Вуду, Стародавній Єгипет і коти. Як українці чаклували собі суджених і успіх у бізнесі

В Україні майже втрачена практика народної магії і чаклунства. З колись багатого арсеналу до наших днів збереглися хіба що "викачування" яйцем та парочка мольфарів в Карпатах. Ну і солі під двері передбачуваної відьми або могильної земельки ближньому, який особливо нашкодив, підсипати... Зате в надлишку незрозумілі екстрасенси, шпильки від пристріту, червоні нитки і "золоті пірамідки" від Гордона.

Завдяки творінням Голлівуду, сьогодні ми значно більше знаємо про обряд вуду, ніж про українську народну магію, яка за багатством нічим не поступається афро-заокеанській екзотиці. Вуду - це гримуча суміш з африканських анімістичних культів (віри в духів) і християнства. Українська релігійність багато в чому схожа - тут теж тісно переплелися християнство і дохристиянські вірування. Це і стрибки через багаття на Івана Купала, і різдвяний заклик стародавнього язичницького Мороза на вечерю. Та глянути хоча б на великодні пасочки, що представляють собою не що інше, як древній фалічний символ - втілення родючості і нового життя. Пасочки, зауважимо, завжди йдуть в комплекті з яйцями.

Шарлатани від магії

Ще років двісті тому "українське вуду" процвітало майже так само, як на Гаїті і в південних штатах США. Тим більше що фахівців належної кваліфікації вистачало в кожному селі чи містечку, і, на відміну від нинішніх золотозубых "ворожок", "цілительок" і "виправительок карми", це були ті ще знавці своєї справи.

Про українську магію XVIII - початку XIX ст. збереглося чимало свідчень. В основному це не якісь там мемуари та записки очевидців, а досить солідні документи, найчастіше - архіви судових розглядів. Справа в тому, що чаклунство в ті часи було досить тяжким злочином, тому такі справи розслідувалися особливо ретельно і скрупульозно. Втім, відвертих шахраїв вистачало й тоді. У тому числі в частині приворотів.

Наприклад, відомо, що в 1716 р. в хаті війта Кам'янця Павла Святовича (очолював орган самоврядування відповідної громади) заарештували якусь "злиденну Марину", у якої вилучили вузлик з вельми підозрілим вмістом - дорожнім пилом, уламками кісток і людським зубом (явно від мерця, а як інакше?). Під час розглядів підсудна зізналася, що, коли вона ночувала в будинку війта, якась дівчина, найімовірніше, з прислуги, попросила допомогти їй із заміжжям - мандрівних жебрачок в ті часи наділяли різними чудовими здібностями. Змайструвавши з підручного сміття "вірний засіб", гостя вже збиралася продати диво-вузлик стурбованій дівиці, але була спіймана - злидаря запідозрили у спробі зачарувати будинок гостинного війта. На виправдання горе-чаклунки суд не зглянувся і відправив її на тортури до ката, щоб той дибою та розпеченим залізом з'ясував справжнє призначення "набору". Продовження історії приховано в мороці століть.

В 1749 р. в міському суді все того ж Кам'янця розглядалася справа про незаконне співжиття якогось парубка Андрія з шляхтичкою Ружковскою. Парубок зв'язок визнав, але винним себе не визнав. Мовляв, невиноватый я - мене причарували. Нібито незліченне число разів хотів втекти, але хтива панянка чаклунством повертала його в сексуальне рабство. Чаклувала Євдокія - годувальниця велелюбної аристократки. В процесі обряду привороту та голяка бігала навколо будинку, прикриваючись лише горщиком з палаючим вугіллям, і трясла тин.

Вважалося, що чаклунство допомагало не тільки в любові, але й у бізнесі. Наприклад, обкурювання засобів виробництва відрізком дзвонової мотузки. Шматок такої мотузки слід було підпалити і, примовляючи певні слова, окурити димом інструменти, майстерню, кузню або лавку. Засіб був вірне - якщо ж не допомагало, то або мотузка була недостатньо старою, або наговір неправильний. Таке чаклунство вважалося нешкідливим і яке не містить зла, а в судові документи потрапляло тільки у разі, коли злодюжок ловили на дзвіницях під час зрізування чудодійних мотузок. Як і в класичному вуду, тут у наявності еталонний синтез чаклунства і християнських артефактів.

А ось використання для збільшення прибутку мотузок, на яких кат вішав злочинців, вважалося проявом недобросовісної конкуренції і суворо каралося.

Особливо ж караним було чаклунство, спрямоване на шкоду ближньому, - для псування майна або нанесення шкоди здоров'ю. Мабуть, найкумедніший випадок такого "чаклунства" зафіксували у 1700 р. в магістраті Ковеля. У центрі скандалу тоді виявився кастрований кіт (ім'я хвостатого для історії не збереглося). Якась жидівка Пейся зловила на вулиці кота і занесла його в будинок одноплемінника Абрама Іршовича, де нещасну тварину позбавили чоловічої гідності. Власник кота, міщанин Федір Андрієвич, визнав це підступним чаклунським обрядом, спрямованим проти його, Андрієвича, життя і здоров'я, і подав позов в магістратський суд Ковеля. На судовому розгляді Іршович божився, що ніяких підступів проти Андрієвича конкретно, ні проти добрих християн в цілому не будував. Котячі "бубонці" йому знадобилися виключно в особистих цілях - для приготування якогось зілля. (Слід зауважити, що сім'яні залози тварин і сьогодні широко використовуються в східній медицині.)

Враховуючи незаплямовану репутацію Іршовича, магістрат засудив його до очисної клятви: в синагозі при двох свідках він повинен був присягнути Торі, що кастрував кота не зі злості до християн, а виключно для лікування хвороби. Крім того, пропонувалося відрізаний фрагмент кота негайно надати в магістрат, щоб судді переконалися, що цей самий фрагмент не став шкідливим чаклунським інгредієнтом.

Настільки м'який вирок був винесений з тієї причини, що більшість чудово розуміли: кастрація кота ніякої шкоди життю та здоров'ю його господаря принести не могла. Куди більше страху на людей наганяли підкинута жаба або зміїний виповзок - шкура, що зійшла з рептилії після линьки. Цих самих кожушків в селах побоюються і понині: існує думка, що торкатися до таких - собі дорожче.

Вуду по-нашому

Голлівуд не тільки розрекламував вуду, але й обмовив. Сьогодні цей культ щільно асоціюється зі втиканням голок, перетворенням людей на зомбі й іншими жахами. Насправді зазвичай жерці вуду стурбовані рішенням самих звичайних життєвих проблем, пов'язаних зі здоров'ям, сімейним благополуччям, успіхами в кар'єрі та бізнесі. Власне, тим же, чим споконвіку займалися наші рідні відьми, ворожки, знахарки і мольфари.

І, до речі, продовжують займатися. У селищі Сатанів на Хмельниччині ще в XVI ст. розбили єврейське кладовище. Не так давно тут біля однієї дуже шанованої могили виявили скручену з трави ляльку, підвішену на ниточці. "Руки" і "ноги" трав'яного чоловічка були міцно зв'язані. Це приклад класичної, яка знаходиться поза релігійних доктрин і пройшла крізь тисячоліття, народно-побутової магії.

Майже ідентичний чаклунський атрибут можна побачити в Луврі - він родом з Єгипту і датується III-IV ст. Античний комплект складається з глиняної фігурки жінки з увіткнутими в неї бронзовими голками, а також свинцевої пластинки з продряпаними магічними формулами. Як і в сучасної сатанівської ляльки, у античної панянки міцно зв'язані кінцівки - це позбавляло втілений в фігурці об'єкт можливості чинити опір магічному впливу. Фігурку і заклинання знайшли у похованні юнака. Це був не традиційний поховальний інвентар - предмети явно підкинули в могилу. З тексту на табличці випливало, що лялька призначалася для привороту якоїсь дівчини. Голки були вставлені в місця, пов'язані з почуттями і бажанням, а також в очі, вуха, рот, долоні та ступні, щоб жертва змови ні дивитися, ні ходити, ні робити нічого не могла інакше, як думаючи про затіявшу чаклунство молоду людину.

Можливо, в сучасному Сатанові вчинили ідентичний обряд. Правда, провідником для чаклунства тут виступив не безіменний небіжчик, а дуже шанований рабин, проповідник і чудотворець Иосеф бен-Авраам Бліх, який жив у XVIII ст. і прославився як автор книги Ginze Joseph, виданої у Львові в 1792-му, вже після смерті автора.

Якщо в античному Єгипті чаклував молодий чоловік, то в Сатанові, найімовірніше, йдеться про представницю протилежної статі - фігурка пов'язаної жертви нерозділеного кохання явно чоловіча. Виходячи з того, що ритуал проводився на надгробку рабина, спочатку було висунуто припущення, що чаклувала єврейка. Але може бути вірним і інше припущення - трав'яну ляльку повісили не паломники, а хтось з місцевих жителів. Справа в тому, що в народі здавна побутує думка, мовляв, вплив чи молитва "іншого" (як образу чужого, незрозумілого, чаклунського) більш дієві й ефективні. Тому і в давнину, і сьогодні популярні візити християн до цадикам, а також в синагогу.

Сатанівська лялька, до речі, незважаючи на візити численних туристів, провисіла біля могили більше місяця - чіпати магічний артефакт люди остерігалися. Цікаво було б з'ясувати у "чаклунки", чи допомогло?..