Психологиня Ольга Колеснікова-Чмель про те, як розмовляти з дітьми про війну і смерть близьких

Це могли бути як вимушені переїзди, так і вже звичний для вух звук сирени. Для когось такими звичними стали навіть звуки вибухів, польоту ракет та автоматних черг. Паралельно по телебаченню та в онлайн-новинах транслюють багато шокового контенту про загиблих, закатованих, позбавлених домівок людей. 

Подекуди з такою інформацією важко жити дорослим людям, а як же захистити від цього дітей? Відповіді на це та інші складні питання "ДС" дала психологиня-травмотерапевтка Ольга Колеснікова-Чмель.

Як пояснювати дітям прояви війни, які впливають на їхнє життя?

Відсутність світла, звуки вибухів, сирени, переїзди — все це прояви війни, котрі не вдається і не можна сховати від дітей. Важливо розуміти, що дитина настільки ефективно справлятиметься зі стресовими ситуаціями, наскільки та доросла людина, з якою вона є у тісному емоційному зв’язку, даватиме собі раду, наголошує Ольга Колеснікова-Чмель. З дітьми варто говорити, адже будь-яка неправда й недомовки не призведуть ні до чого хорошого: дитина у будь-якому разі отримує інформацію, якщо не зі слів дорослого, то з його невербальних посилів. Психологиня зазначає, що діти відчувають все серцем і може виникати небезпечна ситуація через відчуття неправди та порушення емоційного зв’язку.

Так, під час розмови з дітьми про війну важливо правильно побудувати акцент. "Він має виглядати так: "Я дорослий. Я тебе захищу. Так, зараз у нашій країні війна, але дорослі роблять все для того, щоб ця війна якомога швидше закінчилася. Наші військові стараються, перемагають, борються. Так, це неприємно, наприклад, зараз ми маємо поїхати. Але у нас є план. Дивись, як багато людей нам допомагають. Ми впораємося. Все буде добре", — пропонує експертка.

Якщо ж дитина зіштовхується з певним подразником, наприклад, тією ж сиреною, можна показати дитячий ролик "Сирена — моя помічниця". Важливо сказати дитині, що "звук сирени — це звук того, що наші військові нас бережуть, вони стежать за ворогом і якщо виникає недобра ситуація, вони нас попереджають". Тут психологиня пропонує провести аналогію зі зграєю вовків, де "ватажок зграї — попереду, набагато більше бачить і попереджає інших вовків про ймовірну небезпеку". Так і сирена в очах дитини має бути проявом турботи та захисту. 

Вибухи також слід пояснювати чесно. Слід сказати дитині, що "вибух — може бути наслідком дій протиповітряної оборони, яка захищає нас". Намагатися пояснювати прояви війни дітям з точки зору, що "війна — є, але дорослі роблять все для того, аби цю війну зупинити".

Як пояснити дитині смерть родича на війні?

На жаль, на війні гинуть і українські військові, і мирні мешканці. Багато хто вже має знайомих чи друзів, які загинули на війні, і іноді — це можуть бути члени родини. За останніми даними ООН, війна в Україні забрала життя й 7 тисяч цивільних, тоді як реальна кількість загиблих — набагато вища.

Дуже важливо не приховувати смерть близької людині і жодним чином не обманювати дитину, адже це може підірвати її довіру до тих людей, з якими вона продовжуватиме жити. Існують прийоми, які пом’якшують таку таку інформацію. Наприклад, можна повідомити про смерть через психотерапевтичну казку. Можна прочитати таку казку дитині і додати: "Сонечко, мені потрібно тобі сказати дещо важливе".

До цієї розмови однозначно потрібно підготуватися і бажано, аби з дитиною розмовляла та людина, до якої дитина має довіру. Аби це була доросла людина, з якою у неї є достатньо сильний емоційних зв’язок. Якщо таких людей немає, можливо, це може бути вчитель, її тітка або дядько, головний інгредієнт тут — довіра дитини. І дуже важливо проговорити, що людина померла, назвати речі своїми іменами. Якщо дитина виховується у віруючій (наприклад, християнській) родині, можна додати до пояснення елемент з релігійного вчення: що "тіло померло, а її душа є вічною — ми не можемо її бачити, але ми можемо її відчувати".

Дитина буде ставити дуже багато запитань: "Як це сталося? Чому?" Дуже важливо не уникати цих запитань, а, з урахуванням віку дитини, можливо, без деталей, чесно на них відповідати, наполягає психологиня. У дитини може виникнути гострий стан, коли вона відчуватиме сильну несправедливість. Тут важливо проговорити, що іноді "такі несправедливі речі стаються із дуже хорошими людьми". Дуже часто дитина може поставити запитання: "А ти теж помреш?" У такій ситуації можна відповісти, що ви будете з нею стільки, скільки це буде можливо, турбуватиметесь про неї, а інші дорослі будуть з нею для того, щоб допомогти дитині пережити цю втрату. Дитина повинна отримати опору та підтримку.

Якщо дитина перебуває у фазі егоцентризму (це приблизно до 9 років) — вона може мати магічне мислення і думки про те, що, можливо, це вона щось зробила не так, що смерть близької людини — це її провина. "Якщо дитина ставить вам такі запитання і ви спостерігаєте у неї почуття провини, дуже важливо сказати, що вона у цьому не винна. Краще на цьому етапі не провокувати дитину на ненависть та помсту своїми словами про справжніх винуватців, а допомогти дитині прийняти втрату. Переорієнтувати дитину на те, чому так сталося", — радить Ольга Колеснікова-Чмель.

"Те, що я бачу з власного досвіду, у християнських родинах звістка про смерть протікає легше, адже є система вірувань, у якій смерть — це перехід в інше існування душі. Тому такі діти переважають подібні етапи спокійніше", — зазначає психологиня.

Також іноді батьки сумніваються, чи слід брати дитину на похорон. "Кожен вирішує індивідуально, але саме для дитини дуже важливим є прощання зі своїм дорослим, зі своєю близькою людиною", — наголошує експертка. Дитина може намалювати останній малюнок, подарувати якусь квітку або написати якогось листа — це є важливим. Перебування дитини у певних ритуалах допомагає їй прожити горе. Поняття третього, дев’ятого, сорокового дня після похорону також можуть певною мірою допомогти і дитині, і дорослим пройти через прийняття смерті.

Як зрозуміти, що дитині потрібна допомога?

Іноді дітям може знадобитися термінова допомога через ситуації, пов’язані з війною — це може бути близький вибух, вигляд трупів, а також великий перелік гострих емоційно-психологічних станів, викликаних подібними подіями. Також, за останніми даними Офісу генпрокурора, щонайменше 852 дитини отримали поранення за час війни.

Дитина настільки буде справлятися з війною й будь-якими складнощами, наскільки на це буде ресурс у дорослих, нагадує Ольга Колеснікова-Чмель. Особливо, якщо дитина маленька — їй до двох-трьох років. "У таких випадках — це симбіоз і вона має одну психіку на двох з дорослим. Потім цей принцип зберігається теж: якщо дорослий має опору в собі, впорався, то й дитина достатньо гарно буде все проходити і не буде боятися", — говорить психологиня.

Так, дитина ставитиме запитання, говоритиме на складні теми і сама зможе сказати, що їй страшно, вона злякалася і потребує допомоги. Дуже важливо, щоб у цей час дорослий не знецінював слова дитини і серйозно сприймав слова про переляк чи прохання. Для дитини дуже важливий тілесний контакт — можна її обійняти і сказати: "Сонечко, я бачу, що тобі страшно, мені також зараз нелегко, але наша армія робить все для того, аби знищити ворога". Дитині потрібно давати відчуття захисту.

Іноді, коли дитина відчуває страх, вона може перестати дихати або дихання стає схожим на собаче — зандто швидким. Разом з дітьми ви можете робити прості вправи, які допомагатимуть долати стрес, радить експертка. "Перш за все — це дихальні вправи: вдих через ніс, видих через рот, коротший видих, вдих на 4-5, видих на 7-8. Це може бути черевне дихання. Поясніть дитині, що "у животику є кулька і коли дитина вдихає — вона надувається, а коли видихає — здувається", і треба стежити, аби все правильно "надувалося і здувалося". Тут також можна покласти руки собі на живіт, а також дитині, аби дитина бачила й відчувала, як "кулька надувається і здувається". Адже для дітей дуже важлива наочність та приклад дорослого. 

З дітьми дуже добре працює уява. Вони більше будуть погоджуватися робити такі вправи, якщо її залучати. З дихальними вправами це можуть бути свічки на торті — глибоко вдихайте і видихайте, дуйте губи трубочкою. Можна залучати асоціації з ароматами, наприклад, запитати у дитини, який аромат вона любить. 

Є також вправа для пропрацювання стресу, в основі якої лежить білатеральна стимуляція. Можна запропонувати дитині уявити чарівного метелика і скласти долоні таким чином, щоб вони скріпилися палець до пальця, і покласти їх на груди. Або ж це може бути метелик з широкими плечима, який може сісти на плечі, або на праве та ліве коліно. І робити білатеральні постукування, сполучаючи це із диханнями — вдих і видих. Має вийти доволі ритмічний процес, який заспокоює та знімає напругу.

Також для дитини можуть підійти маршування разом з текстами, які дитина, можливо, знала раніше. Разом зі співом пісень це чудово знімає напругу у тілі. Можна навчити дітей повстанських, патріотичних пісень: вони легко запам’ятовуються, подобаються дітям і підходять під марші. Дорослим важливо створити умови для того, щоб напруга з тіла дитини вийшла. "Адже у часи стресу — ми завмираємо. Можна залучати активні ігри, стрибки, активності з м’ячем. Щоб дитина спітніла і напруга зникла. Чудово, якщо дитина займатиметься фізичною активністю разом з дорослим", — зазначає експертка.

Підлітки ж часто впадають у завмирання, вдають, що їм не потрібна допомога, дивляться у гаджети, грають у комп’ютерні ігри. "Це їхній спосіб справлятися і може бути тимчасовим захистом. Але згодом треба подбати, аби дитина могла через тіло прожити стрес", — зазначає вона. Підліткам також підійде гра у футбол, волейбол, баскетбол. Але заспокоїти дитину можна лише тоді, коли дорослий заспокоївся сам. "Тож якщо ви відчуваєте, що у силу різних обставин, ви не справляєтесь, ви не маєте потрібних слів та ресурсу, котрого не вистачає, щоб впоратися, тоді вже обов’язково слід звертатися до психолога", — радить експертка.

"Коли я працювала з дітьми, які пережили жахіття Бучі, з ними були дорослі, які самі не мали сил про щось говорити з дітьми. Як правило, у дітей це потім проявляється в імпульсивній поведінці, в агресивності, діти дуже роздратовані, їхній емоційний контейнер, пам’ять — перевантажені, вони слабко координують свої дії. У такому разі психолог може стати тим "безпечним дорослим", у присутності якого дитина може все вивантажити і який зможе повернути дитині базове відчуття безпеки, захисту, з яким дитина почуватиметься захищено", — пояснює Ольга Колеснікова-Чмель.

Часом діти не проявляють своїх емоцій, не плачуть, не кажуть, що їм страшно, адже відчувають, що дорослі й так не витримують. І найнеприємніше, що може статися, — це процес "перентифікації". Тобто діти стають для своїх батьків батьками, пояснює психологиня. Батьки впадають на позицію маленьких дітей, відбувається регрес. "І це, до речі, нормально. У дітей також може відбуватися регрес: це може проявлятися у тому, що дитина, яка ходила на горщик, перестає на нього ходити. Дитина, яка вже говорила, може почати заїкатися. У дитини, в якої ніколи не мала проблем з енурезом, має мокру постіль. Дитина агресує. Це, певною мірою, нормально, але якщо ви бачите, що регрес відбувався, а відновлення немає, це теж ознака того, що треба звернутися до психолога, аби психолог надав підтримку дитині й вона змогла вирівнятися", — радить експертка.

Чи варто дозволяти дітям читати новини про війну?

Ольга Колеснікова-Чмель радить і батькам, і дітям максимально мінімізувати новини про війну. А якщо й стежити за ними, то лише у текстовому вигляді, аби не було жахливих картинок та кадрів: адже мозок до цього — дуже чутливий і може відбуватися фіксація. І людина ніколи не може знати, на яких саме картинках вона може відбутися чи вже відбувалася. 

"Якщо ця фіксація відбувалася у дорослих, які самі читають жахливий контент, вони від того не можуть його переварити, через свою невербаліку передають дітям цей стан — це дуже неприємна ситуація, якої варто уникати", — пояснює психологиня. Тож дорослим теж слід про себе подбати, щоб не дивитися постійно гострий контент і він не травмував.

Дітям достатньо дізнаватися новини від дорослих і фокусуватися на позитивних новинах про армію, як вона захищає нас, говорить експертка. Наприклад, проговорювати, що "військові збили 70% ракет, які летіли сьогодні", акцентувати на успіхах. "Позиція "все пропало", яка дуже часто роздувається у ЗМІ, не має доходити до дітей. Вони мають бачити війну як процес і боротьбу, що триває", — пояснює вона. 

"Але важливо розуміти, що 70-80% інформації дитина отримує з невербаліки дорослого, однолітків та інших людей, з якими перебуває у тісному емоційному зв’язку. І такий контент також може впливати на психіку недобрим чином. 70% людей зазвичай справляються, але у 30% може виникати посттравматичний стресовий розлад. Це серйозно і з цим потрібно звертатися до психолога", — додає Ольга Колеснікова-Чмель.

Вона зазначає, що якщо такий розлад є у родині, — велика ймовірність, що така висока травматизація може бути й у дитини: "Коли я пропрацьовую такий розлад з дитиною, я обов’язково пропрацьовую його й з дорослим. Адже ми можемо вирівняти дитину, але якщо ми повертаємо дитину у те ж саме середовище, то за деякий час все знову повториться".