Вишиватники у фофуддях. Унезалежнений "совок" крокує до зомбі-апокаліпсису

Треба. Розумієте? Кому треба? Навіщо треба? Для чого треба? А отак. А як інакше? В нас на державному рівні День пам'яті та примирення відзначають, не хухри-мухри. І дітей треба охопити, аякже! Завжди ж охоплювали.

Від пам'ятника Небесній сотні в Бродах тхне "Родиной-матерью". Ще недавно невблаганно болюче "Плине кача..." набуває дедалі більшого пафосу, поволі перетворюючись на "... а превратились в белых журавлей...". Бронзовий Бандера в Тернополі, здається, вказує напрямок у світле комуністичне майбутнє - настільки він нагадує вождя світового пролетаріату.

Пророк,топонім та локація Тарас Григорович в'язне в голові приспівом "Шевченко великий нам путь озарив" на мотив радянського гімну.

Ви бачите в цьому декомунізацію? Я - ні. Ідеальних інтернаціональних героїв замінили такими самими ідеальними національними героями. Як на мене, це реінкарнація апокрифічної давньоримської практики імператорських статуй із змінними головами, що не має нічого спільного з усвідомленим бажанням позбутись кумирів. Не просто чужих та ідеологічно неправильних - а взагалі.

Правдива декомунізація - це не ленінопад, не перейменування вулиць і не викриття одних катів із замовчуванням імен катів інших. Не треба звертатись до послуг новомову там, де йдеться всього лиш про намагання в черговий раз поміняти місцями чорне й біле.

Декомунізація - це відмова від самої практики тоталітарного мислення, лише тоді його зовнішня атрибутика втрачає будь-який сенс. Якщо вона відбувається, тоді не доводиться воювати з минулим та його символами в архітектурі та витворах мистецтва, водночас використовуючи його практики для насаджування нових цінностей. Не ротація правих і неправих через зміну кон'юнктури, а сміливість бачити помилки, злочини та досягнення і тих, і тих, незалежно від того, як ти їх розставляєш.

Тоді дітей не доведеться стрункими шерегами й у наказовий спосіб індоктринувати, нав'язуючи їм буцім правильні моделі поведінки. Тоді школярам не доведеться робити вигляд, що їм цікаві наскрізь фальшиві уроки мужності та любові до батьківщини. Тоді дорослим не треба буде мовчати, коли верещать ура-патріоти, будь вони хоч ватниками, хоч вишиватниками, хоч шароварниками у фофуддях. Тоді в батьківських групах не доведеться читати "треба принести маки" чи "треба принести писанку". Та скільки з нас до цього готові?

Між тим, без цієї готовності ми приречені відтворювати совок у своїй унезалежненій державі. Як на мене, це і є зомбі-апокаліпсис.