Троянський кінь. Чи є новий меморіал у Бабиному Яру інструментом кремлівської пропаганди

Журналіст Time Саймон Шустер у своїй статті розповідає про дискусію в Україні, яку викликав меморіал "Бабин Яр" — проєкт російського олігарха Михайла Фрідмана. "ДС" публікує цей текст, щоб показати, у якій тональності події навколо меморіалу висвітлюють в іноземній пресі.

Одного вітряного дня минулої весни російський мільярдер Михайло Фрідман разом з командою помічників, архітекторів, істориків і художників взяв мене на екскурсію по парку, розташованому неподалік центру Києва. Вони витратили кілька років на будівництво комплексу меморіалів на території в пам'ять про жертви трагедії, яка сталася там під час Другої світової війни. Але проєкт став настільки суперечливим в Україні, особливо в контексті триваючої війни з Росією, що Фрідмана оточувала група охоронців, які напружувалися щоразу, коли до них дуже близько підходив незнайомий чоловік.

Фрідман уже до такого звик. Майже чверть століття йому вдавалося вижити в середовищі московських мільярдерів, незважаючи на регулярні чистки і струси, в результаті яких кілька його однолітків були відправлені до в'язниці або в зсилку. Свій статок він сколотив у двох "найжорсткіших" секторах російської економіки — нафтовому і банківському. Правда, Фрідман особисто не справляє враження типового барона-розбійника. У 57 років у нього хлоп'яча посмішка і сутулі плечі, через що він здається сором'язливим, ніби інстинктивно уникає уваги. Він каже, що вважає за краще уникати зустрічей, які президент Росії Володимир Путін проводить з олігархами щокілька місяців. "Мені завжди ніяково на таких зборах, — сказав мені Фрідман. — Я ніколи не знаю, як поводитися".

У парку серед пар з колясками і підлітків, які катаються на скейтбордах, він здавався невимушеним. Він провів нашу екскурсію по стежці на краю крутого схилу з видом на берези без листя. "Ось, — сказав Фрідман. — Тут вони стріляли в них і кидали вниз".

У вересні 1941 р., незабаром після окупації Києва німцями, десятки тисяч євреїв були схоплені, їх змусили роздягтися догола і стати біля краю яру, відомого як Бабин Яр. Наступні два дні кулеметники розстріляли в Бабиному Яру понад 33 тис. єврейських чоловіків, жінок і дітей. Нацисти продовжували використовувати це місце для масових вбивств протягом усієї окупації. Тут було вбито багато ромів і представників інших етнічних меншин, а також військовополонених і пацієнтів прилеглої психіатричної лікарні. Відступаючи з України в 1943 р., нацисти кинулися ексгумувати братські могили в Бабиному Яру і спалювати тіла, намагаючись приховати свідчення звірств.

На згадку про ті події за минулі роки було побудовано кілька пам'ятників. Але проєкт Фрідмана набагато грандіозніший. Меморіальний комплекс, що складається з художніх інсталяцій, музею, архіву та дослідницького центру, займає площу близько 370 акрів. У рамках проєкту вже створено безліч меморіалів, включаючи багато прикрашену синагогу в формі книги, "дзеркальне поле" з колонами, поцяткованих кульовими отворами, і складну "скульптуру зі звуком", яка безперервно повторює імена загиблих. Ці об'єкти деякі критики вже охрестили "Діснейлендом Голокосту". Очікується, що після завершення будівництва його загальна вартість досягне $100 млн, що зробить його найбільш амбітною спробою увічнити пам'ять про Голокост.

І хоча його спонсорами є кілька олігархів як з Росії, так і з України, Фрідман на сьогодні є найбагатшим і найвпливовішим серед них. Він став вимушеним номінальним керівником проєкту, а також об'єктом нападок з боку його критиків — на перший погляд, неможливого союзу американських дипломатів, українських шпигунів і членів єврейської громади Києва. Деякі з них стверджують, що мета меморіалу не в тому, щоб вшанувати пам'ять жертв, а маніпуляція нею і перекладання провини за трагедію на українців.

Основою цих побоювань є зв'язок Фрідмана з Кремлем. За тиждень до нашої весняної екскурсії по меморіалу Путін відправив на кордон з Україною тисячі солдатів. Це була одна з наймасштабніших ескалацій конфлікту за останні роки. Але війна простягається далеко за межі східних районів, де в боях загинули понад 14 тис. осіб. Росія також атакувала і на інших фронтах, використовуючи вбивства, шпигунство, кібератаки на енергосистему, спроби виснажити українську економіку, кампанії дезінформації з метою спровокувати розкол. Критики проєкту Бабиного Яру називають його частиною цієї "гібридної війни" проти України, троянським конем у вигляді пам'ятника Голокосту.

Деякі чиновники Держдепартаменту США непублічно виступили проти цього проєкту. Джордж Кент, професійний дипломат, який у той час курирував політику США щодо України, під час зустрічі на початку минулого року поцікавився у керівників проєкту, чи не виконують вони накази Кремля. За словами двох присутніх на зустрічі, він також закликав їх уникати того, що він назвав історичною зброєю. Креативний директор проєкту Ілля Хржановський переконував Кента і його колег в тому, що меморіал — це не операція російського впливу. "Але вони не повірили, — говорить він. — Вони вже прийняли рішення".

Серед безлічі викликів, які Росія кинула США в останні роки, — чи то втручання у вибори, чи авіаудари по союзниках США на Близькому Сході, — мало які були настільки ж брудними, як загроза з боку олігархів. США схильні розглядати їх як інструменти Кремля, і багато хто з них зіткнулися з санкціями через втручання Росії у вибори в США і інші "зловмисні дії". Але в порівнянні з солдатами або шпигунами їх дії набагато складніше пов'язати з Путіним. Це приватні особи, часто з декількома паспортами і будинками в Лондоні і Нью-Йорку. Їхні гроші йдуть на підтримку благодійних організацій, бізнесу та робочих місць на Заході. Фрідману поки вдавалося уникнути санкцій. Але США, як і раніше, прагнуть знизити його вплив, навіть коли йдеться про меморіал Голокосту.

Протистояння, виникло, викликало серйозні питання про масштаби російських кампаній впливу і про те, на що США і їх союзники повинні піти, щоб їм протистояти. Якщо російський мільярдер купує спортивну команду на Заході, чи слід ставитися до її ігор як до епізодів інформаційної війни? Де Захід повинен провести межу між сумлінними інвестиціями і зловмисним впливом? За відсутності чіткої межі між Кремлем і олігархами вона часто розмивається, і особливо в разі планів Фрідмана щодо Бабиного Яру.

Будучи дитиною, яка виросла у єврейській родині в Західній Україні, Фрідман дізнався про Бабин Яр від своєї бабусі, рідне село якої було знищене під час німецького бліцкригу в 1941 р. "Нічого не залишилося, — сказав він мені. — Навіть могили". Довгі роки після війни тема Голокосту в Радянському Союзі була табуйована і була відсутня в офіційних джерелах. Багато хто з покоління Фрідмана дізналися про страту тільки з вірша, який було опубліковано в 1961 р. в одному державному літературному журналі. Перші рядки були такі:

Над Бабиним Яром пам'ятників немає.

Крутий обрив, як грубий надгробок.

Редактора журналу звільнили за публікацію вірша, який викликав такий скандал, що радянський лідер Микита Хрущов особисто засудив його. Автор, Євген Євтушенко, написав його після того, як відвідав Бабин Яр і побачив, що радянська влада перетворила це місце на смітник. "Вони скидали з вантажівок сміття на ці трупи десятків тисяч замордованих невинних людей", — сказав поет в інтерв'ю BBC. На початку 1970-х років Совєти нарешті погодилися побудувати меморіал на цьому місці. Згідно з напівофіційною політикою держави щодо антисемітизму в напису на цьому пам'ятнику не згадуються євреї, які там загинули.

Фрідман згадує, як його родина обговорювала ці події за кухонним столом. Він сказав мені, що вони з особливим презирством ставляться до українських поліцаїв і інших місцевих жителів, які допомагали нацистам переслідувати євреїв. Коли ми вперше говорили минулої весни, він згадав про стару фотографію, яка досі ілюструє його розуміння трагедії. На знімку, зробленому в місті Львові, де він виріс, зображена група єврейських жінок на початку нацистської окупації. "Вони повністю оголені, — згадував Фрідман, — їх змушують прибирати вулиці. А навколо стоять люди, штовхають їх, сміються". Він глибоко зітхнув і обдумав свої слова. "Це були не німці, — сказав він мені. — Це були місцеві жителі, мої співвітчизники, люди, які могли жити в моєму районі".

Зважаючи на відсутність реальної історії війни, багато радянських євреїв склали своє уявлення про Голокост з таких уривків і артефактів — шепоту на кухні, старої фотографії. Молодий Фрідман не був винятком. Донині він вірить сімейним переказам про те, що його прадід і прапрадід могли бути вбиті не нацистами, а українськими колабораціоністами. "Ніхто не знає, як вони померли", — визнає він. Але від своїх підозр не відмовляється, і це нехай і слабо, але неминуче відображається в його баченні пам'ятника, який він хоче побудувати.

Для його опонентів погляди Фрідмана — ознака упередженості проєкту. Як і його статус союзника Кремля, особливо коли справа доходить до того, що Україна продовжує працювати над своєю історією. Через 30 років після здобуття незалежності від Москви нація все ще намагається написати своє минуле, узгодити канон символів і героїв і вирішити, які сторінки її історії ганебні, а які гідні гордості. У цьому проєкті особливо велике значення Другої світової війни, і Фрідман не приховує свого бажання змінити те, чого українці вчать своїх дітей. "Це наш моральний обов'язок перед нашими родичами, перед єврейською громадою, — каже він. — Це головна мета".

Фрідман розуміє, чому його участь викликає суперечки, і визнає, що Кремль має величезну владу над мільярдерами в рамках системи, побудованої Путіним. Один з найбільш показових оповідань про цю систему належить другі і діловому партнерові Фрідмана Петру Авену, який в 2018 р. зі слідчими в США обговорював, що означає бути багатим і мати політичні зв'язки в Росії. Під час надання свідчень в офісі спецпрокурора Роберта Мюллера Авен сказав, що зустрічається з Путіним щокілька місяців і отримує "непрямі директиви", які намагається виконувати.

Коли я запитав Фрідмана про цю практику, він описав тоншу гру, яка ближча до увивань придворних навколо царя, ніж до солдатів, які вітають генерала. Проте він підтвердив суть того, що описав Авен. Путін дійсно скликає олігархів на регулярні зустрічі, на яких любить давати натяки, до яких ніколи не можна ставитися легковажно. За словами Фрідмана, думати про російських мільярдерів як про лакеїв Кремля було б "надмірним спрощенням". Їх пріоритет — заробляти гроші. Але вони намагаються відповідати інтересам Кремля, переслідуючи свої власні. "Ми уважно вивчаємо Путіна, — сказав мені Фрідман. — Для нашого бізнесу це питання виживання".

З того часу, як у 2016 р. вперше були оприлюднені плани з будівництва меморіалу в Бабиному Яру, найвідомішим його критиком став Йосип Зісельс, дисидент, який очолює єврейську громаду в Києві. Зараз, коли йому за 70, Зісельс часто підтримує контакти з дипломатами США, і його ставлення до проєкту допомогли сформувати позицію США. Я вперше зустрівся з ним теплим днем ​​в Нью-Йорку цієї осені, коли він приїхав виступати на конференції з сучасної історії України. Захід відбувся наступного дня після Йом-Кіпура, єврейського дня спокути. Зісельс спостерігав за святковим ритуалом, не встаючи з місця в економкласі. "Було не так уже й погано, — сказав він мені. — Я постив сильніше під час голодування в тюрмі".

Коли він був ще молодий, у 1970–1980 рр., Зісельс двічі був засуджений до тюремного ув'язнення за опір радянському режиму. Зараз він є віцепрезидентом українського відділення Всесвітнього єврейського конгресу, впливової лобістської групи. На незадоволення Зісельса, президент конгресу Рональд Лаудер, переконаний республіканець і колишній посол США в Австрії, входить до правління меморіального проєкту Бабиного Яру разом з Фрідманом. Серед інших членів ради — Джо Ліберман, колишній сенатор США і перший єврейський кандидат у віцепрезиденти, і Йошка Фішер, колишній міністр закордонних справ Німеччини. "Вони, мабуть, думають, що це престижно, — сказав Зісельс, коли я запитав його, як проєкт зміг отримати настільки впливове правління. — Вони не розуміють, що це частина гібридної війни". Що стосується мотивів спонсорів, то він відкинув думку про те, що Фрідман якось особисто пов'язаний з Бабиним Яром. "Я не вірю в сентиментальність людей з капіталом в $20 млрд".

Частково підозру до проєкту у Зісельса викликає його своєчасність. Восени 2015 р., коли відбулися перші дискусії навколо меморіалу, війна на сході України зайшла в глухий кут, і Росія почала застосовувати більш хитромудрі засоби нападу. Кібератака на енергосистему України відбулася в грудні того ж року. "Якби це не було частиною його стратегії, — каже Зісельс про меморіал у Бабиному Яру, — ви думаєте, що Путін дозволив би олігархам вкласти $100 млн у ворожу територію?"

За словами Зісельса, справжня мета проєкту — послабити Україну в очах як її власних громадян, так і її західних союзників. "Путін хоче, щоб світ бачив Україну ізгоєм, нацією, яка не заслуговує на державність, країною націоналістів, антисемітів, неонацистів", — говорить він. Президент Росії просував цей наратив роками, одного разу описав Україну як країну, охоплену "божевіллям неонацизму". Такі образи глибоко зачіпають регіон, політика якого все ще визначається спадщиною Другої світової війни, і стали основним продуктом російської пропаганди проти України.

Тому проєкт здається Зісельсу продовженням путінської риторики. За словами Зісельса, в деяких історіях про цю бійні згадуються два українських міліцейських загони, хоча їх роль, як і раніше, викликає суперечки серед істориків. І оскільки в рамках проєкту випускаються книги, фільми і наукові роботи про трагедію, Зісельс побоюється, що вони сформують суспільне розуміння тих подій кількох поколінь. "Запам'ятайте мої слова, — каже Зісельс. — Їхня мета — показати, що саме українці вбили євреїв".

Історики кажуть, що це частина реальної історії. Деякі українські поліцаї дійсно співпрацювали з нацистами. На початку війни багато з них були вдячні німцям за те, що ті прогнали радянських гнобителів. Згодом більшість розчарувалася в нацистському режимі і обернулася проти нього. До кінця війни багато українських націоналістів виявилися в нацистських концтаборах. Проте, згідно з найбільш авторитетними джерелами про війну в Україні, повстанці, такі як Організація українських націоналістів, дійсно брали участь в погромах проти євреїв, а деякі з їхніх командирів служили у нацистів.

Коли ми закінчили екскурсію по Бабиному Яру, Фрідман зупинився, щоб пояснити, як, на його думку, місцеві жителі знехтували значенням або як погано поставилися до місця трагедії. На краю парку приватний тир, і звук пострілів доносився до тієї частини яру, де жертв примушували роздягатися. Поруч зі станцією метро є будинок з табличкою, на якій вказано, що це "волонтерський центр", присвячений пам'яті цих жертв, але більша частина будівлі використовувалася як точка для продажу шаурми. "Тут, в землі, ми знаходили черепа, людські черепи", — сказав він мені, дивлячись униз, ніби майже чекав, що знайде під ногами ще людські останки.

За його словами, меморіальний проєкт не применшить кількість актів колабораціонізму в Україні і не буде ігнорувати багатьох українців, які ризикували своїм життям, щоб врятувати євреїв. "Ми хочемо показати всі історичні факти, — каже він. — Якщо це допоможе українському суспільству дивитися правді в очі, приймати цю істину, обробляти її і робити з неї висновки і рухатися вперед як суспільство, засноване на цьому розумінні, тоді я буду дуже радий, що ми допомогли".

Навесні і влітку 2019 р., коли вже були встановлені перші елементи меморіального комплексу в Бабиному Яру, в Україні відбулися подвійні вибори — президента і парламенту. Націоналістичні партії, які вважають себе політичними спадкоємцями повстанців, які стали на бік нацистів, були розгромлені, не отримавши жодного місця в парламенті. Уперше у своїй історії Україна обрала президентом єврея Володимира Зеленського, який втратив багатьох родичів під час Голокосту.

На початку своєї каденції Зеленський зіткнувся з тиском і вимогою заблокувати будівництво меморіалу в Бабиному Яру. Глава його розвідки в листі до уряду минулого року писав, що проєкт є елементом російського плану з метою "дискредитації України на міжнародній арені". Але президент усе-таки вирішив підтримати його. "Моя позиція проста, — сказав мені Зеленський. — Будь-хто, хто покладе камінь в пам'ять про жертви, отримає моє благословення".

Для радників президента цей проєкт також відкрив дипломатичні можливості. Вони хотіли, щоб світові лідери зібралися в Києві на 80-ту річницю розстрілу в Бабиному Яру. Починаючи з весни минулого року вони розіслали запрошення лідерам США і Європи, в тому числі президенту Джо Байдену, з проханням бути присутніми на церемонії поминання в Києві. "Це дуже важливо для нас", — сказав мені керівник адміністрації Зеленського Андрій Єрмак.

Після того як Байден відмовився, українці переключилися на держсекретаря Ентоні Блінкена, який поставив пам'ять про Голокост в центр свого громадського іміджу. У своєму першому виступі після того, як Байден призначив його керівником Державного департаменту, Блінкен розповів історію свого покійного вітчима, який вижив в Освенцімі. Під час другого виступу в квітні, присвяченому Дню пам'яті жертв Голокосту, він згадав, як за кілька хвилин до своєї смерті євреї видряпали на стінах нацистських газових камер слова: "Ніколи не забудемо".

Але чим ближче день пам'яті в Бабиному Яру, тим гостріша полеміка. Копіюючи кроки уряду США, Рада національної безпеки Зеленського почала вводити санкції проти олігархів, вилучати їх активи і закривати їх телеканали. Державний департамент вітав ці санкції. Серед мішеней виявився один з партнерів Фрідмана по меморіалу в Бабиному Яру. Але навіть на тлі оголошеної урядом кампанії "деолігархізації" Зеленський підтримав меморіальний проєкт.

Під час поїздки в США на початку вересня він розхвалив проєкт за те, що він розповідає історію Бабиного Яру "для сучасних поколінь". Але він також, схоже, турбувався про те, як історія може відбитися на українцях. "У народу України не може бути зародків антисемітизму і нацизму на генетичному рівні, — сказав він 1 вересня в Музеї Голокосту у Вашингтоні. — Не може бути його ні в серці, ні в душі українського народу, який пережив на своїй землі Бабин Яр".

Виступ Зеленського, який відбулося того ж дня, що і його перша зустріч з президентом Байденом в Білому домі, був пов'язаний із заходом, який він проведе в Бабиному Яру 6 жовтня. Президенти Ізраїлю і Німеччини підтвердили, що будуть присутні. Що стосується високопоставлених чиновників з Вашингтона, то Фрідман та інші організатори їх не чекають.