Забута спадщина українських євреїв. Як у День пам'яті Голокосту зберігали пам'ять про "Єврейську Атлантиду"

Однією із найяскравіших сторінок багатонаціональної культури України є унікальна цивілізація єврейських містечок. На жаль, говорити по неї можна лише у минулому часі. У середині ХХ століття її навіки змила кривава хвиля Катастрофи. "Єврейська Атлантида" залишилася лише в спогадах, давніх світлинах та художніх творах. Гітлерівський злочин у цьому випадку подвійний. Шоа — це не лише мільйони закатованих, це ще й знищений самобутній світ, про який сьогодні нагадують хіба що спорожнілі божниці, рештки специфічної містечкової забудови та старі цвинтарі.

Культура єврейських штетлів, що виникла на сході Речі Посполитої і, головним чином, на теренах сучасної України, явище унікальне. При багатьох спільних рисах вона значно відрізнялася від того, що склалося в західноєвропейських гетто. Цьому сприяло кілька факторів.

Перший і найголовніший – Річ Посполита, що була конфедерацією королівства Польського і Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського, впродовж своєї історії залишалася найбільш толерантною та віротерпимою державою Європи. Цим маємо завдячувати Акту, прийнятому 28 січня 1573 представниками найвищої шляхти Республіки на Варшавській конференції (конфедерації). Акт став стрижнем так званих "Генріхових артикулів", присяги першого короля Речі Посполитої Генріха Валуа. Її зміст практично не змінювався впродовж усієї історії країни.

Одразу зазначимо, що Акт Варшавської конфедерації передовсім стосувався християн – католиків, православних та протестантів, але і юдеям від того чимало перепало.

Крім того, євреї Речі Посполитої мали ще й широкі права (привілеї), надані як королями, так і магнатами, на чиїх землях вони оселялися. Західноєвропейські євреї про такі і мріяти не могли. Наприклад, євреї мали право на володіння зброєю, що категорично заборонялося в Західній Європі.

Євреї також мали власне самоврядування та суд. Все це та багато іншого сприяло нечуваному розвитку єврейських громад, культури та мистецтва.

Також варто зазначити, що "цивілізація штетлів", яка виникла і розвинулася посеред українського моря, увібрала у себе чимало із оточуючого. Це і українізми в місцевому варіанті їдиш, і побутові речі і навіть сакральні хасидські нігуни, створені на основі українських народних пісень. Тобто йдеться про суто українське явище. Євреї, звісно, залишалися євреями, але — українськими євреями.

Вершиною розвитку традиційного народного мистецтва євреїв України стали розписи дерев’яних синагог XVII-XVIII століть. На жаль після комуністів та гітлерівців, від них залишилися лише старі світлини та кілька сучасних реконструкцій. Але побачити наживо давню красу все ж можна. Для цього потрібно відвідати старовинні єврейські некрополі.

Оздоблюючи мацеви, давні майстри ретельно відтворювали у декорі надгробків сюжети та багаті рослинні орнаменти зі стін зниклих божниць. Вірогідно, різьбярі по каменю та художники, які розписували синагоги, користувалися одними і тими ж "взірцями" — спеціальними альбомами із готовими зразками.

Такі паралелі, зокрема, простежуються у розписах синагоги в Михальпілі (нині с. Михайлівка, Хмельницької обл.) та декором мацев у Сатанові. На куполі цієї синагоги XVIII ст. бачимо рослинний орнамент, серед якого ховається зайчик. І практично такого ж зайчика серед майже ідентичного рослинного орнаменту ми маємо на надгробку пані Шпрінци, доньки рабина Яакова, яка померла у 1754 р.

Те ж стосується й інших популярних сюжетів. Зокрема, медальйону із трьома зайцями, з’єднаними спільними вухами, які невпинно біжать по колу. Такі зайці прикрашали синагоги в Михальполі, Смотричі, Гвіздці, Ходорові тощо. В Сатанові можна побачити добрий десяток мацев із аналогічним сюжетом.  

У середині ХХ століття унікальна культура штетлів, разом із її носіями, була знищена гітлерівцями. Тоді ж практично зникло і традиційне єврейське народне мистецтво, а безперервний ланцюг традиції був жорстоко розірваний.

Наразі на давню культурну спадщину євреїв України можна помилуватися хіба що у музеях чи приватних збірках. Єдине місце, де шедеври давніх майстрів залишилися у своєму "природньому середовищі" це, як вже зазначалося, старі некрополі. Найцікавішим і найвартіснішим тут є цвинтар у Сатанові, що на Хмельниччині. Він є одним із найстаріших в Україні. Найдавніші зі знайдених тут надгробків датуються ще серединою XVI століття.

 З митецької точки зору, найбільший інтерес становлять мацеви від середини XVIII століття і десь до першої чверті ХІХ століття. Майже кожна із них — шедевр каменерізного мистецтва, а знайти дві однакові практично неможливо.

Оздобленню мацев цього некрополя присвячена виставка у Дніпрі.

Її автором є краєзнавець, історик, мандрівник і журналіст, постійний автор "ДС" Дмитро Полюхович. До речі, незабаром у видавництві "Дух і літера" вийде його велике дослідження "Єврейський цвинтар Сатанова – кам’яні звірі і магічні обряди".

Пан Дмитро розробив оригінальний спосіб обробки світлин, який дає можливість максимально яскраво показати мистецтво єврейських майстрів по каменю та красу давніх барельєфів. Власне кожна така фоторобота – тепер окремий митецький твір.

"Мене часто запитують, чи немає у мене в роду євреїв, — посміхається Дмитро, — Бо звідки у тебе, мовляв, такий інтерес до юдаїки? Насправді, по батьківській лінії я є шляхтичем гербу "Наленч", по материнській – з козаків. Що ж стосується інтересу до історії і культури євреїв, то тут все досить просто і прозоро. Історію і культуру мого рідного Поділля неможливо уявити без єврейської складової. Як і без польської, вірменської і навіть османської. То ж як її можна проігнорувати?"

Виставка "Сатанів: зазублений світ давнього єврейського цвинтаря" — не перше публічне експонування робіт пана Дмитра. Вперше роботи побачили світ ще у 2022 р. в краєзнавчому музеї рідного йому Городка.

"Та виставка була набагато скромнішою як за форматом – звичайні фотографії формату А4, так і за представленим матеріалом. До того ж тут, у Дніпрі, оформлення набагато цікавіше".

Головне: за час, який пройшов від прем’єри в Городку, вдалося виявити, сфотографувати та обробити низку дуже цікавих за оздобленням мацев.

Цьому посприяв проект "Могили предків", ініційований відділом культури, національностей, релігій та туризму Городоцької міськради та ГО "Україна Ігкогніта" та за сприяння міського голови Городка Неоніли Андрійчук.

В рамках проекту проходить дослідження старих некрополів історичної Городоччини (українських, польських і єврейських). Мета – дослідити та показати громадськості яскраву багатонаціональну та поліконфесійну історію та культуру Поділля, що має сприяти злагоді в українському суспільстві.

Зокрема, під час чергового обстеження Сатанівського некрополю керівник відділу культури Олег Федоров виявив дуже цікаву та незвичну за декором мецеву 1799 р., оздоблену хижими вовками із здобиччю в пащеках та п’ятисвічником у вигляді змій. Ця знахідка стала окрасою виставки.

Виставка – це не лише про майстерність єврейських різьбярів по каменю, народне мистецтво та художньо-естетичну складову. Всі зображення на мацевах мають ще й глибокий прихований зміст, що коренями сягає текстів Тори та Талмуду. На жаль, навіть більшість сучасних євреїв мають досить туманне уявлення про ці давні шифри і коди. Не кажучи вже про українців. Відповідно, відвідувачі виставки матимуть добру нагоду дізнатися й про цей, нині практично забутий, шар єврейської культури.

"Вважаю що на цей захід покладено три надзавдання, — каже Дмитро Полюхович. – По-перше, збереження пам’яті про культуру та художню і духовну спадщину знищеної кривавою хвилею Шоа "Єврейської Атлантиди". По-друге, відкрити для українців дивовижний світ євреїв України, що має сприяти миру та міжнаціональній злагоді в нашій спільній країні. Ну і по-третє – це дійсно цікаво і красиво".

Склад перших відвідувачів був досить інтернаціональним. Крім школярів місцевої єврейської школи та активістів єврейських організацій, подивитися на "витинанки" із Сатанова прийшли студенти історичного факультету та науковці Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара, діячі культури та просто небайдужі до історії громадяни.

Виставка працюватиме у Музеї "Пам'ять єврейського народу та Голокост в Україні" до початку березня. По тому вона поїде до Одеси, а далі до Києва.

Тарас Ковальчук

Світлини надані Дмитром Полюховичем та музеєм "Пам'ять єврейського народу та Голокост в Україні"