Ярмарок марнославства. Коли зникнуть "Жінки третього тисячоліття"
Наші ЗМІ та соцмережі ласі на гучні сенсації: картинки в інформаційному калейдоскопі змінюються з такою швидкістю, що упускати випадок обуритися на публіку ніяк не можна. Ось, приміром, вручили Ірині Луценко нагороду "Жінка ІІІ тисячоліття" - і понеслися коментарі по гілках. Мовляв, знайшли кому вручати нагороди - дайте краще медсестрі на фронті або волонтеру яким. Тут же мало не голосування влаштували і практично зібрали віртуальний мітинг незадоволених.
За кадром, втім, залишився той факт, що Ірина Луценко - не єдина жінка, яка отримала нагороду з таким дивним футуристичним назвою (тисячоліття тільки почався, а ми вже героїв нагороджуємо). Допитливий читач при бажанні міг би дізнатися, що все номінанток було аж 36, переможниць - дві (нагороду також отримала генпродюсер телеканалу ZIK Наталя Влащенко) і проводиться конкурс вже в десятий раз. У різний час статуетки премії отримали Ада Роговцева, Оксана Байрак, Лілія Подкопаєва, Алла Мазур, Наталя й Ольга Сумські і навіть Марина Порошенко. У 2010-му спеціальною премією відзначили мати Ігоря Крутого Світлану, а в 2015-м - Надію Савченко. До речі, заснована премія громадською організацією, і в правилах проведення конкурсу чорним по білому зазначено: всі переможниці стають членами Міжнародної громадської організації "Жінка ІІІ тисячоліття". Такий собі своєрідний мережевий маркетинг. Як зазначено на сайті організації, в ГО - "благородна місія відродження української нації шляхом утвердження і визнання ролі жінки у сучасному суспільстві". Правда, серед проектів, реалізованих організацією, значаться тільки щорічні нагородження, та парочка культурних заходів, останній з яких датований 2008 р.
Про те, чи має ця нагорода якийсь реальний вага, говорити складно. Адже навіть склад журі конкурсу засекречений. На афішах, правда, значилося, що конкурс проходить за підтримки Мінсоцполітики, але на самому сайті відомства відшукати інформацію про суперженщинах не вдалося.
Втім, нічого поганого в бажанні ГО розширювати свою базу за рахунок переможниць конкурсів немає, як і в бажанні жінок блищати у вечірніх сукнях на червоних доріжках. По-хорошому суспільство не повинно так болісно реагувати на інформприводи кшталт "Василині Наливайко вручили нагороду як краща поливальщице кактусів у Верховній раді". Премія, по суті, приватна, так і хай присуджують її хоч касирці Вале, хоч директрисі банку Тетяні Петрівні. З-за чого, власне, крик-то? Хочете нагородити волонтерів і медсестер - так ніхто ж не заважає заснувати власну премію, благо, громадських організацій сьогодні в Україні хоч греблю гати. Питання в тому, наскільки потрібні ці нагороди і кому.
Адже всі ці ордена Святого Станіслава, заслужені жінки та інші нагороди, премії та брязкальця давно перетворилися на таку собі зірку на фюзеляжі. Ну ніби як в Радянському Союзі кожна родина мріяла про сервіз "Мадонна", є з якого категорично заборонялося - головне, щоб око радувало. По суті, багато нагороди, включаючи і офіційні, вже давно не є визнанням яких-небудь успіхів: це або прояв лояльності, або знак подяки, або елемент приручення. Але наш людина прагне блискуче, яскраве і розлоге - от і стоять в будинках у шановних людей цілі полки якихось безглуздих виробів зі скла або металу, гордо іменуються нагородами.
Скандал навколо премії, отриманої Іриною Луценко, насправді повинен підняти питання престижу нагород. Хоча б тому, що наявність величезного списку всіляких орденів і медалей нівелює цінність самої нагороди. Так і заслужених з народними давно пора скасувати - це рудимент радянської епохи сьогодні виглядає ну дуже смішно. У нагороди ж повинна бути цінність? Інакше і далі премії, які вручають громадські організації, будуть приводами для тотальної "зради" і холивара.
