ще на Водохреща, 19 січня, коли традиційне недільне Віче на тлі прийняття напередодні т.зв. "диктаторських законів" переросло в ходу мітингувальників до Верховної Ради.

Вхід в урядовий квартал перекривали бійці підрозділу "Беркут". Почалося серйозне протистояння: майданівці перевертали автобуси, які використовувала міліція, кидали пляшки з бензином і бруківку в бійців "Беркуту", підпалювали шини; перекинуті автобуси почали горіти. У відповідь силовики застосовували сльозогінний газ і травматичну зброю, кидали світлошумові гранати, потім почали прицільно поливати людей з водомета.

Бій, який тривав з різною активністю понад дві доби, завершився 21 січня, коли на вулицю Грушевського вийшли священнослужителі. Ставши між євромайданівцями та правоохоронцями, вони почали молитися, закликаючи сторони до завершення конфлікту і покаяння. Так, змінюючи один одного, протягом доби священикам вдалося втримати протилежні сторони від силового протистояння.

Проте вже наступного ранку, 22 січня, "Беркут" пішов у наступ і тимчасово відтіснив демонстрантів від Європейської площі.

Зранку 22 січня 21-річний Сергій Нігоян з Дніпропетровщини отримав смертельне поранення у голову. Згодом смертельне вогнепальне поранення у серце отримав 25-річний білорус Михайло Жизневський. Обидва були активістами Майдану і брали участь у протестах фактично від самого початку.

Того ж дня в лісі під Києвом було знайдено тіло зі слідами тортур львів’янина Юрія Вербицького – активіста Майдану, якого було викрадено невідомими просто з лікарні напередодні. За результатами експертиз слідчі ДБР з'ясували, що Вербицький став першим загиблим майданівцем. Зокрема, було встановлено, що смерть Вербицького настала від переохолодження не пізніше 24 год. 00 хв. 21 січня 2014 року.

Крім того, 22 січня отримали поранення й померли наступного тижня в лікарнях Роман Сеник та Олександр Бадера.

Михайло Жизневський став першим, з ким прощалися на Майдані – 26 січня у Михайлівському Золотоверхому соборі відбулася панахида за загиблим. Після панахиди тіло Михайла пронесли вулицями Володимирською, Богдана Хмельницького та Хрещатиком повз Майдан Незалежності до барикад на вулиці Грушевського.

Тоді ж вперше прозвучала пісня "Плине кача по Тисині" — улюблена пісня загиблого Жизневського, яка надалі стала неофіційним реквіємом-прощанням на похоронах загиблих на Майдані.