Цікава мемология. Коли винесуть козлів, які заважають нам жити

"Олег, винось козла!" — ця фраза, в серцях кинута нардепом Іриною Луценко, миттєво перетворилася не просто в мем, але й стала одним із гасел протестів під Радою. Фактично обернувшись проти політичної сили, чий представник вирішив так радикально розчистити парламентську президію. Ну і яке поле для народної творчості відкрила ця фраза! Тут тобі і фотожаби, і всілякі інтерпретації, і нові анекдоти. Наші політики взагалі знатні гумористи. Ось з ранку нардеп Олег Барна, пару місяців тому що не помітив на дорозі трамвая, в стінах Верховної Ради перефразував Петлюру: "Не так страшні ворожі воші, як внутрішні гниди". Афоризм на афоризмі!

Якщо згадати помітні слівця, загублені нашими можновладцями, то вийде цілий збірник крилатих фраз. Чого варті "депутат Заєць, не стрибайте по залу, ви ж не в лісі" від Івана Плюща, "пропало все" від Юлії Тимошенко або "наколоті апельсини" від Людмили Янукович. "Козли" від Луценка, до речі, в нашій політичній історії зовсім не перші — в 2004-му саме цими тваринами тоді ще кандидат у президенти Віктор Янукович обізвав мільйони людей, які підтримували його опонентів. Ну все ж логічно: хто не з нами — той козел. Вічні цінності. Через 13 років ситуація не змінилася: раз не з нами — винось.

Звичайно, гумор, з яким самі українці ставляться до своїх дій влади, — явище захисне. Як писала Леся Українка: "Щоб не плакать, я сміялась". Ми теж постійно сміємося. Над "руками, які не крали", "йолками" та "нудним особою, якій ніхто грошей не дасть". Всі ці фрази, що перетворилися в меми, дозволяють "маленьким українцям" жартувати над політиками — мовляв, ось же ж розумово обдаровані люди нами керують. І одночасно дистанціюватися від влади, зняти з себе відповідальність за дії політичних сил. Адже У нас як: "Україна — не Росія", а українці — не влада". Навіть молоді політики, які потрапили в Раду на хвилі останнього Майдану, продовжують традицію критики "папєрєдніків". Мовляв, "Батя, я намагаюся", але в підсумку все по-старому — "розвели, як кошенят". Важливий ще один момент: сміх — дуже дієва зброя. Вміло вычленяя і поширюючи меми, можна завдати шкоди опоненту крутіше, ніж дорогими піар-кампаніями.

Втім, у ситуації з козлами, яких пора виносити, слід згадати і про ситуативну маркетингу. Просто кажучи, про спроби заробити грошей на якому-небудь обговорюване явище. Ну ось вийшов фільм "50 відтінків сірого", і будівельні супермаркети швиденько зобразили рекламні плакати з мотузками, изолентами та іншими товарами, які могли б знадобитися витівника на сексуальному ґрунті. Чи вийшла у "Ленінграда" пісня про лабутени і тут же стала елементом реклами.

Політичні меми конвертувати все ж складніше. Хвиля популярності чашок, етикеток та іншої атрибутики із зображенням Путіна і написом ПТН-ПНХ давно зійшла на немає — сьогодні ними цікавляться хіба що самотні іноземні туристи. Футболки з зображенням Ігоря Коломойського і фразою "Кава йдеш пити?" теж досить швидко перестали сприйматися як реакція на перепалку Коломойського та Найєма. Їх і сьогодні можна купити в інтернет-магазинах, але в описі жодної згадки про меме "замовте футболку і нагадуйте іншим про те, що пора випити кави і обов'язково посміхнутися".

Причина проста: наші політики дуже часто народжують крилаті фрази. Не встигли забути про "кулі в лоб" Яценюка, як Янукович закричав: "Астанавитесь!", а Кличко розповів про те, що сьогодні в завтрашній день не всі можуть дивитися. "Козли, яких треба виносити" скоро теж втратять актуальність. Але зовсім не тому, що їх винесуть. Просто тому, що з'являться нові. Адже куди простіше ухахатываться над перлами від політиків, ніж стежити за тим, як вони працюють, і вимагати від них працювати краще.