Чи то Наполеон, чи то Бокасса. Навіщо Міхеіл Саакашвілі вирушив до Грузії

За кілька днів до грузинських муніципальних виборів, запланованих на друге жовтня, Міхеіл Саакашвілі раптово сплив з політичного небуття і оголосив, що має намір в цей день повернутися на батьківщину. "Я повертаюся!" — заявив він у відеозверненні 27 серпня, стоячи на тлі грузинського прапора, і виклав скан авіаквитка з Києва до Тбілісі. А першого числа, за день до заявленого прильоту, Саакашвілі виклав, знову ж таки, в ФБ і на грузинській мові повідомлення про те, що знаходиться в Батумі.

Трохи про "успішного реформатора"

26 листопада 2003 р. Саакашвілі був висунутий єдиним кандидатом на пост президента Грузії від двох блоків: "Національний рух" і "Бурджанадзе — демократи", набравши на виборах 4 січня 2004 р. 96,27% голосів: застій, що настав при Шеварднадзе, всім набрид, а сам він, виходець з радянської верхівки, став викликати у грузин роздратування.

Потім "Національний рух" Саакашвілі об'єднався з "Об'єднаними демократами" Зураба Жванії в "Національний рух — демократи", проковтнувши заодно і "Бурджанадзе — демократів". Пізніше на основі цього злиття була створена партія "Єдиний національний рух" (ЄНР) на чолі вже з одним тільки Саакашвілі.

У березні 2004 р. блок "Національний рух — демократи" отримав 76% голосів на парламентських виборах, і зміна влади була завершена. Харизматичний Саакашвілі став президентом і популістським нацлідером. Бурджанадзе, спираючись на монобільшість, очолила парламент, а Жванія став прем'єром, відповідаючи за приватизацію і розподіл доходів від неї, і загинув через рік, за офіційною версією, — від нещасного випадку.

Грузія увійшла в епоху реформ.

Реформи зводилися до тотальної приватизації, мінімізації державного втручання і заміни старого апарату молодими кадрами. З 18 міністерств залишилося 13, з 52 відомств — 34, а штат в останніх був скорочений на 40-50%. Було приватизовано практично всі, включаючи найважливіші, структурні об'єкти.

Першорядну увагу Саакашвілі приділив реформі МВС, де з 85 тис. старих співробітників було звільнено 75 тис., а нові набрані на зарплату, що в рази перевищувала середній рівень по країні. У поєднанні з контролем це викоренило дрібну корупцію, а корупційні тонкощі улаштування на привабливу роботу, так само як і подробиці приватизаційних схем, підсумком яких став, ймовірно, нещасний випадок, що трапився зі Жванією, від середнього обивателя, природно, вислизали. Зате оновлена і підгодована поліція стала силою, на яку Саакашвілі вже міг спертися.

Були також обмежені державні витрати — на рівні 30% ВВП, зменшена кількість дозвільних ліцензій, число податків скорочено з 22 до 4, загальне фіскальне навантаження знижене і спрощені митні процедури. З урахуванням дна, якого досягла Грузія до кінця правління Едуарда Шеварднадзе, це призвело до зростання ділової активності у всіх сферах економіки. Середньорічні темпи зростання реального ВВП з 2004-го по 2008 р. склали 9-12%, а доходи бюджету, незважаючи на зниження податків, зросли в шість разів, з $558 млн у 2003 р. до $3,3 млрд у 2008 р.

Але це був лише короткочасний злет, а вже через два роки стали помітні негативні ефекти реформ, головними з яких стали втрата керованості в поєднанні з громадським невдоволенням соціальним дарвінізмом нової влади. Це вилилося в протести 2007 р., жорстоко пригнічені Саакашвілі, благо, інструмент, у вигляді поліції, що перетворилася в привілейовану касту, був у нього під рукою.

Міжнародний резонанс, викликаний діями грузинської влади, змусив Саакашвілі призначити дострокові президентські вибори на рік раніше терміну, на 5 січня 2008 р. Він переміг на них у першому турі, з результатом 53,47%, а спостерігачі від ПАРЄ, ОБСЄ і РЄ вважали за краще не помітити порушень. Окремі члени їх делегацій, які намагалися протестувати, заявляючи про масові вкидання, не отримали доступу до ЗМІ — нагадаю, це 2008 р., соцмереж ще немає.

Саакашвілі був стривожений падінням популярності і невдоволенням Заходу. Йому необхідно було знайти спосіб скинути накопичене всередині країни невдоволення і продемонструвати західним партнерам свою ефективність. Одночасно криза 2007-2008 рр. породила в Москві спокусу посилити свої позиції на пострадянському просторі.

Підсумком стала російсько-грузинська війна серпня 2008 р., розв'язана російською і грузинською сторонами обопільно: росіяни послідовно провокували грузинів на озброєну відповідь, а Саакашвілі, бажаючи спертися на патріотичне піднесення і продемонструвати західним партнерам ефективність вкладень в армію, на таку відповідь зважився. Розгром Грузії в 5-денній війні висвітлив нездатність командування армії використовувати її потенціал. Росія офіційно визнала Південну Осетію і Абхазію. Процес вступу Грузії в НАТО був надійно заблокований.

Вишенькою на торті став висновок комісії ЄС з розслідування обставин конфлікту, який поклав провину на Грузію (хоча члени створеної ЄС Міжнародної комісії під керівництвом швейцарського дипломата Хайді Тальявіні в своїй доповіді чітко заявили і про те, що саме Москва спровокувала конфлікт і багато в чому несе відповідальність за нього).

Це була пряма здача Тбілісі Москві, розпочата в ім'я вигід нафтогазового співробітництва. Втім, західні партнери, побоюючись повного відходу Грузії під російський вплив, виділили в цілому $4,5 млрд. фінансової допомоги.

Проте, ситуація в економіці була провальною. Хоча за час перебування Саакашвілі при владі середня зарплата збільшилася в 8 разів, з $30 до $250, за результатами опитування, проведеного в листопаді 2010 р., 25% респондентів заявили, що вони не мають коштів для повноцінного харчування, а ще 42% — що грошей вистачає тільки на їжу. За обсягом ВВП на душу населення Грузія залишалася на одному з останніх місць в світі. У сільських районах, де проживає більше 50% населення Грузії, площа оброблюваних земель при Саакашвілі скоротилася на 43%, в результаті чого продовольчий кошик на 80% став складатися з імпортних товарів. Ембарго Росії на поставку грузинських вин, 90% експорту яких йшло в РФ, викликало колапс виноробства, а загальний занепад сільського господарства — зростання безробіття до 30%. Зовнішній борг Грузії в 2010 р. склав 46% ВВП і $4,2 млрд — за офіційними даними, а за неофіційними — все $ 9 млрд.

Не маючи можливості наповнити бюджет законними методами, режим був змушений вдаватися до рекету на державному рівні: раптові нальоти фінансової поліції і драконівські штрафи за найменші або просто вигадані порушення. "Transparency International", відстежуючи умови ведення бізнесу в Грузії, назвала цю практику "податковим тероризмом". Крапку поставив арешт ізраїльських бізнесменів Фукса і Франкеля, яким, згідно з рішенням Лондонського арбітражного суду, грузинський уряд повинен був виплатити недотримку в $98 млн. Замість цього їх заарештували, звинувативши в спробі дачі хабара, причому, провокація була реалізована силами грузинських спецслужб. В результаті приплив прямих іноземних інвестицій, що почався після приходу Саакашвілі до влади і перевищив у 2007 р. $2 млрд, зів'яв.

Боротьба з корупцією також перетворилася на фікцію — її успішно замінила практика взаємного лобіювання. А держава, що оголосила в числі пріоритетів боротьбу зі злочинністю, за фактом сама перетворилася на ОЗУ, що висвітлив скандал з тортурами противників Саакашвілі в Глданській в'язниці.

До кінця другого терміну Саакашвілі почав готувати операцію "наступник". План полягав у тому, щоб прийняти зміни до Конституції, передавши значну частину повноважень президента парламенту і прем'єр-міністру. Потім, отримавши більшість у парламенті і провівши в крісло президента свою маріонетку, Саакашвілі планував сісти на місце прем'єра. Перша частина плану вдалася, і поправки були прийняті в жовтні 2010 р. Але парламентські вибори 2012 р. ЄНР програла, незважаючи на широке застосування незаконних методів. Крапку поставили президентські вибори 2013 р., на яких кандидат від ЄНР, що пішла в опозицію, Давид Бакрадзе програв Георгію Маргвелашвілі від правлячої партії "Грузинська мрія — Демократична Грузія", лідером і організатором якої виступив міноритарний акціонер "Газпрому" Бідзіна Іванішвілі. Втім, з урахуванням змін, внесених до Конституції, пост президента Грузії втратив колишню значимість.

В кінці жовтня 2013 р., не чекаючи закінчення президентського терміну, Саакашвілі втік до Брюсселя, звідки переїхав до США. Там він влаштувався в грудні викладачем в американську Школу права і дипломатії імені Флетчера при Університеті Тафтса, читати лекції про європейську державність.

Після зміни влади в Україні "збитого президента" в лютому 2015 р. підсунули в команду Петра Порошенка. Важко сказати, чому той прийняв таке поповнення, але воно виявилося для нього вкрай невдалим і нічого, крім неприємностей і збитків не принесло. В результаті Порошенко позбавив Саакашвілі українського громадянства, яке сам же дав йому своїм указом, і вислав з країни.

Але Саакашвілі знову сплив уже в команді Володимира Зеленського, отримавши посаду голови виконкому Національної ради реформ — відмінна синекура при непоганій зарплаті, але не дає можливості завдати великої шкоди. Ось хіба що Грузія відповіла на це призначення відкликанням посла. Після чого побіжний експрезидент надовго зник з радарів.

Show must go on!

Але повернемося до появи Саакашвілі в Батумі. Спочатку це виглядало як фейк, і в цій якості було логічним. Навіщо Саакашвілі їхати у Грузію, де на нього чекає арешт? Зате сенс вкидання був зрозумілий: будь-які вибори в Грузії для експрезидента — привід нагадати про себе. Саакашвілі виявляв активність і на останніх парламентських виборах, природно, здалеку, і ось закономірно сплив на місцевих. У відповідь на анонс його прильоту в Тбілісі грузинська влада пообіцяла заарештувати його на трапі літака. До слова, Саакашвілі, в принципі, можна і не заарештовувати, а просто вислати як небажаного іноземця, який відмовився від грузинського громадянства у зв'язку з отриманням українського.

Трохи йдучи убік від основної теми, треба сказати, що, хоча нинішню грузинську владу багато хто називає проросійською, вона просто прагматична. Грузія більше інших колишніх радянських республік постраждала від російської агресії. Захід їй не допоміг, і, більш того, відверто здав (як тут не згадати про мирний план Саркозі), і вона змушена вибудовувати відносини з Росією як післявоєнна Фінляндія, якій теж не було звідки чекати допомоги. До слова, цей сценарій може стати і нашим майбутнім. Так що розумніше придивитися до грузинського досвіду, ніж псувати відносини з Тбілісі через утікача-авантюриста.

Але повернемося до Саакашвілі. Удень першого жовтня грузинський телеканал "Імеді" повідомив, що його бачили в Трускавці, на з'їзді "Слуг народу". І це теж виглядало логічним: з'їзд "Слуг" — одне з місць, де експрезидент Грузії ще здатний блиснути на загальному тлі.

І тут в мережі з'являється відео, на якому Саакашвілі, затриманого в Тбілісі і сяючого, як новий п'ятак, ведуть в наручниках двоє грузинських поліцейських. Судячи з задоволеного вигляду експрезидента, все йде за планом. Але який план?

На що міг розраховувати Саакашвілі, приїжджаючи до Грузії, неважливо, літаком чи у Тбілісі, або плавом до Батумі, як колись приплив на Кубу опальний Фідель Кастро? Тільки на одне: уникнувши арешту, прикритися натовпом прихильників і почати розхитувати ситуацію. Але чи така слабка грузинська влада і чи достатньо залишилося прихильників у Саакашвілі, аби це мало ефект? У будь-якому випадку, арешт у його плани входити був не повинен. Що ж сталося?

Версій проглядається кілька.

Перша: арешт — частина плану, або, щонайменше, один з включених до плану варіантів. Слідом повинні вступити в дію якісь сили, які висмикнуть Саакашвілі з в'язниці і дозволять йому … а, власне, що? Прийти до влади? Зняти з себе звинувачення, відновити громадянство і легалізуватися в грузинській політиці? І що це повинні бути за сили? Невже експрезидент розраховує повторити сценарій втечі Наполеона з острова Ельби, і думає, що захоплений натовп занесе його на руках назад у владу? Судячи із заяв прихильників Саакашвілі, це саме так, але в цьому випадку масштаби відриву від реальності вражають. Так що його кейс швидше схожий на історію повернення в ЦАР Жана Беделя Бокасси, якого замість повернення на престол піддали суду і відправили до в'язниці.

Втім, Саакашвілі може розраховувати і на те, що в самому крайньому випадку його витягнуть з в'язниці впливові покровителі.

Друга: це фіаско. Можливо, Саакашвілі і розраховував, залишаючись на свободі, розгойдати протести і вийти, щонайменше, на компроміс з владою у вигляді зняття звинувачень, або амністії/помилування в обмін на громадянський мир. Але все пішло не так, і його заарештували, що в план не входило. Хоча експрезидент, як досвідчений і азартний гравець, тримає посмішку і вірить у свою удачу.

Версія третя: Саакашвілі виманили у Грузію, здійснивши ремейк "операції Трест" у пострадянських декораціях. Але хто його виманив? Грузинські спецслужби? Навіщо? Операція трудомістка, яка загрожує скандалом, а ніякої небезпеки для грузинської влади Саакашвілі давно вже не являв. Його популярність в Грузії була сильно перебільшена, в основному їм же самим. Звичайно, сухий залишок прихильників у нього є, але цей маргін ні на що не впливає серйозно. І колишні однопартійці Саакашвілі, що збереглися в політиці, теж схильні скоріше дистанціюватися від колишньої близькості до "великого реформатора".

Чи не грузини, а хтось інший? Але хто тоді, і, знову ж таки, навіщо?

Версія четверта: це спроба остаточно розсварити Україну і Грузію, виманивши Саакашвілі на батьківщину і підставивши під арешт. Побічно її підтверджують непомірна активність українського МЗС і заклопотаність Володимира Зеленського "повідомленнями про затримання голови Виконавчого комітету Національної ради реформ України", а також "тоном заяв, які звучать у Грузії щодо можливого розвитку ситуації" (в тому сенсі, що Саакашвілі сяде надовго — авт.). І Україна вже "звертається до грузинської сторони за роз'ясненнями з усіх обставин і причин такого кроку щодо українського громадянина". Якщо це так, то в наявності, швидше за все, російська операція. Навіть якщо її здійснили через проксі.

Словом, робити остаточні висновки поки складно, потрібно дочекатися розвитку подій. Одне тільки можна сказати точно: Міхеіл Ніколозович зумів-таки всіх здивувати і потрапити у топ новин. Якщо це піар, то він вдався на славу.