В'ятрович і порожнеча. Коли Зеленський почне зносити пам'ятники Бандері

Незважаючи на прогнози соціологів, які пророкували блискучу перемогу Володимира Зеленського, результати другого туру президентських виборів в Україні стали для багатьох українців холодним душем. Прихильники Петра Порошенка тут же кинулися таврувати виборців преЗедента всякими нехорошими словами і малювати картинки апокаліптичного майбутнього, яке чекає країну. А заодно запевняти, що боротьбу за істинно українські цінності ніхто не кине - будемо битися до останнього! Поки, правда, ніхто толком не знає, з чим доведеться битися і доведеться взагалі, але зафіксувати своє ставлення до переможцю виборчих перегонів поспішили багато.

Глава інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович, наприклад, заявив: "Ми будемо боротися на вулиці, в парламенті, уряді, судах. Ми будемо захищати нашу мову, культуру, історію будь-якою ціною. Ми будемо боротися за них у книгах, на телебаченні, радіо, в інтернет. Ми ніколи не здамося. І ми переможемо!".

Примітно, що пожвавлення відбулося одночасно на двох полюсах: в таборі патріотично налаштованих українців мають намір зчепити зуби і "своє робить", в таборі колишніх "регіоналів" потирають руки і готуються "повернути все, як було". Он, колишній заступник глави адміністрації Януковича Андрій Портнов радісно запевняє всіх, що вже в травні приїде в Україну, і потішно вимагає від суду відпустити екс-лідера парламентської фракції Партії регіонів Олександра Єфремова, причому зробити це потрібно за 15 хвилин.

Найцікавіше, що поки переможець президентських перегонів, по суті, не сказав і не зробив нічого такого, що підтвердило б побоювання перших і надії друге. Володимир Зеленський обрав тактику гучного мовчання - начебто і говорити про свої плани на посаді президента, але при цьому максимально уникати конкретики. Завдяки цьому, власне, йому і вдалося мобілізувати таку кількість виборців - кожен сам додумував, в яку сторону Зеленський поведе країну.

Поки що нечисленних публічних заяв Володимира Зеленського відомо, що він вважає Україну європейською країною, однак виступає проти її залежності як від Росії, так і від західних країн. Він підтримує декомунізацію та визнає, що Степан Бандера - герой, хай і для частини українців, але вулиці непогано б називати іменами сучасних героїв. Українську мову потрібно захищати, але при цьому положення закону про мову слід детально роз'яснювати суспільству, щоб уникнути тлумачень. Він не збирається скасовувати мовні квоти на телебаченні і радіо, але вважає, що їх формат слід переглянути - куди ефективним могло б виявитися зниження податків на виробництво україномовної продукції. Власне, все.

У цьому короткому переліку тез громадськість вже побачила і "зраду", і "перемогу". Одні жахаються, що Зеленський назвав Бандеру героєм, другі бояться, що замість покажчиків "вулиця Степана Бандери" з'являться, образно кажучи, таблички "вулиця Володимира Леніна". Одні хочуть реваншу, другі реваншу бояться. Зеленський при цьому поки що продовжує зберігати оглушливе мовчання, надаючи прихильникам обох таборів широке поле для домислів і припущень.

Між тим, гучні заяви Володимира В'ятровича про "вічної боротьби" поки що не більше, ніж спроба позначити своє ставлення до без п'яти хвилин президента. Адже коміка, який став главою держави, чекає таку купу проблем економічного і геополітичного спрямування, що до питань про історичної пам'яті руки у нього точно дійдуть не скоро. Можна, звичайно, зайнятися ворожінням на кавовій гущі і почати передрікати занепад епохи українізації, згортання, а то й відкат декомунізації, і всякі інші жахи. Але поки що точно зафіксований лише один факт: Зеленський як політик намагається говорити українською, нехай іноді й з папірця. Міністр Аваков, до речі, досі не змусив себе зробити такий подвиг.

Але безсумнівно одне: досвід Віктора Федоровича, кинули в Україні навіть улюблених страусів під час втечі в Ростов, повинен наочно показати Володимиру Олександровичу, що за топтання по полях українських цінностей може "нєхіло " прилетіти".