You`re in the army now. Про що співали Елвіс, Джиммі Гендрікс та інші музиканти, що служили в армії

Елвіс Престлі

Короля рок-н-ролу, який прийняв цей титул всього два роки тому, ще чекали польові збори, маневри і курси водіння танка, а потім — відправка на службу за океан, до Німеччини. Елвіс виявився єдиним музикантом такого рівня популярності, що відслужили в армії весь належний термін на самому піку слави — але не йому одному доводилося одягати форму.

Так, Преслі, використовуючи своє становище, цілком міг і не йти до армії. Зрештою, як він сам вважав і про що говорив лише з найближчими людьми — податки із зароблених ним грошей принесли б більше користі країні, ніж його безпосередня служба. Але менеджер Елвіса, полковник Том Паркер (який насправді був "липовим" полковником і ніколи не служив) вважав інакше. Паркер був абсолютно впевнений у тому, що служба піде тільки на користь кар'єрі та іміджу Елвіса – якщо він, як рівний серед рівних, буде одним із тисяч, які прийняли присягу тоді, у 1958-му. Преслі підкорявся Паркеру беззаперечно, хоча міг і поскандалити з ним — до того ж, десь у глибині душі, він розумів, що менеджер правий, та й самому йому хотілося щось довести собі.

В останній вільний тиждень Елвіс практично не спав, намагаючись перепробувати наостанок разом із подружками та приятелями всі розваги рідного Мемфіса. Особливо часто його можна було помітити у ресторанах, кіно та на ковзанці – іноді в компанії кілька десятків дівчат. Але день настав і в березні 1958 року, о пів на сьому ранку, Елвіс, який знову не спав всю ніч, прибув на призовний пункт – цю історичну подію висвітлювала небачена для Мемфіса кількість журналістів і фотографів. "Якщо я здаюсь схвильованим, то це тому, що я дійсно хвилююся" — заявив Преслі. На медкомісії його визнали придатним, після чого одразу, в будівлі, де проходив призов, Елвіса нагодували сніданком. Він за секунди знищив бутерброди з шинкою та ростбіфом, шматок фруктового пирога, пакет молока та яблуко, після чого навіть ліг на кушетку подрімати з півгодини. Кожен його рух та слово продовжували фіксувати репортери.

Після полудня Елвіс з іншими призовниками автобусом вирушив до наступного пункту – Форт-Чаффі. Останніми його словами, вимовленими перед від'їздом з Мемфіса були "Прощавай, довгий чорний сучий сину" — вони були звернені до його "кадилака", припаркованого біля тротуару. Репліка заслужила схвальний сміх інших призовників — на якийсь момент Преслі вперше відчув себе "своїм". У Форт-Чаффі (штат Арканзас) Елвіс склав присягу, його постригли в армійській перукарні — він був настільки схвильований, що забув дати перукарю 65 центів за стрижку. Тим не менш, його не дуже засмутила коротка зачіска — перед призовом він часто стригся, з кожним разом все коротше. Першої ночі в казармі Елвіс знову мучився безсонням і прокинувся вранці раніше за всіх. Його, як і в попередні дні, продовжували переслідувати фотографи — один з них навіть спробував сховатися в казармі, щоб уночі сфотографувати рядового Преслі, що сопів. Фотографа вигнали, а Елвіс оголосив, що перестає роздавати автографи. Його негайно прописали до другої бронетанкової дивізії, яка дислокувалася у Форт-Гуд, Техас – Елвіс знову вирушив туди автобусом, як завжди переслідуваний натовпом шанувальників та журналістів.

Дисципліна у Форт-Гуд була суворішою, журналістам заборонили спілкуватися з Елвісом після його прибуття. Почалися будні — і Преслі, звичайно, доводилося несолодко. Як і будь-якому новобранцю, йому доводилося як мінімум вислуховувати їдкі жарти на кшталт "Ну що, Елвісе, сумуєш за своїм плюшевим ведмедиком?" — Малася на увазі його пісня "Teddy Bear". Проте Преслі вдалося навіть отримати значок влучного стрільця, а через кілька тижнів його призначили заступником командира відділення.

У червні, після закінчення базової підготовки Елвіс отримав відпустку — він навіть встиг записати в Мемфісі п'ять пісень, включаючи хіт "A Big Hunk O'Love", один із своїх агресивних номерів. Наступний його запис відбувся лише навесні 1960-го – майже за два роки. Він повернувся до Техасу, а у серпні у його матері діагностували гепатит – хвороба розвивалася дуже швидко і 14 серпня Гледіс Преслі померла від серцевої недостатності. Елвіс насилу відпросився у звільнення додому за два дні до її смерті – його довго не хотіли відпускати, щоб ніхто не вважав, що має привілеї. У ті дні Преслі був готовий піти в самоволку, але близькі його відмовили. Елвіс був абсолютно розчавлений горем, оскільки був по-справжньому близький з матір'ю, своїм найкращим другом і, за його словами, "жив для неї".

У Форт-Гуд він повернувся вже іншою людиною і відправлення до Німеччини восени вже не здавалося йому якоюсь страшною подією – порівняно зі смертю Гледіс. Незабаром після прибуття Елвіса пароплавом до Німеччини переїхали його батько Вернон, бабуся і кілька приятелів з Мемфіса, так звана "мемфіська мафія". Спочатку Елвіс ночував у своєму військовому містечку неподалік Франкфурта, але потім йому дозволили жити з батьком і бабусею поза територією бази. Спочатку сім'я Преслі, що залишилася, жила в готелі, зовсім недалеко від військового містечка — Елвіс, родичі і друзі займали весь верхній поверх. Пізніше Преслі переїхали до триповерхового просторого будинку – у Елвіса навіть були власний перукар, дантист і водій.

Незважаючи на всю цю розкіш, товариші по службі не помічали в ньому ніякого чванства, він не вважав себе кращим за інших і часто давав гроші в борг — не особливо хвилюючись, чи повернуть йому борг чи ні. На маневри він їздив як і всі, і ніколи не скаржився на труднощі. На цих же маневрах він вперше спробував амфетаміни, що дозволяли не спати добу безперервно і на які він підсів з усім наївним ентузіазмом. Це було початком кінця – за 18 років до передчасної смерті.

Там же, в Німеччині, Елвіс захопився оперним співом, що було дуже помітно на його пост-армійських записах на кшталт "It's Now Or Never" і там же він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Прісціллою, дочкою капітана Пола Больє, тоді ще підлітком. Відразу після повернення до Штатів у березні 1960-го Преслі запише чудову платівку "Elvis is Back!" ("Елвіс повернувся!") — але це буде вже зовсім інший Преслі.

Тоні Беннетт

Тоні Беннетт — людина, яка довгі роки займала почесне друге місце на класичній американській естраді. П'єдестал Беннет зайняв після смерті Френка Сінатри у 1998-му – і в новому тисячолітті продовжував гастролювати та випускати нові записи (зокрема, успішні в усіх відношеннях альбоми дуетів із такими вокалістами, як Леді Гага, Емі Уайнхаус та Боно). Виконання Тоні Беннетта відрізнялося від манери Сінатри насамперед меншою кількістю показної бравади та більшою – оголених нервів. Можливо, причиною тому було те, що Беннетт не просто служив в армії (на відміну від того ж Сінатри, визнаного непридатним), а ще й побував на полях битв Другої світової.

Ентоні Бенедетто (справжнє ім'я співака) був призваний у 18-річному віці у 1944-му. Бенедетто, який пройшов базову підготовку у Форт-Діксі і Форт-Робінсоні, як піхотинця 255-го піхотного полку 63-ї піхотної дивізії відправили спочатку до Франції, потім — до Німеччини. Горя Беннетт сьорбнув ще в Штатах — його, щуплого сина італійських емігрантів з Нью-Йорка, страшенно не злюбив сержант з південних штатів. Результатом цього стали незліченні наряди поза чергою та довгі години чищення гвинтівок.

У березні 1945-го він був уже на фронті — пізніше Беннетт описав своє становище як "місце в першому ряду в пеклі". Він достатньо часу провів в окопах, а коли його рота перетнула Рейн – брав безпосередню участь у вуличних боях у містах. Кілька разів він був на волосину від смерті і дивом залишався живим. Наприкінці війни Беннетт також брав участь у звільненні концтабору біля міста Ландсберг-ам-Лех у Баварії – там утримувалися, зокрема, і в'язні з його 63 дивізії.

Після війни Беннетт залишився у Німеччині у складі окупаційних військ. Там же він почав співати з армійським оркестром джазові хіти та пісні з популярних фільмів та мюзиклів — усе те, що пізніше увійде до канону так званої "The Great American Songbook", "Великої американської збірки пісень". Співав він тоді під псевдонімом Джо Барі і чудово справлявся з поставленим завданням розважати солдатів, що тужать по дому. У Штати Беннетт повернувся лише у 1946-му — попереду була блискуча кар'єра.

Джон Колтрейн

Здавалося б, служба і Джон Колтрейн, найінтровертніший, найвразливіший і найчутєвіший з усіх легенд джазу – речі несумісні. Але Колтрейн, геніальний саксофоніст, теж служив — на флоті, куди він записався добровольцем, щоб не потрапити до сухопутних військ. Вісімнадцятирічний Колтрейн вступав до лав Військово-морських сил США 6 серпня 1945 року – того дня, коли було скинуто бомбу на Хіросіму. Молодий чоловік проходив підготовку на військово-морській базі в штаті Нью-Йорк, після чого Колтрейна відправили до Перл-Гарбора – джазовому світу пощастило, що Колтрейн не народився кількома роками раніше. Там хлопця розмістили у казармах Манана — на той час наймасштабнішому місці розміщення військовослужбовців-афроамериканців у світі.

За великим рахунком, Колтрейну пощастило — Друга світова закінчувалася, флот скорочувався. Незабаром його музичний талант помітили і на Гаваях він став грати у військовому свінг-оркестрі "Melody Masters" — при цьому був єдиним чорним учасником. Котлтрейн проводив за музикуванням багато часу, але це звільняло його від виконання прямих обов'язків – зокрема, від нарядів на кухні. До кінця служби він був уже лідером оркестру і навіть зробив на Гаваях свій перший запис у 1946-му, кілька модних сучасних джазових пісеньок. Хоча це було на відстані світлових років від того, що Колтрейн грав уже в 50-х з Майлсом Девісом, голос його саксофона явно вирізнявся з вишколеного хору інших духових. Торішнього серпня того ж 1946-го Колтрейн демобілізувався – з медалями "За Американську кампанію", "За Азіатсько-тихоокеанську кампанію" та "Медаллю Перемоги у Другій світовій".

Джонні Кеш

Майбутній колега Елвіса з мемфіського лейблу "Sun" Сема Філіпса і майже такий же міфічний у наш час як сам Преслі, Джонні Кеш теж служив. Але Кеш виконував свій військовий обов'язок на кілька років раніше за Преслі, ще до того, як стати знаменитістю – тому жодних фотографів біля воріт військового містечка не спостерігалося. Кеш записався до Повітряних сил у липні 1950-го року – йому було вісімнадцять. Після початкової підготовки на базі Лекленд та інженерних курсів на базі Брукс (штат Техас), Кеша, як і Елвіса, відправили за океан до Західної Німеччини. Там, у Баварії, Кеша було приписано до 12-го радіопідрозділу Служби безпеки Військово-повітряних сил.

Кеш робив відповідальну роботу – він служив радистом, який виконував перехоплення повідомлень азбукою Морзе, переданих радянськими військовими. Існує легенда, яка цілком може бути правдою, що Кеш був першим американцем, який таким чином, перехопивши "морзянку", став першим американцем, який дізнався про смерть Сталіна. Принаймні, Кеш потім багато разів розповідав цю історію протягом життя, і це досі підтверджує його дочка Розанна.

Кеш демобілізувався через чотири роки служби, в званні штаб-сержанта — саме тоді, коли Елвіс вже записав а студії "Сан" перші хіти локального масштабу. Саме в Німеччині Кеш написав свою знамениту "Folsom Prison Blues" ("Блюз в'язниці Фолсом") після перегляду в армійському клубі фільму "Inside the Walls of Folsom Prison" ("У стінах в'язниці Фолсом"). Ця сувора та безжальна пісня була однією з перших, записаних Кешем для студії "Сан" 1955-го. "Folsom Prison Blues" навряд чи вийшла б такою аскетичною і блискуче несентиментальною, якби була написана на "громадянці" — а разом з тим, і образ самого Кеша, "Людини в чорному", був би дещо іншим.

Джиммі Гендрікс

Майбутній Бог гітари та одна з головних музичних легенд ХХ століття Джиммі Гендрікс теж служив, і зовсім не в армійському оркестрі. Ще до того, як йому виповнилося 19 років, Гендрікса кілька разів затримувала поліція за водіння вкраденим автомобілем. У 1961-му Джиммі поставили перед вибором – або сідати до в'язниці, або йти до армії. Гендрікс вибрав останнє і незабаром опинився у Форт-Орд, Каліфорнія, де проходив базову підготовку. Через вісім тижнів його приписали до 101-ї повітряно-десантної дивізії, відомої ще як "Орли, що кричать" і що базувалася у Форт-Кемпбелл, штат Кентуккі. Юний Джиммі відразу зненавидів усе, що його оточувало і все, що з ним відбувалося — про що й повідомив у першому листі батькові, називаючи свою службу "пеклом".

У своєму наступному листі Гендрікс просив батька будь-що прислати йому гітару — він залишив її в будинку своєї подружки в рідному Сіетлі. Батько, з яким вони були в натягнутих стосунках, прислухався до прохань і надіслав інструмент – червоний "Сільвертон", на якому Джиммі колись написав ім'я тієї самої подружки, Бетті Джин. В армії Гендрікс як ніколи став одержимий гітарою – і це позначилося на тому, як він виконував свої військові обов'язки. Більше того, це стало також об'єктом глузувань серед товаришів по службі – його дорогоцінну гітару кілька разів ховали, і Гендріксові доводилося принижуватися і буквально благати, щоб її повернули.

Джиммі закінчив курс підготовки десантників, отримав нашивку "Орлів, що кричать" і здійснював стрибки з парашутом не без задоволення — пізніше "захмарні" враження відбилися в знаменитій пісні "Purple Haze". Але дуже скоро Гендрікс почав у всьому виявляти навмисну зневагу до служби — дрімав у недозволений час і взагалі вдавав, що все, що відбувається, його зовсім не стосується. Терпіння начальства урвалося і вже у травні 1962-го сержант Джеймс Спірс написав у рапорті, що рядовий Гендрікс не виявляє жодного інтересу до армійської служби, ніколи не досягне належних стандартів і взагалі – армія тільки виграє, якщо його звільнять з військової служби якнайшвидше. У червні того ж року армійська епопея Джиммі закінчилася — можливо, Гендрікс завдячує своєю кар'єрою саме сержанту Спірсу. Хоча пізніше Джиммі розповідав, що був відправлений на "цивілку" після того, як травмував кісточку під час виконання свого 26-го стрибка.

Ну а найбільшим придбанням на службі для Гендрікса було знайомство з хлопцем на ім'я Біллі Кокс – одного разу Кокс проходив повз армійський клуб і почув, як хтось грає на гітарі "суміш Джона Лі Гукера та Бетховена". Біллі грав із Джиммі на бас-гітарі останні півтора роки його життя, у тому числі й на легендарному фестивалі у Вудстоку у 1969-му. Саме з Коксом Гендрікс записав шедевральну композицію "Machine Gun" — кошмарне звукове полотно, що зображує війну.