Закосити під хунту. Чому президенту не варто носити камуфляж

ру років тому компанія CBS випустила в прокат серіал "Мадам держсекретар". Місцями смішний, місцями наївний, а то й дурний - зате відверто демонструє уявлення американців про те, як працюють міжнародні відносини та ділова етика. Так от, там був дуже показовий діалог між новопризначеної шефом зовнішньополітичного відомства США і головою президентської адміністрації. Мадам держсекретар, в минулому - аналітик ЦРУ і університетський професор, відмовляється від послуг стиліста, вважаючи, що і так зійде. У відповідь на це їй нагадують: імідж - частина службових обов'язків.

Напередодні візиту Петра Порошенка до США я згадав цей епізод, переглядаючи новинні стрічки. Тому що з іміджем у нашого президента, прямо скажемо, не дуже. Почну з того, що, власне, навело на думку про цієї статті: повідомлення Reuters про майбутній зустрічі українського та американського президентів було проілюстровано фотографією першого - в камуфляжі.

Чому більд-редактори глобального новинного агентства вибрали саме її, я, зрозуміло, не знаю. Але доречність її у мене викликає сумніви. Не заперечую, подібні зображення можуть надихати якусь частину української публіки. Начебто, все вірно: країна воює, її президент і головнокомандувач інспектує війська, так чому не в камуфляжі?

Тому що у західній аудиторії є стійкий рефлекс ідентифікації: глава держави в уніформі - з великою часткою ймовірності або монарх, або диктатор. Тобто особа, яку, незалежно від особистих якостей і обставин - не обирали. Цей рефлекс вироблявся добру сотню років. Причому оформився остаточно не в останню чергу тому, що латиноамериканські, близькосхідні та африканські "стронгмени" другої половини минулого століття й самі охоче копіювали стиль червоних і коричневих вождів.

Правда, до початку нинішнього століття мода на парадну - і навіть повсякденне - уніформу практично зійшла нанівець: круті хлопці закохалися в камуфляж. А що? Практично, зручно, сучасно. І навіть демократично - в деякому сенсі. Трендсеттером тут був ще Іді Амін, але він безумовно випередив свій час. А ось потім поперло: судан Омар Башир, панамец Мануель Нор'єга, венесуелець Уго Чавес, гвінеєць Секуба Конате... І це аж ніяк не вичерпний список.

Втім, прагнучи легітимізувати свій статус правителя, багато з часом віддавали все більшу перевагу цивільних костюмах. Часто траплялося таке перетворення як прелюдія до виборів лідера держави та/або їх наслідок - фальсифікованих або не дуже (характерна деталь: через відсутність оних Фідель Кастро проміняв свій battle jacket хіба що на спортивний костюм - і на старості років).

Ця тенденція чітко простежується у багатьох диктаторів від Саддама Хусейна і Каддафі до згаданих вже Омара аль-Башира і Уго Чавеса. Їй піддані і нинішній єгипетський лідер Абдель Ас-Сісі, і його попередник Хосні Мубарак і його попередники теж.

У цьому зв'язку цікава і нинішня хвиля диктаторської "одежної мімікрії". Так, до початку агресії проти України Володимир Путін, награлася в мачо, перестав з'являтися на військових об'єктах і, відповідно, приміряти уніформу. Абсолютно цивільний тиран Башар Асад, на відміну від свого батька, має тільки костюми. Як, до речі, і лідер турецької суверенної демократії Реджеп Ердоган.

Тут у наявності копіювання західної практики: політику завжди роблять цивільні - навіть якщо вони колишні військові.

Винятки, звісно, бувають і з цього звичаю. Але вони, як правило, диктуються ситуацією. Скажімо, король Йорданії Абдалла ІІ - бойовий пілот і колишній головнокомандувач спецназом - особисто веде рейд на позиції ИГИЛ (втім, як вже говорилося, монарх - особливий випадок).

Або ось ще один пілот - Джордж Буш-молодший в льотному комбінезоні садить борт на палубу авіаносця. Проте той же пілот розташування американських військ в Іраку обмежується лише окремими елементами військової форми - причому тими, які виправдані його спеціальністю. Як правило, це льотна куртка поверх цивільного костюма. Причому такий спосіб одягатися при відвідуванні військових об'єктів - типова фішка американських президентів (найчастіше, однак, їх одяг нагадує, але не копіює уніформу). Цей звичай, до речі, цілком прижився і серед їхніх європейських колег. Скажімо, коли Даля Грібаускайте вирушила на стрільбищі, її переодягання обмежилося камуфляжній курткою, накинутій на ділову блузку замість піджака.

Взагалі ж обрані лідери воліють залишатися в цивільному (правда, тут варто відзначити, що казармене минуле мають дуже небагато з них). Так що вишуканий тролінг для росіян, яким необхідний візуальний ряд для байок про хунті, мабуть, краще притримувати - від конотацій нікуди не дітися.

Однак уніформа - лише частина проблеми гардеробу президента України. І, можливо, не найважливіша. Все-таки в костюмах він з'являється на людях куди частіше. І, на жаль, виглядає в них як директор сільської школи. Брюки, звичайно, в чоботи не заправляє, але в іншому... Традиційно погано сидять піджаки з безглуздими зморшками і вічно поведені стрілки цілком гармоніюють між собою - але не з фігурою носить. І тут вже одне з трьох. Або піклуватися про зовнішньому вигляді глави держави не вважає за потрібне не тільки він сам, але і його безпосереднє оточення. Або Петро Олексійович економить гроші і одягається в мас-маркеті. Або - він занадто добродушний і сентиментальний, щоб звільнити свого кравця. Та ось невдача: імідж - частина службових обов'язків не тільки в Америці.