Підірвати телевежу. Коли в Україні припинять грати у "громадські" медіа
Наглядова рада суспільного мовлення в понеділок, 10 квітня, вибрав головою правління Національної громадської телерадіокомпанії України (НГТУ) екс-гендиректора Національної телекомпанії Зураба Аласанию.
Саме Громадське телебачення в Україні має розпочати роботу в 2017 р. на базі реформованої Національної телекомпанії України - термін старту проекту неодноразово переносили. Ще навесні 2014-го Верховна Рада прийняла законопроект про внесення змін у деякі закони України щодо суспільного телебачення і радіомовлення, а в листопаді того ж року Кабмін прийняв рішення про створення публічного акціонерного товариства "Національна суспільна телерадіокомпанія України", всі акції якого належать державі. У законі про Суспільне ТБ закладена норма про державне фінансування з розрахунку не менше 0,2% від видатків загального фонду держбюджету за минулий рік. В цьому році з держбюджету "першій кнопці" дісталося 1,2 млрд грн.
У березні 2014-го, після перемоги Революції гідності, генеральним директором Національної телекомпанії України був призначений Зураб Аласанія. Це призначення частина медійників сприйняла з ентузіазмом: своїм головним завданням на посаді керівника НТКУ він називав саме створення Громадського телебачення.
Різниця в тому, що Суспільне ТБ фінансується державою, але при цьому їм не контролюється.
Приміром, якщо в 2014-му Аласанию призначив Кабмін, то в 2017-му його вже вибрав на відкритому конкурсі наглядову раду НТКУ. Останній сформували в грудні на засіданні Нацкомісії з питань радіо і телебачення. До нього увійшли 17 представників від громадськості і депутатських груп і фракцій (наприклад, Євген Глібовицький, Володимир Яворівський, Віталій Портников, Лаврентій Малазонія).
Втім, до результатів конкурсів на високі посади в українців вже сформувався певний скепсис - згадати хоча б оброслі скандалами конкурси на посади керівників Нацполиции або конкурс на посаду глави Госфинслужбы, в результаті якого найгідніший претендент через рік опинився в "Феофанії", ховаючись на лікарняному ліжку від правосуддя.
Особливої пікантності ситуації з Громадським додає те, що Аласанія більше двох років керував НТКУ і особливих успіхів у справі реформування каналу не домігся. Так, на ньому запустили ряд ток-шоу і журналістських проектів-розслідувань, але одними жахами про те, як же багато живуть на народні гроші чиновники, та політичними дебатами ситий не будеш. Ще п'ять років тому частка каналу, який покриває мовленням практично всю Україну, становила 2,5-3%. З лютого 2015-го ця цифра перестала дотягувати і до 1%.
Зураб Аласанія неодноразово повторював, що падіння рейтингів його не лякає - головне, щоб громадське мовлення не перетворилося у шоу, яке превалює над змістом. У підсумку канал відмовився від трансляції шоу Савіка Шустера і перестав купувати права на показ футбольних матчів, розгубивши частину і без того нечисленних глядачів.
У листопаді минулого року Аласанія подав у відставку. Головні аргументи: йому не дають реформувати канал, держава намагається тиснути на мовника, а гроші на проведення "Євробачення" доведеться викроювати з бюджету самої НТКУ, так що коштів на реорганізацію величезної махини держтб просто не залишається. В експертних колах обговорювали ще кілька причин, що підштовхнули Аласанию до відставки. Одні відзначали, що Аласанія - людина, близька до міністра внутрішніх справ Арсену Авакову, так що його відставка свідчить про все більшому напруженні між президентом і главою МВС. Інші говорили, що високопоставлені чиновники незадоволені цікавими журналістами, які часто являли глядачам сюжети проти команди президента. Подейкували навіть, що свою лепту вніс відмова Аласанії транслювати ювілейний концерт Оксани Білозір - президент, мовляв, не стерпів такого ставлення до власної кумі.
Тепер Аласанія спробує увійти в ту саму річку ще раз. Цього разу, правда, Громадське вже буде комерційним підприємством, а це теоретично повинно значно полегшити процес реформування держтб. Ні для кого ж не секрет, що Національна телекомпанія з філіями у всіх областях - величезний валізу без ручки, яку і нести незручно, і викинути не можна. Журналісти жартують, що телестудію - знаменитий київський "олівець" - легше підірвати, ніж привести в порядок. Застаревшая технічна база, величезні будівлі, які потрібно утримувати, дефіцит кадрів, відсутність інтересу з боку рекламодавців - це лише верхівка айсберга.
Головне питання: навіщо Україні взагалі Громадське телебачення? Дискусії про це не припиняються досі.
В ідеалі телебачення на гроші платників податків повинно було б стати своєрідним рупором влади. Але не засобом пропаганди або лизоблюдства. Держава повинна чітко пояснювати суспільству, що і навіщо він робить. Щоб, почувши про облогу Донбасу, українець насамперед включив Перший канал і дізнався з новин, що з приводу блокади говорять офіційні влади. Сухо, інформативно, максимально об'єктивно. Максимально, тому що об'єктивність як така в журналістиці практично неможлива, адже для когось стакан наполовину повний, для когось- наполовину порожній. Пересічному обивателеві частенько украй складно розібратися в розмаїтті позицій, які на нього вивалюють десятки телеканалів і тисячі газет. І Громадське ТБ могло б перетворитися саме в канал, який доносив до громадян позицію української держави. Ніхто не говорить про те, що ця позиція повинна бути сприйнята як непорушна істина - її можна і потрібно обговорювати з політичними опонентами в аналітичних програмах і ток-шоу. Саме Суспільне повинно було б стати українським ВВС, стандарти якого в журналістських колах зведені до рангу найвищої істини. Але вся проблема в тому, що українське Суспільне ТБ таким якщо і стане, то ще дуже нескоро.
Адже ситуація така, що медіа сьогодні намагаються максимально підкреслювати свою незалежність. Мовляв, ніякі власники нам не указ, а у своїй роботі ми керуємося принципами об'єктивності і пишемо про те, про що хочемо. Але ж якась позиція у видання повинна бути? І мова не про "хотєлка" власників і рекламодавців. У багатьох країнах світу читач чітко знає: ця газета дотримується правих поглядів, ця підтримує консерваторів, а ці взагалі люблять "зелених" з усіма витікаючими наслідками. І купує те видання, яке йому до душі.
В Україні правилом хорошого тону стало маніпулювати свідомістю читача, подаючи своє ЗМІ як єдиний зразок "правильної журналістики". Але ж нічого поганого в тому, щоб чітко позиціонувати свої редакційні (!) погляди, насправді немає.
В ідеальному варіанті система суспільних медіа повинна бути відправною точкою, що інформує громадян про події в країні: телеканал, який цікаво й дохідливо пояснює, що відбувається, радіо і кілька державних газет, які цікаво пишуть про складні процеси. Не кондово, не в кращих традиціях радянської пропаганди, не з присмаком нафталіну. А решта ЗМІ вже вільні трактувати позицію влади виходячи з власної політики. Для цього і потрібна свобода преси. Адже вона не тільки для журналістів, які хочуть писати про те, про що хочуть. Вона і для читача, який може вибирати між "Плейбоєм" і "Урядовым кур'єром", оскільки чітко знає, що в першому йому запропонують красивих дам, а в другому - зведення з Кабміну. Клацаючи пультом від телевізора або стоячи перед газетним кіоском, обиватель має право знати, який політичної лінії дотримується медіа. Але в Україні політичні вітру змінюються так часто (а власники ЗМІ тримають ніс за вітром), що жодне видання не ризикне взяти на себе тягар послідовно йти по одному і тому ж шляху. Ось і виходить, що вся преса в Україні - "громадська", а значить, як казали в "совку", нічия.
Цілком імовірно, що коли-небудь Суспільне ТБ зможе перетворитися із закостенілого телемамонта в сучасне медіа, яке буде цікаво дивитися і літнім людям, і молоді. У той самий телебачення високих стандартів. Але для цього має змінитися не лише Перший національний - повинен еволюціонувати ринок мас-медіа взагалі. В основу має стати не прізвище власника ЗМІ, а позиція його редакції - те, що зараз декларує більшість ЗМІ, але що на ділі так і залишається гарними словами.
Про те, що такі зміни не вірять навіть самі журналісти, кажуть їдкі репліки на адресу Аласанії кшталт "Канал Ахметова у нас є, канал Коломойського теж, тепер ще й канал Авакова буде".
