Зануссі, "ДахаБраха" і кіборги. Держкіно вирішило, кому дати грошей на зйомки
Кожен лютий і кожен вересень всі причетні до нашого кіно завмирають в очікуванні: адже саме на початку весни і осені Державне агентство України з питань кіно оголошує конкурс кінопроектів, призом в якому є державне фінансування.
Дев'ятий відбір (на професійному жаргоні - пітчинг) має рекордні кількісні дані. З 172 проектів критичний поріг в 35 балів (за підсумками голосування експертів) здолали 48 проектів. Всі вони будуть включені в Програму виробництва та розповсюдження національних фільмів на 2016/2017 роки. Найбільше заявлено ігрових повнометражних фільмів - 27, також очікується вихід 8 ігрових і 2 анімаційних повних метрів, решта - короткометражки.
Цифри втішні, а от що за змістом?
Перше, що кидається в очі: тема Майдану — в тому числі в документалістиці — закономірно зійшла на немає. При цьому імпульс, який революція повідомила режисерам, перейшов на інші теми. В першу чергу, звичайно, актуальною ще довго залишиться військова, фронтова драма. Є навіть окремі номінації спеціально для сценаріїв про наших воїнів в АТО і на Другій світовій війні. Серед інших тут привертає увагу "Аеропорт" - майбутня екранізація однойменної книги Сергія Лойко. Для втілення цього задуму продюсери найняли молодого американського режисера Стіва Вільямса — результат обіцяють настільки ж видовищний, як і драматичний.
Слід зауважити, що в дев'ятому пітчингу перемогло рекордну кількість проектів, що передбачають міжнародне співробітництво або участь зарубіжних режисерів.
Новина, яка порадує всіх кіноманів: у нас буде знімати Кшиштоф Зануссі - жива легенда польського і європейського кіно. Його сценарій "Ефір" - психологічна драма про не зовсім охайність лікаря, у якого складаються непрості стосунки з українським підлітком. Режисер у відеозверненні до експертів зазначив, що більшу частину стрічки планує зняти в Україні з молодим українським актором у головній ролі. Продюсери розраховують також на підтримку Польщі і впливового європейського кінофундації Eurimage. Якщо все складеться вдало, то прем'єра фільму відбудеться на Каннському фестивалі.
Грузинський режисер Заза Урушадзе, який у минулому році був номінований на "Оскар" за фільм "Мандарини", буде знімати в Одеській області. Його проект "Антон" - це історія про хлопчика, що живе в німецькомовному поселенні під Одесою в часи революції. Фільм буде створюватися в копродукції з Грузією, Німеччиною, Канадою і, знову-таки, за участю Eurimage.
Литовець Мантас Кведаравичус став відомий українському глядачеві після виходу документальної картини "Мариуполис", присвяченій прифронтовому Маріуполю. Його нова робота "Стасіс" (ймовірна ко-продукція з Литвою, Францією і Німеччиною) носить експериментальний характер на межі ігрового та неігрового кіно; локаціями для зйомок стануть Афіни, Стамбул і Одеса. Композитором фільму виступить гурт "ДахаБраха".
Проте, думається, з найбільшим нетерпінням ми всі будемо чекати виходу "Ворошиловграда". Для молодого режисера Ярослава Ладигіна екранізація культового роману Сергія Жадана стане повнометражним дебютом. На роль пастора затверджений один з найбільш відомих вітчизняних акторів - Олексій Горбунов. Продюсери розраховують на підтримку Німеччини, Франції та Канади у виробництві фільму.
Це лише найбільш помітні в силу міжнародного статусу і гучних імен - проекти. Насправді кожен з переможців пітчингу заслуговує більш докладного оповідання - але тут вже довелося б писати окреме дослідження. Адже якщо крім амбітних ко-продукцій врахувати і реально велике — більше 10 —кількість повнометражних дебютів, а також жанрове розмаїття заявок — від музичної комедії і любовної драми до фільму катастроф і конспирологического бойовика — то стане ясно, що, незважаючи на кризу, війну, хронічне недофінансування, Україна стає кінематографічно цікавою країною. І не як арена катаклізмів. Прийнятий днями в Раді закон про підтримку кіно, нечувана щедрість Кабміну, який виділив на потреби екранної індустрії близько півмільярда гривень, самі по собі є додатковими причинами для оптимізму.
Справа, втім, як і завжди, за самими режисерами. Як тільки усуваються економічні проблеми і пов'язані з ними відмовки, постає найбільш серйозний базовий питання: про художньої спроможності. Чи вистачить у нас талантів і впертості, щоб українське кіно нарешті зайняло гідне місце і всередині країни, і за її межами?
Фінал цієї історії - відкритий.
Дмитро Десятерик, "День" - спеціально для "ДС"
