Володимир Тихий: "95 квартал" щиро буде намагатися зробити нашому кіно естетичну ампутацію
Зміна влади - це завжди момент тривоги і очікувань для людей мистецтва. Тим більше такого залежного від економічної і політичної кон'юнктури жанру, як кінематограф. Про очікування, тривоги і плани ми вирішили розпитати одного з найдосвідченіших представників кіноспільноти - Володимира Тихого.
"ДС" Володимир, питання стандартний, але хвилює багатьох. Які в тебе очікування у зв'язку зі зміною влади?
В. Т. У всіх відношеннях - і в ідеологічному, і в стратегічному, і все, що можна прив'язати до кіно, - я протилежний тому, що виробляє "95 квартал". Це може прозвучати дивно, але мені здається, що при всьому тому, що Зеленського звинувачують у багатьох різних речах, він людина досить щирий. Те, що вони з його командою роблять, - вони роблять щиро. Вони цілком упевнені в тому, що це добре і правильно. Тому я думаю, що його команда так само щиро буде намагатися зробити естетичну кастрацію, якщо не повну ампутацію того, що зараз називають Ренесансом українського кіно.
"ДС" Чому?
В. Т. Ну, як тобі сказати... Це такий світоглядний момент. Вони його адепти. Ти можеш бути неофітом у політичному плані, модернізувати своє ставлення у певному сенсі до політиці, економіці і навіть до мови. Проте в естетиці по відношенню до певних масових форм мистецтва представники "95 кварталу" неодноразово висловлювали свої переконання. І вони абсолютно всі вважають себе кінематографістами.
"ДС" Зеленський нещодавно заявив, що квоти на український кінопродукт економічно необґрунтовані. Мовляв, якщо знизити податки на виробництво фільмів, то все почне розвиватись саме по собі. Як тобі така ідея?
В. Т. Історія фінансування кіновиробництва в Україні вже є. І вона свідчить про одне: якщо кіно не допомагати різними формами і прямим фінансуванням і регулюванням з боку держави на зразок введення квот, то воно просто не буде існувати. Це пов'язано в першу чергу з тим, що для нас дивитися кіно в кінотеатрах - розкіш. Українське кіно не може бути успішним у плані прибутків. Хіба що в такому форматі, як продукція "95 кварталу", що має прибуток на телебаченні і потужний ресурс телеглядачів, який допомагає просувати і їх кінофільми. А якщо ще враховувати і повну телевізійну монополію, то кінопроекти просто не можуть бути окупними. Тим більше якщо ці проекти не займаються експлуатацією спадщини радянської поп-культури, а намагаються осмислювати сучасну українську реальність. Тут однозначно нічого не вийде, так що я не вірю в цей податковий рай.
"ДС" За останні кілька років все ж є випадки прибуткових національних фільмів - з півдюжини набереться. Може, це стане тенденцією?
В. Т. Коли глядач іде в кіно - то він йде, як правило, на американський фільм. Це і називається "піти в кіно". Коли він йде на український фільм, то він йде на певну ідею. Ось, наприклад, я йду на фільм "Таємний щоденник Симона Петлюри", тому що я патріот. Йду на "Кіборгів", тому що поважаю те, що зробили наші хлопці та тому що я патріот. Йду на "Я, ти, він, вона", тому що мені подобається те, що робить "Квартал" і Зеленський. А не тому, що це кіно. Малобюджетні фільми мобілізують певну групу українських глядачів, які йдуть на свою ідею. Немає постановки питання на кшталт "Я, ти, він, вона" - перший український фільм, в якому не жартують про росіян, який став призером на якомусь кінофестивалі. Цього немає абсолютно, це не працює. Працює ідея, яка спонукає певну групу населення прийти в кінотеатр. Ця група може залучити більш широке коло уваги. І тоді фільм може принести невеликий прибуток. Якби патріотичний глядач думав "Ось нарешті подивлюся якісний фільм про Петлюру", і це збіглося б з поданням глядача про якісне кіно і про те, якою має бути історична драма, він зібрав би на порядок більше. А так - не секрет, що ми дуже сильно поступаємося американському кіно. Ідеально було б, якби глядач міг придбати квиток на один фільм, наприклад, подивитися 10 хвилин і сказати "фу", взяти квиток на інший фільм і отримати обіцяне насолоду, і це не становило б проблеми для його бюджету. На жаль, глядач зараз так зробити не може. Він не може вибирати. Так що він приходить в кінотеатр або за ідеєю, або щоб бути в контексті.
"ДС" В усьому, що ти говориш, простежується явний песимізм.
В. Т. якраз немає. Настрій, навпаки, певною мірою оптимістичне. Тому що є все-таки азарт, що з'явився в останні роки, коли стали регулярно виходити українські фільми, які або перемагали в прокаті, або ставали певним культурним явищем, і навіть ті, які таким явищем не ставали, стануть ним ймовірно в майбутньому. Зараз вже багато людей, готових працювати в національному кіно, причому робити це на 100%, тобто вони щиро вірять у те, що все вийде. Зрештою, можна згадати 1990-е, навіть 2000-е. Тоді якісь персонажі робили кіно з мотивацією, яку самі не вірили. Мовляв, якщо імітувати такий собі Голлівуд для бідних, то це викличе повагу, увагу і успіх в Україні. Тепер же кіноіндустрія - це живий процес, який зупинити буде вкрай складно, якщо взагалі можливо.
"ДС" У зв'язку з усім вищесказаним - які у тебе плани?
В. Т. Закінчуємо і ще довго будемо закінчувати - тому що там багато комп'ютерних спецефектів - військову комедію. Розумію, звучить дещо шокуюче з урахуванням обстановки, але це дійсно комедія. До цього часу жодної копійки державних коштів на неї витрачено не було. Невелику суму, яка нам потрібна для завершення, ми сподіваємося отримати в Українському культурному фонді. І на Держкіно сподіваємося теж. Одним словом, кіно триває.
Володимир Тихий, український кінорежисер, сценарист та продюсер документальних та ігрових фільмів
Народився 25 лютого 1970 р. у Червонограді Львівської області (УРСР).
Один з творців проектів "Мудаки. Арабески" і "Україно, Goodbye", а також групи "Вавилон 13".
Серед найбільш відомих документальних повнометражних фільмів режисера - "Євромайдан. Чорновий монтаж" (2014), "Сильніше, ніж зброя" (2014) і "Полонені" (2016).
Найбільш відомі ігрові роботи - "Зелена кофта" (2013) і "Брама" (2017).
