Влада, секс, прибуток. Навіщо в "Свінгерів-2" з'явився кандидат в президенти
У прокат вийшла україно-латвійська комедія "Свінгери-2" - продовження перших "Свінгерів", наробили шуму в минулому році. У новій історії розповідається про двох парах, відносини в яких опинилися під загрозою. У спробах повернути колишню пристрасть вони вирішують влаштувати обмін партнерами, тобто - свінг. Проте все починає йти зовсім не так, як планувалося. Ситуація ускладнюється ще й тим, що один з героїв висунувся кандидатом на вибори Президента України. У головних ролях - Оля Полякова, Михайло Кукуюк, Даша Астаф'єва, В'ячеслав Довженко, Анна Саліванчук, Олексій Вертинський, а також нове обличчя - музикант Михайло "Dzidzio" Хома. Режисером другої частини знову виступив латвієць Андрейс Экис.
"ДС" розпитала креативного продюсера проекту Олесю Ногину про національні особливості киносвингерства.
ДС "Свінгери" сьогодні - досить помітний проект. Як він починався?
О. Н. У 2016 в Латвії вийшла комедія "Свінгери" Андрейса Экиса. Андрейс - власник кіностудії і телеканалу Рига 24, дуже цікавий чоловік, який займається кіно-, і телепроизводством. Він вирішив поекспериментувати в жанрі епатажній комедії. У підсумку оригінальних "Свінгерів" подивився кожен п'ятий латиш, це було масове явище всупереч усім законам, тому що фільм вразив латишів своєю відвертістю і тим, що він про своє. Тобто, жартує про те, що на кожній кухні, в кожній квартирі обговорюють. Цей успіх повністю змінив кіноіндустрію в Латвії і надихнув інші країни. До них одразу звернулися естонці, щоб зробити рімейк, і вони шукали партнерів по різним країнам - у Польщі, в Фінляндії, в підсумку вийшли на нас. Ми познайомилися в квітні 2018-го, а вже влітку знімали українську версію. Дуже швидко адаптували сценарій, провели кастинг і зрозуміли, що це можливість спробувати, може українська індустрія, працювати так, як скрізь у Східній Європі.
ДС Звучить амбіційно.
О. Н. Але ж це загальний тренд на місцевий локальний продукт з невеликим бюджетом, протилежний американськими блокбастерами, які 5-6 частин поспіль про одне й те ж. Глядач хоче іншого - ось таких локальних комедій, про своє, як ніби ти до сусіда через стінку заглянув. Ми вирішили, що у нас є шанс. Частина сцен зняли в Ризі, кілька натурних - в Києві. Це була чиста рулетка - ми знімали на свої гроші, не подавалися на пітчинг. Тобто, ризикнули власними коштами і грошима партнерів.
ДС Які були бюджетів?
О. Н. Перша частина - 6, друга - 9 млн. В минулому році ми зробили все дуже швидко, нереальні терміни, і самі того здивувалися. Вийшли в прокат теж спонтанно - маркетинг за кілька тижнів зробили. А так теж не робиться, це рік-два. Так що кінотеатри дивилися на нас з переляком. Але вдалося переконати: швидко зроблений, швидко сподобається.
Оскільки прокат був успішний, то зрозуміли, що треба швиденько запускати продовження. Головне - все робити дуже швидко, адже ринок змінюється стрімко. Коли ми тільки починали з першою частиною, український прокат був малий - лише "Dzidzio Контрабас". Не було з чим порівнювати. Але за півтора року ситуація змінилася: багато релізів, успіхи і провали, зірки. Тобто інструменти, які допомогли нам в першій частині, вже багаторазово використані іншими продюсерами.
ДС до Речі, якщо говорити про гроші, то варто згадати, що "Свінгери" поряд з тим же "Контрабасом", були чи не першими українськими фільмами, які принесли прибуток у прокаті. Вас здивували цей факт прибутку - досі невідомий національної кіноіндустрії?
О. Н. Ми ж йшли в цю історію, щоб перемагати. Бачили, що попит є, просто треба дати пропозицію і це може спрацювати. Питання -наскільки це можна буде зробити бізнесом, щоб вкладати в кіно незалежні гроші і отримувати хоч якийсь прибуток. Звичайно, це звучить дуже голосно - мовляв, мільйон доларів зібрали в прокаті.
Насправді все індустрії розуміють, що чистого прибутку там зовсім мало, але саму схему, коли можна вкласти відносно невелику суму і зняти бюджетне, але актуальне і скандальне кіно, і на ньому не програти, а навіть отримати німого прибутку, для нас було важливо відпрацювати. Такий незалежний комерційний кінематограф - це те, що нас цікавило. Ми і Dzidzio - поки що єдині продюсери в країні, які знімають на свої, а не державні гроші. Я це ще раз підкреслюю, тому що вважаю, що це важливо. Є претензії щодо якості, тематики - але ж, на відміну від багатьох колег, ми грошей у держави на цю тематику не брали. Знімаємо як хочемо. Так, ми розуміємо, що держава повинна підтримувати кіно, але ми ж довели, що для комерційного, зоряного кіно не потрібні ніякі субсидії.
ДС Друге "Свінгерів" ви теж робили ударними темпами?
О. Н. Ми почали працювати відразу після виходу першої частини. Взимку засіли за сценарій і це була найдовша частина процесу. А зняли ми знову в рекордні терміни - за 12 знімальних днів.
ДС У вас грають ролі вельми відомі персони. Наскільки складно було їх дістати?
О. Н. З другим проектом було легше, тому що бренд вже говорив сам за себе. А в 2018-му, коли ми тільки бралися за кастинг, допомогло те, що наша компанія давно є на ТБ - ми вже 14 років продюсуємо проект "Світське життя" з Катериною Осадчою, і під її брендом робили багато зіркових концертів. Так що зірки, яких ми запрошували - Даша Астаф'єва, Оля Полякова - нам довіряли. Фільм з такою скандальною назвою спочатку відлякує будь-яку зірку, тому що це ризик для іміджу, але вони розуміли, що ніяких сумнівних або неякісних ситуацій не буде, у нас вже багато років співпраці.
В цілому, ми прагнули запрошувати кращих. Кастинг у нас був величезний, по 5-6 претендентів на роль, ми зупинилися на самому виграшному складі.
ДС І як працювалося з зірками?
О. Н. Насправді, зірки шоу-бізнесу з величезним пієтетом ставляться до слова "кіно". Вони завжди в пошуку: чим ще здивувати фанатів. Як виявилося, взагалі мало публічних персон не мріє стати акторами, приміряти на себе досвід Дженніфер Лопес або Джастіна Тімберлейка. Ми змогли переконати їх, що "Свінгери" - реалізація таких бажань, і для іміджу теж добре. І талант ж у них теж є. Оля Полякова в цьому сенсі перевершила всі наші очікування, була дуже сміливою. Даша Астаф'єва хотіла в собі відкрити нові здібності, щоб її сприйняли інакше, зробити більш глибокий образ. З ними досить легко працювалося, особливих або ексцентричних вимог не було. Були, звичайно, райдери, були дуже дорогі речі на зразок гриму, зачіски, костюмів - іноді дорожче, ніж гонорари. Але працювали вони в цьому фільмі точно не з-за своїх шоу-бізнесових гонорарів, а тому що бачили в цьому сенс для себе.
ДС У чому все-таки відмінність між першими і другими "Свінгерами"?
О. Н. Другі - зовсім інша історія. Вони вже чисто українські, це вже ніяка не адаптація, повністю розробка українських сценаристів, і тепер вже латиші думають, як їм зробити свою другу частину. Що ж стосується змісту, то ми зробили друге "Свінгерів" більш відвертими. Тому що в перших провокація тільки в самій темі, але ніяких відвертих сцен, ніякої ліжку там немає. Нині ми зрозуміли, що можна йти далі, що публіка готова сміятися і над такими речами, говорити про них. Зробили фільм і відвертіше, і гостріше, і набагато більш українським. Адже перша історія - універсальна, вона легко переснимается в будь-якій країні з невеликими поправками.
Друга - вже чисто українська, в якій головного героя - бізнесмена - висувають кандидатів у президенти: ми прагнули зробити сюжет, який для нашого глядача в березні 2019 року був би максимально актуальним.
ДС О боже, знову вибори!
О. Н. Так, знову, тільки у нас вибори через ліжко. Все як треба. Тобто у нас вибори - лише фон для сексуальних перипетій. Виходить актуально і всередині, і зовні кінотеатру. Тобто виходить підзаголовок - влада і секс.
ДС В Україні це досить близькі категорії.
О. Н. Власне, це порівняння ми заклали в основу - що саме роблять кандидати з народом і як це називається, якими різними словами і позиціями це можна показати. Про наші реалії і менталітет. Наш режисер розбирається в українському контексті, абсолютно все знає про наші новини, часто сюди їздить, у нього весь паспорт в українських штампах, він вже знає краще нас кожного кандидата, включаючи Ілля Ківу або інших смішних фріків. І йому було дуже цікаво бачити те, що відбувається в країні, лягає в сценарій. Його кілька відсторонений погляд плюс погляд наших акторів, які багато імпровізували і додавали дуже багато смішних актуальних жартів, в сумі дало мікс, який українці точно зрозуміють. Як він буде зрозумілий в інших країнах - це не знаю.
ДС Думали про прокаті за кордоном?
О. Н. Ми зараз працюємо над цим. Першу частину, дубльовану, показали по латвійському телебаченню, і вона мала успіх, що для нас було дивно. Багато хто навіть говорили, що їм цікавіше українська версія. Шукаємо, звичайно, шляхи для іноземної дистрибуції. Але це не наш пріоритет. Ми орієнтувалися, щоб зробити дуже локальну комедію про те, що розуміємо тільки ми.
ДС Наостанок не можу не запитати: наскільки, за вашими спостереженнями, наша аудиторія схильна консервативним забобонам?
О. Н. Ось в цьому і був наш головний питання. Наскільки суспільство відкрите і готове до того, щоб сміятися над тим, що, з одного боку, було табу, а з іншого - темою для анекдотів. Коли людей багато, вони не знайомі один з одним і разом сидять у залі - наскільки вони можуть бути розкутими? Але вже перша частина показала, що все добре, у більшості позитивне враження. Звичайно, у такої тематики завжди будуть супротивники, завжди знайдеться хтось, хто звинуватить в аморальності. Ми до цього нормально ставимося, розуміємо, що всі ці коментарі "горите в пеклі", "перекручені" і т. д. є в будь-якому суспільстві. Тут важливо співвідношення.
Дмитро Валдес
