Вибір народу. Як українські виборці позбавилися непотрібного і розчарували Зеленського

Рік рішучих успіхів

Пресконференція Володимира Зеленського, яка підбивала підсумки першого року його перебування на посаді, відбулася день у день, рівно через рік після інавгурації. Це хороший привід для порівняння двох Зеленських. І двох Україн, років 2019 і 2020.

Зеленський-2020 виглядає, безсумнівно, краще, ніж рік тому. Він став упевненішим і навіть ніби збільшився в розмірах. Рухи - більш плавні, мова - більщ м'яка, хоча голос залишився колишнім, каркаючим спаленою слизовою. До актора-коміка, який міняє по дюжині образів за концерт, вже досить міцно приріс образ державного мужа і батька нації. Правда, деяка комічна суєтність усе ще ні-ні та й проступає з-під шару гриму. Але, по-перше, це подобається публіці, а по-друге, не судіть строго. Адже це лише перший рік у владі, а скільки цих років нам з ним ще потрібно? Один термін? От не смішіть, не треба. Пік президентського блиску Володимира Зеленського сяє ще в дуже і дуже далекому майбутньому. Не всі доживуть до нього, але ті, хто доживе, не забудуть ніколи.

Але і досягнення Зеленського за перший рік теж вражають. Визнаю, оцінюючи перспективи його рік тому, я не очікував, що зміни будуть настільки стрімкі. За рік - всього за рік! - ми замість, хоча і повільно, але все ж зростаючої, всупереч війні, економіки, повного набору громадянських свобод, широкої палітри думок і їх беззаборонного вираження, а також повільного, але неухильного, метр за метром, звільнення окупованої частини східних областей отримали бюджетну діру, що виросла вчетверо, кримінальні справи з реальними посадками за критику Зеленського, яку тлумачать як "загрози", і послідовне прагнення скасувати недоторканність для учасників Майдану, здачу завойованих позицій у ОРДЛО під виглядом "розведення військ" і поетапний регрес армії до стану початку 2014 р.

Усього за один рік Україна дуже змінилася і за своїм духом. Змінилася так сильно, що мудрі люди - з тих, хто дорожить репутацією і самоповагою, зваживши ситуацію, все частіше воліють промовчати. Тому що часи настають непрості, а оточення... Бог його знає, право, - вчора начебто було нормальним, сьогодні вже немає тієї впевненості, а що буде завтра - зовсім невідомо.

Утім, ще більш мудрі люди - ті, хто знає, що репутація в наш час напрацьовується за три хайпових пости в соцмережах, а тягар самоповаги - привід для походу до психотерапевта, зовсім не мовчать. Навпаки, придивившись до президента, вони виявляють в ньому все нові позитивні якості і голосно діляться своїми відкриттями.

Їх, до речі, дуже багато цих якостей, так що у нашого президента можна вдивлятися до нескінченності, як у безодню. Якщо робити це досить пильно, то і безодня, придивившись у відповідь, може проявити інтерес до того, хто дивиться, і навіть включити його до якого-небудь списку - в залежності від погляду або арештний, або конкурсний, на заміщення якої-небудь посади, що стала вакантною, оскільки хтось із колишніх "слуг народу" виріс до пана і поїхав, наприклад, до Португалії.

Дуже змінилися і політичні декорації. Про Майдан згадують усе рідше. Агресивна гопота, яка викривала Петра Порошенка, споганила всі стіни написами "Свинарчуків за грати" і облила фарбою магазини "Рошен", суперпатріоти з ОУН, УНА-УНСО, "Правого сектору", С-14, "Торнадо", бойова Надя Савченко з сестрою і Міхо, який живе на дахах, і Ярош з Тягнибоком, і безліч інших - усі вони затихли і, схоже, дружать з новою владою і в основному всім задоволені. Поїздка в Оман, на відміну від Мальдівів, була сприйнята ними загалдом із розумінням. Призначення Сергія Сивохи теж не викликало навіть подібності одного з тих, припорошенківських і дозеленських, скандалів.

І пересічні громадяни теж змінилися. Спочатку вони розділились на "за Зе" і "проти Зе", але загострення пристрастей спадає, і все частіше, вже не соромлячись, громадяни відкрито говорять, що їм подобається президент Зеленський. Словом, мир і злагода прийшли в Україну. Точніше, мир, злагода і послідовний демонтаж причин конфліктів, головною з яких стала спроба України піти зі сфери впливу Росії.

Звичайно, рейтинг Володимира Зеленського дещо знизився з гучних 73%. Але це природно. Неможливо, будучи при владі, трохи не просісти в рейтингу, якщо ви, звичайно, не Путін і не Лукашенко. А Володимир Олександрович у нас не Путін і не Лукашенко. Поки що. Бо у нього все попереду.

Але, навіть дещо всохнувши, рейтинг Зеленського все одно прекрасний. За даними групи "Рейтинг", він залишається на рівні 39,3%, проти 13,9% у Юрія Бойка, 13,3% - у Петра Порошенка, 8,6% - у Юлії Тимошенко, а далі вже можна не заглядати. Інакше кажучи, Володимир Зеленський - справжній, без жодних фальсифікацій, істинно народний президент. Він переміг зовсім не тому, що на п'ять хвилин заморочив голову виборцям нездійсненними обіцянками, і не тому, що на ті ж п'ять хвилин видав себе за президента Голобородька. Народ України вже рік підтримує його, вбачаючи в ньому соціально близький собі типаж, тобто все дуже серйозно. Володимир Зеленський - не міхур, надутий піаром на годину, і не морок, який розвіється зі сходом сонця. Він - президент України по праву. Саме так, серйозно, його і треба сприймати.

До речі, сам він теж це розуміє, і це розуміння робить його більш рішучим. Фільтрація ЗМІ, допущених на пресконференцію, показала це дуже яскраво. Рік і навіть півроку тому такий відбір був би навряд чи можливий.

Власне пресконференція

Фільтрація проходила за певними критеріями, про які обмовилася прессекретар Юлія Мендель. Докладно розкриті критерії не були, але, судячи з усього, головним критерієм була народність. Про це говорить, наприклад, те, що представник сайту Шарія був допущений на пресконференцію, а "Голосу Америки" - ні. Приклад з ГА і Шарієм взято навмання, про нього просто згадали під час конференції. Але пролетіли повз і багато інших видань, які вважали себе "провідними".

І це було справедливо! Ніхто, думаю, не стане сперечатися з тим, що Шарій ближчий і зрозуміліший українського народу, ніж ГА. Звичайно, такому народу, яким він є, а не тому, яким його уявляють всякі, що мають високу думку про себе і недопущені до тіла, журналісти.

Конференція розпочалася досить весело. На запитання про те, чому всі призначенці президента відібрані ним за принципом особистого знайомства, Зеленський заявив, що кумам і армійським друзям посад не роздавав, а також не має наміру цього робити й надалі. Він також поскаржився на кадровий голод і запропонував журналісту УП обійняти державну посаду і почати працювати "25 годин на добу, як Єрмак". Журналіст ухилився і згоди не дав - цікаво чому? Не почувався гідним, будучи безпартійним?

До речі, з приводу армійських друзів президент, який не служив, сказав чисту правду. І щодо кадрового голоду теж. "95 квартал" - не гумовий. Там пішла в хід уже далека рідня.

І слово президента, як виявилося, має велику вагу. Об 11.00 він згадав, що шукає $3 млрд на ремонт мостів в Україні, а через півтори години десь під Нікополем, куди долетіла ця новина, на радощах обвалився міст. Справді, то був знак, що слово у Зеленського не розходиться з ділом.

Були й інші забавні моменти, але були і заяви, до яких треба поставитися з усією серйозністю.

Перше. Президент ясно і вже не вперше заявив, що одним терміном обмежуватися не збирається. З одного боку, при його рейтингу це нормально. Правда, вступаючи на посаду, він мав інші плани, але вони змінилися.

Друге. Журналістам, які ставили незручні запитання, ясно натякнули на те, що ЗМІ у них якісь не такі. Наприклад, фінансуються якось не зовсім так.

Третє. "Поки партія "Слуга народу" буде голосувати за всі важливі законопроєкти для країни, я буду підтримувати цю партію, - заявив Зеленський. - Я підтримуватиму монобільшість, поки вона буде виконувати свою роботу. Як тільки вони перестануть голосувати і якщо вони почнуть лобіювати інтереси тієї чи іншої комерційної групи впливу на політику, не думаючи, я розпущу парламент".

Незважаючи на пафос заяви, суть його заяви трохи інша. Зеленський прямо заявив, що розпустить парламент, як тільки той стане йому незручний, і це був явне, продумане вкидання для вивчення відповідної реакції. Але, думаю, реакція Зеленського влаштує.

Дійсно, навіщо ця говорильня, ця, як називав її Ленін, "учредилка", якщо країною рулить найвидатніший діяч сучасності з рейтингом під 40%? Гнати її треба в три шиї! До речі, якщо сьогодні виставити на референдум розпуск Ради на невизначений термін, зробивши наголос на позбавленні депутатів імунітету, то, як по-вашому, скільки відсотків висловиться "за"?

Четверте. Тут уже піде збірна солянка. "Є активісти справжні, а є штучні". Зрозуміло, що проводити апробацію для встановлення їх автентичності буде ОП - ну, не Рада ж, яку в будь-який момент можна розігнати?

"Я впевнений у вироку Порошенку, ви ж бачили вчорашні записи". І мер Черкас, який жорстко відповів президенту, - теж нехороша людина: "Я не знаю, як говорити, коли міський голова має 19 кримінальних проваджень. Я за один стіл з такими бандитами не сяду". Тут виявляється цікава закономірність: ті, кому не подобається Зеленський, - суцільно кримінальники. Живе собі людина, обирається, користується повагою оточуючих, а потім р-раз - і якось не так висловлюється про президента України Володимира Зеленского. І відразу випливають на світ всякі нехороші речі, а ви як думали?

На виборах мера Києва Зеленський планує підтримати кандидата від "Слуги народу". Ну так, партія у влади повинна бути одна.

І вічнозелена тема Петра Порошенка, як же без неї? "Якщо б я не балотувався, президентом був би Порошенко". "Я відрізняюся від Порошенка: і фізіологічно, і як президент. Я чесний і дійсно вболіваю за цю країну".

Ну, і під завісу: "Я не диктатор". І ще: "Розчаровують люди". Це ті, хто за мера Черкас голосував, але, напевно, не тільки вони.

Підсумки

Натовп любить силу і прості рішення. А ще натовп любить лицедіїв. Натовп не шукає інформації, він бере те, що лежить на поверхні. Ось тема корупції зникла з інформаційного простору - і де вона, корупція? А чому вона зникла? А тому, що значну частину інформаційного простору України становлять московські та промосковські ЗМІ, які довбали корупційною темою президента Порошенка. А зараз вони просто перестали стріляти. У президента Зеленського.

І тему наших втрат у ОРДЛО теж видно якось краєм. І всі впевнені, що при Зеленскому були звільнені сотні полонених, хоча обмінів при Порошенкові було більше, та й "обмінний фонд" - звучить цинічно, але так воно і є - Україна витрачала економніше.

Але все це неважливо, а важливо те, що образ президента Зеленського виявився привабливішим, ніж образ його попередника. І в цій якості він може розраховувати на дуже великий кредит електоральної довіри. Путін починав з меншого. І Лукашенко починав з меншого. І більшовики починали з меншого. І Гітлер. Порівняно з усіма ними у президента Зеленського просто прекрасний старт. Зеленський вже сьогодні запросто може обрізати всі гілки влади, замкнувши все на собі, і пересічний український виборець буде йому аплодувати, бо зрозуміло ж, що всі депутати, і судді, і генерали, і журналісти - усі як один - продажні негідники. Ну, може, всі, крім Шарія, якщо про журналістів. І крім Зеленського, само собою, оточеного вірними соратниками, випробуваними в "95 кварталі", - якщо про політиків. То ж уперед. Дати йому покерувати. Гірше не буде. Злодіїв садити. Майно відбирати. Недоторканність знімати. Та дуже просто все.

А потім в якийсь момент нашому пересічному виборцеві ненавмисно придавить чутливу частину тіла дверцятами холодильника. А коли він закричить, йому притиснуть їх ще сильніше, вже навмисно, а потім поставлять в позу букви "Зе!", щоб не порушував своїми криками громадянського миру і гармонії. У цій позі до виборця швидко доведуть, що його думка нікого вже не цікавить, а сам він глибоко розчарував своїм криком єдиного безальтернативного і багаторазововибираємого президента. Що майданів більше не треба, а сам він, дурень, навіть не знає толком, чого хоче. А ось президент знає, що потрібно народу України. І справа народу - мовчки слідувати за ним, своїм обранцем. А ті, хто сумнівається в народному обранцеві, - ті суцільно вороги, кримінальники і негідники. І взагалі: є Зеленський - є Україна. Немає Зеленського - немає України.

Скажете, так не буває? Ще як буває. Особливо в колишньому СРСР та в споріднених йому за духом країнах Центральної Африки. Білорусь. Росія. Казахстан та інші східні сатрапії. Усе це - наше завтра, від якого ми відбилися, але до якого впевнено рухаємося знову. І звернути нам, по суті, вже нікуди.

Кажете, в Україні це неможливо? Ну, як сказати... У 1663-му замість Виговського і Дорошенка народ вибрав Брюховецького, який - о, як це знайомо - обіцяв припинити війну і знизити податки. В результаті Україну поділили між Московією і Польщею, а податки були підвищені в рази. У 1708 р. замість Мазепи народ підтримав Івана Скоропадського, який теж обіцяв мир. Разом з миром Україна отримала кріпацтво. У 1918-му... Утім, гаразд, там все було дуже складно, про це при нагоді - окремо. Але теж, загалом, голосували за негайний мир і щоб роздати землю, а скінчили погано: Голодомор, знищення інтелігенції, репресії, падіння в радянську імперію. У 1991 р. замість Чорновола обрали Кравчука, отримали владу "червоних директорів", які швидко стали олігархами, Кучму - другим президентом, відмову від ЯЗ і міцну прив'язку до Росії. І ось, здається, ми знову йдемо по тому ж колу.

У мене виникає підозра, що і Петра Порошенка в 2014 р. вибрали по чистому непорозумінню, вбачаючи в ньому промосковського олігарха, співзасновника Партії регіонів з бізнесом в Росії. Який зуміє швидко домовитися з Путіним, все зам'яти, відкотивши назад, так щоб і Крим... ну, може, хоча б загальний? І в Росію, щоб можна було їздити на заробітки, і було що пожерти і поржать... І ось цієї помилки, що викликала розчарування в масах, Порошенку, який несподівано став патріотом України, не пробачили і ніколи не пробачать. У тому числі не пробачить Порошенкові і президент Володимир Зеленський, обраний абсолютною більшістю голосів.

Так, Зеленський - це вибір народу. Такий у нас народ. Тут саме час задуматися, хто ж у такому разі ми - ті, у кого Володимир Зеленський не викликає народного захвату?