З тривогами, але без плану та мотивації. Що заважає вчитись українським дітям

Минулого тижня голова Державної служби якості освіти Руслан Гурак презентував "Дослідження якості організації освітнього процесу в умовах війни у 2022/2023 навчальному році".

За його словами, усі й так розуміють, що повітряні тривоги, відключення електроенергії та відсутність інтернету впливають на якість освіти. Однак як реформувати українську освіту та втілити ці реформи у воєнних та повоєнних умовах? Міністр освіти і науки Оксен Лісовий відзначив: "Виклик, який стоїть перед країною у царині освіти, – неймовірно складний. І будувати будь-які стратегії ми можемо лише за наявності якісних даних, якісних прогнозів, експертиз. Сьогодні ми прогнозуємо дефіцит у кілька мільйонів людей, навіть якщо освіта зробить усе необхідне, щоб повернути людей із-за кордону й з окупації".

П’ять вимірів проблеми

Презентоване дослідження може стати відправною точкою для відвертої дискусії про стан та перспективи української освіти. Як відзначив Руслан Гурак, без доказової бази вкрай важко говорити із Мінфіном, профільними комітетами про додаткове фінансування для проведення компенсаційних заходів або продовження реформування системи освіти. Дані дослідження також можуть бути корисним для міжнародних партнерів, які мають можливість інвестувати у нашу шкільну систему.

Отже, з чого складаються втрати у результатах навчання учнів? Дослідження виділяє 5 рівнів проблеми:

• обмежений доступ до освітнього процесу;
• втрати у навчальному часі;
• втрати у матеріально-технічному забезпеченні;
• зміни у психологічному стані учасників освітнього процесу;
• зміни у контингенті вчителів та учнів.

Втрати, яких… не було?

Результати дослідження базувалися на опитуваннях понад 6 тисяч учителів, керівників 150 закладів освіти, близько 4 тисяч дітей і майже 11 тисяч батьків. Цікаво, що 92% директорів шкіл зазначили, що в їхніх школах… немає втрат у навчальному часі. Тобто заклади освіти постійно здійснювали освітній процес (в синхронному та/або асинхронному режимах), а учні могли долучатися до нього. Водночас лише 40% батьків зазначили, що їхні діти навчалися постійно. В принципі, така досить неприємна різниця у відсотках частково пояснюється тим, що директори говорять про заклад у цілому, а батьки – про свою конкретну дитину, яка, скажімо, могла хворіти або бути відсутньою на заняттях з інших поважних причин. Тобто, різниця між цими показниками була б суттєвою і в доковідні та довоєнні часи.

"Директори шкіл, як правило, вважають уроки, проведені в асинхронному режимі, такими, що відбулися, і відповідно їх тарифікують. Але батьки не вважають це адекватною заміною очних або синхронних уроків", – коментує заступник голови ДСЯО Іван Юрійчук.

Невелика частина директорів (16%) повідомила, що втрати в навчальному часі не компенсувались. 54% з них пояснюють це тим, що немає такої обов’язкової вимоги. "Це свідчить про формальний підхід: зафіксовано в нормативці – робимо, немає – не робимо. Дивує, що цей підхід зберігається в такий важкий для країни момент, але ми його фіксуємо", – каже Іван Юрійчук. Тішить, що відсоток таких керівників невеликий.

За старим планом

Ключовими викликами освітнього процесу в умовах війни педагоги називають нестабільні умови навчання, обмеженість способів організації навчально-пізнавальної діяльності, зниження мотивації та нестабільний психоемоційний стан учнів і вчителів. Утім, як показують результати дослідження, вчителі та шкільна адміністрація демонструють недостатньо гнучкості та адаптивності, плануючи освітній процес.

Понад третина директорів у містах та половина у селах не змінювали розкладу навчальних занять — і це в умовах війни, коли в країні перебої з електроенергією, повітряні тривоги, бракує доступу до швидкісного інтернету. Окрім того, 40% педагогів у містах та 44% у селах не вносили змін до календарно-тематичного планування через зміни режиму роботи закладу. Лише 37% змінювали кількість годин на вивчення теми, 32% об’єднували теми, 23% розподіляли теми з урахуванням режиму – синхронного чи асинхронного.

"Ми розуміємо, що навчання із використанням онлайн-технологій не може відбуватися за таким самим розкладом, за яким ми працюємо в очному режимі. В селах майже половина закладів не змінювали розкладу навчальних занять. А це означає, що діти не просто втрачають фізичний доступ до освіти – навіть ті, хто фізично долучається до освітнього процесу, не отримують якісної освіти. Бо це неможливо, якщо ми не адаптуємо розклад занять, і, як наслідок, календарно-тематичне планування, до умов дистанційного навчання", – каже Іван Юрійчук.

Після повітряної тривоги

Юлія Гришина, голова підкомітету з питань вищої освіти Комітету ВРУ з питань освіти, науки та інновацій, покладаючись на власний досвід, вважає, що найбільших освітніх втрат завдали саме повітряні тривоги: "Як тільки лунає цей сигнал, я чітко розумію, що моя дитина швиденько встає і біжить в укриття, яке знаходиться у сусідній школі. Коли діти там, це – освітня втрата, оскільки в моїй школі немає повноцінного освітнього процесу в укритті. Я чекаю, коли закінчиться повітряна тривога, і розумію, що саме в цей час моя дитина втрачає. І що мені потрібно буде увечері якось компенсувати ці освітні втрати. Я не встигаю і розумію, наскільки складною є ситуація".

Результати дослідження з досвідом депутатки не дисонують. Найбільше учнів вказують, що отримували допомогу… у вигляді додаткових завдань та навчальних матеріалів для самостійного опрацювання. Натомість вчителі насамперед кажуть про індивідуальні та групові консультації, додаткові заняття, які проводили для учнів. Оскільки дослідження вказує на зменшення кількості учнів, які володіють уміннями, необхідними для самостійного навчання (уміння планувати час, організовувати свою роботу, самостійно виконувати завдання, здійснювати самооцінювання), надолуження навчальних втрат шляхом самостійного опрацювання навчального матеріалу є не досить ефективним.

Смартфон – фаворит

Найбільш використовуваним гаджетом для дистанційного навчання серед учнів залишається смартфон – про це повідомили 92% опитаних старшокласників. На другому місці – комп’ютер чи ноутбук, його використовують для дистанційного навчання 54% опитаних, що на 10% менше, ніж у попередньому році. На третьому місці – планшет (17%). Близько 2% учнів не мають власної техніки для навчання, але можуть використовувати чиюсь у родині.

"Сучасні навчальні цифрові матеріали, як правило, передбачають, що їх використовуватимуть на комп’ютері чи ноутбуці, – зауважує Іван Юрійчук. – З телефоном навчальний процес, по суті, є урізаним, обмеженим. Тобто, використовуємо камеру, щоб бути побаченими, і динамік та мікрофон, щоб чути і бути почутими".

До речі, аж 25% педагогів зазначили, що вони не забезпечені робочим комп’ютером, 20% – доступом до інтернету. За словами учителів, ця проблема компенсується наявністю особистого комп’ютера (мають не менше 90% педагогів) та можливістю працювати віддалено. Але третина педагогів використовує домашній комп’ютер спільно з іншими членами сім’ї, що може спричиняти труднощі.

Організатори дослідження запитали у вчителів і про те, яка їм потрібна підтримка, щоб продуктивніше працювати в умовах війни. 74% опитаних зазначили, що потребують технічної підтримки: забезпечення технікою, стабільним інтернетом, електропостачанням. Близько половини педагогів таку підтримку бачать у підвищенні оплати праці. Третина потребує психологічної підтримки, 15-20% – методичної.

Про зниження мотивації учнів до навчання зазначили 50% учителів, нестабільний психоемоційний стан учнів та вчителів – 35% та 16% відповідно.

"Те, що освітній процес в Україні триває, що наші діти навчаються, – без сумніву, величезна перемога освітян, – наголошує освітній омбудсмен Сергій Горбачов. – Навіть в умовах відсутності фінансування на облаштування укриттів, скорочення освітньої субвенції, запізнілих, а іноді і непродуманих рішень влади, масової міграції та відключень електрики вдалося утримати систему освіти від колапсу. Це – реальний подвиг вчителів, шкіл, громад".

Інше питання, продовжує Сергій Іванович, чи все у нас ідеально? Треба подумати, чи кожна школа повністю використовує доступні ресурси, чи потрібні зміни у підходах до організації освітнього процесу.

Цифри – це добре, але що робити

То що ж у нинішній ситуації можуть зробити діти та їх батьки? "Принаймні для себе дати відповідь, чи є у вас освітні втрати і які вони, – відповідає на запитання Сергій Колебошин, заступник голови Комітету ВРУ з питань освіти, науки і інновацій. – Кожна родина може це зробити за допомогою самодіагностики, з учителем або з репетитором".

Для індивідуального визначення того, що учень не надбав під час навчання, є локальні інструменти, і про них розповідає керівниця Українського центру оцінювання якості освіти Тетяна Вакуленко: "Це, зокрема, інструменти на Всеукраїнській школі онлайн (https://lms.e-school.net.ua/) з блоками рекомендацій, які допоможуть визначити результати навчання з української мови і математики. Тобто, ви одразу працюєте з тестовими добірками для певних класів, до кожного завдання прив’язані рекомендації. Й учень отримує їх у вигляді простої директиви – подивись таке відео, опрацюй такий матеріал із такої-то теми. Якщо учасника реєструє учитель, то він також отримує відповідний зворотній зв'язок і може проводити такі локальні дослідження у себе у класі. До першого вересня колеги мають опрацювати й інші навчальні предмети – історію України, природничі предмети для 5-6 класу – фізику, хімію, географію, біологію для класів, а починаючи з 7-го – і англійську мову".

Наступний рівень вирішення проблеми, як вважає заступник голови Комітету ВРУ з питань освіти, науки і інновацій, — на рівні громади. "Свідома громада, яка піклується про своїх мешканців, має допомогти школі визнати освітні втрати. Інколи досить важко самим собі сказати – в нас є проблеми. Але треба розуміти, що вони є не тому, що ми стали гірше вчити, а тому, що контекст, в якому ми вчимо, змінився. І якщо це зробити, то можна впровадити багато речей, наприклад – прийняти на рівні громади чи області цільову програму з подолання освітніх втрат. Для цього не потрібно чекати державної цільової субвенції", – каже Сергій Колебошин.

Однак жоден із інструментів надолуження освітніх втрат не є панацеєю, наголошує Тетяна Вакуленко: "Не існує "магічної пігулки". Не можна сказати, мовляв, переструктуруємо навчальний план – і все буде добре. Це – великі комплексні рішення, бо в нас є абсолютно різні категорії учнів, з різними потребами, які перебувають у різних умовах".

Усі міжнародні дослідження, які говорять про втрати у період карантину (навіть в дуже успішних, зокрема – європейських освітніх системах), зазначають, що вони посутньо вплинуть на економічну спроможність країн через 10-15 років. А в Україні до цього докладеться ще й демографічна криза. І якщо ми через 15 років хочемо мати, за що жити, нам потрібно докласти максимум зусиль уже сьогодні.