Закарпатські хроніки. Втрачене коліно богообраного російського народу

Привіт, боєць історичного фронту! Настав час ще раз розібратися з національними назвами. Бо, якщо згадати тему "гри в наперстки", українці — чудові фахівці з заплутування себе і своїх сусідів своїми назвами і як народу, і як країни. І Русь була і ніби як є (не переїхала), і Україна теж існує і має свої різні втілення у часі. І Київ — мати міст руських, і притому столиця України. Тому і виникає регулярно у російських публіцистів і політиків думка про те, що українці — це такі "зіпсовані росіяни". І треба допомогти їм знову знайти справжню батьківщину і ім'я. Наприклад, з допомогою мінометів і танків на Донбасі. Але цей рецепт-то слабо працює. Не викликає довіри і вдячності. "Новоросія" не заробила, а "Малоросія" канула в небуття навіть не озвученою. Але є в цій темі "втрачених російських людей" і своєрідний чорний хід. Бо є на протилежному від Росії наприкінці України — Закарпатті — "руські люди". Маються на увазі підкарпатські русини.

Був я днями в Ужгороді і стикався з різними гідними місцевими жителями. Одні вважають себе українцями, а інші — русинами. Причому одні це поєднують, а інші підозрюють, що, можливо, вони русини. Є різні варіанти: "русин-українець", "культурний русин", "політичний русин". "Політичний русин" позиціонує себе як представника окремого народу, игнорируемого українською владою. Основна проблема полягає в тому, що по ідеї до русинів слід відносити більшість населення Закарпаття, бо це весь місцевий народ.

Але більшість населення Закарпаття про це не в курсі і вважає себе українцями. "Русинит" якийсь відсоток. А якщо пройтися по місцевим субэтническим назвам, то місцеві українці є одночасно руснаками, лемками і гуцулами. У кожного субетносу є свій діалект, або говір, які так оживляють для приїжджих розмовний фон Закарпаття. Притому аборигени можуть перебувати у звичайних настроях "внутрішнього расизму", підозрюючи, наприклад, гуцулів у тому, що вони не справжні закарпатці, а мігранти з галицького або буковинського Прикарпаття. Гуцулів це, ясна річ, мало турбує. І взагалі, все залежить від точки зору. Адже якщо ти живеш в Закарпатті, то бачиш Прикарпатті, а вся інша Україна є Закарпаттям.

Свого часу Київ так і не визнала русинів окремим народом, гідним згадки при статистики та перепису населення. Тому що етнографи та лінгвісти так і залишилися при думці, що закарпатські русини — субетнос українців. Це, ясна річ, теж комусь не сподобалося. Зі списком етнічних меншин в Україні спорів вистачає. От якщо (як вважає Румунія) молдаван вважати румунами, образиться Молдова. Залишаєшся на молдавської точці зору — ображається Румунія. Оскільки тут етнічні меншини мають за своєю спиною держави, то треба шанувати всі точки зору. Якщо молдавани України почнуть вважати себе румунами і так запишуться при перепису населення, то так воно і буде. Але поки що і молдавани існують в документах, хоча, як жартують лінгвісти, все можна, тільки неможливий румунсько-молдовський словник. У ньому на обох мовах все буде однаково.

Бо молдавани не субетнос румунів (як гуцули щодо українців), а звичайна частина одного народу, який використовував різні назви щодо себе. Історична Молдова (князівство, що існувало з XIV по XIX ст.) — це все на схід від румунської частини Карпат до Дністра, тобто і чверть сучасної Румунії. Сучасна Молдова (держава) історично була частиною Бессарабії, яка входила в це саме Молдавське князівство. А південь сучасної Румунії до середини XIX ст. був Валахією. У всіх джерелах до XIX ст. майбутніх румунів і молдаван сусіди називали волохами. А "майбутніх", тому що румунами вони вирішили називатися в XIX ст., і об'єднання Валахії і Молдови так і стало називатися — Румунія. Просто Бухарестський мир 1812 р. відрізав бессарабську частина волохів від Молдови на користь Російської імперії. І потім румуни вважали це частиною Румунії, а в XX ст. радянська Росія — Молдавією. Жителів Молдови Румунія вважала румунами, а СРСР — молдаванами. І поки Румунія і Молдова не розберуться з цим між собою, у нас будуть писати і так, і так.

Вибачте мене за довгий екскурс в історію восточнороманского населення Європи. Все це ілюстрація до русинської темі.

У теорії, якщо існує окремий народ, то у нього має бути оригінальна назва, і інші народи так не називаються. Ось, наприклад, найбільший ареал компактного проживання німців в одній державі називається Німеччиною. В Австрії і Швейцарії, незважаючи на різницю назв країн, теж живуть німці. У XII в деякі німці почали переселятися в Трансільванію, де й осіли. Але їх там звали сакси. І якщо б вони там створили свою державу, навряд чи воно називалося б Німеччина. Але при цьому вони залишилися б німцями. Якщо ми ще не заплуталися остаточно, все ж повернемося до русинів.

Русинами називали себе українці з XI або XII ст., якщо брати згадування джерел. До цього Русь більше асоціювалася з варягами, ніж зі слов'янами. До початку XII ст. можемо вже за літописом стверджувати: "поляни яже нині зовомая русь". Вікінги розчинилися, і слово "русин" стало означати слов'янина, підданого Рюриковичів. Русинами були піддані королівства Русі в XIII–XIV ст. Русинами називали себе наші предки від Карпат до московського кордону в XIV–XVII ст. У XVII ст. на Русь починає накладатися "Україна". Але остання назва була поширена на козацьких територіях, тобто на Наддніпрянщині. Галичина, Волинь, Буковина і Закарпаття тоді не підпали під "українізацію". Зате Харківський університет і Слобідська Україна на початку XIX ст. запускають процес перейменування, який розвинеться в українському національному русі. На рубежі XIX–XX ст. галицькі русини стають українцями. До Закарпаття український національний проект приходить вже в 1919 р. (Гуцульська Республіка) і у міжвоєнний час, що призведе до Карпатської України 1939 р.

За що респект сучасним русинам, так це за збереження старої самоназви українців. Воно нагадує про те, що ми — русини, а не росіяни. Зрозуміло, що русинами граються політики і спецслужби, але ми ж дивимося з погляду історії... З цієї точки зору я — наддніпрянський русин, а львів'янин — галицький. І всі ми точно так само, як і русин закарпатський, — українці...