Без домашок і з курником. Як вчаться українські школярі за кордоном

Понад 40% опитаних українським освітнім омбудсменом Сергієм Горбачовим батьків заявили, що їхня дитина нині навчається одночасно у двох закладах: очно у закордонному та дистанційно — в українському. Інші популярні варіанти передбачають навчання лише у закордонній школі або ж у суботній чи недільній українській школі (класі) за кордоном та в закордонному закладі освіти. Судячи з пояснень батьків, причини цьому дві:

• родина планує повертатися в Україну і не хоче, аби дитина відставала від української програми;
• батьки вважають українську програму сильнішою і якіснішою, особливо точні науки.

Також не усім батькам сподобалося завершення навчального року у середині липня у деяких європейських країнах. 

Серед інших проблем закордонної середньої освіти для українців батьки виокремлюють мовний бар’єр, складнощі зі вступом на відповідний рівню дитини рівень освіти, складнощі з документами та ​​забезпечення права на освіту дітей з особливими потребами. 7,5% батьків зазначили, що дитині складно дістатися до закладу освіти, 3,5% опитаних повідомили про необхідність оплати підручників у країні перебування. Також не усім батькам сподобалися:

• неможливість вивчати українську мову, історію та культуру; 
• 12-13-річне, а в деяких країнах – 15-річне навчання у школі; 
• відсутність державних дитячих садочків.

Однак, захоплених відгуків про європейські школи куди більше. Батьки, які планують повертатися в Україну, намагаються тиснути на Міносвіти, просять омбудсмена наблизити рівень навчання в українських школах до європейського. Зокрема впровадити індивідуальний підхід, диджиталізувати освіту та зменшити навантаження. "Українські батьки, чиї діти навчаються зараз за кордоном, отримали можливість зазирнути у майбутнє і побачити, що саме має дати нашим дітям Нова українська школа після її повноцінного впровадження", — зазначив Сергій Горбачов. 

У Румунії українські школярі мають особливі умови. Батькам вдалося організуватися, домогтися допомоги від меценатів, а від місцевої влади — виділення приміщень і відкрити близько 25 українських шкіл у різних містах. Серед вимушених переселенців виявилося багато вчителів, тож вони самі поділили класи та предмети. Так українські діти з 1 по 11 клас отримали змогу навчатися рідною мовою, додатково вивчаючи румунську та англійську. Правда, за документами це навчальні центри, а не школи, тож дітям доводиться тримати подвійний удар: вони навчаються очно в Румунії і дистанційно в Україні. 

Українка Юлія Райчева стала організаторкою Авторської Української школи у Бухаресті. Вона розповіла, що під час викладання у школі застосовуються:

• авторські інноваційні навчальні програми для розвитку та профорієнтації учнів;
• авторські уроки із практичними інтерактивними відеоматеріалами, тестування для незалежного зрізу знань і контролю поточної успішності;
• тренінги з опанування життєвих вмінь, уроки бізнесу, культурної спадщини, щастя, відповідальності, особистісного зростання.

Школа відкрила свої двері 5 вересня. Спочатку початкової школи не було, лише середня і старша ланка, а з 8 вересня запрацювала і початкова, яку Юлія відкривала окремо. 

Початкові класи навчатимуться за програмою Нової української школи, домашні завдання виконуватимуть у навчальному закладі. У середній та старшій школі — посилені логіка та математика, іноземні мови — щодня. Також плануються екскурсії, прогулянки, виїзні заняття, а на канікулах — денні табори.

Матір трьох доньок Юлія переїхала до Польщі ще три роки тому, тож встигла детально розібратися у місцевій системі освіти. Вона живе у Кракові і якщо дві старші 18-річні дочки вже вчаться у технікумі та поліцеальній школі (приблизний аналог українського технікуму та коледжу), молодша нині відвідує 5 клас звичайної польської школи.

У школі — 8 класів. Після цього діти йдуть у ліцей або технікум. Ліцей — підготовка до ВНЗ, тоді як технікум вже дає професію і диплом. "У технікумі є додаткові уроки польської, математики. Репетитори не потрібні, якщо дитина хоче вчитися", — каже Юлія. Навчання у них безкоштовне, триває з 1 вересня по 25 червня, як і у школі. Для вступу у технікум знадобляться щеплення, копія атестата з України польською та заява.

Школи у Польщі приймають лише за місцем прописки. Влаштовувала Юлія дочку туди онлайн — на пошту вислала свідоцтво про народження, перекладене польською, а у відповідь отримала запрошення до школи. Українських класів у школі немає, але на той момент до повномасштабного вторгнення у класі дочки все одно вже вчилися українські діти. З 24 лютого у класі з’явилися нові українські діти, а у Кракові — перша українська школа "Незламна Україна" з україномовними вчителями. Однак місця у ній дуже швидко закінчилися. 

У звичайних краківських школах також анонсували відкриття спеціалізованих українських класів, однак на практиці знайти їх складно. У місті є так звані інтеграційні школи для дітей-біженців — там, разом з класним керівником працює педагог-вихователь, на цю посаду зараз керівництво таких шкіл старається наймати україномовного вчителя.

Заняття починаються від 07:00 до 08:55, залежно від розкладу. За бажання, можна записати дитину на додаткові уроки. Платити за них не потрібно, але починаються вони о 07:00. На день зазвичай близько 7 звичайних уроків. Підручники надає навчальний заклад. Польські школи доволі діджиталізовані: тут давно забули про паперові щоденники — усі оголошення, розклад, оцінки та інша інформація для дітей та батьків розміщена в електронній системі Librus. Домашніх завдань у школах немає, заняття проводять в ігровій формі. Діти у молодшій школі дивляться мультики, малюють, виконують руханки. Вчителі зазначають, що стараються підтримувати дітей з України, заохочувати їх до навчання, підбадьорювати.

Харчування коштує 200-250 злотих на місяць (1500-2000 грн). У меню — страви польської кухні, наприклад, паста з полуницею. Також дають свіжі овочі, каші, сир. Є два меню — з ухилом на свіжі овочі або на молочні продукти. 

У Кракові працює організація "Фундація "Зустріч", яка безкоштовно допомагає українцям, влаштовує різні гуртки, арт-пікніки, проводить заняття з психологами для дітей. Також у Польщі працює Кураторіум — наглядова рада за освітніми закладами, до котрої також можуть звертатися українці.

Українка Оксана та її діти переїхали у нідерландське містечко Дордрехт. Там жінка організувала українську середню школу. Заклад став відділенням системи міжнародних шкіл, створеної у Нідерландах, а Оксана — його тімлідкою. Майже всі вчителі школи — мами з малими дітьми, які приїхали в Нідерланди у березні. Оксана вважає, що у той період дітям було складно налаштуватися на навчання через війну, новизну, різні умови та інші побутові труднощі. Однак, школа все ж запрацювала 4 квітня. "Сам ліцей — це така сім’я шкіл, які мають різні завдання і дають різні освітні рівні", — описує його Оксана.

Система середньої освіти у Нідерландах має кілька рівнів. Перший ступінь — це молодша школа, після закінчення якої діти складають тести, а за результатами цих тестів і згідно з рекомендацією вчителів дітей розподіляють за спеціалізованими програмами. "Оцінюють не лише успішність, але і мотивацію до навчання, інтереси, схильності. З одного боку, для нас це так дивно — доля ледь не вирішується в 12. А з іншого, як вони це пояснюють — вони підбирають ту програму, в якій дитині буде комфортніше", — розповідає Оксана. 

Після завершення молодшої школи, можна вступити на чотирирічну програму MAVO, яка готує підлітків до подальшої роботи та навчання в аналогах українських професійно-технічних училищ. Після MAVO випускники можуть працювати перукарями, кухарями, сантехніками. Також існує HAVO — 5-річна програма, яка готує до вищої освіти, наприклад, на спеціальності вчителя чи медсестри. В українському ліцеї MAVO i HAVO пропонує один навчальний заклад.

Третя програма — VWO. Тут вчаться ті діти, які опановують академічний рівень знань за 6 років. Вони будуть вступати в університети. Близько чверті аудиторій — це класи для самоосвіти. Також всією школою розвішані світлини учнів, які готові стати репетиторами і ділитися своїми знаннями з певних предметів з іншими. Біля фото — ім’я учня та предмети, з яких можна отримати допомогу. 

Крім того, існує програма ISK — міжнародна перехідна школа. Її завдання — максимум за 2 роки дати такий рівень нідерландської, який дозволить новоприбулим у країну дітям перейти в одну з описаних програм. Всі новоприбулі діти з 12 по 17 років включно зобов’язані вчитися у цій школі.

Її програма складається з трьох частин:

• нідерландська, англійська мови і соціальні науки (вони покликані спростити асиміляцію учнів);
• математика, біологія, географія (загальні знання, які теж допомагають вчити мову);
• мистецтво, фізкультура, музика.

У цих школах вчаться діти, які будуть жити у Нідерландах і здобувати тут освіту.

Українська школа підпадає під програму ISK 2. Її бюджет формується згідно з правилами і вимогами до звичайної ISK. Тобто гроші у першу чергу виділяються на те, щоб дітей якомога швидше інтегрувати в загальну систему освіти. "Але з нашими дітьми ситуація особлива. Так, ми тут, але ми тут тимчасово. Так, ми не знаємо, як надовго, і багато хто вже активно повертається. Але прибувають нові, дехто залишається, бо немає поки куди повертатися", — розповідає Оксана.

Більшість українських дітей та їх батьків хоче продовжувати навчання за українською програмою, щоб після повернення в Україну легко влитися назад, без пробілів у знаннях і без втрати часу. Водночас дехто з українських підлітків в Україні вже вчиться в університеті, дехто вже на 3 курсі ПТУ, але у Нідерландах за своїм віком вони мають ходити саме у школу.

Оскільки з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну до Нідерландів приїхало 20 тисяч українських дітей, у Дордрехті при ліцеї відкрили ще одну міжнародну школу. Приміщення для неї — колишній кампус Нідерландської бізнес-академії. Організаторам вдалося знайти вчителів нідерландської та виконати інші обов’язкові задачі, але водночас за багатьма предметами рухатися за українською програмою. Нині там викладають українську, економіку, проєктний менеджмент та драму, де діти вчаться імпровізувати та контролювати увагу. Плануються уроки фінансової грамотності, літератури та історії. У штаті є психолог.

У школі є директор, тімлід, адміністративний відділ. "Дехто з дітей не хотів ходити школу спочатку, але охоче ходили вже за пару тижнів, бо нам вдалося створити безпечний, комфортний і привітний простір (про це говорили і писали і батьки, і діти). Дехто навіть покращив свої оцінки в українських школах", — запевняє Оксана.

Вона додає, що мета школи — жити тут і зараз, збагачувати уявлення про світ і відбудовувати Україну в партнерствах, які стануть можливими через те, що українці краще зрозуміють іншу мову і культуру. Нині проєкт продовжений на 2022-23 навчальний рік, школі дали більше приміщення та нове обладнання.

Олена до повномасштабного вторгнення працювала заступницею директора та вчителькою зарубіжної літератури, також має фах учительки української мови та літератури. 29 березня вона виїхала до Берліна, де мешкає її син. Згодом вона знайшла роботу вчителькою початкових класів у німецькій доброчинній компанії, яка співпрацює з місцевим бізнесом, що допомагав українським дітям. Разом вони створюють так звані тимчасові українські класи.

"У німецьку школу українських дітей беруть, але на оформлення та бюрократію треба час. А поки процедури тривають, батьки мають змогу привести своїх дітей до нас. І ми відразу починаємо працювати", – каже Олена. У її класі 14 дітей віком 6-9 років. У кожного вчителя є ноутбук, доступ до принтера, телевізор, планшети для дітей, аби вивчати німецьку мову.

Класи працюють із 9 до 16 години щодня, крім вихідних. Оцінок тут не ставлять, а уроки проводять за українською програмою. Олена викладає дослідження світу, математику та українську мову з читанням. Решту предметів викладає інший вчитель. Також є уроки німецької в ігровому форматі, які проводять волонтери.

Після уроків дітей виводять на прогулянку, що триває годину-півтори. Потім – обід і творчі заняття (малювання чи трудове навчання). До того ж у дітей є "співпраця". Це – робота зі студентами німецьких вишів, що працюють із дітьми — наприклад, садівництво.

"Я приводжу туди діток, там чекають студенти з викладачем-керівником. Дітей вчать садити овочі, полоти, поливати. Усе це – з цікавим антуражем: дітям дають рукавички, яскраві лійки, плакати, як правильно робити ямки, виймати розсаду зі склянки. Такою співпрацею з дітьми виявила бажання займатися вища школа театрального мистецтва", — розповідає Олена. 

Також студенти двічі на тиждень проводять спортивні заняття з дітьми: естафети, ігри. У школі також працює нянька, яка допомагає меншим дітям з організацією харчування. У меню здебільшого супи-пюре, овочеві салати з йогуртовою заправкою, рибні нагетси, сосиски та макарони із сиром. Щодня є десерт – випічка та фрукти. До того ж як призи чи заохочення для уроків постачають маленьке печиво та цукерки. 

Крім того, перед початком навчання вчителі спілкувалися з батьками та збирали відомості про захворювання та алергії дітей, аби звернути увагу на це, коли діти харчуватимуться чи загалом проводитимуть час у класі. Діють також спільні групи в меседжерах для батьків, учителів і організаторів, куди вчителі викладають фотозвіт про те, чим діти займаються впродовж дня.

Руслана з 26 лютого знаходиться в Іспанії, неподалік від Гібралтару, у муніципалітеті Сан-Педро (провінція Малага). Вона розповідає, що аби оформити дитину в іспанську школу, обов’язково треба мати прописку і страхування здоров’я. Оформити прописку в орендованому житлі — не проблема для українців, адже для них розроблена спрощена процедура. Також школи в Іспанії для оформлення дитини вимагають довідку про щеплення та свідоцтво про народження.

Сина Руслани оформили у 7 клас. "Вчителі тут такі доброзичливі, так хочуть допомогти. Коли дитині щось пояснюють вчителі в Україні, це часто виглядає принизливо для неї. Тут дитина не відчуває себе приниженою. І немає різниці, з Іспанії ти чи з іншої країни: до усіх дітей ставляться однаково", — розповіла Руслана.

Школа в Іспанії безкоштовна, здавати кошти на книги та зошити не потрібно — цим дітей забезпечують. О 08:30 охоронець запускає дітей до школи, рівно о 15:00 — випускає. Один урок триває понад годину, на день з перервами виходить понад 4 уроки. Вийти за межі школи у цей період діти не можуть. Гуртків у школі немає, там лише вчаться. Також існує поняття домашніх завдань, і їх доволі багато. У школі є їдальня, у меню буфету — як шкідлива їжа, так і корисніша. Діти часто обирають перший варіант, з ним можна вкластися у 2 євро, купивши колу та гамбургер. 

У школі розповсюджені паралельні інтернаціональні класи: в Іспанії багато не лише українців, є діти болгар, поляків, росіян. За всіма дітьми, які не знають іспанської, закріплюють вчителя, який індивідуально допомагає їм. Це безкоштовно. Додаткові заняття з іспанської мови можна відвідувати при місцевій церкві. 

У Малазі (80 км від Сан-Педро) є суботня українська школа — популярне у Європі явище. Хоч діти й відвідують її лише у суботу, але наприкінці навчання отримують офіційний документ про українську освіту. Для офіційного оформлення у цій школі треба надіслати документи дитини з Іспанії до Києва. Саме у Сан-Педро багато українських дітей, тож для них організували автобус до Малаги. 

Катерина пів року живе у литовському селищі міського типу Ретавас. Її син-шестикласник пішов у місцеву литовську гімназію.

"Тут дітей поважають, слідкують за їхнім психологічним станом. Адже дитина може навчалися лише у спокої. Тож — тільки спокійний тон, відсутність навантаження, з дитиною розмовляють, як з дорослою людиною. Немає залякування. Європа відрізняється від України тим, що Європа — це дипломатія. Дипломатія в усьому: в офіційних стосунках, у навчанні, спілкуванні. Українські школи багато робили і роблять, стараються, але менталітет інший", — ділиться враженнями Катерина.

У Литві немає батьківських комітетів, поборів з батьків, у кожної дитини є електронний щоденник: у ньому — контроль присутності, оцінки, домашнє завдання, питання від вчителя до батьків. 

Коли Катерина лише віддала сина до школи — йому пропонували видати планшет, також самокат чи велосипед. Адже громадського транспорту у місті немає, проте є безкоштовний шкільний автобус, який завчасно забирає дітей до школи. У школі є платне харчування, але для українців послуга безкоштовна. На обід дітям дають фрукти, йогурти, сири. За бажання шкільну їжу можна забрати з собою додому.

Заняття починаються о 08:00. Урок триває 45 хвилин, перерви — 10 хвилин, але є одна 45-хвилинна. У цю перерву діти снідають і можуть вийти на вулицю. Загалом на день 5-6 уроків, заняття завершується о 14:00-15:00. Домашнє завдання є, але їх не дуже багато, адже вважається, що у дитини має залишатися час на особисті справи, секції, спілкування з родиною та друзями. Дітей часто водять на екскурсії, зокрема у музеї.

Англійську вивчають з третього класу, а у старших класах додається друга іноземна — німецька, французька або російська. "Але зараз від російської відходять", — уточнює Катерина. Також у Литві існують українські школи. Кілька — у Вільнюсі, одна — у Каунасі і збираються відкривати біля моря — у Клайпеді.

Вікторія з двома дев’ятирічними доньками переїхала до маленького французького містечка Аваллон, що в Бургундії. У ньому близько 7 тисяч населення. У місті було три початкові школи. "Весною нам надали місце у найближчій, у класі за віком (відповідав нашому 3 класу). Зараз перейшли у в клас СМ1 (4 клас в Україні). Школа маленька, до 30 дітей у класі", — розповідає вона. 

У початковій школі вчаться 5 років. Усі канцтовари надають безкоштовно. Додатково для дітей проводять уроки французької мови — 2 дні на тиждень по кілька годин. Кожного року вчитель змінюється. Саме вчитель вирішує як буде проходити навчання дітей. Існує програма, але від вчителя залежить все інше. У дітей багато творчих уроків: музика, праця, малювання.

На перерві дітьми займається аніматор (вихователь). Він відводить дітей у шкільну їдальню і після пропонує варіанти відпочинку. Навчання триває з 08:30 до 12:00, потім — двогодинна перерва, і знов з 14:00 до 15:45. Середа — з 8:30 до 11:30. 

Телефоном користуватися у школі забороняється. Форми немає, усі діти одягають на навчання те, що їм подобається. У школі багато активних ігор в обід, тому обов'язкова наявність у дитини зручного спортивного взуття та одягу. 

У класі доньок Вікторії багато мігрантів з Балкан, Алжиру, африканських країн. Після закінчення року видають свідоцтво про закінчення класу, на кшталт українського свідоцтва про досягнення. Вікторія каже, що української школи у цьому регіоні Франції немає, але є у Парижі. Водночас її доньки продовжують вчитися дистанційно у рідній харківській школі.

Ольга з двома синами перебуває у Брюсселі з 23 березня. Молодшому — 3 роки, старшому — 10. У Бельгії приймають дітей до школи з 2,5 років, це — аналог українського прескулу (підготовки до школи). Дитячих садків у країні немає. З 2,5 до 6 років — прескул, з 6 до 12 — середня школа і з 12 до 18 — старша.

"Тут дуже лагідне ставлення до дітей. Для вчителів це норма, аби діти були обласкані, вони їх обіймають, цілують, беруть на руки, носять", — розповідає Ольга. Водночас у Бельгії є нормальним, якщо дитина приходить до школи з нежитем та температурою, на це ніхто не звертає уваги. Вважається, що це відповідальність батьків. Діти можуть сидіти на землі, кидати свої речі, не мити руки перед їжею, адже "за цим ніхто не дивиться".

Їдальні у школі немає, мікрохвильовки також. Батьки збирають дітям ланч-бокси вдома. А от воду в Бельгії можна пити з-під крану, тож з цим проблем немає. У школі є зали для занять, ігровий двір, квітник, футбольне поле і навіть курник, аби діти могли стежити за природою. Щоденники, форму, книжки чи зошити брати з собою не потрібно, тож пляшка та ланч-бокс — єдиний "вантаж" дитини. Ані у старшого сина, ані у молодшого немає домашніх завдань, адже вважається, що діти мають проводити максимум часу з друзями та батьками. У старшого сина Ольги уроки починаються о 8:40, одне заняття триває майже дві години. Викладають французькою мовою. Уроки не поділені на "музику", "математику" чи "природознавство" — одна тема перетікає в іншу. 

У середній школі є уроки кулінарії. Також дітей вчать доглядати за рослинами, ходити у магазини, робити покупки. За кілька кілометрів від школи є заповідник, молодших дітей туди водять два вчителі і вони проводять день на свіжому повітрі. Дощ і сніг не вважаються перешкодами для такої прогулянки.

Телефони у школі заборонені, однак їх можуть дозволити дітям з мовним бар’єром та/чи надзвичайною родинною ситуацією. Школа працює до 15:30, останні години уроків присвячені переважно фізичним активностям. Однак є можливість залишити дитину до 18:00 на подовжений день. У середу короткий день — заклад зачиняється о 12:30.

Недалеко від центру Брюсселя була українська школа, куди з весни українці масово почали влаштовувати дітей, каже Ольга. Однак згодом з’ясувалося, що заклад заснований росіянами. Згодом у місті організували школу вихідного дня для українських дітей. Але оскільки вона далеко, діти Ольги підтримують знання української за допомогою українських книжок, які вислав батько.

Українка Алла з 6-річним сином 9 березня змогли вибратися з Бучі і з 21 березня також у Бельгії — у місті Левен. У цьому місті викладають і розмовляють вже нідерландською, тоді як у Брюсселі в українців є можливість обирати мову для вивчення. Є безкоштовні муніципальні школи, безкоштовні католицькі і приватні, але останніх дуже мало.

Син Алли ходить до католицької школи, але вона зазначає, що різниці з державною у неї немає. Уроки релігієзнавства, священики чи релігійні символи — відсутні. У школі багато дітей мігрантів з різних країн, у класі сина Алли майже немає корінних бельгійців. 

Якщо батькам потрібно на роботу, дитину можна привести до школи о 07:30. Забирати — максимум о 18:30. У школі є їдальня і можна платити за їжу для неї, але це не обов’язково. Багато батьків обирають ланч-бокси. Однак у школу заборонено приносити цукерки та шоколад, а от вафлі та печиво — дозволені. 

Ольга з дочками 7 та 10 років знаходиться у канадському Монреалі (провінція Квебек). Старша закінчила 4-й клас в Україні, молодша мала йти у перший. Загалом у Канаді дві офіційні мови — англійська та французька, але у Квебеку — лише французька. "Ми прилетіли на початку червня і відразу подали документи до школи. Навчання тут до кінця червня, і діти, які прилетіли у квітні і навіть травні, відразу пішли до школи. Нам же сказали приходити на новий навчальний рік", — розповідає Ольга.

За законами Квебеку діти приїжджих мають навчатися у франкомовних школах. Є англійські школи, але щоб до них потрапити, треба надати "сертифікат відповідності" — тобто пояснити, чому ти маєш вчитися англійською. Для українців зробили виняток і дозволили вчитися в англійських школах. Більшість шкіл вимагали для цього достатній для навчання рівень англійської мови. "Ми ж пішли до французької школи. Спочатку треба записатися на урядовому сайті, вказати вік дітей і адресу. Після цього вам дають запрошення на візит до місцевої ради шкіл (аналог районного управління освіти, — "ДС")", — зазначає Ольга. 

Під час візиту треба надати оригінали паспорта/свідоцтва про народження, дозволу на навчання (його дають в аеропорту, коли батькам дають дозвіл на роботу) і два документи, що підтверджують місце проживання батьків. Для цього достатньо показати два листи, що прийшли на ваше ім'я на вказану адресу. "Далі нам сказали чекати листа на електронну пошту. Нам пояснили, що знайдуть школу максимально близько до дому, в якій є клас адаптації. Далі все спілкування зі школою через мейл. У липні ми отримали листа про зарахування до школи".

У класі адаптації діти вчать мову, більшості дітей навчального року вистачає, щоб вивчити її до рівня, коли можна йти у звичайний клас. Потім учні складають тест з математики і за ним вирішують, у який клас вони йдуть. "Враховуючи, що математика в Україні "попереду" — наші діти зазвичай не пропускають рік", — зазначає Ольга. Якщо дитина не вивчила мову, вона знову іде в клас адаптації.

Всі речі підписуються і зберігаються в школі, тож дитина ходить до школи лише з ланч-боксом. Якщо школяр забуває ланч, йому дають їжу зі шкільних запасів. Це можуть бути крекери і сир. Окрім того, дітям часто дають смаколики, наприклад, яблука та морозово.

Навчальний рік в Канаді починається в серпні-вересні, залежно від провінції і ради шкіл. У Монреалі французькі школи відкрилися 29 серпня, а англійські на кілька днів пізніше. У доньок Ольги навчальний день триває з 09:00 до 16:11, але час може різнитися у різних школах.

У дітей велика обідня перерва — понад годину. У цей час дозволено бігати додому. Якщо дитина залишається на цей час у школі, батьки мають платити "за догляд під час обіду" близько 3 доларів на день.

У програмі багато фізкультури, театру. Домашні завдання є, але їх задають на тиждень, тобто здавати виконані завдання з усіх предметів потрібно лише у понеділок. Учнів возять на екскурсії з учителем і кимось з батьків, проїзд у метро для дітей до 12 років безкоштовний. "Запланована шкільна екскурсія на яблучну ферму. Батькам розіслали листи. Екскурсія коштує 25 доларів, але можна відмовитися. Дитина може лишитися вдома або піти до школи (тоді вона буде в групі догляду і за це треба заплатити 9 доларів)", — розповідає Ольга.

Для того, щоб отримати право їздити у шкільному автобусі, потрібно відповідати чітким вимогам. Наприклад, у випадку Ольги — це проживання у 1,2 км до школи для 1-2 класу і 1,6 км для старших (початкова школа 6 класів). Таким чином, одна дитина Ольги отримала право на автобус, а інша ні. Для молодшої дочки автобус безкоштовний, за старшу доведеться заплатити 50-150 доларів на місяць.

Ще один нюанс: якщо дитині не надали право на користування автобусом, а батьки не можуть забрати її одразу після завершення занять — можна скористатися послугами декеру — своєрідної групи продовженого дня. Дітей можна залишати у школі до 19:00. Послуга, звісно, платна: догляд тільки під час обіду коштує 3 долари на день, обід+вечір — 8 доларів, а ранок+обід+вечір — 9 доларів. Але і витрати за автобус, і витрати на декер можна компенсувати через урядові програми чи через роботодавця. 

Шкільної форми у навчальних закладах немає і телефони також заборонені, але для українських дітей ситуативно можуть зробити виняток. У деяких провінціях Канади є українські школи, здебільшого при церквах. Зазвичай їх організовує українська діаспора.